Постанова

від 09.02.2011 по справі 6/335-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/335-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2011 року                                                                           Справа №  6/335-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

          головуючий  –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді –Науменко І.М., Мороз В.Ф.,

секретар судового засідання –Колесник Д.А.,

           за участю представників сторін:

від позивача –Руденко О.Ф., довіреність від 30 листопада 2010 року №10;

від відповідача –Сидорук І.А., довіреність від 01 січня 2010 року б/н;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Мартекс”, м.Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року у справі №6/335-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Мартекс”, м.Дніпропетровськ

до Дочірнього підприємства “ІМЕКС” Товариства з обмеженою відповідальністю “Весна”, м.Дніпропетровськ

про стягнення 189 231,98 грн.

та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства “ІМЕКС” Товариства з обмеженою відповідальністю “Весна”

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова група “Мартекс”

про визнання договору поставки №220-ОП від 02 січня 2008 року без надання умов товарного кредиту, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року  у справі №6/335-10 (суддя Коваленко О.О.) відмовлено в задоволенні як первісного позову ТОВ ТГ “Мартекс” про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки від 02 січня 2008 року № 220-ОП , так і  в задоволенні зустрічного позову ДП “ІМЕКС” ТОВ “Весна” про визнання договору поставки від 02 січня 2008 року № 220-ОП договором поставки товару, а не договором поставки на умовах товарного кредиту.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову господарський суд зазначив, що під час поставки товарів на оспорювану суму діяли два договори поставки товару від 02 січня 2008 року № 220-ОП та від 12 лютого 2009 року № 0409 ВП, укладені між позивачем та відповідачем, і так як позивач ні в видаткових накладних, ні в рахунках на оплату не посилався на конкретний договір, або на специфікацію до нього, неможливо визначитись саме за яким з двох договорів відбувалась поставка товару. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову господарський суд зазначив, що договір поставки від 02 січня 2008 року № 220-ОП містить ознаки договору поставки на умовах саме товарного кредиту.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ ТГ “Мартекс” звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав неповного з'ясування судом обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що поставка товару здійснювалася на підставі договору від 02 січня 2008 року № 220–ОП, що вказувалося у специфікаціях та видаткових накладних, розмір суми заборгованості, відсотків за користування товарним кредитом, пені річних та індексу інфляції вважає доведеними.

Відповідач –ДП “ІМЕКС” ТОВ “Весна” проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, просить в її задоволені відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін. У поданому відзиві зазначає, що у накладних, за якими поставлявся товар по договору від 02 січня 2008 року № 220-ОП, відсутні посилання на номер та дату відповідної специфікації та рахунку, а у виставлених рахунках відсутні посилання на номер договору і специфікації, тому визначити термін відстрочки та встановити, за яким договором був поставлений товар, не надається можливим. Також вказує, що у договорі поставки замість сплати за товарний кредит фактично передбачені штрафні санкції за прострочення наданої відстрочки платежу, оскільки відсутнє пряме посилання, на який процент надається товарний кредит при відстрочці платежу.

Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

02 січня 2008 року між  позивачем –ТОВ ТГ “Мартекс” (постачальник) та відповідачем –ДП “ІМЕКС” ТОВ “Весна” (покупець) укладено договір поставки №220-ОП, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець –прийняти та оплатити продукцію (товар) у кількості, асортименті, по ціні та в строки, обумовлені договором та додатками до нього, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.2.1 договору кількість, асортимент, строк постачання та умови постачання кожної окремої партії товару узгоджується сторонами шляхом надсилання покупцем постачальнику засобами факсимільного зв'язку відповідної заявки, підписаної уповноваженою особою покупця. Прийняттям заявки до виконання є рахунок постачальника, виставлений покупцю на підставі отриманої заявки.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що загальна сума договору складає суму всіх видаткових накладних, по яким було здійснено постачання товару.

Згідно п.5.1 договору товар за даним договором продається з відстрочкою платежу і на умовах надання постачальником покупцю товарного кредиту. Строк товарного кредиту становить 21 календарний день.

Як встановлено сторонами в п.5.2 договору, у разі несвоєчасного погашення товарного кредиту на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом по ставці 0,1 % за кожний день користування. Сплата відсотків здійснюється в строк, на протязі 3-х банківських днів після їх нарахування.

Відповідно до п.6.1 договору право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару і підписання відповідної видаткової накладної.

На виконання умов договору поставки від 02 січня 2008 року №220-ОП позивач у період з квітня 2008 року по січень 2009 року поставив відповідачу товар на загальну суму 3225953,04 грн. Проте, відповідач зобов'язання з оплати товару виконав частково, сплативши 3183240,34 грн., внаслідок чого склалася заборгованість в розмірі 42712,70 грн., доказів погашення якої відповідачем не надано.

У серпні 2010 року позивач ТОВ ТГ “Мартекс” звернувся до господарського суду з позовом до відповідача ДП “ІМЕКС” ТОВ “Весна” і, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 195983,42 грн., з яких 42172,70 грн. сума основної заборгованості, 109983,42 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 2541,03 грн. річних, 31849,31 грн. інфляційних та 8702,86 грн. пені.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ ТГ “Мартекс” господарський суд першої інстанції зазначив про неможливість визначити, за яким саме договором відбулася поставка товару, а можливо  мали місце позадоговірні відносини, оскільки ні в видаткових накладних, ні в рахунках немає посилання на договір або специфікацію.

Із вищевказаним висновком господарського суду погодитись не можна, оскільки він зроблений при неповному з'ясуванні обставинам справи та не відповідає наявним у справі доказам.

Як вбачається із матеріалів справи, поставка товару здійснювалася на підставі узгоджених та підписаних сторонами специфікацій, в яких прямо зазначено, що вони є специфікаціями до договору від 02 січня 2008 року № 220-ОП; виставлені позивачем рахунки на оплату за номерами, а також найменуванням, кількістю, ціною та загальною сумою поставки відповідають специфікаціям; номери рахунків відповідають номерам, вказаних відповідачем у довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей;  у видаткових накладних у якості підстави поставки товару також вказаний договір від 02 січня 2008 року № 220-ОП.

Вищезазначені обставини підтверджують, що поставка товару відбувалася на підставі та на виконання договору від 02 січня 2008 року № 220-ОП.

Посилання господарського суду на договір від 12 лютого 2009 року № 0409ВП судова колегія визнає необґрунтованим та помилковим, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, остання поставка товару відбулася 15 січня 2009 року, тобто до укладення вказаного договору, а тому не підпадає під його дію, а вищезазначені первинні документи свідчать про те, товар був поставлений в межах договору від 02 січня 2008 року № 220-ОП.

Згідно ч.3 ст.692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч.1 ст.694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу.

Як встановлено ч.5 ст.694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Як передбачено ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В п.5.1 договору від 02 січня 2008 року № 220-ОП сторони обумовили оплату товару з відстрочкою кінцевого розрахунку, що є товарним кредитом, на 21 день.

Також, в п.5.2 договору сторонами визначений розмір проценту за користування чужими грошовими коштами у разі несвоєчасної оплати товару, який поставлявся на умовах товарного кредиту (з відстроченням платежу) за ставкою 0,1% за кожний день користування.

Вищевказані положення договору відповідають вимогам ст.694 ЦК України і правомірно застосовані позивачем при пред'явленні позовних вимог.

З урахуванням неналежного виконання відповідачем зобов'язань зі своєчасної та у повному обсязі оплати отриманого товару судова колегія вважає доведеними та обґрунтованими вимоги ТОВ ТГ “Мартекс” про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 42712,70 грн. та процентів в сумі 109983,42 грн., обчислених з урахуванням дати поставки, строку відстрочки та дат фактичної оплати відповідачем товару. Наведений позивачем розрахунок процентів /а.с.37-38 т.4/ судова колегія вважає вірним.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п.8.2 договору від 02 січня 2008 року № 220-ОП сторони встановили сплату покупцем, у випадку порушення термінів оплати товару, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Враховуючи, що відповідачем прострочено виконання зобов'язання по оплаті отриманого товару, останній зобов'язаний сплатити пеню. При визначенні розміру стягнення судова колегія виходить із наступного.

Позивачем пеня пред'явлена до стягнення в розмірі 8702,86 грн., яка обрахована від суми заборгованості у розмірі 42712,70 грн., що виникла у зв'язку з неповною оплатою товару, поставленого за накладною від 02 грудня 2008 року № 1021208 на суму 61873,76 грн. за період з 19 січня 2009 року по 22 липня 2010 року /а.с.43-44 т.1/. Разом з цим,  як встановлено ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, закон встановлює обмеження строку нарахування штрафних санкцій у шість місяців.

За вказаними обставинами з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 19 січня 2009 року по 19 липня 2009 року в розмірі 5046,86 грн., виходячи з розрахунку:

- за період з 19 січня 2009 року по 14 червня 2009 року –42172,70 грн. х (2 х 12) : 100 : 365 х 147 = 4076,31 грн.;

- за період з 15 червня 2009 року по 19 липня 2009 року –42172,70 грн. х (2 х 12) : 100 : 365 х 35 = 970,55 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.  

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання останній також зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням інфляційних в сумі 31849,31 грн. та річних в сумі 2641,03 грн. відповідно до розрахунків позивача /а.с.39-42 т.4/, які судова колегія вважає вірними.

За вказаними обставинами рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні  первісних позовних вимог, у зв'язку з невідповідністю викладених судом висновків обставинам справи, підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ ТГ “Мартекс”.

Що стосується зустрічних позовних вимог ДП “Імекс” ТОВ “Весна” про визнання договору від 02 січня 2008 року № 220-ОП договором поставки товару без умов товарного кредиту, то вони правомірно відхилені господарським судом, оскільки вказаним договором передбачається відстрочка оплати товару, що є товарним кредитом (ч.1 ст.694 ЦК України). При цьому, сторони встановили сплату процентів за період, що перевищує строк товарного кредиту, що відповідає положенням ч.5 ст.694, ст.536 ЦК України.

Крім цього, судова колегія вважає за необхідне зазначити про невідповідність заявлених відповідачем зустрічних вимог встановлених ст.16 ЦК України способам захисту цивільних прав та інтересів.

Рішення господарського суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову підлягає залишенню без змін.

Господарські витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Мартекс” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року у справі № 6/335-10 скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Мартекс” задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства “ІМЕКС” Товариства з обмеженою відповідальністю “Весна” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Мартекс” 42712,70 грн. заборгованості, 109983,42 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 31849,31 грн. інфляційних втрат, 2641,03 грн. річних, 5046,86 грн. пені, 1922,33 грн. витрат по сплаті державного мита, 231,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті рішення господарського суду залишити без змін.

Стягнути з Дочірнього підприємства “ІМЕКС” Товариства з обмеженою відповідальністю “Весна” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Мартекс” витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги в сумі 961,17 грн.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

Головуючий                                                                                                       О.В.Голяшкін

Судді                                                                                                 І.М.Науменко

                                                                                                                          В.Ф.Мороз