Постанова

від 21.02.2011 по справі 5002-14/3647-2010

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5002-14/3647-2010

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

 21 лютого 2011 року   Справа № 5002-14/3647-2010

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Гонтаря В.І.,

                                                                                          Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

скаржника: Зленко Роман Васильович, довіреність №б/н від 12.07.10,  товариство з обмеженою відповідальністю "Практик - Партнер";

органу примусового виконання рішень: не з'явився, відділ державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції;

боржника: не з'явився, державне підприємство "Санаторій "Алуштинський";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Практик - Партнер" на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Білоус М.О.) від 27 січня 2011 року у справі №5002-14/3647-2010

за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Практик - Партнер" (вул. Ялтинське  шосе, буд. 39, місто Сімферополь, 95023; проспект Кірова 29/1 оф. 422-423, місто Сімферополь, 95000)

на дії відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції (мкрн. 60 років СРСР, 3 а, місто Алушта, 98517)

боржник: державне підприємство "Санаторій "Алуштинський"  (вул. Жовтнева, 16, місто Алушта, 98500)

про визнання дій протиправними,

                                                            ВСТАНОВИВ:

22 грудня 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Практик-Партнер" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим зі скаргою на дії державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції.

Вимоги скарги ґрунтуються на тому, що ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2010 року було затверджено мирову угоду між товариством з обмеженою відповідальністю "Практик-Партнер" та державним підприємством "Санаторій "Алуштинський", провадження у справі було припинено. Умови мирової угоди відповідачем  виконані не в повному обсязі, що змусило позивача звернутися до відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції з заявою про примусове виконання ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2010 року, але у задоволенні заяви позивачу було відмовлено на підставі того, що ухвала про затвердження мирової угоди не є виконавчим документом, що і стало підставою для звернення з відповідною заявою до суду.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2011 року у справі № 5002-14/3647-2010 (суддя Білоус М.О.) у задоволенні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Практик -Партнер" про визнання дій державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції протиправними та скасування постанови державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції від 22 грудня 2010 року було відмовлено.

Прийнятий судовий акт мотивований тим, що ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає статусу виконавчого документа, при цьому, не містить посилань на примусовий характер її виконання, а відтак, товариство з обмеженою відповідальністю "Практик-Партнер" необґрунтовано звернулось до суду із заявою в порядку статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з постановленим судовим актом, ТОВ "Практик-Партнер" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим  від 27 січня 2011 року у справі № 5002-14/3647-2010 скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті ухвали про відмову у задоволенні заяви, місцевий господарський суд порушив норми Закону України „Про виконавче провадження”, через що вказана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

За твердженням заявника апеляційної скарги, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що ухвала господарського суду від 13 вересня 2010 року у справі № 5002-14/3647-2010 про затвердження мирової угоди є виконавчим документом у розумінні статті 3 Закону України “Про виконавче провадження”, тобто відмова держвиконавця у відкритті виконавчого провадження є неправомірною.

Письмових заперечень проти  апеляційної скарги не надходило.

Апеляційна скарга прийнята до провадження Севастопольського апеляційного господарського суду колегією суддів у складі: головуючий –суддя Борисова Ю.В. судді Гонтар В.І., Плут В.М.

За розпорядженням керівництва суду суддю Плута В.М. замінено на суддю Голика В.С. у складі колегії з розгляду апеляційної скарги у справі №5002-14/3647-2010

У судове засідання, що відбулося 21 лютого 2011 року, прибув представник скаржника, який підтримав доводи заявленої ним апеляційної скарги та просив судову колегію скасувати ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2011 року у справі №5002-14/3647-2010, прийняти нове рішення, яким скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Практик - Партнер" на дії виконавчої служби задовольнити.

Представники відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції та державного підприємства "Санаторій "Алуштинський" у судове засідання не з'явились,  своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки судову колегію не повідомили.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності учасників спору, за наявними у справі документами.

При повторному розгляді справи в порядку статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.

16 липня 2010 року ТОВ "Практик-Партнер" звернулось до господарського суду АР Крим з позовною заявою до державного підприємства "Санаторій "Алуштинський" про стягнення суми заборгованості за несплату отриманих продуктів харчування у розмірі 339 644,06 грн., а також витрат по сплаті державного мита у сумі 3396,64 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №150 від 30 квітня 2009 року щодо сплати заборгованості в сумі 302864,87 грн. за поставлені товари, позивачем також нарахований  індекс інфляції у сумі 36779,19 грн. і заявлений до стягнення.

13 вересня 2010 року сторонами було подано заяву про затвердження мирової угоди.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лагутіна Н.М.) від 13 вересня 2010 року у справі № 5002-14/3647-2010 було затверджено мирову угоду, укладену між товариством з обмеженою відповідальністю „Практик-Партнер” та державним підприємством „Санаторій „Алуштинський” наступного змісту:

„Ми - Товариство з обмеженою відповідальністю „Практик-Партнер” (код ЄДРПОУ 34416157) в особі його директора Нєскоромного Миколи Петровича, який діє на підставі Статуту товариства з одного боку, та Державне підприємство „Санаторій „Алуштинський” (код    ЄДРПОУ    32322874)    в    особі    директора    Шпорта    Юрія Миколайовича, що діє на підставі статуту з іншого боку, уклали дану мирову угоду в межах господарської справи Господарського суду Автономної Республіки Крим №5002-14/3647-2010 про наступне:

1. Державне підприємство „Санаторій “Алуштинський” зобов'язується виплатити Товариству з обмеженою відповідальністю “Практик-Партнер”суму боргу за договором поставки товару №150 від 30.04.2009р., у розмірі 339644,06грн. (триста тридцять дев'ять тисяч шістсот сорок чотири гривні) 06 коп., відповідно до графіку погашення заборгованості на розрахунковий рахунок №26002178536500 у банківській установі: АТ „УкрСиббанк” м. Харків, МФО 351005.

Сторони домовились, що витрати по сплаті державного мита в розмірі 3396 (три тисячі триста дев'яносто шість гривень) 06 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В розмірі 236 (двісті тридцять шість) гривень покладаються на позивача по справі.

Вказана сума боргу у розмірі 339644,06грн. повинна бути відшкодована відповідачем позивачу за наступним графіком:

ДатаСума

06.09.2010р.101900,00грн.

22.09.2010р.101900,00грн.

18.10.2010р^67930,00грн.

15.11.2010р.67914,06грн.

2.  Товариство з обмеженою відповідальністю „Практик-Партнер” та Державне підприємство „Санаторій „Алуштинський” не мають будь-яких претензій та вимог друг до друга, після виконання сторонами пункту 1 даної мирової угоди. В разі невиконання „Санаторій „Алуштинський” своїх зобов'язань вказаних в п. 1 даної мирової угоди, ТОВ "Практик-Партнер" матиме право звернутися з позовом до господарського суду Автономної Республіки Крим на стягнення всієї суми заборгованості за договором 150 від 30.04.2009 року, з урахуванням всіх штрафних санкцій передбачених вказаним договором та чинним законодавством України.

3. Екземпляри даної мирової угоди знаходяться у сторін, та один - в матеріалах господарської справи №5002-14/3647-2010 в господарському суді Автономної Республіки Крим.”

Провадження у справі припинено.

Ухвалу та умови мирової угоди державне підприємство „Санаторій „Алуштинський” виконало не в повному обсязі, через що ТОВ „Практик-Партнер” звернулося до відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції з вимогою про примусове виконання ухвали господарського суду АР Крим від 13 вересня 2010 року у справі № 5002-14/3647-2010 щодо стягнення з державного підприємства „Санаторій „Алуштинський” 126444,06 грн. (а.с. 89).

Встановлено, що постановою відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції від 02 грудня 2010 року товариству „Практик-Партнер” було відмовлено у відкритті виконавчого провадження вказаної ухвали у зв'язку з непред'явленням виконавчого документу та зазначено, що мирова угода не є виконавчим документом, який відповідав би вимогам Закону України „Про виконавче провадження”.

Зазначене стало підставою для оскарження стягувачем дій державного виконавця відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим до господарського суду в порядку статті 121-2 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги товариства „Практик-Партнер” з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Закону України „Про виконавче провадження”, Господарським  процесуальним кодексом України в частинах, якими врегульовано правові наслідки та порядок виконання умов мирової угоди.

Мирова угода сторін за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами і який призводить до вирішення спору по суті. Така угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах і виконується, як правило, добровільно. В іншому випадку, мирова угода, затверджена судом, може бути підставою для примусового її виконання, оскільки є судовим актом, для якого передбачено особливий порядок його виконання.

Втім, дослідивши текст ухвали господарського суду від 13.09.2010 року, судова колегія дійшла висновку що ухвала суду не відповідає характеристакам судового акту, який  передбачав би відповідний порядок  виконання.

Дійсно, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження”.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 3 вказаного Закону примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Частиною 2 зазначеної правової норми передбачено, що відповідно до цього закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи як: виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; опротестовані нотаріусом векселі, крім векселів, опротестованих у недатуванні акцепту; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу; рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". 

Вимоги, які ставляться до виконавчого документу, перелічені у статті 19 Закону України „Про виконавче провадження”.

Так, даною правовою нормою передбачено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені: назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання чинності рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (зі змінами) зазначено, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди, якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Разом з тим, з врахуванням наведених вище положень статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим  від 13.09.2010 не можна вважати виконавчим документом, а лише документом, що посвідчує укладання мирової домовленості між сторонами.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" мирову угоду виключено з переліку виконавчих документів, передбачених статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження"

Виходячи зі змісту поняття "виконавчий документ", примусовому виконанню органами виконавчої служби підлягають лише ті документи, які містять у своєму змісті вимоги про вчинення певних виконавчих дій.

Досліджувана апеляційним господарським судом ухвала про затвердження мирової угоди за своєю суттю вказує лише на затвердження певних домовленостей сторін, а також про припинення провадження у справі.

Крім того, судом затверджена й домовленість сторін про можливість  звернення позивача до суду за умов невиконання відповідачем певного обов'язку. Втім, таке положення мирової угоди, за переконанням судової колегії, затвердженню судом зовсім не підлягає. Адже, припинення провадження у справі через затвердження мирової угоди має певні правові наслідки і позбавляє позивача можливості повторного звернення до суду з вимогами до того самого відповідача, з тим самим предметом та підставами позову. Суд, затверджуючи мирову угоду сторін, повинен роз'яснити наслідки її затвердження і викласти резолютивну частину відповідної ухвали таким чином, щоб ця ухвала відповідала загальним вимогам статті 86 ГПК України та містила положення про можливість її примусового виконання.

Таким чином, відмова органу виконавчої служби у примусовому виконанні зазначеної вище судової ухвали у зв'язку з тим, що вказана ухвала про затвердження мирової угоди не є виконавчим документом і не підлягає примусовому виконанню згідно з положеннями Закону України "Про виконавче провадження", за переконанням судової колегії є підставною, тому доводи апеляційної скарги суд визнає такими, що не підтверджені матеріалами справи.

Оскільки внесеними Законом України від 18 листопада 2003 року №1255-ІV змінами до Закону України "Про виконавче провадження" мирові угоди виключені з вичерпного переліку виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, колегія суддів дійшла висновку, що державний виконавець правомірно, згідно з вимогами  статей 24, 26 Закону України "Про виконавче провадження" відмовив у відкритті виконавчого провадження на підставі відсутності належним чином оформленого виконавчого документа.

Втім, заінтересована сторона, у цьому разі, не позбавлена права звернутися до суду на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання умов мирової угоди.

Враховуючи наведене, скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Практик-Партнер" на дії державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції не підлягає задоволенню, а постанова відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції від 02 грудня 2010 року не підлягає скасуванню.

Щодо посилання заявника апеляційної скарги на практику розгляду аналогічних справ,  судова колегія не приймає їх до уваги, оскільки, відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись діючим законом, відтак, сукупність обставин кожної конкретної справи розглядається судами всебічно та об'єктивно, керуючись при цьому, нормами закону, діючого на час виникнення спору.

Зважаючи на те, що жодні доводи скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого судового акту.

Зазначення в оскарженій судовій ухвалі про відмову у скасуванні постанови ВДВС Алуштинського МУЮ від 22.12.2010 року судова колегія вважає помилковим, адже відповідна постанова винесена старшим держвиконавцем 02.12.2010 (а.с.88), втім така помилка не є значною і не впливає на правильність судових висновків.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

                    1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Практик-Партнер" залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Білоус М.О.) від 27 січня 2011 року у справі № 5002-14/3647-2010 залишити без змін.          Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                В.І. Гонтар

                                                                                І.В. Черткова