Постанова

від 15.02.2011 по справі 5/143/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/143/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"15" лютого 2011 р. Справа № 5/143/10

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

                      Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,

при секретарі   -  Риковій О.М.

за участю представників:

Від ПП „Транс-Агро-Плюс”: Федоринський В.М.

Від ТОВ СГП „Нібулон”: Глушко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон”

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 06.12.2010 року

у справі № 5/143/10                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом: Приватного підприємства „Транс-Агро-Плюс”

до  відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон”

про стягнення заборгованості у сумі 231303,45 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон”

до Приватного підприємства „Транс-Агро-Плюс”

про зобов'язання здійснити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2010 року приватне підприємство „Транс-Агро-Плюс” (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон” (далі - Товариство) про стягнення 231 303,45 грн. боргу, що виник у зв'язку з неоплатою поставленого у червні –липні 2010 року товару згідно з договорами поставки № 74/2009 від 30.06.2009р. та № 27/2010 від 01.07.2010р. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на ст. ст. 525, 526, 530, 610, п. 1 ст. 612, 625, 629 ЦК України.

Товариство не визнало позов посилаючись на те, що Підприємством не надано всіх документів, які передбачені умовами договорів поставки і є необхідними для оплати вартості отриманого товару, тому відсутні правові підстави для виплати заборгованості в розмірі 231303,45 грн. та пред'явило в господарському суді зустрічний позов до Підприємства про зобов'язання надати інформацію відносно постачальників сільськогосподарської продукції, що є предметом договорів № 74/2009 від 30.06.2009р. та № 27/2010 від 01.07.2010р. та додатків до них, щодо наявності їх в реєстрі діючих свідоцтв платників податку на додану вартість; зобов'язання надання доказів, що Підприємство та його постачальники (до товаровиробника) виконали зобов'язання по сплаті та декларуванню податку на додану вартість від продажу сільськогосподарської продукції по вищевказаним договорам та додатків до них; зобов'язання Підприємства надати докази, що відповідач та його постачальники пройшли перевірки органів державної податкової служби України на предмет включення сум від продажу сільськогосподарської продукції по вищевказаним договорам до своїх зобов'язань з ПДВ.

Позовні вимоги обгрунтоввувалися тим, що Підприємство в свою чергу має перед Товариством невиконані передбачені договорами поставки зобов'язання щодо надання визначених інформації, документів та доказів проходження ним та його постачальниками перевірки органами державної податкової служби.   

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.12.2010 року (суддя –Міщенко В.І.) первісний позов задоволено, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що надання позивачем документів за зустрічним позовом, а також той факт, що відповідачем не проведено оплату лише по 4 поставкам на думку суду свідчить про безпідставність відмови в оплаті товару та безпідставність зустрічного позову. Якщо відповідач вважає, що позивач не виконав умови договору, то він мав можливість відмовитися від товару, а прийнявши його без достатніх документів, повернути товар продавцю, що ним не було зроблено і не робиться, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідач просто не бажає оплатити товар.

          В апеляційній скарзі Товариство посилаючись на те, що прийняте місцевим судом рішення ґрунтується на обставинах, які не доведені позивачем та на хибних висновках суду, які не відповідають обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

          При цьому скаржник, зокрема, вказує те, що господарський суд першої інстанції зазначив у рішенні, що позивач виконав в повному обсязі вимоги п. 6.1 договорів поставки. Але, ця обставина (яку суд визнав встановленою) є недоведеною, оскільки Підприємство ні до позову про стягнення заборгованості, а ні в ході судового засідання не надало доказів про те, що документи зазначені в п. 6.1 договорів поставки були надані до відділу закупок Товариства.

          Також суд дійшов висновку, що Товариство у зустрічному позові підтвердило виконання позивачем п. 6.1 договорів поставки. Але хибність цього висновку підтверджується змістом зустрічної позовної заяви, що міститься в справі та в якій Товариство ніколи не зазначало, що позивач виконав зобов'язання щодо надання первинних документів до відділу закупок Товариства. Навпаки, відповідач в письмових запереченнях проти позову та в ході судових засідань звертав увагу суду на те, що позивач не виконав в повному обсязі зобов'язання щодо надання первинних документів та не надав суду докази виконання цих зобов'язань.

          За змістом ст. 22 ГПК України порушення права чи законного інтересу особи або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Оскільки позивач до звернення із позовною заявою до суду не направляв до відповідача первинні документи в повному обсязі зазначеному в п. 6.1 договорів поставки та не надав в ході судового засідання докази виконання цих зобов'язань, то у відповідача не виникло обов'язку щодо оплати отриманого товару, що в свою чергу має наслідком відсутність у позивача права на отримання оплати за товар. Отже, у зв'язку з тим, що порушення прав Підприємства не відбулося, суд повинен був відмовити у задоволенні його позовних вимог.

          У відзиві на апеляційну скаргу Підприємство заперечує проти її задоволення вказуючи на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.           

          За правилами встановленими ч. 3 ст. 77 ГПК України в засіданні суду оголошувалася перерва до 15.02.2011 року.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.          

Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2009 року між Товариством (покупець) та Підприємством (продавець) було укладено договір поставки № 74/2009, за яким продавець зобов'язався поставити і передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (товар) в асортименті, за ціною, якістю, кількістю та на умовах, узгоджених з покупцем і вказаних у даному договорі та в додатках до даного договору, а покупець зобов'язався здійснити приймання та оплату товару.

Умовами пунктів 2.2, 2.4, 2.5, 5.1,5.2, 5.3, 5.4 даного договору визначено, що при поставці товару продавець повинен надати покупцю належним чином оформлені товарно –транспорті накладні на кожну одиницю автотранспорту. Зразок заповнення товарно –транспортних накладних знаходиться у відділі закупок. Бланки товарно –транспортних накладних  повинні бути суворої звітності у 4-х екземплярах, в обов'язковому порядку у графі „пункт завантаження” повинно бути вказане місце завантаження товару (область, район, село), кожна товарно –транспортна накладна повинна бути скріплена оригінальною печаткою продавця. Відповідальність за правильність оформлення та достовірність інформації, вказаної у товарно –транспортних накладних, несе продавець. В разі незаповнення продавцем у товарно –транспортній накладній графи „пункт навантаження” або зазначення неправдивої чи фіктивної інформації розвантаження товару здійснюватися не буде; датою поставки товару вважається дата відмітки Базису поставки на товарно –транспортних накладних  продавця; з моменту відмітки Базису поставки на товарно –транспортних накладних  продавця про приймання товару, товар вважається власністю покупця; після укладення даного договору продавець зобов'язується на перше прохання покупця надати покупцю чи податковому органу копії документів, необхідних для проведення зустрічних перевірок продавця або покупця, а також копії документів, що підтверджують купівлю сільськогосподарської продукції у свого контрагента; продавець зобов'язаний перевірити інформацію стосовно своїх постачальників на офіційному Інтернет –сайті  ДПА України www.sta.gov.ua на предмет наявності їх в реєстрі діючих свідоцтв платників ПДВ та додавати цю інформацію до даного договору (додатку); продавець, як підприємство-виробник сільгосппродукції, у випадку поставки сільгосппродукції власного виробництва за договором зобов'язаний надати при укладенні цього договору, крім копій документів, необхідних для проведення зустрічних перевірок, копії довідок про наявність земельних ділянок чи копії договорів про оренду землі; продавець гарантує, що він та його постачальники, включаючи товаровиробників, виконали всі зобов'язання чинного законодавства України та зобов'язання, що стосуються оплати та декларування ПДВ та оплати товару. Кожна із вказаних осіб має подати на вимогу податкових органів всі документи для врахування в подальшому при прийнятті рішення про відшкодування ПДВ покупцю.

Умовами пунктів 6.1, 6.4 даного договору сторони встановили, що покупець сплачує за поставлений товар за кожним додатком до договору окремо у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківській рахунок продавця протягом 3-х банківських днів, починаючи від дня наступного за днем надання продавцем оригіналів належним чином оформлених товарно-транспортних накладних (з відмітками Базису поставки про прийняття товару за якістю  та кількістю), видаткових та податкових накладних, рахунку-фактури у відділ закупок покупця, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-б; в разі ненадання  продавцем хоча б одного з документів, зазначених в п. 10.7 договору поставки або не проходження ними та його постачальниками до товаровиробника перевірки органами ДПС на предмет включення сум від продажу товару до своїх зобов'язань з ПДВ, покупець затримує платіж за товар в повному обсязі до моменту надання всіх документів або проходження перевірки до кінцевого товаровиробника без порушень.

Згідно з п. 10.1 даний договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими особами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Додатками № ПТ-23 від 29.06.2010р., № ПТ-24 від 30.06.2010р. до договору поставки № 74/2009 від 30.06.2009р. сторони узгодили асортимент, кількість, ціну, якість товару, термін та умови його поставки.

          На виконання своїх зобов'язань за цим договором та додатками до нього Підприємство 29-30 червня 2010 року поставило Товариству 71,7 тн ячменю на суму 56694,62 грн. та 59,02 тн ріпаку на суму 146 354,25 грн., що підтверджується видатковими накладними № 56 від 29.06.2010р., № 62 від 30.06.2010р. відповідно та не заперечується останнім.

01.07.2010 року між Товариством (покупець) та Підприємством (продавець) було укладено договір поставки № 27/2010, за яким продавець зобов'язався поставити і передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію (товар) в асортименті, за ціною, якістю, кількістю та на умовах, узгоджених з покупцем і вказаних у даному договорі та в додатках до даного договору, а покупець зобов'язався здійснити приймання та оплату товару.

Як вбачається із змісту даного договору, його умови аналогічні умовам договору поставки № 74/2009 від 30.06.2009р.

Згідно з п. 10.3 даний договір може бути розірваний тільки за взаємною згодою сторін.

В цей же день, тобто 01.07.2010 року сторони уклали угоду № 1 про розірвання договору поставки № 27/2010 від 01.07.2010р., за якою у зв'язку з істотною зміною обставин сторони прийшли до взаємної згоди про припинення всіх обов'язків, що виникли на підставі даного договору та засвідчили, що з моменту укладення цієї угоди договір буде вважатися розірваним; претензій одна до одної по виконанню обов'язків по договору у сторін відсутні; угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами.

Незважаючи на розірвання договору поставки № 27/2010 від 01.07.2010р. за взаємною згодою сторін згідно з угодою № 1 від 01.07.2010р., сторони у наступному уклали додаток № ПТ-1 від 01.07.2010р. та додаток № ПТ-2 від 03.07.2010р. до договору поставки № 27/2010 від 01.07.2010р., якими узгодили асортимент, кількість, ціну, якість товару, термін та умови його поставки.

          01 та 03 липня 2010 року Підприємство поставило Товариству 11,08 тн ячменю на суму 7699,82 грн. та 27,34 тн ячменю на суму 20554,76 грн., що підтверджується видатковими накладними № 65 від 01.07.2010р., № 70 від 03.07.2010р. відповідно та не заперечується останнім.

 Звернувшись до господарського суду з даним позовом за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів Підприємство на обґрунтування пред'явлених вимог вказує те, що в порушення п. 6.1 договорів поставки Товариство свої договірні зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленої сільськогосподарської продукції не виконало, у зв'язку з чим станом на 18.08.2010 року в нього виникла прострочена заборгованість в розмірі 231303,45 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

          Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

          Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

          Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено вище, умовами п. 6.1 договору поставки встановлено обов'язок покупця оплатити поставлений товар за кожним додатком до договору окремо протягом 3-х банківських днів, починаючи від дня наступного за днем надання продавцем оригіналів належним чином оформлених товарно-транспортних накладних (з відмітками Базису поставки про прийняття товару за якістю та кількістю), видаткових та податкових накладних, рахунку-фактури у відділ закупок, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-б.

Приймаючи рішення про задоволення позову у повному обсязі суд першої інстанції виходив із того, що позивачем умови п. 6.1 договорів поставки виконані, що відповідач підтвердив у зустрічному позові.

          Проте, такі висновки судом зроблені без аналізу та врахування даних, що містяться в справі та вимог закону.

          Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

          Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом на підставі фактичних даних, якими є докази.

          За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

          Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

          Отже, юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено  відповідальність на передбачених законом або умовах договору підставах.

          Між тим, належних доказів на підтвердження доводів про те, що позивач звертався за кожним з вищевказаних додатків до договорів з необхідним повним пакетом документів до відповідача з вимогою щодо оплати поставленої сільськогосподарської продукції Підприємством до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься, що підтвердив представник позивача за первісним позовом в усних поясненнях в засіданні суду апеляційної інстанції.

          Посилання місцевого суду на те, що відповідач підтвердив у зустрічному позові виконання позивачем умов п. 6.1 договору спростовується змістом зустрічної позовної заяви Товариства, в якій ніяких вказівок щодо підтвердження цих обставин не міститься.

          Як у запереченнях проти первісного позову, що містяться в справі, так і в усних поясненнях в засіданні суду апеляційної інстанції, Товариство стверджує, що обов'язки передбачені умовами п. 6.1 договорів поставки щодо надання до відділу закупок покупця оригіналів всіх визначених документів Підприємством не виконані, докази виконання цих обов'язків позивачем до суду не подано, а тому в нього відсутні правові підстави для сплати вартості отриманого товару.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов договору поставки № 74/2009 від 30.06.2009р. та наявних у справі доказів з достовірністю установлено, що належних доказів, які б свідчили про те, що на виконання умов п. 6.1 цього договору позивач за первісним позовом надавав у відділ закупок відповідача за адресою: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 9-б, оригінали належним чином оформлених товарно –транспортних накладних (з відмітками Базису поставки про прийняття товару за якістю та кількістю), видаткових та податкових накладних, рахунку - фактури на оплату поставленого згідно з цим договором товару за видатковими накладними № 56 від 29.06.2010р. на суму 56694,62 грн., № 62 від 30.06.2010р. на суму 146354,25 грн., в матеріалах справи не міститься. Не зміг надати такі докази представник Підприємства і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Таким чином, відповідно до умов п. 6.1 договору поставки № 74/2009 від 30.06.2009р. та вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України строк виконання Товариством свого зобов'язання щодо оплати отриманого за вищевказаними видатковими накладними товару загальною сумою 203048 грн. 87 коп., ще не настав, що, відповідно, є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

          Стосовно решти первісного позову в частині стягнення з Товариства заборгованості загальною сумою 28254,58 грн. за договором поставки № 27/2010 від 01.07.2010р. колегія суддів відзначає наступне.

          При вирішенні спору по суті в цій частині місцевий суд фактично ухилився від дослідження та правової оцінки наявної в справі (т. 1 а. с. 22) угоди № 1 від 01.07.2010р. про розірвання договору поставки № 27/2010 від 01.07.2010р.

          Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України, яка помилково не була застосована місцевим судом, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі розірвання договору зобов'язання припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.   

          Отже, зазначена норма визначає, що з розірванням за згодою сторін  договору припиняються всі невиконані до моменту розірвання договору зобов'язання, передбачені таким договором.

          Укладеною угодою № 1 сторонами не змінено загальне правило щодо припинення зобов'язань, встановлене ч. 3 цієї норми, зокрема, сторонами в угоді не визначено, що будь – які поставки товару за будь –якими додатками до договору підлягають оплаті тощо.

          При цьому, частина 4 цієї норми визначає правові наслідки розірвання договору щодо виконаних зобов'язань.

          Так, в силу ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Правило, визначене ч. 4 ст. 653 ЦК України сторонами не змінено, зокрема, угодою встановлено, що претензії одна до одної по виконанню обов'язків по договору у сторін відсутні.

          Таким чином, враховуючи, що зобов'язання Товариства щодо оплати поставленого товару згідно з договором поставки № 27/2010 від 01.07.2010р. на момент звернення Підприємства до суду з даним позовом були припинені, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про безпідставність пред'явлених вимог в цій частині.

          При цьому, колегією суддів не приймаються до уваги наведені Товариством у відзиві на позовну заяву Підприємства доводи про те, що його зобов'язання щодо оплати отриманої сільськогосподарської продукції пов'язані з обов'язком Підприємства щодо надання всіх зазначених в п. п. 5.1-5.4 договорів поставки документів і проходження позивачем та його постачальниками перевірок органів державної податкової служби на предмет включення сум від продажу сільськогосподарської продукції до своїх зобов'язань з ПДВ. А оскільки Підприємством обов'язки, передбачені пунктами 5.1-5.4 договорів не виконані належним чином, докази виконання цих обов'язків не надані, тому у Товариства відсутні правові підстави для виплати заборгованості в розмірі 231 303,45 грн..

          Судом апеляційної інстанції на підставі дослідження і правової оцінки умов договорів поставки, укладених між сторонами, встановлено, що в цих договорах відсутні будь – які застереження як щодо виникнення у відповідача за первісним позовом (покупця) обов'язку оплатити фактично поставлений позивачем (продавцем) товар лише після надання покупцю чи податковому органу необхідних документів для проведення податкових перевірок сторін та контрагентів продавця, так і щодо наявності у покупця права зупинити виконання свого зустрічного обов'язку по оплаті отриманого товару в разі невиконання продавцем умов пунктів 5.1-5.4 договорів поставки.

          Тим більше, що в розумінні ч. ч. 1, 2 ст. 538 ЦК України обов'язок відповідача (покупця) по оплаті товару є зустрічним по відношенню до первісного обов'язку продавця (позивача) поставити товар, а не додаткових зобов'язань позивача, передбачених пунктами 5.1-5.4 договорів поставки.

          Отже, в дійсності обов'язок Товариства щодо оплати вартості фактично отриманого товару договорами жодним чином не поставлено у залежність від надання продавцем додаткових документів щодо його контрагентів до податкових органів для проведення зустрічних перевірок з метою відшкодування ПДВ.

          Як встановлено судом апеляційної інстанції, факт належного виконання позивачем за первісним позовом своїх договірних зобов'язань щодо передачі відповідачу товаророзпорядчих документів на поставлену сільськогосподарську продукцію (оригіналів належним чином засвідчених товарно –транспортних накладних, видаткових та податкових накладних та рахунків –фактур на оплату товару) матеріалами справи не підтверджується і заперечується відповідачем, внаслідок чого строк виконання зустрічного обов'язку відповідача по оплаті товару ще не настав, та з урахуванням припинення всіх зобов'язань сторін, передбачених договором поставки № 27/2010 від 01.07.010р., згідно з угодою сторін № 1  від тієї ж самої дати, саме це є підставою для відмови у задоволенні первісного позову.

          Стосовно зустрічного позову Товариства колегія суддів відзначає наступне.

          Із змісту укладеного між сторонами договору поставки № 74/2009 від 30.06.2009р. вбачається, що передбачені умовами пунктів 5.1-5.4 інформацію та документи Підприємство зобов'язалося подати на перше прохання покупця (позивача за зустрічним позовом) або ж на вимогу податкового органу.

          Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.  

          З матеріалів справи не вбачається звернення Товариства чи податкового органу з відповідними вимогами до Підприємства, що підтвердив в усних поясненнях в засіданні суду апеляційної інстанції представник Товариства, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.

          При цьому, судом також враховано встановлений факт припинення всіх зобов'язань сторін, що виникли на підставі договору поставки № 27/2010 від 01.07.2010р.

          Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про задоволення первісного позову місцевий господарський суд неповно з'ясував та надав невірну оцінку обставинам, що мають значення для справи. Окрім того, рішення суду носить декларативний характер, без аналізу і застосування норм матеріального права та не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України. У зв'язку з цим зазначене рішення в частині задоволення первісного позову підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову, а в решті частини рішення має бути залишено без змін.  

           Згідно з ст. ст. 44, 49 ГПК України за рахунок Підприємства Товариству підлягають відшкодуванню витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 1157 грн.

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105, 122  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 06.12.2010 року у справі № 5/143/10 в частині задоволення первісного позову Приватного підприємства „Транс-Агро-Плюс” до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон” про стягнення 231303 грн. 45 коп. боргу скасувати, стягнення за ним припинити.

У задоволенні первісного позову відмовити.

В решті частини рішення господарського суду Миколаївської області від 06.12.2010 року у справі  № 5/143/10 залишити без змін.  

Стягнути з Приватного підприємства „Транс-Агро-Плюс” (57520, Миколаївська область, Очаківський район, с. Шевченко, вул. Молодіжна, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон” (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1) витрати зі сплати державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 1157 грн.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням реквізитів сторін.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий  суддя:                                                            Бєляновський В.В.

 Судді:                                                                                   Мирошниченко М.А.

                                                                                               Шевченко В. В.