Постанова

від 18.02.2011 по справі 35/348-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

35/348-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2011 року                                    Справа №  35/348-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А.(доповідача)          

суддів: Темкіжева І.Х., Лисенко О.М.

секретар судового засідання Коваль Ю.Ю.   

Представники сторін:       

від позивача:  Мігульов О.О. представник, довіреність №б/н  від 15.10.10;

від відповідача:  Бессонова Н.П. представник, довіреність №847  від 31.12.10;

розглянувши апеляційні скарги публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк”  та товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІГА” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2010 року  у  справі № 35/348-10

за  позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІГА”,                                  м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк”, м. Харків

про  визнання  недійсним договору

                                                        ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2010 року у справі №35/348-10 (суддя Широбокова Л. П.) позовні вимоги позивача задоволено частково.

Визнано недійсними наступні положення п. 3.4.3 генерального договору  про надання кредитних послуг №11305766000 від 26.02.2008 року, укладеного між публічним акціонерним товариством “УкрСиббанк” та товариством з обмеженою відповідальністю “ЛІГА”: “позичальник не повинен на протязі дії договору без попереднього погодження з банком здійснювати дії по реорганізації позичальника та/або заснування нових юридичних осіб; не надавати  забезпечення зобов'язань інших юридичних та фізичних осіб без попередньої письмової згоди банку; не передавати у заставу іншим кредиторам інші активи позичальника вартість яких перевищує 10% суми ліміту договору без попередньої письмової згоди банку”.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІГА” витрати по сплаті державного мита –28 грн. 33 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –78 грн. 77 коп.

В задоволенні вимог про визнання недійсним в цілому генерального договору про надання кредитних послуг № 11305766000 від 26.02.2008 року, додаткової угоди до нього та договору іпотеки № 11305766000/11305809000/3 від 26.02.2008 року відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що передбачені п. 3.4.3 договору положення обмежують права юридичної особи - ТОВ “ЛІГА”. Однак їх недійсність не впливає на дійсність всього договору.

Положення п. 5.2.1. договору, які передбачають право банку збільшувати відсоткову ставку плати за користування кредитом, суд визнав нікчемним з 09.01.2009 року –з часу набуття чинності ст. 10561 Цивільного кодексу України. Однак нікчемність цього пункту договору, на думку суду, не впливає на дійсність всього правочину.

Оскільки кредитний договір є дійсним, за виключенням п. 3.4.3 (частково) та 5.2.1 договору, відсутні підстави для визнання недійсним і договору іпотеки.

Не погодившись з рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі позивач зазначає на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та неналежну правову оцінку доказів.

Просить оскаржуване рішення скасувати, позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що умови договору вільно визначені сторонами, погоджені ними та є обов'язковими до виконання.

Просить рішення в частині задоволених вимог скасувати, в позові відмовити.

                  У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ “ЛІГА” відповідач зазначає на її необґрунтованість. Вважає такою, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

            Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним  договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов'язується  надати  грошові  кошти   (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,  встановлених договором,  а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

                 26.02.2008 року між публічним акціонерним товариством “УкрСиббанк” - (надалі відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю “ЛІГА” (надалі позивач) було укладено генеральний договір  про надання кредитних послуг №11305766000 - (надалі договір) та додаткову угоду  №11305766000 від 26.02.2008 року (а.с.9-16).

За умовами договору відповідач надав позивачу в кредитні кошти в сумі 836027,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №98913 від 27.02.2008 року. Позивач зобов`язався використовувати перераховані (надані в кредит кошти) за цільовим призначенням, вчасно повернути кредит та сплачувати проценти за користування ним.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором  сторонами було укладено договір іпотеки нерухомого майна №11305766000/11305809000/3 від 26.02.2008 року (а.с.17-21).

                  Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

         Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

                  Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивачем під час розгляду позову та апеляційної скарги не зазначено підстав, передбачених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України для визнання кредитного договору недійсним, які б існували на момент його підписання. Тому посилання представника ТОВ “ЛІГА” на порушення господарським судом положень ст. 215 Цивільного кодексу України є необґрунтованими.

Щодо умов п. 5.2.1. договору, які передбачають право банку при настанні визначених договором обставин,  при дотриманні умов цього пункту договору, збільшити в односторонньому порядку відсоткову ставку плати за користування кредитом, то на час укладення договору діюче законодавство не містило заборони щодо зміни банком розміру відсотків в односторонньому порядку, слід зазначити наступне:

09.01.2009 року набула чинності ст. 10561 Цивільного кодексу України, згідно якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Зазначена норма кореспондується з ч. 4 ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

                Відповідно до ч. 3 ст. 10561 Цивільного кодексу України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

                 Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Нікчемний правочин є  недійсним  через  невідповідність  його вимогам   закону   та  не  потребує  визнання  його  таким  судом (п. 4 Постанови Пленуму).

                  Таким чином, висновок суду про те, що вимога позивача про визнання нікчемного правочину недійсним задоволенню не підлягає, є законним та обґрунтованим.

Нікчемність з 09.01.2009 року умов п.5.2.1 договору не впливає на дійсність всього правочину, який би було укладено сторонами і без включення в нього цієї умови, оскільки відсоткова ставка банком в односторонньому порядку не змінювалася і позов по даній справі подано ТОВ “ЛІГА” після звернення банку з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

                  Пунктом 3.4.3 кредитного договору передбачено, що позичальник не повинен на протязі дії договору без попереднього погодження з банком здійснювати дії по реорганізації позичальника та/або заснування нових юридичних осіб; не надавати  забезпечення зобов'язань іншим юридичним та фізичним особам без попередньої письмової згоди банку; не передавати у заставу іншим кредиторам інші активи позичальника, вартість яких перевищує 10% суми ліміту договору, без попередньої письмової згоди банку.

                  Зазначені положення договору обмежують цивільну право і дієздатність ТОВ “ЛІГА”, зміст яких визначено ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України та які може бути обмежено лише за рішенням суду.

                  В зв'язку з викладеним є безпідставними посилання в апеляційній скарзі відповідача про вільне визначення сторонами умов договору та необхідність їх виконання.

                  Дійшовши висновку про недійсність умов п.3.4.3 договору, суд правильно зазначив на те, що це не впливає на дійсність всього правочину.

          В зв'язку з вищевикладеним відсутні і підстави для визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна №11305766000/11305809000/3 від 26.02.2008 року.

                 Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

             Позивачем та відповідачем доводи, викладені в їх апеляційних скаргах,

не доведені. Оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права та скасуванню чи зміні не підлягає.

                   Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -  

ПОСТАНОВИВ:

                Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк”  та товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІГА” залишити без задоволення.

                 Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2010 року  у  справі  № 35/348-10 залишити без змін.

                 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя:                                                               Т.А. Верхогляд

 Суддя:                                                                                      І. Х. Темкіжев

     Суддя:                                                                                      О. М. Лисенко

Підписано в повному обсязі   22.02.2011 року.