Постанова

від 09.02.2011 по справі 7/98-1742

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/98-1742

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

                                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.11                                                                                           Справа  № 7/98-1742

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                    Кордюк Г.Т.

суддів:                                                                                                    Зварич О.В.

                                                                                                              Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс",  м. Тернопіль.

на рішення господарського суду Тернопільської області від 17.12.2010р.

у справі № 7/98-1742

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДК - Трейд",

м. Тернопіль.  

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс",  м. Тернопіль.

про стягнення 35379,82 грн.

визнав подані матеріали достатніми для прийняття апеляційної скарги до провадження.

Представники:

від позивача: Боровик С.К.- представник.

від відповідача: не з»явився.

           Роз”яснено  права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлено.

           Розпорядженням виконуючого голови суду від 09.02.2011р. проведено зміни щодо складу колегії суду.  

           Рішенням господарського суду Тернопільської області від 17.12.10р. у справі №7/98-1742 (суддя Стадник М.С.)  позов задоволено частково, стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс", м.Тернопіль на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДК - Трейд", м. Тернопіль - 28691,44 грн. боргу, 1223,94грн. пені,  2008,40 грн. штрафу, 319,23грн. державного мита  та 236,00грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 3455,52грн. пені  в позові відмовлено, виконання рішення в загальній сумі 32479,09грн. розстрочено  на три місяці, зі сплатою щомісяця рівними платежами по 10826,36грн.

        Рішення мотивовано тим, що відповідач свої зобов'язання згідно умов договору купівлі-продажу належним чином не виконав, отриманий товар оплатив лише частково, дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. В частині задоволення позовних вимог щодо стягнення  пені в сумі 3455,52 грн. відмовлено за безпідставністю, як надмірно заявлені, з огляду на положення  ст.232, п.2 ст.343 ГК України, ст.258 ЦК України, ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань». Крім того, судом взято до уваги доводи на підтвердження обставин невиконання  грошового  зобов»язання, на підставі ст.121 ГПК України та  розстрочено виконання рішення суду строком на три місяці.

      Не погодившись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким  розстрочити виконання  рішення суду терміном на один рік.

      Скаргу аргументовано тим, що вирішуючи питання щодо відстрочення виконання рішення, господарським судом в порушення вимог пунктів 3.1,3.2 роз»яснення ВАС України від 10.12.1996р. №02-5/422  не було належним чином враховано фінансовий стан відповідача, наявність інфляційних процесів у економіці держави, а також негативні наслідки для відповідача при виконанні рішення у встановлений строк.

        Позивачем  подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю, виходячи із наступного.

        Допущена відповідачем заборгованість має негативний вплив на фінансовий стан позивача та здійснювану ним господарську діяльність.

        Позивач покликаючись на положення ч.2 ст.218 ГК України, ч.1 ст.229 ГК України,   ч.2 ст.617 ЦК України, ч.1 ст.625 ЦК України вважає, що господарським судом  помилково взято до уваги негативні   наслідки виконання рішення наведені відповідачем, що на його думку суперечить  вимогам ст.121 ГПК України, оскільки наведені підстави такі, як наявність банківського кредиту, тяжкого фінансового становища, кризові явища в країні за змістом наведеної статті не є підставою для розстрочення виконання рішення господарського суду.

       Крім того, позивач покликаючись на ч.6 ст.231 ГК України, п.37 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»від 07.04.2008р. №01-8/211, вважає, що встановлена сторонами у договорі  відповідальність за прострочення виконання зобов»язання у розмірі п»ятикратної облікової ставки НБУ не суперечить матеріальному праву України, а відмова господарського суду Тернопільської області в частині стягнення 3455,52 грн. пені підлягає скасуванню

     В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві.

     Згідно зі ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

     Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи  апеляційної скарги,  відзиву, дослідивши правильність застосування господарським судом при винесенні  рішення норм процесуального та матеріального  права,  Львівський апеляційний господарський суд  вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

     Основні  засади  господарювання  в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між  суб'єктами господарювання,  а  також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст.1 ГК України).

     До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного  кодексу  України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

    Частиною першою ст.11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, в тому числі,  договори та інші правочини.

    Згідно з частиною першою ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

     На підставі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

    Статтею 638 ЦК України та частиною другою ст.180 ГК України  визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

     Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

      Між Товариством з обмеженою відповідальністю „ТДК -ТРЕЙД” в особі директора Федорука Я.Г., який діяв на підставі Статуту (далі продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Орвіс", в особі директора Васьковської О.В., яка діяла на підставі Статуту (далі покупець) укладено 06.07.2009р. договір купівлі –продажу, відповідно до умов якого  продавець зобов'язується передати згідно прайс - аркуша  у власність покупця товар в асортименті, кількості та сумі на підставі узгоджених з продавцем замовлень  покупця, яке відбувається шляхом передачі покупцем усного замовлення  торговому представникові продавця або змістовного письмового замовлення довільної форми із зазначенням пункту доставки факсом (електронною поштою) в офіс продавця та відповідного підтвердження продавцем щодо можливості виконання такого замовлення, а покупець зобов'язується прийняти товари та оплатити їх ( п.п. 1.1, 1.2, 1.5, 1.6 умов договору).

    Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

    Підтвердженням факту доставки партії товарів є товарна накладна, підписана уповноваженою особою покупця, підпис якого є підтвердженням згоди покупця на отримання від продавця партії товарів в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в накладній.  (п.п 3.4,3.5 умов договору).

    Долучені до матеріалів справи копії накладних свідчать, що на виконання умов договору позивач поставив  відповідачу товар на загальну суму 81801,36 грн.   

    З матеріалів  справи вбачається, що відповідно до прибуткових накладних (повернень) №№180,199,230 від 05.03.2010р. відповідачем повернуто позивачу товару на суму 1220,34 грн.  

    Накладні двосторонньо підписані та скріплені печатками, будь-які зауваження чи застереження на них відсутні.

    Згідно п. 4.1 умов договору,  покупець здійснює розрахунки з продавцем за товари протягом 30 календарних днів з моменту доставки.

   За отриманий товар, згідно зазначених вище накладних, відповідач  провів частково оплату в сумі 51889,60грн., інші відомості щодо повного погашення відповідачем суми боргу в матеріалах справи відсутні.

    Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором. Станом на день слухання справи в суді першої інстанції сума боргу відповідача перед позивачем складала 28691,44 грн., яка підтверджена  сторонами в акті  звірки розрахунків від 06.07.2010р. та не оспорюється відповідачем.

   Як визначено в абзаці  1 частини 1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

   Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

   Оскільки обов'язок оплати отриманих від позивача товарів виконано не було, то місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 28691,44 грн.

    В позовній заяві, крім суми основної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача пеню та штраф.

    У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

    При вирішенні даного спору судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару.

    В ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

    Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

    Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки  Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

    Положення договору в частині визначення сторонами пені у розмірі п»ятикратної облікової ставки НБУ не суперечать  Закону, оскільки положення Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню та не встановлює обмежень щодо визнання розміру пені сторонами в договорі.

    Такий висновок узгоджується із практикою Верховного Суду України (постанова від 28.03.2006р. у справі №48/299).

    А тому, місцевим господарським судом вірно застосовано положення Закону щодо розміру пені, яка підлягає стягненню.

   Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, розраховував її за нормою ч. 6 ст. 232 ГК України, і дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, враховуючи уточнений розрахунок суду, та стягнув з відповідача пеню в сумі 1223,94 грн.

    Крім того, відповідно до п.5.3 умов договору, за прострочення платежу більше ніж на 21 день, покупець сплачує продавцеві  штраф у розмірі семи відсотків  від простроченої суми.

    Згідно наданого позивачем розрахунку сума штрафу становить 2008,40грн., яка підставно  стягнена місцевим господарським судом з огляду на те, що  відповідно до ч.6 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, договір  є обов»язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

   Норми Господарського процесуального кодексу України не визначають перелік обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання,тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК.

    Доводи апеляційної скарги про те, що судом неправомірно розстрочено виконання рішення  суду  лише на три місяці, не приймаються до уваги, оскільки необхідність застосування  такого права, закон відносить на розсуд суду. В решті рішення не оскаржується, однак апелянт просить скасувати рішення господарського суду повністю.

   Відповідно до п. 2 Роз'яснень ВАС України № 02-5/333 «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України», підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

    При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

   Оскільки законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, тобто –виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення, то одночасно колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду  вважає за необхідне зазначити, що наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які давали підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки по-перше, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин, по-друге, фінансова криза носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін.   

   Проте, на підставі оцінки сукупності обставин, що можуть ускладнити виконання судового рішення, враховуючи обставини, які зазначені відповідачем в якості обґрунтування підстав для розстрочення виконання такого судового рішення, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що висновок суду першої інстанції, використовуючи право при прийнятті рішення розстрочити його виконання, щодо необхідності надання розстрочки виконання рішення є правильним.

   Вимоги, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу скасувати рішення  господарського суду апеляційною інстанцією задоволенні не можуть бути, оскільки такі вимоги апеляційним судом  розглядаються в порядку, передбаченому розділом ХІІ ГПК України.

   З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України,  рішення господарського суду Тернопільської  області від 17.12.2010 р. у справі №7/98-1742 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

    Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.99,101,103,105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Тернопільської  області від 17.12.2010 р. у справі №7/98-1742 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс",  м. Тернопіль без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку

3.Матеріали справи повернути в господарський суд Тернопільської  області.

Головуючий-суддя                                                                      Кордюк Г.Т.

Суддя                                                                                              Зварич О.В.

Суддя                                                                                            Якімець Г.Г.