Рішення

від 10.02.2011 по справі 5995-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

5995-2010

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322     

РІШЕННЯ

Іменем України

10.02.2011Справа №5002-32/5995-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим  у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська , 5, ідентифікаційний код 20671506).

До відповідача – Житлово-будівельного кооперативу «Медичний працівник» (95043, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 122 ідентифікаційний код 24035285).

Про стягнення 3 383, 22  грн.

За участю представників:

Від позивача – Марков Д.О., довіреність № 07 від 06.01.2011р.

Від відповідача –  Чернова Н.Г., довіреність б/н від 05.01.2011р., Пономарьов О.О., голова.

       Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу  України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Медичний працівник»   про стягнення заборгованості в сумі 3 383, 22 грн., в тому числі сума основного боргу 2 869, 69  грн., 3 % річних у сумі 104, 74  грн. , 386, 54 грн. – суми інфляційних втрат, пеню у розмірі 386, 54  грн.

Ухвалою господарського суду від 14.12.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 23.12.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 11.01.2011р., розгляд справи відкладено на 24.01.2011р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

У судових засіданнях 23.12.2010р., 24.01.2011р. оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору № 863 від 01.03.2005р. на відпуск води з комунального водопроводу і приймання стоків до комунальної каналізації відповідач в частині повної  та своєчасної оплати за надані послуги, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 2 869, 69 грн., що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Представник  відповідача у судових засіданнях та відзиві на позов проти позовних вимог заперечував, мотивуючи заперечення тим, що позивач має заборгованість перед відповідачем з оплати комісійного винагородження, яка на теперішній час не оплачена, у зв'язку із чим відповідач вважає, що у нього відсутнє зобов'язання з оплати отриманих послуг.

У судовому засіданні представник позивача надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою відмовився від стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши  пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.03.2005р. між Сімферопольським виробничим підприємством водопровідно – каналізаційного господарства (правонаступник Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя")(Водоканал)(позивач) та Житлово-будівельним кооперативом «Медичний працівник» (Абонент)(відповідач) укладено|ув'язнений| договір № 863 на водопостачання   з комунального водопроводу і приймання стоків до комунальної каналізації (а.с. 9-10).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором надання послуг.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 1 Договору Водоканал бере на себе зобов'язання забезпечувати Абонента питною водою, згідно з умовами договору при наявності води у джерелах,  та здійснювати прийом строків від Абонента в міський каналізаційний колектор.

Сторони передбачили в пункті 1.1.5 Договору, що взаєморозрахунки здійснюються за вимогами –дорученнями або рахунками в триденний строк.

  Строк дії договору встановлений пунктом 6 та укладається строком до 01.03.2006р.  та  вважається щорічно продовженим, якщо до закінчення строку дії договору не буде надано однією зі сторін заяви про відмову від дійсного договору або про його перегляд.

Так, на виконання умов договору, позивач надавав відповідачеві послуги, що підтверджується  рахунками за період з 14.03.2008р. до 14.10.2010р. на загальну суму 103 011, 45 грн. ( а.с. 11-42).

Вказані рахунки були отримані відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженої особи.

У підтвердження зобов'язання відповідач частково сплатив отримані  послуги з водопостачання та водовідведення, а саме в сумі 100 141, 76 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за надані послуги, у розмірі  2 869, 69 грн. за період з 14.03.2008р. по 14.10.2010р., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Так в обґрунтуванні своїх заперечень, відповідач посилається на невиконання позивачем пункту 2.1.2  Договору, що на думку відповідача, звільняє останнього від обов'язку виконати свої зобов'язання за договором.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити.

Пунктом 2.1.2 Договору сторони визначили, що Водоканал оплачує Абонентові комісійну винагороду 2% та 3% банківського обслуговування від перерахованих грошових коштів, що надійшли Абонентові від  населення, що споживає послуги з водопостачання та водовідведення. Оплата Водоканалом здійснюється на підставі рахунку, котрий Абонент зобов'язаний пред'явити Водоканалу до 28 числа того місяця, в якому здійснюється перерахування грошових коштів Абонентом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підпунктом 1 пункту 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що  однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Як вже було  зазначено вище, укладений між сторонами договір за своєю правовою природною відноситься до договорів про надання послуг.

Предметом договору про надання послуг  є саме надання послуг різного роду за завданням замовника.

Отже обов'язок відповідача оплачувати отримані послуги з'являється саме на підставі виконання обов'язку  позивача надати послуги  з водопостачання  та водовідведення.

Водоканал виконав сої зобов'язання щодо надання вищезазначених послуг відповідачеві, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим відповідачем.

Проте посилання відповідача на невиконання позивачем пункту 2.1.2 Договору щодо компенсації відсотків комісійної винагороди та банківського обслуговування, як на підставу  звільнення від обов'язку оплати отриманих послуг, є неспроможними, оскільки заборгованість відповідача виникла за надані послуги, тобто у результаті належного виконання позивачем обов'язків які стосуються предмету договору, тоді як відповідачем зустрічне зобов'язання щодо оплати  виконане не в повному обсязі.

Окрім того, Відповідач самостійно змінив порядок здійснення стягнення з позивача комісійної винагороди та банківського обслуговування.

Матеріали справи свідчать, та не заперечується самим відповідачем,  що ним  односторонньо було здійснено зміну порядку отримання від позивача 3% банківського обслуговування, ніж передбачено пунктом 2.1.2 Договору, та без щомісячного виставлення на адресу Водоканалу рахунків на суми комісійної винагороди та банківського обслуговування, від ще неперерахованих грошових коштів, отриманих від населення, насамперед здійснювалося утримання певної суми,  і лише за її мінусом відповідач здійснював оплату отриманих послуг позивачу.

Проте, як зазначено у пункті 2.1.2 Договору, сторони визначили, що Водоканал оплачує Абонентові комісійну винагороду 2% та 3% банківського обслуговування від перерахованих грошових коштів, що надійшли Абонентові від  населення, що споживає послуги з водопостачання та водовідведення. Оплата Водоканалом здійснюється на підставі рахунку, котрий Абонент зобов'язаний пред'явити Водоканалу до 28 числа того місяця, в якому здійснюється перерахування грошових коштів Абонентом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Посилання відповідача на приписи частини 6 статті 193 Господарського кодексу України, як на підставу своїх заперечень, також не можуть бути прийняті судом, оскільки частина 6 статті передбачає право боржника відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання іншою стороною своїх обов'язків, які є необхідною умовою виконання обов'язків боржником. Як правило, такі ситуації мають місце при виконанні зустрічних зобов'язань, коли виконання свого обов'язку однією із сторін відповідно до договору обумовлене виконанням іншою стороною свого обов'язку.

Проте, в даному випадку, умовою виконання відповідачем обов'язку щодо оплати є надання позивачем відповідних послуг, що було виконане позивачем.

Несплата відсотків комісійної винагороди та банківського обслуговування, передбачених пунктом 2.1.2 не є доказом невиконання позивачем своїх зобов'язань щодо водопостачання та водовідведення, які підлягають оплаті, не звільнюють відповідача від виконання свого зустрічного зобов'язання. Крім того, відповідач не був позбавлений права звернутися до суду із відповідним позовом щодо стягнення заборгованості, у випадку її існування.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що закріплено в статті 627 Цивільного кодексу України.

Умовами договору  № 863 від 01.03.2005р. не була передбачена можливість зарахування зустрічних однорідних вимог, або звільнення від оплати отриманих послуг у випадку несплати Водоканалом відсотків комісійної винагороди та банківського обслуговування.

Стосовно посилань відповідача на те, що договір № 863 від 01.03.2005р. викладений в новій редакції, яка набрала чинності з 06.05.2010р., суд вважає за необхідне зазначити наступне:

16.09.2009р. Водоканал звернувся до відповідача  з пропозицією внести зміни до договору  № 863 від 01.03.2005р.  ( а.с. 62).

Вказаний договір був підписаний сторонами, проте з боку відповідача із протоколом розбіжностей, відповідно до якого пункт 4.2.1 Договору у редакції Водоканалу має наступний зміст:

«4.2.1 Остаточний розрахунок «Споживача» за послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється протягом 3 банківських днів з моменту отримання Споживачем виставленого Виробником рахунку за спожиті послуги.»

Відповідач запропонував викласти пункт 4.2.1 в наступній редакції:

«4.2.1 Остаточний розрахунок «Споживача» за послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється протягом 3 банківських днів з моменту отримання Споживачем виставленого виробником рахунку за спожиті послуги, сума до оплати якого зменшується на 3% (компенсація витрат на розрахунково-касове обслуговування банком населення).»

Не погодившись із змінами, запропонавиними відповідчаем, Водоканал звернувся до Господарського суду АР Крим із відповідною позовною заявою,  в якій просив суд врегулювати розбіжності шляхом викладення  п.4.2.1. Договору від 16.09.2009 року про внесення змін в Договір на водопостачання з комунального водопроводу і відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію № 863 від 01.03.2005 р. в редакції Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя», що викладена в Договорі від 16.09.2009 року про внесення змін в Договір на водопостачання з комунального водопроводу і відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію № 863 від 01.03.2005 р.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 18.02.2010р., залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду , у позові відмовлено.

Севастопольський апеляційний господарський суд у вищезазначеній постанові зазначив,  що пункт 4.2.1 Договору від 16.09.2009р. про внесення змін до договору № 863 від 01.03.2005р. викладений в протоколі розбіжностей в редакції відповідача відповідає вимогам діючого законодавства.

Пунктом 4 статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, що і було зроблено Водоканалом у зв'язку із необхідністю погодити розбіжності, що виникли при зміні умов договору № 863 від 01.03.2005р.

Пунктом 1 статті 84 Господарського  процесуального кодексу України передбачено, що у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду, що передбачено пунктом 5 статті 188 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 2-11/5754-2009 у позові відмовлено на підставі того, що зміни, запропоновані відповідачем відповідають вимогам діючого законодавства.

Таким чином, спірний пункт  4.2.1 договору  про внесення змін до договору № 863 від 01.03.2005р. викладений в редакції відповідача, а саме : «4.2.1 Остаточний розрахунок «Споживача» за послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється протягом 3 банківських днів з моменту отримання Споживачем виставленого виробником рахунку за спожиті послуги, сума до оплати якого зменшується на 3% (компенсація витрат на розрахунково-касове обслуговування банком населення)».

Проте, посилання відповідача на факт зміни умов договору, як на підставу відсутності обов'язку оплатити отримані послуги в повному обсязі, є неспроможними і з тих обставин, що відповідач відмовився від належного виконання зобов'язання щодо оплати отриманих послуг починаючи з березня 2008р., тобто задовго до того, як сторони взагалі виразили намір змінити умови договору.

Отже до  травня 2010р. діяли умови Договору № 863 від 01.03.2005р., яким не передбачалось право  відповідача самостійно зменшувати оплати спожитих послуг на 3% (компенсація витрат на розрахунково-касове обслуговування банком населення).

Стосовно посилань відповідача на те, що ним направлялись рахунки на оплату заборгованості з комісійної винагороди та банківського обслуговування, суд вважає за необхідне зазначити, що заборгованість Водоканалу за невиконання зобов'язань щодо оплати абонентові 2% комісійної винагороди та 3% банківського обслуговування, не є предметом розгляду в рамках даної справи.

Крім того, відповідач сам зазначає, що  вищезазначена заборгованість утворилась за період з 2007 року по лютий 2008р., тоді як заборгованість абонента розглядається за період з березня 2008р. по  жовтень 2010р.

Таким чином, оскільки послуги з водопостачання та водовідведення були спожиті відповідачем, у нього, в свою чергу, виник обов'язок оплатити їх, і невиконання Водоканалом обов'язків, які не стосуються безпосередньо надання послуг, не  звільняє відповідача від зазначеного обов'язку. Лише починаючи з 14.05.2010р. відповідач правомірно міг самостійно зменшувати платежі на 3%.

Таким чином вимоги позивача в частині стягнення  586, 80 грн., включених до виставлених рахунків  за період з 14.05.2010р. по 14.10.2010р. безпідставні та необґрунтовані, оскільки ця сума є компенсацією витрат на розрахунково-касове обслуговування банком населення, яка підлягає утриманню відповідачем відповідно до пункту пункт  4.2.1 договору  про внесення змін до договору № 863 від 01.03.2005р.

Підсумовуючи вищенаведене, суд встановив, що  заборгованість відповідача за спожиті послуги складає 2 282,89 грн., саме в цій сумі підтверджується матеріалами справи, та визнається такою, що підлягає стягненню з  відповідача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 104, 74  грн. , 386, 54 грн. – суми інфляційних втрат, пеню у розмірі 386, 54  грн.

Проте у судовому засіданні позивач відмовився від позову в частині стягнення зазначених сум.

Так, виходячи з норм статті 13 Цивільного кодексу України, яка визначає межі здійснення цивільних прав, судом досліджено правомірність відмови позивача від позову:

-          цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (довіреністю);

-          при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

-          не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

-          при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

-          не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі , зокрема, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Приймаючи до уваги той факт, що звернення з позовом до господарського суду було ініційоване  саме позивачем,  суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Судом встановлено, що відмова позивача від позову не порушує чиї-небудь законні права та охоронювані законом інтереси, а також повноваження,  надані  представникові  позивача, дозволяють відмовитися від позову.

Відповідно до пункту 4 статті 80 Господарського процесуального Кодексу України провадження по справі підлягає припиненню у випадку відмови позивача від позову та якщо відмова прийнята господарським судом.

За таких обставин, провадження у справі  в частині стягнення  104, 74 грн. – 3% річних, 386, 54 грн. - інфляційних втрат, 22, 25 грн. – пені підлягає припиненню.

Витрати по оплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог  відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 4 статті 80,  статтями 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Медичний працівник» (95043, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 122 ідентифікаційний код 24035285) на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська , 5, ідентифікаційний код 20671506) 2 282, 89 грн. заборгованості, 68, 83 грн. державного мита та 159, 25 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 104, 74 грн. – 3% річних, 386, 54 грн. - інфляційних втрат, 22, 25 грн. – пені провадження у справі припинити.

4.          В іншій частині у позові відмовити.

5.          Наказ видати в порядку статей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представників у судовому засіданні 10.02.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського  процесуального кодексу України та підписана 11.02.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.     

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.