Постанова

від 21.02.2011 по справі 5002-6/5198-2010

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5002-6/5198-2010

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

 17 лютого 2011 року   Справа № 5002-6/5198-2010

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Градової О.Г.,

суддів                                                                      Маслової З.Д.,

                                                                                          Проценко О.І.,

за участю представників сторін:

прокурор, Шульга Антон Миколайович, посвідчення №574 від 18.11.08, Старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

позивача, Близнюк Олена Анатоліївна, довіреність №03-15/26 від 10.01.11, Севастопольська міська рада;

відповідача, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест";

відповідача, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Темірбуд";

позивача, не з'явився, Головне управління Держкомзему у місті Севастополі;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Темірбуд" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шкуро В.М.) від 02 грудня 2010 року у справі № 5002-6/5198-2010

за позовом заступника прокурора міста Севастополя (вул. Павліченко, 1, Севастополь, 99011)

в особі: Головного управління Держкомзему у місті Севастополі (вул. Демідова, 13, Севастополь, 99011)

Севастопольської міської ради (вул. Леніна, 3, Севастополь, 99011)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" (вул. Жидкова, 76-307, Сімферополь, 95000)

товариства з обмеженою відповідальністю "Темірбуд" (вул. Бархатової, 92, Сімферополь, 95000)

про визнання недійсним договору,

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено, укладений  відповідачами договір купівлі-продажу речового права (права користування земельною ділянкою для забудови - суперфіції) визнано недійсним, з товариства з обмеженою відповідальністю "Темірбуд" до Державного бюджету України стягнуті судові витрати (85 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу); провадження за позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" припинено (а.с. 30-34).

          Рішення мотивовано тим, що в судовому порядку визнано недійсним договір суперфіції, який був укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест", а саме це право відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Темірбуд", купило у товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест"; зміст договору купівлі-продажу суперфіції суперечить законодавству України тому, що право користування земельною ділянкою державної та комунальної власності для забудови не може бути відчужено її користувачем іншим особам; земельна ділянка була передана у суперфіцію не власником землі; забудовник не є лісогосподарським підприємством, а цільове призначення земельної ділянки з землі лісного фонду не було змінено на землі рекреаційного призначення, для чого за спірним договором було передано право на забудову землі, що є самостійною підставою для визнання спірного договору недійсним.

          Провадження по позову до товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" припинено тому, що цю юридичну особу з 16 травня 2008 року припинено.

          Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Темірбуд", звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати тому, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, цей відповідач не був повідомлений про час та місце судового засідання, в якому було прийнято рішення (а.с. 44.

          Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

          В судовому засіданні прокурор та позивач - Севастопольська міська рада, з апеляційною скаргою не погодилися тому, що договір суперфіції є недійсним з моменту укладення, а тому таке право не можна було відчужувати, у встановленому порядку не було змінено категорію земельної ділянки, а тому вона не може відчужуватися не для лісогосподарського призначення.

             Головне управління Держкомзему у місті Севастополі, товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" та товариство з обмеженою відповідальністю "Темірбуд" повторно не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні їх представників. Сторони про час та місце засідання сповіщені ухвалою суду, копії якої 08 лютого 2011 року рекомендованою кореспонденцією направлені на їх адреси (а.с. 91-93). Кореспонденція, що направлена на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" (м. Сімферополь, вул. В. Жидкова, 76-307) поштою повернута через відсутність за цією адресою отримувача (а.с. 100-103), за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ця юридична особа припинена, це товариство до його припинення було зареєстровано за цією адресою (а.с. 96-97). Кореспонденція на адреси інших осіб поштою не повернута. Заяв про відкладення розгляду справи до суду не надійшло. У справі достатньо доказів для розгляду спору. Явка сторін не визнана судом обов'язковою. Тому судова колегія розглядає справу за відсутністю осіб, що не з'явилися.

          На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 62-67, 71, 74-86, 96-99, 105-114) та встановив наступне.

          20 листопада 2007 року між продавцем - товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" (а.с. 65-67, 96-97), та покупцем -  товариством з обмеженою відповідальністю "Темірбуд" (а.с. 62-64, 98-99), у нотаріальній формі був укладений договір купівлі-продажу обмеженого речового права (права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіції). Цей правочин того ж дня зареєстровано в Державному реєстрі правочинів (а.с. 7-8, 71).

          По цьому договору продавець продав своє право на користування земельною ділянкою для забудови (суперфіції), що виникло у нього на підставі нотаріально посвідченого 17 серпня 2007 року договору про право забудови земельної ділянки з Севастопольською міською державною адміністрацією, а саме, земельної ділянки площею 1,8722 га за кадастровим №8536300000:58:002:0033, розташованої в місті Севастополі, Балаклавський район, Орлинівське лісництво, квартал №22.

          За спірним договором продажу суперфіції покупець зобов'язався протягом 10 банківських днів сплатити продавцю безготівкою 43.000 грн. Але доказів виконання цього обов'язку на вимогу апеляційного господарського суду не надано.

          Дійсно, 17 серпня 2007 року між Севастопольською міською державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" у нотаріальній формі був укладений договір про право забудови вказаної земельної ділянки (суперфіції). При цьому, підпункт 1.1.2 цього договору передбачав, що вказана державна адміністрація надає право останньої забудови вказаному товариству, а товариство зобов'язується виконувати весь обсяг будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт (а.с. 9-10).

           Але 22 вересня 2008 року рішенням господарського суду міста Києва по справі №32/281 вказаний договір про право забудови вказаної земельної ділянки (суперфіції) від 17 серпня 2007 року визнано недійсним. Рішення набрало законну силу 29 березня 2009 року. В касаційному порядку 29 липня 2009 року залишено без змін (а.с. 12-16, 105-109, 79-82).

          Крім того, 12 березня 2009 року по справі №32/282 набрало законну силу рішення господарського суду міста Києва, яким визнано недійсним договір №96/06 від 14 грудня 2006 року про спільну діяльність в сфері лісогосподарства та рекреаційної діяльності між Севастопольською міською державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" (а.с. 110-114).

          Також 31 жовтня 2007 року було закрито провадження по адміністративній справі №2-17/770-2007А за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" до Севастопольської міської державної адміністрації про спонукання укласти договір оренди земельної ділянки площею 4,3428 га  в районі Орлинівського лісництва, квартал №22, виділ №6-№8, мис Сарич (а.с. 74-78).

          Згідно з частиною 1 статті 215 та частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України правочин є недійсним, якщо в момент його вчинення його зміст суперечив актам цивільного законодавства.

             Прокурор обґрунтував позов про визнання недійсним правочину про продаж права суперфіції тим, що зміст цього правочину в момент його вчинення  суперечив нормам Цивільного та Земельного кодексів України, а саме, земельна ділянка була передана в суперфіцію не власником цієї земельної ділянки, та тим, що не можна встановлювати суперфіцію для землі лісогосподарського призначення.

             Дійсно, відповідно до частини 1 статті 413 Цивільного кодексу України (з змінами на час укладення спірного договору про відчуження суперфіції - 20 листопада 2007 року) право надати земельну ділянку в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій) належить власнику такої земельної ділянки.

                    А, як слідує з пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (з змінами на 20 листопада 2007 року), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

                    Як слідує з договору суперфіції, від імені власника земельної ділянки площею 1,8722 га за кадастровим №8536300000:58:002:0033, яка розташована в місті Севастополі, Балаклавський район, Орлинівське лісництво, квартал №22, виступила Севастопольська міська державна адміністрація (тобто орган виконавчої влади), а не Севастопольська міська рада (орган місцевого самоврядування), яка за законом має право на розпорядження землями неприватної власності в межах населених пунктів. Саме ці обставини стали підставою для визнання такого договору суперфіції недійсним в судовому порядку. Відповідно до статей 216 та 236 Цивільного кодексу України такий правочин є недійсним з моменту його вчинення.

                    А тому у землекористувача по договору суперфіції - товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест", не виникло права на використання земельної ділянки для будівництва та права на відчуження суперфіції іншій особі - товариству з обмеженою відповідальністю "Темірбуд".

          Крім того, як було передбачено договором суперфіції, таке обмеження права власності було надано за умовою здійснення землекористувачем всього обсягу будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт, включаючи прийняття об'єкту в експлуатацію (пункт 1.1.2 договору суперфіції).

          Апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд неправильно застосував частини 2 та 3 статті 413 Цивільного кодексу України в редакції Закону України N509-VI від 16 вересня 2008 року, якими встановлено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу. Нова редакція статті 413 Цивільного кодексу України почала діяти з 14 жовтня 2008 року, коли Закон України N509-VI був опублікований в газеті "Голос України" N195. Тобто така заборона почала діяти після укладення та державної реєстрації договору купівлі-продажу суперфіції від 20 листопада 2007 року. На момент укладення та державної реєстрації спірного правочину такої заборони не існувало, частина 2 вказаної статті передбачала право землекористувача відчужувати право користування земельною ділянкою, наданої для забудови, а також право передавати таке право у порядку спадкування. Однак таке неправильне застосування норм матеріального права не вплинуло на вирішення спору, а тому не може бути підставою для його скасування.

          Також є обґрунтовані доводи прокурора та Севастопольської міської ради про суперечність змісту договору продажу суперфіції нормам цивільного законодавства, а саме, надання права забудови земельної ділянки лісогосподарського призначення для будівництва об'єктів рекреаційного призначення, тобто не для ведення лісового господарства, з наступного.

          Відповідно до статей 18, 19 Земельного кодексу України (з змінами на 20 листопада 2007 року) категорії земель мають особливий правовий режим, землі за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі на землі рекреаційного призначення (пункт "ґ" статті 19), землі лісогосподарського призначення (пункт "е").  

          До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства; вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності; земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, що встановлено статтями 55-58 Земельного кодексу України.

          А, як вказано вище, договір суперфіції та договір купівлі-продажу суперфіції передбачають право землекористувача на забудову земельної ділянки лісогосподарського призначення під об'єкти рекреаційного призначення, тобто передбачають використання земельної ділянки певного особливого правового режиму за нецільовим призначенням, що є порушенням вказаних вище норм закону та наслідком такого порушення є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, що передбачено пунктом "б" статті 21 Земельного кодексу України.

                       З апеляційної скарги слідує, що єдиною підставою для скасування судового рішення відповідач вважає розгляд справи у відсутність в судовому засіданні представника товариства з обмеженою відповідальністю "Темірбуд".

                       Зі справи слідує, що судове рішення було прийнято в судовому засіданні 02 грудня 2010 року, про яке вказане товариство було сповіщено ухвалою суду від 22 листопада 2010 року, копії цієї ухвали 25 листопада 2010 року були направлені сторонам рекомендованою кореспонденцією, в тому числі відповідачу - товариству з обмеженою відповідальністю "Темірбуд", за адресою: місто Сімферополь, вул. Бархатової, 92 (а.с. 23, 116), що є юридичною адресою цього товариства (а.с. 62-64). Доказів повернення поштою цієї кореспонденції не надано. Вказане товариство не довело, що через порушення місцевим господарським судом норм процесуального права воно своєчасно не отримало вказану кореспонденцію.  

                    Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду, це є порушення норм процесуального права та в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

                    Апеляційний господарський суд вважає, що заявник апеляційної скарги не довів того, що був неналежним чином повідомлений про місце та час судового засідання, в якому було прийнято рішення.

                    На підставі вказаного апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає; місцевим господарським судом рішення прийнято без порушень норм матеріального та   процесуального права, інших підстав для його скасування не має.

                    Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:

                    Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Темірбуд" залишити без задоволення.

   Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2010 року у справі № 5002-6/5198-2010 залишити без змін.

Головуючий суддя                                          О.Г. Градова

Судді                                                                        З.Д. Маслова

                                                                        О.І. Проценко

Розсилка:

1. заступник прокурора міста Севастополя (вул. Павліченко, 1, Севастополь, 99011)

2. Головне управління Держкомзему у місті Севастополі (вул. Демідова, 13, Севастополь, 99011)

3. Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3, Севастополь, 99011)

4. товариство з обмеженою відповідальністю "Ю.Б.К. Будінвест" (вул. Жидкова, 76-307, Сімферополь, 95000)

5. товариство з обмеженою відповідальністю "Темірбуд" (вул. Бархатової, 92, Сімферополь, 95000)