Рішення

від 28.01.2011 по справі 66-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

66-2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 301

РІШЕННЯ

Іменем України

28.01.2011Справа №5002-16/66-2011

          За позовом Орендного підприємства  « Кримтеплокомуненерго» (95026, м. Сімферополь, вул.. Гайдара, 3а,  ідентифікаційний код 03358593)

До відповідача  Аудиторської фірми «Ярош» (95053, м. Сімферополь, вул.. Київська, 6/36,  ідентифікаційний код 31095286)

Про спонукання  внести зміни до договору.

Суддя ГС АР Крим  Білоус М.О.

                                        представники:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача  - не з'явився

Обставини  справи: Орендне підприємство  «Кримтеплокомуненерго»  звернулось  до Господарського суду АР Крим із позовною заявою, в якій просить зобов'язати Аудиторську фірму «Ярош» прийняти додаткову угоду  від 22.11.2010р. до   договору купівлі –продажу  теплової енергії № 1213 від 01.09.2009р. у редакції позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.11.2010 р. Орендне підприємство  «Кримтеплокомуненерго»  звернулось  до Аудиторської фірми «Ярош» з пропозицією укласти  додаткову угоду від 22.11.2010р. до договору купівлі –продажу  теплової енергії № 1213 від 01.09.2009р.,  проект якої  за №20-3/3775  від 24.11.2010 р. був направлений позивачем та повернутий відповідачем  з  протоколом  розбіжностей від 17.12.2010р.

          Не згода позивача з вказаним протоколом розбіжностей стало підставою для звершення до суду з позовною заявою.

В судовому засіданні 25.01.11 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволені.

          Відповідач проти позову заперечував з посиланням на норми ст. ст. 627, 638 ЦК України, вказуючи, що нова редакція додаткової угоди відрізняється від діючого договору № 1213 від 01.09.09 р., а також позивач не надав інформацію щодо структури тарифу, чим порушив права відповідача як Споживача послуг на теплопостачання та з інших підстав, викладених у відзиві на позов ( а.с. 32-38).

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 28.01.2011 р.

28.01.2011 р. судове засідання було продовжено без участі представник сторін.

Представник позивача явку у судове засідання не  забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений, про що свідчить підпис у бланку перерви.

Відповідач не забезпечив явку свого представника, але, 26.01.11 р. від нього надійшла заява, в якої у зв'язку з неможливістю забезпечення явки просить суд розглянути справу без участі відповідача.

          Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що судом оголошувалась  перерва, а явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, у зв'язку з цим  підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши  раніше пояснення  представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

01.09.2009р.  між Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» (Продавець) та Аудиторською фірмою «Ярош» (Покупець)  був  укладений  Договір №  купівлі – продажу  теплової енергії №1213, згідно з п.1.1.. якого Постачальник приймає на себе зобов'язання продати Покупцю  теплову енергію у вигляді гарячої води  для опалення, вентиляції, технології та підігріву  води на потреби  гарячого водопостачання  у кількості, передбаченій  дійсним договором  з урахуванням  температурного  графіку, а Покупець  зобов'язується  прийняти від Продавця  теплову енергію та сплатити її за встановленими тарифами  у передбачені  договором строки. (а.с.11-14).

На думку позивача, у зв'язку з необхідністю внесення змін до договору, 25.11.2010р.  Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» направило на адресу відповідача  супровідний лист  з проектом додаткової  угоди від 22.11.2010р. до договору № 1213 від 01.09.2009р. (а.с.18).

Відповідач розглянув вказану додаткову угоду від 22.11.2010р. та направив на адресу позивача протокол розбіжностей від 17.12.2010р., який останнім підписаний не був. (а.с.19-21).

Також  до протоколу розбіжностей був наданий лист на ім'я директора ОП «Кримтеплокомуненерго» вих.. № 156 від 17.12.2010р, в якому відповідач вказує, що  він не згоден в частині встановленого тарифу на опалення, оскільки не містить розшифровки структури тарифу.

У даний час позивач звернувся з позовом про зобов'язання прийняти додаткову угоду від 22.11.2010р. до договору №1213  від 01.09.2009 року в редакції ОП «Кримтеплокомуненерго».

Статтею 11 Господарського Процесуального Кодексу України встановлено, що  підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Також і статтею 188 Господарського  Кодексу України  встановлений порядок з м і н и  та розірвання   господарських договорів.

Але, стаття 188 Господарського Кодексу  України, яка регулює порядок внесення змін у господарські договори, не встановлює самих підстав для такої зміни або розірвання договору, тому розглядаючи даний спор, суду необхідно враховувати загальні положення статті 651 Цивільного Кодексу України, яка встановлює, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Крім того, необхідно враховувати положення і статті 652 Цивільного Кодексу України, яка передбачає, що у  разі  істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв   ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже,  чинним законодавством  України передбачені певні  підстави для зміни договорів, зокрема порушення умов договору, зміна істотних обставин,  а також ініш підстави, передбачені законом або  договором.

Вивчивши редакцію проекту додаткової угоди, запропонованої позивачем,   суд  не може визначити, які саме пункти договору позивач є спірними, оскільки позивач, запропоновуючи  відповідачу  внести свої зміни у діючий  господарський   договір, фактично  змінює повністю  господарський  договір № 1213 від 01.09.09 р., укладений  з протоколом розбіжностей до договору від 26.10.09 р., що,  в свою чергу, є неприпустимим.

Так, статтею 627 Цивільного Кодексу України  передбачено, що відповідно  до ст. 6 цього  Кодексу сторони є вільними  в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

А статтею 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст договору становлять його умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та  умови,   які є   обов'язковими  відповідно до актів цивільного законодавства.

Позивач, в супереч приписів ст. 33, 34  Господарського процесуального кодексу України, не довів та взагалі не посилався на порушення відповідачем  умов договору або зміну істотних обставин після його  укладення. Також, позивач не посилається на  відповідні норми закону або договору, які б встановлювали підстави для дострокової  зміни його умов.

Слід також зазначити, що посилання  позивача на статтю 181 Господарського Кодексу України є безпідставним, оскільки вказаною нормою законодавець передбачив  порядок укладення договору та істоті умови, які повинні міститься у договорі.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами вже існує укладений договір № 1213 від 01.09.2009р., який  є діючим та містить всі необхідні істотні умови для його укладення.

Слід  також зазначити, що вирішуючи спір, господарський суд встановлює відповідність обраного позивачем способу захисту його порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу  України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права і інтересу.

Способи захисту цивільних прав встановлено ст. 16 ЦК України, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення;  припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 188 ГК України передбачено, що в разі недосягнення згоди щодо зміни договору, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частина 4). Якщо договір судовим рішенням змінено, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (частина 5).

Так, статтею 627 Цивільного Кодексу України  передбачено, що відповідно  до ст. 6 цього  Кодексу сторони є вільними  в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

А статтею 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст договору становлять його умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та  умови,   які є   обов'язковими  відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін, зобов'язання в судовому порядку другої сторони підписати додаткову угоду позбавлено правового смислу та не буде сприяти реальному захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту його  прав шляхом зобов'язання  прийняти додаткову угоду суперечить вказаним нормам законодавства, не відповідає способам захисту цивільного права і законних інтересів, визначеним статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України

За змістом  цих норм,  в разі  розгляду  спору про внесення змін до договору судом, зацікавлена особа повинна ставити перед судом питання про внесення змін до договору, а не про зобов'язання відповідача прийняти  додаткову угоду.

Така  правова позиція також   викладена  у п.3.4.7.  Рекомендацій Президії  Вищого господарського суду України «Про  практику застосування господарськими судами земельного законодавства» від 02.02.2010р. № 04-06/15.

Це  знайшло відображення у судовій практиці: постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2010 року № 12/110-09,  від 30 червня 2010 року № 2-30/5626-2009,  від 12.10.2010 р. у справі  № 13/214.

При цьому,  суд також приймає до уваги п.3. Інформаційного  листа Вищого господарського суду України  від 13.08.2008р. № 01-8/482, згідно з яким викладена правова позиція, що якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або  договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

З урахуванням викладеного, суд  не знаходить правових підстав для  задоволення вимог позивача про зобов'язання АФ «Ярош» прийняти додаткову угоду від 22.11.10 р. до договору № 1213 від 01.09.09 р., в редакції ОП «КТКЕ», а тому у позові слід відмовити.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 77, 82-84  Господарського  процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

   В позові відмовити.          

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Білоус М.О.