Рішення

від 03.02.2011 по справі 5634-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5634-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

03.02.2011Справа №5002-7/5634-2010

За позовом Прокурора Бахчисарайського району (98404, м. Бахчисарай, вул. Кооперативна, 3а) в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (95038, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 114)

До відповідачів: 1) Бахчисарайської міської ради (98400, м. Бахчисарай, вул. Сімферопольська, 14, ідентифікаційний код 36286369); 2) Комунального підприємства "Комбінат благоустрою  м. Бахчисарай" (98400, м. Бахчисарай, вул. Кооперативна, 12, ідентифікаційний код 30800329); 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим" (98463, АР Крим, Бахчисарайський район, с. Тургенєвка, пров. Урожайний, 8, ідентифікаційний код 36551296)

Про визнання недійсними рішення, договорів та угоди до договору.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – не з'явився.

Від відповідачів    – 1) не з'явився.

                                   2) не з'явився.

                                   3) Попазова Л. Ф. – предст., дов. б/н від 01.12.2010 р.

Прокурор –Горна К. В.  – посв. №08059.

Суть спору Прокурор Бахчисарайського району звернувся до Господарського суду АР Крим в інтересах держави в особі  Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим з позовною заявою до Бахчисарайської міської ради та Комунального підприємства "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай", в якій просить суд:

-          визнати недійсним рішення 20 сесії 5 скликання Бахчисарайської міської ради від 24.04.2008 р. №382 «Про надання дозволу на розробку технічної документації в частині встановлення меж земельної ділянки в натурі, розташованої за адресою: м. Бахчисарай, вул. Басенко Комунальному підприємству "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай»;

-          визнати недійсним договір суперфіцію від 10.09.2008 р., укладений між  Бахчисарайською міською радою та Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай»;

-          визнати недійсною угоду №1 про заміну договору (новація) по договору суперфіцію (м. Бахчисарай, вул. Басенко, 54-56);

-          визнати недійсним договір з Товариства з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим" поступки прав та обов'язків за договором суперфіцію (м. Бахчисарай, вул. Басенко, 54-56) від 22.07.2009 р., укладений між Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим";

-           визнати недійсним договір поступки прав та обов'язків за угодою №1 про заміну (новацію) по договору суперфіцію (м. Бахчисарай, вул. Басенко, 54-56) від 22.07.2009 р., укладений між Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим".

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на те, що відповідно до частини 1 статті 102-1 Земельного кодексу України право суперфіцію виникає на підставі договору між власником земельною ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб. Прокурор зазначає, що відповідно до статей 125 126 ЗК України право власності на земельну ділянку має підтверджуватися відповідним державним актом та повинно бути зареєстроване, а враховуючи відсутність у Бахчисарайської міської ради таких документів вважає, що спірне рішення та договір суперфіцію суперечать положенням чинного законодавства. Крім того, прокурор стверджує, що пунктом 2.8 спірного договору суперфіцію була передбачена можливість відчуження суперфіціарієм права користування земельною ділянкою, наданою для забудови, без отримання попередньої згоди суперфіціара та з подальшим повідомленням про це, що суперечить статті 102-1 Земельного кодексу України та статті 413 Цивільного кодексу України. З цих самих підстав прокурор просить визнати недійсними укладені в подальшому угоду №1 про заміну договору (новацію), договір про відступлення прав та обов'язків за договором суперфіцію від 22.07.2009 р. та договір відступлення прав та обов'язків за угодою №1 (новація) від 22.07.2009 р.

Ухвалою ГС АР Крим від 22.11.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та до участі у справі в якості іншого відповідача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим".

Комунальне підприємство "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай" у відзиві на позовну заяву зазначило, що погоджується з вимогами прокурора щодо визнання недійсними додаткових угод до договору суперфіцію та повідомило, що угодою від 23.11.2010 р. вказані додаткові угоди були розірвані та складені акти по поверненню земельних ділянок. Стосовно позовних вимог про визнання недійсним рішення Бахчисарайської міської ради та договору суперфіцію відповідач зазначає, що земельні ділянки розташовані в межах міста, у зв'язку з чим Бахчисарайська міська рада мала повноваження по розпорядженню ними на підставі пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим" проти позову заперечувало з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представники позивача, Бахчисарайської міської ради та Комунального підприємства "Комбінат благоустрою  м. Бахчисарай" у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін ухвалою ГС АР Крим від 07.12.2010 р. строк розгляду справи був продовжений на п'ятнадцять днів в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим", суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

24.04.2008 р. Бахчисарайською міською радою було прийнято рішення №382, яким Комунальному підприємству "Комбінат благоустрою  м. Бахчисарай" був наданий дозвіл на розробку технічної документації з землеустрою в частині встановлення меж земельних ділянок в натурі за адресою: м. Бахчисарай, вул. Басенко, 28 (на схилі між №54 та №56), орієнтовною площею, що відповідає послідовності їх перерахування, а саме: 0,16 га та 0,6 га.

Не погоджуючись з законністю цього рішення, Прокурор Бахчисарайського району звернувся до суду в особі  Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим з позовною заявою до Бахчисарайської міської ради та Комунального підприємства "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай" з позовом про визнання його недійсним.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи, у тому числі, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Право на звернення до господарського суду реалізується шляхом подання відповідного процесуального документа – позовної заяви, обов'язковими елементами якої є предмет позову та підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.

Обґрунтовуючи протиправність спірного рішення Бахчисарайської міської ради від 24.04.2008 р. №382, прокурор зазначає, що Бахчисарайська міська рада є не власником, а розпорядником землі, а тому не мала повноважень на ухвалення спірного рішення.

Проте, з цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (в редакції станом на час винесення спірного рішення) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 126 ЗК України (в редакції станом на 24.04.2008 р.) визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Однак, суд звертає увагу на те, що пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України закріплено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, наведена стаття надає Бахчисарайській міській раді право на розпорядження земельними ділянками, розташованими в межах м. Бахчисарай, у тому числі право на надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою. При цьому наявність документів, передбачених статтею 126 ЗК України, у даному випадку не є обов'язковим, враховуючи, що розмежування земель державної і комунальної власності на території м. Бахчисарай не проведено.

Розташування земельних ділянок, дозвіл на складання техдокументації із землеустрою по встановленню в натурі меж яких наданий спірним рішенням КП "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай", безпосередньо підтверджується матеріалами справи та сторонами по суті не заперечується.

З урахуванням цього, суд вважає, що на час прийняття рішення від 24.04.2008 р. №382 у Бахчисарайської міської ради був наявний достатній обсяг повноважень щодо розпорядження землями, розташованими в межах м. Бахчисарай.

При цьому, суд звертає увагу на те, що вимоги прокурора про визнання недійсним рішення були мотивовані виключно відсутністю у Бахчисарайської міської ради повноважень по розпорядженню землею, що, як зазначено вище, не відповідає дійсності.

Інших доказів незаконності спірного рішення прокурор суду не надав, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності  за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України  сторони та інші особи – учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Причому ризик настання наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника є фактично перекладанням обов'язку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.

В пункті 2 Роз'яснень «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. N 02-5/35 (з наступними змінами та доповненнями) Президія Вищого арбітражного суду України зазначила, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи ненадання прокурором належних та допустимих доказів протиправності рішення 20 сесії 5 скликання Бахчисарайської міської ради від 24.04.2008 р. №382 «Про надання дозволу на розробку технічної документації в частині встановлення меж земельної ділянки в натурі, розташованої за адресою: м. Бахчисарай, вул. Басенко Комунальному підприємству "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай», суд не вбачає правових підстав для задоволення позову прокурора про визнання його недійсним.

Матеріали справи свідчать, що 10.10.2008 р. між Бахчисарайською міською радою (суперфіціар) та  Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою  м. Бахчисарай" (суперфіціарій) був укладений договір суперфіцію, пунктом 1.1 якого передбачено, що суперфіціар надає, а суперфіцарій приймає строкове платне право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Місце розташування земельної ділянки: територія Бахчисарайської міської ради за адресою: м. Бахчисарай, вул. Басенко, б. 54-56 (п. 1.2).

Цільове використання земельної ділянки – землі населених пунктів змішаного використання (п. 1.3).

Вимога про визнання вказаного договору недійсним також є предметом позову у цій справі.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України відставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В свою чергу частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (в редакції станом на час укладення договору) закріплені наступні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи ненадання прокурором доказів незаконності рішення 20 сесії 5 скликання Бахчисарайської міської ради від 24.04.2008 р. №382, суд відхиляє посилання прокурора на протиправність цього рішення як на підставу для визнання договору суперфіцію недійсним.

При цьому суд звертає увагу на позицію, викладену в Листі Державного комітету України із земельних ресурсів від 02.07.2008 р. N 14-25-7/7030, за якою стороною договору суперфіцію може бути будь-яка особа, яка є власником земельної ділянки або виступає від його імені, та особа, яка бажає отримати земельну ділянку під будівництво. При цьому органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень теж можуть бути сторонами такого договору відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Однак, суд погоджується з посиланням прокурора на неправомірність пункту 2.8 спірного договору з огляду на наступне.

Так, вказаним пунктом закріплено, що право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужено суперфіціарієм без отримання попередньої згоди суперфіціара, але з наступним повідомленням про це суперфіціара  в письмовій формі на пізніше одного місяця від дати здійснення відчуження.

Однак, частиною 3 статті 102-1 Земельного кодексу України (в редакції станом на 10.10.2008 р.) визначено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Аналогічна норма закріплена в частині 3 статті 413 Цивільного кодексу України.

З урахуванням цього, суд вважає, що пункт 2.8 договору суперфіцію дійсно суперечить положенням законодавства, а саме – ч. 3 ст. 102-1 Земельного кодексу України та ч. 3 ст. 413 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.

Статтею 217 Цивільного кодексу України закріплено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В пункті 9 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного суду України зазначив, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

За таких обставин, суд вважає, що визнанню недійсним підлягає лише пункт 2.8 спірного договору суперфіцію від 10.09.2008 р., укладеного між  Бахчисарайською міською радою та Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай».

З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2008 р. між Бахчисарайською міською радою (суперфіціар) та Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай" (суперфіціарій) була укладена угода №1 про заміну договору (новацію) за договором суперфіцію, пунктом 1 якого передбачено, що суперфіціар та суперфіціарій з метою належного виконання вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 4 ст. 415 Цивільного кодексу України, дійшли згоди змінити та доповнити договір суперфіцію від 10.10.2008 р. на договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).

Вказаною угодою певні пункти договору були викладені в наступній редакції:

-          п. 4.1 – суперфіціар надає суперфіціарію право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) на безоплатній основі;

-          п. 4.2 – суперфіціарій самостійно вираховує суму земельного податку та за рахунок власних коштів здійснює його оплату відповідно до вимог чинного законодавства України;

-          п. 4.3 – нарахування земельного податку та відповідно настання зобов'язання по внесенню плати настає з моменту виникнення права користування земельною ділянкою.

Угодою пункти 4.4., 4.5, 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 5.4, 8.1.1.2, 8.3.1.2, 8.3.2.5, 11.3 договору були виключені, а також доповнено договір наступним пунктом:

-          п. 13.5. Умови договору зберігають свою силу протягом всього стоку дії договору, а також у тому випадку, коли після його укладення законодавством встановлюються правила, які погіршують стан суперфіціарія».

Суд зазначає, що вимога про визнання цієї угоди недійсною також заявлена прокурором в межах цього позову, однак будь-яке нормативне обґрунтування цієї вимоги прокурором не наведено. При цьому твердження прокурора про те, що за вказаною угодою право користування земельною ділянкою було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим", не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.

Отже, враховуючи ненадання прокурором жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх посилань щодо протиправності угоди №1 про заміну договору (новацію) та відсутність нормативного обґрунтування позову в цій частині, суд вважає, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

У той же час, матеріали справи свідчать, що 22.07.2009 р. між Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай" (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим" (Сторона 2) був укладений договір відступлення прав та обов'язків за договором суперфіцію (м. Бахчисарай вул. Басенко 54-56), пунктом 1.1 якого передбачено, що Сторона 1 відступає, а Сторона 2 приймає в повному обсязі права та обов'язки за договором суперфіцію від 10.10.2008 р., укладеним між Стороною 1 та міським головою м. Бахчисарая.

В цей же день, 22.07.2009 р. між Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай" (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим" (Сторона 2) був укладений договір відступлення прав та обов'язків за угодою №1 про заміну договору (новація) за договором суперфіцію (м. Бахчисарай вул. Басенко 54-56), пунктом 1.1 якого передбачено, що Сторона 1 відступає, а Сторона 2 приймає в повному обсязі права та обов'язки за угодою №1 про заміну договору (новація) за договором суперфіцію (м. Бахчисарай вул. Басенко 54-56), укладеною між Стороною 1 та міським головою м. Бахчисарая.

Суд зазначає, що вказані угоди були укладені на підставі вищевказаного пункту 2.8 договору суперфіція, який надавав можливість Комунальному підприємству "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай" на відчуження права користування земельною ділянкою, наданою для забудови, іншій особі без отримання попередньої згоди суперфіціара, але з наступним повідомленням про це суперфіціара  в письмовій формі.

Проте, як вже було зазначено вище, вказаний пункт суперечить положенням чинного законодавства України, зокрема, ч. 3 ст. 102-1 Земельного кодексу України та ч. 3 ст. 413 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим визнається судом недійсним.

Правові наслідки недійсності правочину закріплені статтею 216 Цивільного кодексу України, яка визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З урахуванням цього, враховуючи визнання недійсним пункту 2.8 договору суперфіція, підлягають визнанню недійсними і вищевказані договори про відступлення права вимоги від 22.07.2009 р. через відсутність у Комунального підприємства "Комбінат благоустрою  м. Бахчисарай" права на укладення таких договорів (відсутність необхідного обсягу дієздатності).

Отже, вимоги прокурора в частині визнання цих договорів недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним пункт 2.8 договору суперфіцію від 10.10.2008 р., укладеного між  Бахчисарайською міською радою (98400, м. Бахчисарай, вул. Сімферопольська, 14, ідентифікаційний код 36286369) та Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай» (98400, м. Бахчисарай, вул. Кооперативна, 12, ідентифікаційний код 30800329).

3.          Визнати недійсним договір відступлення прав та обов'язків за договором суперфіцію (м. Бахчисарай вул. Басенко 54-56), укладений 22.07.2009 р. між Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай» (98400, м. Бахчисарай, вул. Кооперативна, 12, ідентифікаційний код 30800329) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим" (98463, АР Крим, Бахчисарайський район, с. Тургенєвка, пров. Урожайний, 8, ідентифікаційний код 36551296).

4.          Визнати недійсним договір відступлення прав та обов'язків за угодою №1 про заміну договору (новація) за договором суперфіцію (м. Бахчисарай вул. Басенко 54-56), укладений 22.07.2009 р. між Комунальним підприємством "Комбінат благоустрою м. Бахчисарай» (98400, м. Бахчисарай, вул. Кооперативна, 12, ідентифікаційний код 30800329) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Братство-Крим" (98463, АР Крим, Бахчисарайський район, с. Тургенєвка, пров. Урожайний, 8, ідентифікаційний код 36551296).

5.          В іншій частині в позові відмовити.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим                     (підпис)                                           І. І. Дворний

Рішення підписано 08.02.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.