ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 33/519
07.02.11
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Забудовник»
про стягнення 29 006,20 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Кривов І.І. –представник за довіреністю № 21/215 від 06.10.2010 року;
від відповідача: Хомінський В.Л.-представник за довіреністю №24/01-11 від 24.01.2010 року
встановив :
Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «КИЇВ»звернулося до Господарського суду м. Києва про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Забудовник»заборгованості за договором оренди від 26.12.2008 року в розмірі 29 006,20 грн., в тому числі 19 200,00 грн. основного боргу, 6 047,47 грн. пені, 2 860,80 грн. індексу інфляції та 897,93 грн. три відсотки річних.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.12.2008 року між сторонами було укладеного договір оренди, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове володіння та користування легковий автомобіль марки Toyota Land Cruiser, державний номер НОМЕР_1, що підтверджується Актом прийому-передачі автомобіля від 28.12.2008 року.
Пунктами 4.1 та 4.2 договору оренди визначено, що місячна орендна плата за користування автомобілем, складає 5600,00 грн., та сплачується орендарем не пізніше 10 числа поточного місяця.
Пунктом 4.3. договору оренди передбачено, що у випадку прострочення орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день за весь час прострочки.
31.07.2009 року сторони уклали угоду про дострокове розірвання договору оренди автомобіля від 26.12.2008 року. Згідно із п. 3 цієї угоди відповідач зобов'язався погасити заборгованість що виникла згідно договору оренди.
До теперішнього часу відповідачем не виконані зобов'язання за договором оренди та Угодою від 31.07.2009 року про дострокове розірвання договору щодо сплати заборгованості за орендною платою. Сума заборгованості відповідача за договором оренди станом на 01.11.2010 року становить 29 006,20 грн., яка складається з суми заборгованості за орендною платою в розмірі 19 200,00 грн., пені –6 047,47 грн., 3% річних - 897,93 грн., інфляційних втрат –2 860,80 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.12.2010 року порушено провадження у справі № 33/513, розгляд справи призначено на 24.01.2011 року.
В судовому засіданні 24.01.2011 року, відповідно до ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 07.02.2010 року, для надання додаткових доказів.
В судове засідання 07.02.2011 року з’явились представники сторін та надали пояснення по суті позовних вимог. Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до умов якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову посилаючись на відсутність заборгованості за договором, а також заявив про застосування спеціального строку позовної давності до стягнення пені.
Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі в розмірі 19 200,00 грн., 6 047,47 грн. –пені, 897,93 –3% річних, 2 860,80 грн. –інфляційних витрат, витрати по сплаті державного мита в розмірі 290,06 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
26.12.2008 року між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ»(орендодавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Забудовник»(орендар за договором) було укладеного договір оренди.
Згідно положень п. 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння та користування легковий автомобіль марки Toyota Land Cruiser 100, державний номер № НОМЕР_1, рік випуску 2003, кузов № НОМЕР_2, колір чорний. Балансова вартість автомобіля складає 83 981,65 грн.
Термін оренди автомобіля встановлюється з моменту підписання даного договору і діє до 30.12.2009 року (п. 2.1. договору).
Відповідно до умов п. 3.1. договору, вступ орендаря у тимчасове володіння та користування орендованим майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі автомобіля.
На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду автомобіль марки Toyota Land Cruiser державний номер № НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 рік випуску 2003, колір чорний, що підтверджується актом прийому-здачі від 28.10.2008 року.
У відповідності до положень розділу 4 договору сторонами погоджено, що орендна плата за користування автомобілем складає 5 600,00 грн., за кожен місяць оренди та сплачується орендарем не пізніше 10 числа поточного місяця.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що 31.07.2009 року сторони уклали угоду про дострокове розірвання договору оренди автомобіля від 26.12.2008 року, відповідно до умов якої сторони домовились припинити дію договору та розірвати договір оренди автомобіля від 26.12.2008 року, у зв’язку з важким фінансовим станом орендаря.
До 01.08.2009 року має бути переданий орендодавцю автомобіль з послідуючим оформленням акту приймання-передачі (п. 2 угоди).
Відповідно до наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі, орендар передав орендодавцю транспортний засіб.
Згідно п. 3 угоди відповідач зобов'язався погасити заборгованість що виникла згідно договору оренди.
Проте, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів. Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за договором оренди від 26.12.2008 року становить 19 200,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими в судовому процесі доказами.
Відповідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 762 ЦК України, встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1 ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Частина 2 статті 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Твердження відповідача щодо погашення заборгованості за договором оренди від 26.12.2008 року в повному обсязі, не приймаються судом до уваги. Оскільки при дослідженні наданих відповідачем платіжних доручень, судом встановлено, що в рядку призначення платежу платіжного доручення № 14 від 17.087.2009 року зазначено: «часткова сплата по заборгованості за оренду авто згідно договору б/н авто від 20.12.2008 року»; платіжного доручення № 13 від 07.08.2009 року: «сплата по заборгованості за оренду авто згідно договору б/н від 20.12.2008 року»; платіжного доручення № 7 від 15.03.2010 року: «сплата боргу за оренду авто згідно договору аренди авто»; платіжного доручення № 6 від 28.07.2009 року: «остаточний розрахунок за оренду авто згідно договору авто б/н від 01.12.2008 року, договору 5-04/01 від 01.09.2008 року та 5-06/11 від 11.02.2008 року».
Таким чином, надані платіжні доручення не можуть бути належним доказом виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором оренди від 26.12.2008 року.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором оренди від 26.12.2008 року у відповідача перед позивачем в сумі 19 200,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до п.6.1. договору оренди, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з договором оренди сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України.
У випадку прострочення орендних платежів орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочки (п. 4.3. договору).
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідач в судовому засіданні 07.02.2011 року заявив про застосування строків позовної давності.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Таким чином, оскільки відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності щодо нарахованої пені і вимога про стягнення пені пред’явлена позивачем після спливу строку позовної давності, тому, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 6 047,47 грн. не підлягає задоволенню.
Також у відповідності до позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 2 860,80 грн. та 3 % річних в розмірі 897,93 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.
Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом, при дослідження розрахунку позивача збитків від інфляції, було встановлено, що позивач зробив неправильний розрахунок збитків від інфляції, а саме позивач нарахував неправильну суму збитків від інфляції.
Таким чином, суд наводить власний розрахунок збитків від інфляції у період з квітня 2009 по вересень 2010 року.
Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції
Період заборгованості
Сума боргу (грн.)
Середній індекс інфляції за період
Інфляційне збільшення суми боргу
квітень 2009 року
19 200,00
100,9
172,80
травень 2009 року
19 200,00
100,5
96,00
червень 2009 року
19 200,00
101,1
211,20
липень 2009 року
19 200,00
99,9
-19,20
серпень 2009 року
19 200,00
99,8
- 38,40
вересень 2009 року
19 200,00
100,8
153,60
жовтень 2009 року
19 200,00
100,9
172,80
листопад 2009 року
19 200,00
101,1
211,20
грудень 2009 року
19 200,00
100,9
172,80
січень 2010 року
19 200,00
101,8
345,60
лютий 2010 року
19 200,00
101,9
364,80
березень 2010 року
19 200,00
100,9
172,80
квітень 2010 року
19 200,00
99,7
57,60
травень 2010 року
19 200,00
99,4
- 115,20
червень 2010 року
19 200,00
99,6
- 76,80
липень 2010 року
19 200,00
99,8
- 38,4
серпень 2010 року
19 200,00
101,2
230,40
вересень 2010 року
19 200,00
102,9
556,80
2 515,20
Таким чином, в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 345,60 грн. слід відмовити.
З огляду на вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції в розмірі 2 515,20 грн., відповідно до розрахунку суду та 3% річних у розмірі 897,93 грн. за розрахунком позивача.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Забудовник»(03186, м. Київ, вул. Мартиросяна, 1/8, код ЄДРПОУ 30434455) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»(01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22 б; код ЄДРПОУ 14371869) суму основного боргу 19 200 (дев’ятнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп., три проценти річних в розмірі 897 (вісімсот дев’яносто сім) грн. 93 коп., індекс інфляції в розмірі 2 515 (дві тисячі п’ятсот п'ятнадцять) грн. 20 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 226 (двісті двадцять шість) грн. 13 коп., 183 (сто вісімдесят три) грн. 86 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 47(сорок сім) грн. 71коп. витрат за одержання витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.М.Мудрий
Дата підписання рішення: 11.02.2011року
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 07.02.2011 |
Оприлюднено | 15.02.2011 |
Номер документу | 13725714 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Мудрий С.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні