Рішення

від 15.02.2011 по справі 5005/938/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5005/938/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.02.11р.

Справа № 5005/938/2011

За позовом  відкритого акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Дніпрообленерго”, м. Дніпропетровськ в особі Криворізьких міських електричних мереж,

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області  

до  приватного підприємства „Інтерфрахт-1”, с. Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області 

про стягнення 27 853,52 грн.

Суддя  Первушин Ю.Ю.

Представники:

  від позивача:  Сушко  О.І. - представник, довіреність від 17.05.2010 р.;

від  відповідача: Ковальчук  В.В.- представник,  довіреність від 01.02.2011 р. №77;  

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськ звернулося до господарського суду Дніпропетровської області в особі Криворізьких міських електричних мереж (далі –позивач)  з позовом у якому  просить стягнути з Приватного підприємства "Інтерфрахт–1" (далі –відповідач) на свою користь суму заборгованості за спожиту активну електричну енергію у розмірі 27 853,52 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем систематично порушуються умови договору №3765 від 30.06.2000 р. на постачання електричної енергії, укладеного між сторонами. Позивач посилається на те, що за станом на 12.01.2011 р. заборгованість відповідача за спожиту електричну енергію складає 27 853,52 грн., в добровільному порядку відповідач заборгованість не погасив.

Як на підставу заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 173, 174, 224, 275, 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 526, 612 Цивільного кодексу України.

Відповідач надав відзив на позов відповідно до якого проти позовних вимог заперечує, в їх задоволенні просить відмовити в повному обсязі та пояснює суду, що договір №3765 від 30.06.2000 р. про постачання електроенергії не укладав та споживачем відповідно до цього договору не являється. Крім того, в обґрунтування заперечень на позов, відповідач звертає увагу суду на те, що позивач посилається на зобов'язання, по яким минув строк позовної давності, з огляду на що відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності, та в позові відмовити повністю.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу представниками сторін не заявлялось.

В судовому засіданні 15.02.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2000 року між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" в особі Криворізьких міських електричних мереж (далі–постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Інтерфракт –1" (далі–абонент, відповідач) було укладеного договір №3765 на постачання електричної енергії (далі –договір), відповідно до п. 1.1.1 якого постачальник здійснює постачання електричної енергії абоненту та його субабонентам через приєднану до них електричну мережу згідно вказаному цим договором кількість, якість і режим споживання.

Згідно з п. 2.1 Договору абонент зобов'язується своєчасно робити сплату за використану електричну енергію і виконувати другі умови, вказані цим договором.

Щомісячно першого числа з відповідності із погодженим обома сторонами формою  звіту про споживчу електричну енергію подається у відділ збуту, відомості з усім розрахунковим обліком згідно додатку №1.1; №1.2 (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.3 договору, сплата платіжних документів проводиться абонентом самостійно в п'ятиденний термін після числа, вказаного у платіжному дорученні.

Позивач вказує на те, що за станом на 12.01.2011 р. заборгованість відповідача за спожиту електричну енергію складає 27 853,52 грн., яка не погашена, що стало підставою для звернення з позовом до суду

Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців №8614722 станом на 03.02.2011 р. (а.с. 22) датою державної реєстрації юридичної особи відповідача - Приватного підприємства "Інтерфрахт –1" (53020, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Лозуватка, вул. Богуна, б. 14; код ЄДРПОУ 21925363) є  27.05.2002 р.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" бланки свідоцтв про державну реєстрацію юридичних осіб та бланки свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер. У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи зазначаються:

- найменування юридичної особи;

- ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

- місцезнаходження юридичної особи;

- місце проведення державної реєстрації;

- дата проведення державної реєстрації та номер запису в Єдиному  державному реєстрі.

Крім того, відповідно до свідоцтва про державну реєстрації юридичної особи серія А00 №537430, дата проведення державної реєстрації –27.05.2002 р.(а.с. 24).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, договір №3765 від 30.06.2000 р. про постачання електричної енергії не може бути підставою для виникнення господарського зобов'язання відповідача, оскільки його укладено значно раніше, ніж зареєстровано юридичну особу – Приватне підприємство "Інтерфрахт –1", з огляду на що, суд відхиляє доводи позивача щодо виникнення заборгованості.

Крім того, якщо навіть взяти до уваги доводи позивача, заборгованість відповідача по оплаті за спожиту активну електричну енергію утворилась за період з 01.01.1999 р. по 31.12.1999 р., про що вказує позивач у позовній заяві.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

У письмовому відзиві на позов (а.с. 23) відповідач просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, як того вимагає ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, наведені приписи законодавства, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками  судового процесу.

Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати відносяться на позивача.

Керуючись ч. 1 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 11, ст. 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 33, 34, 43, 44, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

                                                       ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.   

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

 Ю.Ю. Первушин

Повний текст рішення складено 21.02.2011 р.