Постанова

від 08.06.2006 по справі 30/469

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

30/469

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

08 червня 2006 р.                                                                                   № 30/469  

Вищий господарський суд  України у складі колегії суддів :

головуючий суддяПершиков Є. В.

суддіСавенко Г.В.

Ходаківська І.П.

розглянувши

касаційну скаргу ЗАТ “Приватбанк” в особі Нікопольської філії  

на  постанову  від 20.03.2006р.  Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№30/469 господарського суду   Дніпропетровської області  

за позовомЗАТ “Приватбанк” в особі Нікопольської філії   

до  Дочірнього підприємства “Інкар” Закритого акціонерного товариства “Оветри”   

про внесення змін до кредитного договору та стягнення заборгованості в сумі 452645,64 грн.

З участю представників :

позивача –Дорош Г.О., за довіреністю

відповідача –не з'явилися

                                                  ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2006 року по справі №30/469, яке залишене без змін  постановою  від 20.03.2006р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду в задоволенні вимоги про зміну кредитного договору відмовлено, а в частині стягнення заборгованості по цьому договору провадження по справі припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України.  

Не погодившись із  судовими рішеннями  позивач по справі зве рнувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову  від 20.03.2006р.  Дніпропетровського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2006 року по справі №30/469, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню, виходячи з наступних обставин.  

Як вбачається з матеріалів справи, 03.11.05р. позивач звернувся з позовом до господарського суду Дніпропетровської області про визнання недійсним пункту договору щодо третейської оговори в кредитному договорі від 17 травня 2002 року №В08 і про стягнення заборгованості по цьому договору.                    

15.12.05 р. позивач уточнив свої позовні вимоги і просив змінити кредит ний договір від 17.05.02 р. в частині п. 6.2. виклавши його в наступній редакції: " все споры и разногласия, возникающие из настоящего договора или в связи с ним, подлежат рассмотрению в порядку, установленном действующим законодательством Украины". Крім того позивач просив стягнути заборгованість по кредитному договору та судові витрати.

У доповненні до позовної заяви позивач наполягав на задоволенні його позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості (т.1 а.с. 121).

      Таким чином, предметом позовних вимог позивача в остаточній редакції є зміна умов кредитної угоди та стягнення суми заборгованості.

       Відмовляючи в задоволенні позовних вимог попередні судові інстанції виходили з того, що питання зміни умов договору регулюються ст.11 ГПК, відповідно до якої підприємство чи організація, які вважають за необхідне розірвати чи змінити договір, надсилають про це пропозиції другій стороні за договором. Підприємс тво, організація, які отримали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.         

Як зазначено судом першої та апеляційної інстанції ці вимоги закону пози вачем виконані не були, у зв'язку з чим відмовлено в позовній вимозі про внесення змін до п.6.2. договору щодо порядку розгляду спорів за цим договором, а в частині стягнення заборгованості по цьому договору провадження по справі припинено відповідно до  п. 1 ст. 80 ГПК України, з тих підстав, що  спір не підлягає розгляду в господарських судах.

       Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з вищенаведеними висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на наступне.

Прийняті у справі судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів щодо відмови в задоволенні позову в частині внесення змін до договору ґрунтуються на недотриманні позивачем вимог статті 11 ГПК України  .

Зазначеною статтею врегульовано досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів. Зокрема, підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

        Колегія суддів зазначає, що у рішенні  Конституційного суду України від 9.07.2002 року N 15-рп/2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) встановлено, що можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, ... держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.            

       Отже, відмова в задоволенні позовної вимоги про внесення змін до договору лише з тих підстав, що позивачем недотриманні  вимоги статті 11 ГПК України  щодо досудового врегулювання спорів, зокрема не  надіслано відповідачу пропозиції щодо зміни договору, не можна визнати правомірним.

        Наявність або відсутність згоди між сторонами щодо змін до договору є елементом фактичних обставин справи, які повинні встановлюватися судом під час розгляду справи.                 

       Зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин  врегульовано статтею  652 ЦК України.

        Однак, місцевим та апеляційним судами не дано належної оцінки доводам позивача про те, що за період дії кредитного договору від 17.05.2002р. істотно змінилися обставини, зокрема,  у зв'язку із зміною законодавства про третейські суди норма пункту 6.2 кредитного договору, у якій було встановлено, що спори за цим договором розглядає третейський суд, який складається із працівників кредитора (позивача), увійшла у суперечність із ст.18 Законом України „Про третейські суди", відповідно до якої третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору.

        Отже, працівники банку не можуть як третейські судді розглядати спори за договорами, де стороною є цей банк.

       З огляду на вищевикладене передчасним є  висновок попередніх судових інстанцій про те, що  спір в частині стягнення заборгованості по цьому договору не підлягає розгляду в господарських судах. Таким чином, припинення з цих підстав провадження у справі на підставі п. 1 ст.80 ГПК України є необґрунтованим.   

       Беручи до уваги, що вказані обставини не були предметом судового розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм не надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих рішення та постанови.

         Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

        Відповідно до  ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою сторін  оголошена  вступна   та резолютивна частини постанови .          

       Керуючись, ст.ст.111-5,  111-9, 111-7, 111-11   Господарського процесуального кодексу України,   Вищий господарський суд України

                                        ПОСТАНОВИВ:  

Касаційну скаргу ЗАТ “Приватбанк” в особі Нікопольської філії задовольнити.

Постанову  від 20.03.2006р.  Дніпропетровського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2006 року по справі №30/469 скасувати.

Справу  направити на новий розгляд до господарського суду   Дніпропетровської області .

Головуючий    суддя                                                               Є. Першиков

Судді                                                                                         Г.  Савенко

                                                                                                  І.  Ходаківська