Постанова

від 08.02.2011 по справі 14502/10/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД



Харківський окружний адміністративний суд

61004  м. Харків  вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 Харків  

 08 лютого 2011 р.                                                                                 № 2-а- 14502/10/2070  

Харківський окружний адміністративний суд  у складі

головуючого судді   Панченко О.В.  

при секретарі судового засідання  Венглюк Т.В.  

за участю:

представника позивача - Гавриш Н.С.

представника позивача - Король-Вербицької Г.В.

представника відповідача - Малахової Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

 Товариства з обмеженою відповідальністю  "МЕНКО, ЛТД"   

до

 Державної податкової інспекції  у  Київському районі міста Харкова   

про

 скасування податкових повідомлень рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Менко, ЛТД» (надалі позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, уточнивши який просило суд скасувати податкові повідомлення – рішення:

- № 0003202302/0 від 26.08.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 15 703, 00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 7 851,5 гривень, загальна сума – 23 554,5 гривень;

- податкове повідомлення-рішення № 0003192302/0 від 26.08.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 31 611,00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 15 805,50 гривень, загальна сума – 47 416,50 гривень;

- податкове повідомлення – рішення № 0003692302/1 від 04.10.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 15 703, 00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 7 851,5 гривень, загальна сума – 23 554,5 гривень;

- податкове повідомлення-рішення № 0003192302/1 від 04.10.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 31 611,00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 15 805,50 гривень, загальна сума – 47 416,50 гривень;

- податкове повідомлення – рішення № 0004192302/2 від 10.11.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 28 798,00 гривень та про нарахування штрафних санкцій в розмірі 14 399,00 гривень, загальна сума 43 197,00 гривень;

- податкове повідомлення – рішення № 0003692302/2 від 10.11.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 15 703,00 гривень та про нарахування штрафних санкцій в розмірі 7 851,50 гривень, загальна сума 23 554,50 гривень, які були прийняти Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова;

- визнати недійсним рішення про результати розгляду первинних скарг № 20606/10/25-020 від 24.09.2010 року, яке було прийнято Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Менко, ЛТД» зазначило, що в період з 26.07.2010 року по 11.08.2010 року ДПІ у Київському районі м. Харкова було проведено виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Менко, ЛТД» з питань вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.08.2008 року по 31.03.2010 року, про що 16.08.2010 року було складено Акт № 4868/23-506/2124494.  

26.08.2010 року, 04.10.2010 року, 10.11.2010 року на підставі Акту перевірки відповідачем були прийнятті оскаржувані податкові повідомлення – рішення.

Позивач у встановленому законом порядку оскаржував вказані податкові повідомлення – рішення.

24.09.2010 року відповідач прийняв рішення про результати розгляду первинних скарг, яким скасував податкове повідомлення рішення № 0003202302/0 від 26.08.2010 року в частині 29 342,00 гривень нарахованого податку на додану вартість та 14 671,00 гривень застосованої штрафної санкції, в іншій частині податкове повідомлення - рішення було залишено без змін.

Позивач вважає, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, про порушення ТОВ  «Менко, ЛТД» п.5.1, підп. 5.2.1. пункту 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; підп. 7.2.3. п. 7.2.; підп. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»; заниження податку на прибуток в розмірі 31 611,00 гривень та заниження податку на додану вартість 15 703,00 гривень не відповідають дійсності, оскільки проведені господарські операції мали реальний характер, були вчинені між право- і дієздатними суб‘єктами права, первинні документи складені у відповідності до закону, наміру безпідставно одержати податкову вигоду підприємство не мало.

У судовому засіданні представники позивача підтримали викладені в позові доводи, просили суд постановити рішення про задоволення позову.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, позов не визнав. У письмових запереченнях на позов зазначено, що дії ДПІ щодо винесення оскаржуваних податкових - повідомлень рішень та розгляду скарги позивача є законними та обґрунтованими. Позивачем не підтвердженні належним чином отримання від Фізичної особи – підприємця ОСОБА_5 консультаційні послуги на суму 71 000,00 гривень; від ФОП ОСОБА_6 послуги на суму 10 322,00 гривень; від ФОП ОСОБА_7 послуги на суму 5 860,00 гривень; від ФОП ОСОБА_4 послуги на суму 16 812,00 гривень; від ФОП ОСОБА_8 послуги на суму 11 200,00 гривень. Також відповідач вважає, що позивачем не підтверджено суму податкового кредиту, який він отримав внаслідок фінансово – господарських взаємовідносин з ТОВ «Екотрейд» та ТОВ «ТД Кроха» у розмірі 15 703,00 гривень, у зв’язку з тим, що вказані підприємства відобразили у своїй податковій звітності податкові зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 0,00 гривень. Крім того, відповідач при прийнятті рішень враховував інформацію  по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА, згідно якої було встановлено розбіжності.

У судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи і вимоги заперечень проти позову, просили суд ухвалити рішення про відмову в позові.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Менко, ЛТД», пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, номер запису 959 від 20.11.95р., набув правового статусу суб’єкта господарювання – юридичної особи, одержав свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 508504, код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 21224494, на обліку як платник податків, зборів (обов’язкових платежів) знаходиться в ДПІ у  Київському районі міста Харкова.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

За матеріалами справи,  в період з 26.07.2010 року по 11.08.2010 року ДПІ у Київському  району м. Харкова було проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Менко, ЛТД» з питань вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.08.2008 року по 31.03.2010 року.

Результати перевірки оформлені Актом від 16.08.2010 року  № 4868/23-506/2124494.

З посилання на вищевказаний акт перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення:  

- № 0003202302/0 від 26.08.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 15 703, 00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 7 851,5 гривень, загальна сума –23 554,5 гривень;

- податкове повідомлення-рішення № 0003192302/0 від 26.08.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 31 611,00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 15 805,50 гривень, загальна сума –47 416,50 гривень;

- податкове повідомлення – рішення № 0003692302/1 від 04.10.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 15 703, 00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 7 851,5 гривень, загальна сума –23 554,5 гривень;

- податкове повідомлення-рішення № 0003192302/1 від 04.10.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 31 611,00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 15 805,50 гривень, загальна сума –47 416,50 гривень;

- податкове повідомлення – рішення № 0004192302/2 від 10.11.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 28 798,00 гривень та про нарахування штрафних санкцій в розмірі 14 399,00 гривень, загальна сума 43 197,00 гривень;

- податкове повідомлення – рішення № 0003692302/2 від 10.11.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 15 703,00 гривень та про нарахування штрафних санкцій в розмірі 7 851,50 гривень, загальна сума 23 554,50 гривень, які були прийняти Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова;

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, акти про надані послуги, що були складені до договорів про надання консультацій, надання послуг з маркетингових досліджень, не містять детального переліку наданих послуг, не наведено методики розрахунку, не надано пояснень щодо економічного обґрунтування впливу отриманих послуг на фінансово - господарську діяльність підприємства позивача та не надано обґрунтованого розрахунку вартості зазначених послуг, у зв'язку  з чим відповідач дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат на суму 115 194,00 гривень.

Також в Акті перевірки відповідачем зазначено, що факт недекларування об’єкту оподаткування та податкових зобов’язань з податку на додану вартість контрагентами позивача свідчать про відсутність правових підстав для формування позивачем податкового кредиту. Вказана позиція підтверджується відповідачем і в своєму листі від 20.08.2010 року за вих. № 17944/10/23-516.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість відображених в акті № 4868/23-506/2124494 від 16.08.2010 року  висновків податкового органу на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне:   

Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку, серія № 584377 від 07.06.2007 року (I том, а.с.102) основним видом діяльності ФОП ОСОБА_5 є діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту. Отже, ФОП ОСОБА_5 має право укладати договори, у тому числі з надання консультацій з бухгалтерських та податкових питань.

Між ФОП ОСОБА_5 та позивачем було укладено Договір про надання консультаційних послуг № 1/01-08 від 03.01.2008 року (І том, а.с. 231-233).

Згідно підп. 4.2 п. 4 вказаного Договору, підставою для оплати за Договором  є акт здачі -  приймання наданих послуг або рахунок - фактура.

З матеріалів справи вбачається, що кожний Акт приймання – передачі, складений на виконання даного Договору, супроводжувався звітом про надані консультації. Як випливає зі змісту звітів - консультації полягали в проведенні моніторингу змін в законодавстві, наданні методологічної та практичної допомоги в заповненні бухгалтерської та податкової звітності. Також наводяться листи контролюючих та інших державних органів, роз’яснення на які надавалися позивачу від ФОП ОСОБА_5, проміжок часу отримання послуг із уточненнями, які саме нормативні – правові акти та листи було роз’яснено в телефонному режимі.

Судження відповідача про те, що на підприємстві є головний бухгалтер та підприємство виписує періодичні видання стосовно змін у законодавстві про бухгалтерський облік та оподаткування, а також сплачує за послуги користування глобальною мережею "Інтернет", і тому має змогу слідкувати за змінами у законодавстві про бухгалтерський облік та оподаткування на офіційному сайті ДПА України та з інших джерел, у зв'язку з чим  витрати на консультаційні послуги в галузі бухгалтерського обліку та оподаткуванню не можуть бути віднесені до валових, не  визнаються судом обґрунтованими, оскільки обмеження з визначення кількості та обсягу консультацій, необхідних для ведення бухгалтерського обліку у відповідності до законодавства України, не передбачені жодним нормативно – правовим актом.

Окрім того, з наданої відповідачем до суду Детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА, вбачається, що позивач має значну кількість контрагентів.  З пояснень представника позивача судом встановлено, що укладення даного договору було викликано виробничою необхідністю позивача. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач мав право віднести до валових витрат оплачені ним послуги за Договором про надання консультаційних послуг в розмірі 71 000,00 гривень.

30.08.2009 року та 04.01.2010 року між позивачем та ФОП ОСОБА_4 було укладено Договори про надання інформаційно – маркетингових послуг.

Метою укладення та виконання цих договорів, як вбачається з цих договорів,  було просування та розповсюдження продукції (сухих молочних сумішей торгових марок «Малютка», «Малыш», каш та киселів торгової марки «Ремедія» «Детолакт»), реалізацією яких займається позивач.

Як вбачається з наданих позивачем документів, кожний Акт приймання – передачі, складений за Договорами, супроводжувався звітом про виконання кожного Договору, з переліком конкретної продукції, проведених консультацій з провізорами аптек, найменування аптек, де було розповсюджено продукцію, вказано перелік місць з проведення дегустацій та роздач  інформаційних листівок та інших дії. При цьому,  відповідачем не заперечується той факт, що позивачем було повністю сплачено послуги ФОП ОСОБА_4. наданні послуги у розмірі 16 812,00 гривень.

15.05.2009 року між позивачем та ФОП ОСОБА_8 було укладено Договір про надання інформаційно – маркетингових послуг.

Позивачем надано до матеріалів справи примірники завдань до Договору, Акт приймання – передачі наданих послуг та звіти про виконання завдань.

Як випливає зі змісту наданих документів, замовник (позивач) надавав виконавцю конкретні завдання, на встановлення соціальних та ділових зв’язків з працівниками лікувальних установ, проведення та участь у семінарах серед працівників лікарень. Метою виконання таких дій було просування та розповсюдження продукції (молочних сумішей «Малютка», «Малыш», «Нутрілак»), реалізацією яких займається позивач. В Акті приймання – передачі наданих послуг та звітах про виконання завдань сторони зазначали перелік зазначенням конкретних лікувальних установ та отриманих замовлень на поставку продукції. Відповідачем і в цьому випадку не заперечується той факт, що позивачем було повністю сплачено послуги ФОП ОСОБА_8 за  наданні послуги у розмірі 11 200,00 гривень.

01.05.2009 року між позивачем, ТОВ «ВІАЛ МАРКЕТ» та ФОП ОСОБА_10 було укладено трьохсторонній Договір № 449D145 про надання послуг.

Здійснення оплати за вказані послуги підтверджуються копіями платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи (том II, а.с. 34-38).

Пунктом 1.1. цього Договору було передбачено, що зі згоди ТОВ «ВІАЛ МАРКЕТ» та на його торгових площах замовник доручає виконавцю здійснювати дослідження ринку продаж, (попиту та пропозицій).

В пункті 1.4. Договору сторони визначили мету його укладення, а саме: «метою надання послуг за Договором є збільшення обсягів продажу товару, підготування до продажу, організація продажу товару та отримання максимального прибутку.

В звітах за травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2009 року наведена порівняльна таблиця з маркетингових досліджень очікуваних обсягів продаж з сухих молочних сумішей «Детолакт бифидус», «Детолакт АР», «Детолакт низьколактний», «Балтській МКК» та проведення передпродажної підготовки в супермаркетах м. Харкова, за якими замовник ТОВ «Менко ЛТД» оплатив ФОП О.В. Логвіненко наданні послуги в розмірі 10 322,00 гривень. В наданих до цієї заяви специфікаціях наведено перелік послуг, що надавалися, а саме: маркетингові дослідження ринку товарів, проведення передпродажної підготовки, маркетингові дослідження товарів шляхом спеціального розміщення продукту в торговій точці. В звітах виконавець надав опис вчинених дій, зокрема: викладка товарів, проведення акцій, роздача листівок біля кас та інше.

21.05.2008 року між позивачем, ТОВ «ВІАЛ МАРКЕТ» та ФОП ОСОБА_7. було укладено трьохсторонній Договір 448w126 про надання послуг.

Пунктом 1.1. цього Договору було передбачено, що зі згоди ТОВ «ВІАЛ МАРКЕТ» та на його торгових площах замовник доручає виконавцю здійснювати дослідження ринку продаж, (попиту та пропозицій).

В пункті 1.4. Договору сторони визначили мету його укладення: «метою надання послуг за Договором є збільшення обсягів продажу товару, підготування до продажу, організація продажу товару та отримання максимального прибутку.

В звітах за лютий, березень, квітень 2009 року наведена порівняльна таблиця з маркетингових досліджень очікуваних обсягів продаж зі злакової кашки (гречка, рис, вівсянка) «Малишка» та цукру торгової марки «Ремедія» в супермаркеті «КЛАСС» та супермаркетах конкурентів - «Таргет» та «Рост». За результатами цих досліджень було здійснено висновок про доцільну ціну товару, на що і було спрямовано укладення Договору. Використання цього висновку надало можливість позивачу визначитись з обсягами та видами товару, що реалізуються позивачем та, як наслідок, дало змогу позивачу збільшити обсяг продажу продукції. До кожного звіту складався Акт здачі – приймання (надання послуг).

В матеріалах справи містяться платіжні доручення (том ІІ а.с. 39-43), згідно з якими замовник - ТОВ «Менко ЛТД» оплатив ФОП ОСОБА_7 наданні послуги в розмірі 5 859, 54 гривень.

Твердження відповідача про те, що Акти здачі – приймання (надання послуг) не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а самі послуги носять загальний характер спростовуються наступним:

У відповідності до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оглянувши долучені до справи копії первинних документів, що були складені з посиланням на вищеперелічені правочини, суд відзначає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків, які згідно з  ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Обставини понесення позивачем витрат за переліченими договорами податковим органом визнані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

В Акті перевірки та в запереченнях (том I а.с.99), відповідач стверджує, що в ході перевірки позивачем не були надані пояснення щодо економічного обґрунтування та впливу отриманих результатів від договорів з ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_10.

Проте, вказані твердження податкового органу спростовується наданими позивачем документами. Так, 02.03.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» та позивачем було укладено Дистриб'юторський договір № 11 Д, про поставку продукції марок «Малиш», «Малишка», «Малютка», «Нутрилак». В пункті 1.2. цього Договору сторони домовились, що позивач «…З метою ефективної реалізації товарів Дистриб'ютор застосовує сучасні методи активного продажу … забезпечує мерчандайзинг в торгових точка (магазинах)… ».

В пункті 6.2 позивач взяв на себе виконання наступних обов’язків:

- Кожного місяця надавати Постачальнику орієнтовний місячний прогноз – замовлення на придбання товару.

- Здійснювати продаж Товарів безпосередньо через власну систему продажу та дистрибуції.

- Забезпечувати мерчандайзинг.

В пункті 7.2. сторони дійшли згоди, що у випадку порушення Дистриб'ютором п.1.2. (про ефективні методи продажу товарів), Постачальник має право збільшити ціну товару на 5 відсотків.

Чинним законодавством України не визначено таке поняття як «мерчандайзинг». Разом з тим, виходячи з аналізу ділового обороту, мети та спрямованості цього Договору, в розумінні існуючих правовідносин між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування», мерчандайзинг слід розуміти як комплекс маркетингових комунікацій у роздрібній торгівлі, що використовує переважно заходи реклами продукції; здійснення опитування потенційних покупців, та осіб, які можуть порекомендувати цю продукцію потенційним покупцям;  фізичного розташування продукції у місті продажу таким чином, який би підштовхував потенційних покупців до імпульсивного приймання того чи іншого товару, з подальшим повтором їх купівлі.

Таким чином, укладення договорів, які передбачають маркетингові дослідження, мерчандайзинг, проведення акцій, опитувань, семінарів, розповсюдження листівок були викликані виконанням цього Договору. Отже, економічна обґрунтованість укладення та виконання цих договорів полягала в отриманні ціні на товар на п’ять відсотків нижче, що обгрунтовано може вважатись економічною вигодою, у зв'язку з чим твердження відповідача про відсутність економічного обґрунтування та впливу отриманих результатів від договорів з ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_10 спростовується наявністю цього Договору.

Відповідно до п.п. 5.2.1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Обмеження чи пряма заборона, щодо включення витрат до складу валових, містяться у п. 5.3 - п. 5.8 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як вбачається з наведених вище норм права, заборони по віднесенню витрат з наданих послуг до валових, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлено.

Відповідно до п. п. 5.4.4 п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що витрати, пов'язані з оплатою послуг, були спрямованні на забезпечення попиту на продукцію, яку реалізовував позивач. Таким чином, вказані витрати були викликані необхідністю в забезпечені доходів від майбутньої реалізації цієї продукції, а укладення та виконання цих договорів було спрямовано на збільшення обсягів продажу, утримання та завоювання ринкових позицій продукції позивача.

Стосовно порушення позивачем підпункту 7.2.3. пункту 7.2.; підпункту 7.4.1. пункту 7.4. ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та заниження податку на додану вартість в розмірі 15 703,00 гривень суд зазначає наступне.

05.08.2008 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екотрейд» було укладено Договір дистрибуції № 1/06-98.

Відповідно до преамбули цього Договору та п.2.1., позивача було визначено як оптового покупця. За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Протягом дії цього договору ТОВ «Екотрейд» та позивач підписали видаткову накладну № ЕК – 80829 від 28.08.2008 року на суму 39 052,80 гривень. Також ТОВ «Екотрейд» виписав податкову накладну № 80829 від 28.08.2008 року на суму 39 052,80 гривень.

Крім того, позивачем було надано до суду товарно – транспортну накладну № 8082804 від 28.08.2008 року, в якій зазначено адресу розвантаження - м. Харків, пр-т. Московський, 137. Також в цій ТТН зазначено, що автомобілем марки MAN 9784 BC перевозиться дитяче харчування, вартістю 39 052,80 гривень (том I а.с. 135).

Як вбачається з ТТН, адреса розвантаження повністю співпадає з адресою, яка вказана в Договорі оренди нежилого приміщення № 5 від 18.12.2007 року (том I, а.с. 145 - 150), який був укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_16, відповідно до якого позивач орендував площу розміром 173 м2.

В матеріалах справи міститься довіреність на ім’я Шаповал Р. І. № 997188/67 від 04.09.2008 року на отримання дитячого харчування. Також позивачем було надано копію платіжного доручення № 526 від 10.09.2008 року (том I а.с 136), яке свідчить про оплату позивачем дитячого харчування в розмірі 40 000,00 гривень на користь ТОВ «Екотрейд».

01.11.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кроха» та позивачем було укладено Договір дистрибуції № 611/1, якій за своєю правовою природою є договором поставки. Під час дії цього договору, «Торговий дім «Кроха» та позивач підписали видаткову накладну №  ТД 904002 від 01.04.2009 року на суму 55 162,80 гривень. Також «Торговий дім «Кроха» виписав для позивача податкову накладну № 904002 на суму 55 162,80 гривень. Позивачем надано до суду ТТН № 9040101 від 01.04.2009 року, де було зазначено адресу розвантаження - м. Харків, вул. Тарасівська, 3 (том I а.с 152), в якій вказано, що автомобілем марки MAН 118-23 МС перевозиться дитяче харчування, вартістю 55 162,80 гривень.

Як вбачається з даної ТТН, адреса розвантаження повністю співпадає з адресою, яка вказана в Договорі оренди нежилого приміщення № Е 09/01-0220 від 20.02.2009 року (том I, а.с. 162 - 167), що був укладений між позивачем та Асоціацією «Єдність». Загальна площа орендованого майна становила 72,2 м2.

Наданими документами, позивач підтвердив своє право на отримання податкового кредиту. Ці документи надавались позивачем відповідачу під час проведення перевірки, про що свідчить лист позивача до відповідача від 11.08.2010 року (том I а.с.229) та лист позивача до відповідача від 05.08.2010 року (том I а.с.115).

При цьому, судження відповідача про те, що наявність податкової накладної є обов’язковою, але не вичерпною умовою для формування податкового кредиту позивача,  не узгоджується з матеріалами справи.

Згідно з пп. 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» - «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку». Відповідно до підпункту 7.2.6. Закону України «Про податок на додану вартість» - «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту». Пунктами  7.4.4. та 7.4.5. цього Закону передбаченні наступні випадки виключення суми податку на додану вартість з податкового кредиту:

-          якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

-          не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд зазначає, що як вбачається з наведеного переліку, в ньому відсутня, така підстава як відображення контрагентами платника податків податкової звітності з нульовим показанням податкових зобов’язань, адже платник податків не може відповідати за дотримання податкової дисципліни своїх постачальників. Тому навіть подання контрагентами податкових декларацій з нульовими показниками,  недекларування об’єкту оподаткування та податкових зобов’язань з ПДВ, не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, наявність у спірних правовідносинах правової підстави, з посиланням на яку суб’єктом владних повноважень було прийнято рішення чи вчинено діяння, а також обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб’єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Перевірка судом інших підстав чи обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб’єкта владних повноважень, а правовим – мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст.6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд відмічає, що заперечуючи проти позову, відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки відповідачем, який в силу Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та за ознаками ст. 3 КАС України є суб’єктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, суд доходить висновку, що спірні правові акти індивідуальної дії порушують права і інтереси позивача, безпідставно покладаючи на нього обов’язок здійснити додаткові платежі на користь Держави, а тому підлягають скасуванню.

При цьому, суд бере до уваги, що оскільки вимога про визнання правового акту індивідуальної дії недійсним спрямована на втрату таким актом юридичної сили, а отже, за своїми юридичними наслідками є тотожною скасуванню правового акту індивідуальної дії, то з огляду на приписи абз.2 ч.2 ст.162 КАС України позов належить задовольнити у спосіб скасування спірних актів.

Суд також вважає, що рішення відповідача, прийняте 24.09.2010 року про результати розгляду первинних скарг, яким скасовано податкове повідомлення рішення № 0003202302/0 від 26.08.2010 року в частині 29 342,00 гривень нарахованого податку на додану вартість та 14 671,00 гривень застосованої штрафної санкції, в іншій частині податкове повідомлення - рішення було залишено без змін, також підлягає скасуванню, оскільки це рішення підпадає під ознаки  правового акту індивідуальної дії та в його основу полягли висновки, визнані судом необґрунтованими.

27.01.2011р. до суду надійшла письмова заява позивача про відкликання позову в частині вимог про визнання дій (бездіяльності) Державної податкової інспекції Київському районі м. Харкова щодо проведення   планової   виїзної   перевірки   Товариства   з   обмеженою   відповідальністю   «МЕНКО,   ЛТД», в якій викладено прохання виключити цей пункт позовних вимог та не розглядати його при вирішенні справи.

          Відповідно до п.5 ч.1 ст. 155 КАС України суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо надійшло клопотання позивача про відкликання позовної заяви. Оскільки клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (виключення цього пункту позовних вимог) є за своєю суттю фактично клопотанням про відкликання позовної заяви, що не позбавляє особу права в подальшому повторно подати адміністративний позов в загальному порядку, то суд не вбачає правових підстав для відмови в задоволенні даного  клопотання.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю  "МЕНКО, ЛТД" до Державної податкової інспекції  у  Київському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003202302/0 від 26.08.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 15 703, 00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 7 851,5 гривень, загальна сума –23 554,5 гривень;

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003192302/0 від 26.08.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 31 611,00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 15 805,50 гривень, загальна сума –47 416,50 гривень;

Скасувати податкове повідомлення –рішення № 0003692302/1 від 04.10.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 15 703, 00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 7 851,5 гривень, загальна сума –23 554,5 гривень;

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003192302/1 від 04.10.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 31 611,00 гривень та нарахування штрафних санкції в розмірі 15 805,50 гривень, загальна сума –47 416,50 гривень;

Скасувати податкове повідомлення –рішення № 0004192302/2 від 10.11.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 28 798,00 гривень та про нарахування штрафних санкцій в розмірі 14 399,00 гривень, загальна сума 43 197,00 гривень;

Скасувати податкове повідомлення –рішення № 0003692302/2 від 10.11.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 15 703,00 гривень та про нарахування штрафних санкцій в розмірі 7 851,50 гривень, загальна сума 23 554,50 гривень, які були прийняти Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова.

Визнати недійсним та скасувати рішення про результати розгляду первинних скарг № 20606/10/25-020 від 24.09.2010 року, року яке було прийнято Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  "МЕНКО, ЛТД" судові витрати в розмірі  3,40 грн.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не  було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення  цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то  вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. З , ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні –з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.  

Повний текст постанови виготовлено 14 лютого 2011 року.    

                Суддя                                                                                                           О.В. Панченко