Рішення

від 25.01.2011 по справі 5724-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5724-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

25.01.2011Справа №5002-7/5724-2010

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Краски» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Об'їзна, 4,  ідентифікаційний код 32361803)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СоюзСтройТехнологія» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Будьоного, 32,  ідентифікаційний код 30494268)

Про  стягнення  12 792,54   грн.

За участю представників:

Від позивача – Стариков О.М., довіреність № 20-01/2011 від 01.12.2010 р. у справі.

Від відповідача – Кочетков О.О., довіреність б/н від 10.01.2011р. у справі.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Краски» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СоюзСтройТехнологія» 12792,54 грн.

Ухвалою господарського суду від 29.11.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 14.12.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 14.12.2010 р. розгляд справи відкладений на 20.01.2011 р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002 р. № 75 – рекомендованою поштою.

У судовому засіданні 20.01.2011р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Строк розгляду справи за клопотанням сторін був продовжений на п'ятнадцять днів в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не оплатив поставлений позивачем  за усною домовленістю товар, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 9 011, 43 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду  із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку. Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 2432,97 грн., 3% річних у розмірі 568,06 грн. та 780,51 грн. пені.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві проти позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що по-перше, між позивачем та відповідачем не було укладено будь-яких договорів, по-друге, відповідач ставить під сумнів повноваження особи, що підписала накладні.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

За період з 08.01.2008 р. по 05.11.2008 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Краски» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «СоюзСтройТехнологія» товар на суму 41 750, 59 грн., що підтверджується видатковими накладними  на зазначену суму,  а саме: № 00005 від 08.01.2008р. на суму 10 667, 09 грн. № 00003 від 09.01.2008р. на суму 287, 28 грн., №  0002 від 08.01.2008р. на суму 305, 33 грн., № 0000020  від 16.01.2008р. на суму 624, 24 грн., №  486 від 25.02.2008р. на суму 360, 00 грн., № 738 від 14.03.2008р. на суму 1 021, 18 грн.,  № 971 від 09.04.2008р. на суму 1 223, 10 грн., № 1189 від 17.04.2008р. на суму 3 378, 91 грн., № 1151 від 21.04.2008р. на суму 1 527, 32 грн. № 1939 від 24.07.2008р. на суму 968, 29 грн., № 2694 від 30.09.2008р. на суму 242, 08 грн., № 2770 від 02.10.2008р. на суму 8 909, 03 грн., № 2772 від 03.10.2008р. на суму 6 679, 64 грн., № 3234 від 07.10.2008р. на суму 3 263, 52 грн., № 3252 від 20.10.2008р. на суму 2 293, 58 грн. (а. с. 101, 103, 105, 107, 110, 113, 116, 118, 121, 124, 127, 128, 130, 132, 134).

Товар був отриманий відповідачем, що про що свідчить підпис уповноваженої особи у вказаних накладних .

Посилання відповідача у відзиві на відсутність довіреностей на отримання товару, як на підставу відсутності обов'язку оплатити отриманий товар, не можуть бути прийняті судом, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Так, до матеріалів справи додані довіреності № 134333 від 03.01.2008 р. (а. с. 108),  № 454558 від 20.01.2008р. (а. с. 111),  № 454715 від 14.03.2008р. (а. с. 114),  № 454914 від 18.04.2008р. (а. с. 117),  № 454956 від 16.04.2008р. (а. с. 119),  № 454968 від 17.04.2008р. (а. с. 122),  № 208456 від 24.07.2008р. (а. с. 125),  № 978185 від 20.10.2008р. (а. с. 136).

Перевіривши зазначені довіреності, суд встановив, що накладні були підписані уповноваженими особами та в межах строків дії довіреностей на отримання товару.

Крім того, на підтвердження своїх зобов'язань, відповідачем частково отриманий товар був оплачений, а саме на суму  32 739,16 грн., що підтверджується виписками банку (а. с.  51 -99).

Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару призвело до утворення кредиторської заборгованості в розмірі 9 011, 43 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Ч. 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі був укладений усний правочин, що не суперечить положенням чинного законодавства України. Відповідно, у відповідача виник обов'язок щодо оплати вартості отриманого товару. З урахуванням цього, посилання відповідача на відсутність між позивачем та відповідачем  договорів, як на підставу відсутності зобов'язання оплатити отриманий товар, не може бути прийняте судом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 334 Цивільного кодексу України, момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає сплату ціни товару після його прийняття в повному обсязі.  

Однак, враховуючи, що між сторонами у справі письмовий договір з чітким визначенням строків оплати товару укладений не був, суд вважає, що у даному випадку застосуванню підлягає частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Матеріали справи свідчать, що така вимога була складена позивачем 30.09.2010 р. (а. с. 15), направлена боржнику та отримана  відповідачем  06.10. 2010 р., що підтверджується поштовим повідомленням, копія якого додана до матеріалів справи (а. с. 17).

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України доведення такого роду фактів.

В свою чергу, відповідач, в порушення норм чинного законодавства  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  оплати товару в повному обсязі, внаслідок чого заборгованість в розмірі  9 011,43  грн. підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, з огляду на викладене, посилання відповідача на неможливість встановлення моменту порушення права не відповідає фактичним обставинам.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, у розмірі 2 432,54  грн., та 3% річних в сумі 568, 06 грн.

Ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних виступають способом захисту  майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки між сторонами не було укладено письмового договору, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання повинно обчислюватися з моменту спливу семиденного строку, передбаченого частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, тобто по закінченню семиденного строку з моменту отримання вимоги.

Отже, позивачем невірно встановлений період прострочення оплати вартості товару, позаяк початок перебігу такого періоду припадає на 14.10.2010 р. -  з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Період прострочення оплати отриманого товару починає перебігати  з 14. 10. 2010р.

Як зазначено в Рекомендаціях стосовно застосування індексів інфляції при розгляді судових справи, викладених у Листі Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., при застосуванні  індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується  не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; отже слід умовно вважати, що сума, внесена за період 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця .

Таким чином, оскільки позивачем період прострочення заборгованості обмежений до 08.11.2010 р. (дата складання позовної заяви), сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, повинна бути нарахована лише за жовтень 2010 р. та дорівнює 45,06 грн. (9011,43 грн. х 100,5% - 9011,43 грн.):

Отже, сума інфляційних втрат підтверджується матеріалами справи лише в розмірі 45,06 грн., а тому саме в цій сумі  підлягає стягненню з відповідача.

З тих самих підстав і сума річних має бути стягнута з відповідача лише за період з 14.10.2010 р. по 08.11.2010 р. в розмірі 19,26 грн. (9011,43 грн. х 3% : 365 дня. х 26 дн.).

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі  780,51  грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Проте, у  суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 780,51  грн. з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Більш того, обов'язковість згоди сторін на визначення неустойки (штрафу або пені), у випадку порушення зобов'язання, і про необхідність фіксації цієї згоди сторонами саме у відповідному письмовому договорі передбачає стаття 547 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, оскільки між сторонами у справі не була укладено в письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, правові підстави для стягнення з відповідача неустойки відсутні.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СоюзСтройТехнологія» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Будьоного, 32  ідентифікаційний код 30494268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Краски» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Об'їзна, 4   ідентифікаційний код 32361803) 9 011,43  грн. заборгованості, 3% річних в сумі 19,26 грн., 45,06 грн. інфляційних втрат, 90,76 грн. державного мита та 167,43 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим                  (підпис)                              Дворний І. І.

Рішення підписано   31.01.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.