Постанова

від 10.07.2007 по справі 7/81-4/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/81-4/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2007р.                                                                                 Справа №  7/81-4/19

За позовом Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Полтава

до відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю ”Решетилівській комбікормовий завод”, с. Жовтневе, Решетилівського району

про стягнення 5425,00 грн.

Суддя  Білоусов С. М.

Секретар судового засідання  Листопад О.В.

Представники: 

Від позивача  Дорошенко Л.Д., довіреність № 04-96/610 від 27.02.2007 року

Від відповідача не з'явився.

Суддя Білоусов С.М. прийняв справу № 7/81-4/19 до свого провадження на підставі ухвали заступника голови господарського суду від  25.06.2007 р. про зміну складу суду.

СУТЬ СПОРУ :   розглядається позовна заява Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Полтава до Товариства з обмеженою відповідальністю ”Решетилівській комбікормовий завод”, с. Жовтневе, Решетилівського району про стягнення 5425,00 грн. штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2004 році.

Відповідач вимог ухвал суду від 15.05.2007 року, та від 14.06.2007 року не виконав, його  повноважний представник, на виклик суду, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив. Неявка відповідача належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання (поштове повідомлення про вручення ухвали 14.06.2007 року в матеріалах справи) не перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні. Відповідно до ст.128 КАС України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд  встановив:

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції Закону № 2606-111 від 05.07.2001р.) (надалі по тексту –Закон) передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004р.(форма 10 –ПІ поштова –річна), наданого відповідачем до Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Полтава, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача в 2004 році складала 32 ос.

Таким чином норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача у 2004 році  згідно проведеного розрахунку відповідно до п. п. 3.3.1. –3.3.3. Інструкції із статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995 р. № 171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 07.08.1995 р. за № 287/823  складав 1 робоче місце. Фактично на підприємстві відповідача у 2004 р. інваліди не працювали.

Згідно зі статтею 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів, штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Виходячи із середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача у 2004р., яка складала 5425,00 грн., відповідач повинен був перерахувати за 1 робочих місць не створених для працевлаштування інваліда штрафні санкції в сумі –5425,00 грн.

Вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного:

Відповідно до п. 14 Положення “Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року (далі –Положення) зазначено, що підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Пунктом 10 Положення встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.

Тобто після повідомлення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів до відповідних органів дані органи займаються працевлаштуванням інвалідів.     

Відповідач не надав доказів того, що він інформував державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда, так само як і не надав доказів атестації робочих місць створених для працевлаштування інвалідів.

В довідці Решетилівського районного центру зайнятості та довідці Управління праці та соціального захисту населення Решетилівської райдержадміністрації поданих позивачем до суду, зазначено, що у 2004 році відповідач не інформував ці органи про вільні робочі місця та вакантні посади на яких може використовуватись праця інвалідів (в матеріалах справи).

Оскільки відповідач не інформував державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, відповідні державні органи не мали інформації про те, яку кількість інвалідів вони повинні направити на підприємство відповідача для працевлаштування, а відповідно і не могли виконувати покладені на них функції щодо працевлаштування.

Крім того, як передбачено п. 3 вищезазначеного Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштуванням на ньому інваліда.

Щодо встановлення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів виключно виконавчими органами відповідних міських рад, слід зазначити, що Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 05.07.2001 р. № 2606-111 в статтю 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. були внесені зміни передбачаючи, що з 1 серпня 2001 року для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Таким чином, з 1 серпня 2001 року Законом не визначено будь-якого іншого порядку доведення нормативу для працевлаштування інвалідів, крім його визначенні в статті Закону.

Стосовного того, що Фонд соціального захисту інвалідів та його відділення не мають права на звернення до господарських судів, з позовами про стягнення штрафних санкцій, судом до уваги не приймаються, як такі, що суперечать нормам Конституції України. В пункті 1 резолютивної части рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 по справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) також зазначено, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності зі статтею 86 Кодексу наявні у справі докази підлягають оцінці в їх сукупності, і жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили.

Як зазначається в частині першій статті 69 Кодексу доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів є одним із джерел надходжень до Державного бюджету України.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст.  69, 70, 86, 87, 94, 160, 162-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд ,-      

                                          ПОСТАНОВИВ:    

1.  Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ”Решетилівській комбікормовий завод” (38413, Решетилівській р-н, с. Жовтневе, р/р 26003362211001 в ПГРУ  КБ "Приватбанк", МФО 331401, код 00687422):

-  на користь Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (м. Полтава, вул. Зигіна 1, р/р 31214230500422, в УДК в Полтавській області, МФО 831019, код 23813295 ) –штрафні санкції в сумі –5425,00 грн.

- в доход державного бюджету України на рахунок ВДК у м. Полтаві,                   31114095500002 УДК у Полтавській області, МФО 831019, ЗКПО 23809520, код  платежу 22090200 судовий збір в сумі - 3,40 грн.

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ч.3 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

                    Суддя                                                                      Білоусов С.М.