Рішення

від 28.01.2008 по справі 16/301-07-8404

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" січня 2008 р.

Справа  № 16/301-07-8404

Господарський суд Одеської області

у складі:

Судді -Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань

-Шевченко Г.В.

За участю представників сторін:

Від позивача:

          Горжеєва

О.Г. за дов. від 14.01.2008р.;

Від відповідачів:     

- фізичної особи - підприємця ОСОБА_1:

не з'явився;

- Приморської районної

адміністрації Одеської міської ради: Місік

О.В. за дов. №01-02/26 від 09.01.2008р.

           Розглянувши у відкритому судовому

засіданні справу за позовом фірми „КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою

відповідальністю до  фізичної особи -

підприємця ОСОБА_1 та Приморської районної адміністрації Одеської міської ради

про визнання недійсним договору на експлуатацію платних парковок

автотранспорту, - 

ВСТАНОВИВ:

         Фірма „КИЇВ” у вигляді товариства з

обмеженою відповідальністю, керуючись ст. 2 ГПК України, звернулася до

господарського суду Одеської області з позовними вимогами до  фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та

Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання недійсним

договору.

В судовому засіданні 14.12.2007р.

представником позивача була надана заява про уточнення позовних вимог, у

відповідності до якої позивач просить суд визнати недійсним договір на

експлуатацію платних парковок автотранспорту №285/07, укладений між Приморською

районною адміністрацією Одеської міської ради 

та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. 01.10.2007р.

Свої вимоги позивач обґрунтовує

порушенням прав фірми „КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

як орендаря земельної ділянки при укладенні договору на експлуатацію платних

парковок автотранспорту №285/07 від 01.10.2007р.

           Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК

України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або

предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або

зменшити розмір позовних вимог.

Вищенаведена редакція позовних

вимог фірми „КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю згідно

заяви про уточнення позовних вимог є остаточною, у зв'язку з чим, відповідно до

ст. 22 ГПК України, приймається господарським судом для розгляду по суті

викладених в ній позовних вимог.

           Приморською районною адміністрацією

Одеської міської ради  позовні вимоги

заперечуються у повному обсязі  з підстав

припинення дії договору на експлуатацію платних парковок автотранспорту

№285/07, укладеного між Приморською районною адміністрацією Одеської міської

ради  та фізичною особою - підприємцем

ОСОБА_1. 01.10.2007р.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, однак на

неодноразові вимоги суду в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну

заяву не надав, у зв'язку з чим справа розглядається за наявними матеріалами в

порядку, передбаченому ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши

пояснення представників прокуратури та позивача, суд встановив наступне.

20.11.2001р. Одеською міською радою

(Орендодавець) та фірмою „КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою

відповідальністю (Орендар) було укладено договір на право тимчасового користування

землею на умовах оренди,  відповідно до

умов п.1.1 якого Орендодавець надає, а Орендар -приймає у строкове платне

володіння та користування земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса,

Жовтневий район, на площі Грецький під номером один, за рахунок земель міста,

загальною площею 2963 кв.м.

У відповідності до ст. 12  Земельного кодексу України (в редакції  Закону України від 25.10.2001р. N 2768-III

)  до повноважень  сільських, 

селищних,  міських  рад  у

галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема,   розпорядження землями територіальних громад;

надання земельних   ділянок  у 

користування  із  земель комунальної власності відповідно до

цього Кодексу.

          У відповідності до ст. 93 Земельного

кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та

юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства,

іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також

іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не

більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Відповідно до ч.1 ст. 93 Земельного

кодексу України від 25.10.2001р.  №

2768-III право оренди земельної ділянки - це засноване на  договорі строкове платне володіння і

користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження

підприємницької та іншої діяльності.

Згідно положень статті 1 Закону

України “Про оренду землі” від 6 жовтня 

1998 року № 161-XIV, завданням цього Закону є  регулювання 

відносин  щодо  оренди землі 

з  метою  створення 

умов  для  раціонального 

користування земельною 

ділянкою,  забезпечення  захисту 

прав   орендарів   та орендодавців. Правові засади оренди землі

визначені статтею 2 цього Закону, якою встановлено, що відносини, пов'язані з

орендою землі,  регулюються  Земельним кодексом України, цим Законом,

Цивільним кодексом України,  іншими

законами  України,  постановами, 

виданими   Кабінетом   Міністрів України, у випадках, передбачених

цим Законом, а  також  договором оренди землі. Згідно статті 12

цього Закону  договір  оренди 

землі  -  це  угода

  сторін   про  

взаємні зобов'язання, відповідно до яких 

орендодавець  за  плату 

передає орендареві  у  володіння 

і  користування  земельну 

ділянку   для господарського

використання на обумовлений договором строк.

Статтею 13 Закону України „Про

оренду землі” від 06.10.1998р.  № 161-XIV

(в редакції  Закону України N 1211-IV від

02.10.2003р.) визначено, що договір оренди 

землі  -  це 

договір,  за  яким орендодавець зобов'язаний за плату

передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний

строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно

до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно п. 1.2 договору на право

тимчасового користування землею від 20.11.2001р. земельна ділянка, загальною

площею 2963 кв.м., надається у володіння і користування Орендаря терміном на 49

років, у тому числі: земельна ділянка, площею 1665 кв. м -для експлуатації та

обслуговування адміністративно-торгівельного будинку; земельна ділянка, площею

1298 кв.м -для благоустрою прилеглої території.

За твердженням представника

позивача, 22.10.2007р.  фізичною особою -

підприємцем ОСОБА_1. на земельній ділянці, яка знаходиться в користуванні фірми

„КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на підставі договору

на право тимчасового користування землею від 20.11.2001р., була облаштована

автостоянка.

           Як вбачається з акту обстеження

використання земельної ділянки, переданої в користування фірмі „КИЇВ” у вигляді

товариства з обмеженою відповідальністю на умовах оренди, складеного

03.11.2007р., було встановлено використання частини зазначеної земельної

ділянки, яка належить фірмі „КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою

відповідальністю на умовах оренди, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. з

метою облаштування автостоянки та 

надання послуг з паркування автотранспортних засобів.

           З пояснень представника Приморської

районної адміністрації Одеської міської ради та матеріалів, наданих відповідачем,

01.10.2007р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. та Приморською районною

адміністрацією Одеської міської ради був укладений договір на експлуатацію

платних парковок автотранспорту №285/07, відповідно до умов п.1.1 якого

Приморська районна адміністрація Одеської міської ради надає, а фізична особа -

підприємець ОСОБА_1.  -приймає в

обслуговування парковку, яка розташована на території Приморського району за

адресою: м. Одеса, пл. Грецька, на 30 паркувальних місць, з метою її

обслуговування, надання послуг з паркування автотранспортних засобів, стягнення

збору за паркування та перерахуванню його до бюджету м. Одеси.

У відповідності до положень ст. 27

Закону України „Про оренду землі” від 06.10.1998р.  № 161-XIV (в редакції  Закону України N 1211-IV від 02.10.2003р.)

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку

нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до

закону.  Орендар в установленому законом

порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого

незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею,

відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними

особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними

особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

У відповідності до ч. 3 ст. 215

Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV  якщо недійсність правочину прямо не

встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує

його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути

визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вважаючи, що оспорювана угода,

укладена між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. та Приморською районною адміністрацією

Одеської міської ради 01.10.2007р., порушує права фірми „КИЇВ” у вигляді

товариства з обмеженою відповідальністю як орендаря земельної ділянки, на якій

відповідачем була облаштована автостоянка, позивач, посилаючись на положення

ст. 27 Закону України „Про оренду землі”, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу

України звернувся до господарського суду 

Одеської області з даними позовними вимогами.

          Згідно ст.ст. 32, 33 ГПК України,

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими

учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні

дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку

встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і

заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного

вирішення господарського спору.

З огляду на викладене, суд вважає

за необхідне звернути увагу сторін на наступному.

Відповідно до ст. 125 Земельного

кодексу України право власності та право постійного користування на земельну

ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що

посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою,

та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після

укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до

використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості),

одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації

забороняється.

Як вбачається з матеріалів справи,

20.11.2001р. між Одеською міською радою та фірмою „КИЇВ” у вигляді товариства з

обмеженою відповідальністю було укладено договір на право тимчасового

користування землею, на умовах оренди, 

відповідно до умов п.1.1 якого позивачем було отримано у строкове платне

володіння та користування земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса,

Жовтневий район, на площі Грецький під номером один, за рахунок земель міста,

загальною площею 2963 кв.м. Даний договір був посвідчений у нотаріальному

порядку та зареєстрований у книзі записів договорів на право тимчасового

користування землею 12.12.2001р. за №516/9.

           Як вже зазначалось по тексту рішення

вище, статтею 27 Закону України „Про оренду землі” від 06.10.1998р.  № 161-XIV (в редакції  Закону України N 1211-IV від 02.10.2003р.)

передбачено, що Орендареві забезпечується захист його права на орендовану

земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку

відповідно до закону.  Це

положення також знайшло своє відображення в п. 10 Роз'яснень Вищого

арбітражного суду України   від

27.06.2001 р. N 02-5/743 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних

із захистом права власності на землю і землекористування”.

Відповідно до ст.. 13 Конституції

України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та

господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом і, відповідно,

громадянам і юридичним особам забезпечені рівні умови захисту права власності

на землю.

Згідно ст. 319 ЦК України від

16.01.2003р. №435-ІV власник володіє, користується, розпоряджається своїм

майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна

будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні

обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім

власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника

може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до

користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених

законом.

           У відповідності до ст. 321 ЦК

України від 16.01.2003р. №435-ІV право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його

здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його

здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України

способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2)

визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4)

відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання

обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8)

відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)

відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення,

дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки

Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд

може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений

договором або законом.

Крім того, відповідно до ст. 20

Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має

право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси

зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, 

шляхом: визнання наявності або відсутності прав; припинення дій, що

порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання

обов'язку в натурі; установлення, зміни і припинення господарських

правовідносин та  іншими способами,

передбаченими законом.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу

України (в редакції  Закону України від

25.10.2001р. N 2768-III ) власник земельної ділянки або землекористувач може

вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці

порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і

відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на

земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану

земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій,

що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання

угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади

або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д)

застосування інших, передбачених законом, способів.

          Відповідно до ст. 215 ЦК України (в

редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV) підставою недійсності

правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які

встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього

Кодексу. Так, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не

може суперечити цьому Кодексу,  іншим

актам  цивільного  законодавства, а також моральним засадам

суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг

цивільної дієздатності.

Якщо недійсність правочину

прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа

заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин

може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, оспорюваний правочин

-це правочин, недійсність якого прямо не випливає із закону, але одна із сторін

або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених

законом.

Вирішуючи спори про визнання угод

недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з

якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків,

а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання

встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно

полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для

правильного вирішення спору (п. 1 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111

“Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод

недійсними”).

Згідно п. 4 Роз'яснення ВАСУ від

12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних

з визнанням угод недійсними”, якщо чинне законодавство не визначає кола осіб,

які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними,

господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід

керуватися правилами статті 2 ГПК. Отже, крім контрагентів за договором,

прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути

будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом

інтереси порушує ця угода.

Таким чином, суд може визнати

правочин недійсним, у разі, коли буде встановлено, що цей правочин порушує

права та охоронювані законом інтереси будь-якої особи.

При розгляді питань про визнання

правочинів недійсними, згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про

судову практику у справах про визнання право чинів недійсними” від

28.04.1978р., слід виходити з того, що визнання правочину недійсним можливе і в

інших випадках порушення правочином особистих або майнових прав суб'єктів

цивільного права, навіть якщо для них не встановлені спеціальні правила

визнання правочинів недійсними.

           Підсумовуючи наведене, суд доходить

висновку, що укладення між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. та

Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради договору на

експлуатацію платних парковок автотранспорту №285/07 від 01.10.2007р.,

відповідно до умов п.1.1 якого Приморська районна адміністрація Одеської

міської ради надає, а фізична особа - підприємець ОСОБА_1.  -приймає в обслуговування парковку, яка

розташована на території Приморського району за адресою: м. Одеса, пл. Грецька,

на 30 паркувальних місць, з метою її обслуговування, надання послуг з

паркування автотранспортних засобів, стягнення збору за паркування та

перерахуванню його до бюджету м. Одеси, обмежує права щодо вільного володіння

та користування фірми „КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

земельною ділянкою, яка належить останній на умовах оренди.

           Враховуючи вищевикладений

правовий  аналіз законодавчих норм, а

також правомірність набуття позивачем права користування спірною земельною

ділянкою, суд вважає доведеним існування підстав, передбачених законодавством

України щодо визнання оспорюваного договору недійсним. 

При цьому, судом критично

оцінюються доводи Приморської районної адміністрації Одеської міської ради

стосовно неможливості визнання договору на експлуатацію платних парковок

автотранспорту №285/07, укладеного між Приморською районною адміністрацією

Одеської міської ради  та фізичною особою

- підприємцем ОСОБА_1. 01.10.2007р., недійсним, у зв'язку з припиненням дії

даного договору з огляду на наступне.

Згідно ст. 236 ЦК України (в

редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV) нікчемний правочин або

правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У відповідності до п. 3.2

Роз'яснень ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики

вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” оскільки домовленість

сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за

зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування

заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання)

зобов'язань, це не позбавляє сторони права на звернення в подальшому з

позовом про визнання такої угоди недійсною.

Враховуючи викладене, суд вважає,

що припинення дії будь-якої угоди не перешкоджає зверненню до суду з позовом

про визнання такої угоди недійсною, що свідчить про необґрунтованість правової

позиції Приморської районної адміністрації Одеської міської ради з цього

питання.

           Підсумовуючи зазначене, суд доходить

висновку щодо обґрунтованості, правомірності заявлених фірмою „КИЇВ” у вигляді

товариства з обмеженою відповідальністю позовних вимог про визнання недійсним

договору на експлуатацію платних парковок автотранспорту №285/07, укладеного

між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради  та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.

01.10.2007р., та наявності підстав для їх задоволення у повному обсязі

відповідно до ст.ст. 16, 203, 215, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 125, 152

Земельного кодексу України,  ст. 20 ГК

України.

З огляду на викладене, позовні

вимоги фірми „КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про

визнання недійсним договору на експлуатацію платних парковок автотранспорту

№285/07, укладеного між Приморською районною адміністрацією Одеської міської

ради  та фізичною особою - підприємцем

ОСОБА_1. 01.10.2007р., - слід задовольнити у повному обсязі.

Судові витрати по держмиту, витрати

на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести на рахунок

відповідачів згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись

ст.ст. 16, 203, 215, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 125, 152 Земельного кодексу

України,  ст. 20 ГК України, ст.ст. 32,

33, 44, 49,  75, 82-85 ГПК України, суд,

-

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним

договір на експлуатацію платних парковок автотранспорту №285/07, укладений між

Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради  та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1

01.10.2007р.

3.          Стягнути з

Приморської районної адміністрації Одеської міської ради /65039, м. Одеса, вул.

Канатна, 134, / на користь фірми „КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою

відповідальністю /65045, м. Одеса, пров. Покровський, 5/5, код ЄДРПОУ 20946498,

р/р 26009227029001 у ЗАТ КБ ”Приватбанк”, МФО 328704/  42 грн. 50 коп. /сорок дві грн. 50 коп./ -

витрати на оплату держмита, 59 грн. 00 коп. /п'ятдесят дев'ять грн.. 00 коп. /

- витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Наказ видати.

4.          Стягнути з

фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 /АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1/ на

користь фірми „КИЇВ” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

/65045, м. Одеса, пров. Покровський, 5/5, код ЄДРПОУ 20946498, р/р

26009227029001 у ЗАТ КБ ”Приватбанк”, МФО 328704/  42 грн. 50 коп. /сорок дві грн. 50 коп./ -

витрати на оплату держмита, 59 грн. 00 коп. /п'ятдесят дев'ять грн.. 00 коп. /

- витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.  Наказ видати.

             Рішення

набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

             Накази видати після набрання

рішенням законної сили.

             Рішення підписане 06.02.2008р.

Суддя                                                                                      

Желєзна С.П.