Рішення

від 19.09.2006 по справі 7854.1-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

7854.1-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 320

РІШЕННЯ

Іменем України

19.09.2006Справа №2-24/7854.1-2006

За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Фірма АКАНТ+К”, (18008, м. Черкаси, вул. Хоменка, 15)

До відповідача –  Приватного підприємства (ПП) “Юг-Текстиль”, (м. Сімферополь, вул. Лескова, 47, к. 4)

Про стягнення  20553,25 грн.

                                                                                                              Суддя Колосова Г.Г.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача – не з`явився

Від відповідача – Пугач С.М. – директор, наказ № 1 від 18.08.2003р.

СУТЬ СПОРУ:  

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 20553,25 грн. заборгованості, у тому числі 12989,25 грн. заборгованості за товар, що поставлений на підставі договору № 7 від 18.01.2004р. та 7564 грн. пені.

Позивач також заявив клопотання про відшкодування витрат, а саме: командировочні витрати та вартість проїзду Черкаси-Сімферополь-Черкаси у сумі 2121,77 грн.

Рішенням господарського суду АР Крим від 22.08.2005р. у справі № 2-11/11430-2005 позов задоволено частково, з відповідача стягнено 12989,25 грн. заборгованості, 7564 грн. пені, а також 219 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг судового процесу. В іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2005р. рішення господарського суду АР Крим від 22.08.2005р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2006р. рішення від 22.08.2005р. та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2005р. у справі № 2-11/11430-2005 скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою від 27.03.2006р. справа прийнята до розгляду суддею Колосовою Г.Г.

Ухвалою від 18.05.2006р. Верховний суд України відмовив в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 02.03.2006р.

Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі, надавши пояснення по позову.

У судове засідання 19.09.2006р. представник позивача не з`явився. Ухвала господарського суду про день розгляду справи надіслана на адресу позивача, вказану у позові, рекомендованою кореспонденцією.

Відповідач у відзиві на позов та у судових засіданнях вимоги не визнає за мотивами, викладеними у них.

Справа розглядається за наявними у ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.01.2004р. між сторонами був укладений договір консигнації № 7 (т. 1, а.с. 11).

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору він діє з моменту його підписання до січня 2005р. По закінченні вказаного строку, умови договору продовжують діяти відносно усіх партій товару, які до цього моменту знаходяться на консигнації та розрахунки по ним не закінчені.

Відповідач факт укладення цього договору не заперечує.

Відповідно до п. 1.1 договору Консигнант – позивач поставляє товар Консигнатору – відповідачу для його подальшої реалізації від свого імені.

Пунктами 6.1, 6.2 договору передбачено, що Консигнатор отримує винагороду шляхом утримання належних йому сум з націнки на товар, що отримані після продажу товару покупцю. Право на винагороду Консигнатор отримує в момент отримання грошових коштів від покупця.

Згідно з п. 6.3 договору оплата за поставлений товар здійснюється за безготівковими розрахунками по мірі реалізації. Консигнатор зобов`язаний перерахувати грошові кошти у строк на більше 2-х банківських днів після отримання грошей від покупця.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 12989,25 грн. заборгованості, посилаючись на те, що на підставі вказаного договору він передав відповідачу на консигнацію матраци ватні та матраци пружинні за накладними № 0000000005 від 19.01.2004р., № 0000000008 від 29.01.2004р., № 0000000024 від 25.03.2004р. на загальну суму 20391,98 грн.

Факт отримання підтверджений видатковими накладними та довіреностями на отримання товару та не заперечується відповідачем (т. 1, а.с. 12-17).

Відповідачем перераховано позивачеві 7402,73 грн.

10.12.2004р. позивач направив відповідачу лист № 670 з вимогою повернути нереалізований товар на суму 13689,25 грн. (т. 1, а.с. 8).

15.03.2005р. позивач надав відповідачу претензію № 105, у якій вказано, що заборгованість станом на 18.01.2005р. становить 13689,25 грн. Тому позивач на підставі п. 2.1.5 договору запропонував відповідачу повернути непроданий товар, якщо такий є, та в термін 2-х банківських днів погасити повну суму заборгованості. Крім того, вказав що сума пені становить 24982,79 грн. (т. 1, а.с. 9).

Відповідач факт отримання листів не заперечує.

Листом від 16.03.2005р. директор відповідача Пугач С.Н. підтвердив наявність заборгованості згідно претензії від 15.03.2005р. у сумі 13689,25 грн. та зобов`язався погасити її на протязі 30 календарних днів (т. 1, а.с. 10).

Крім того, сторони склали акт перевірки наявності товару у комісіонера ПП “Юг-Текстиль” станом на 16.03.2005р., згідно якому виявлено, що на складі комісіонера продукція, що відвантажена ТОВ “Фірмою “АКАНТ+К” відсутня на суму 13689,25 грн. (т. 1, а.с. 18).

Оскільки відповідачем сплачено лише 700 грн., позивач звернувся з позовом про стягнення 12989,25 грн. заборгованості.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі документи, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково у зв`язку з наступним.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір консигнації № 7 від 18.01.2004р. є договором комісії.

Правовідносини за даною категорією договорів регулюються, зокрема, нормами Глави 69 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України за   договором   комісії   одна    сторона    (комісіонер) зобов'язується  за  дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з ч. 3 ст. 1016 ЦК України  комісіонер не відповідає перед комітентом  за  невиконання третьою  особою  договору,  укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що  звичайно ставляться.

Пунктом 2.1.5 договору передбачено, що Консигнатор зобов`язаний повернути товар Консигнанту за його першою вимогою.

Вказана вимога була викладена позивачем у листі від 10.12.2004р., однак не була виконана відповідачем.

Оскільки товар не було повернуто, позивач 15.03.2005р. направив відповідачу претензію з вимогою повернути товар або сплатити його вартість у сумі 13689,25 грн., яка була визнана відповідачем із зобов`язанням погасити заборгованість на протязі 30 календарних днів.

Тобто, якщо відповідач не має можливості повернути товар, позивач фактично відмовився від його отримання, та просить сплатити вартість товару.

Крім того, відсутність товару у відповідача підтверджується матеріалами справи.

28.04.2005р. платіжним дорученням № 33 відповідач сплатив 700 грн., з вказанням призначенню платежу – за матраци сч. № СФ-0000016 від 19.01.2004р. Вказана сума зарахована позивачем як оплата товару. (т. 1, а.с. 87).

Посилання відповідача на те, що платіжним дорученням № 29 від 28.04.2005р. він також сплатив 11760,64 грн., що також підтверджується, на думку відповідача, податковою накладною від 29.04.2005р. на суму 12453,12 грн., не можуть бути взяті до уваги у зв`язку з наступним (т. 1,  а.с. 107-109).

Як вбачається з призначення платежу, вказана сума перерахована за блок пружинний сч. № СФ-0000305 від 28.04.2005р. (т. 1, а.с. 86).

Згідно видаткових накладних, на підставі яких пред`явлений позов, відповідач не отримував від позивача блок пружинний.

Відповідно до пояснень позивача, між сторонами існувала усна домовленість про поставку блоків пружинних, за які відповідач і перерахував вказані кошти (т. 2, а.с. 26-27).

Згідно з п. 7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті із змінами та доповненнями, яка затверджена Постановою Правління Нацбанку України № 135 від 29.03.2001р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.04.2001р. за № 368/5559, реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. У реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу” під час розрахунків за фактично відвантажену/продану продукцію зазначається назва/вид товарів (робіт, послуг), за які здійснюється оплата, номер і дата документа, на підставі якого вона здійснюється.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що сума 11760,64 грн. не може бути зарахована у якості сплати відповідачем вартості товару - матраців, які були отримані на підставі спірних видаткових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2005р. платіжним дорученням № 135 відповідач сплатив 1228,61 грн. з призначенням платежу “дог.консегнации от 18.01.2004 за реализованный товар” (т. 1, а.с.110).

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 12989,25 грн. заборгованості підлягають задоволенню частково у розмірі 11760,64 грн.

У частині стягнення 1228,61 грн. заборгованості провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки вказана сума перерахована відповідачем після пред`явлення позову.

Судові витрати у цій частині підлягають віднесенню на відповідача.

Крім того, у позовній заяві позивач також просить стягнути 7564 грн. пені на підставі п. 9.1 договору.

Згідно з вказаним пунктом, у випадку затримки платежів за кожний прострочений день Консигнатор сплачує Консигнанту пеню у розмірі 0,5% загальної суми боргу за кожний день прострочення.

Однак, Консигнатор зобов`язаний був перерахувати грошові кошти у строк не більше 2-х банківських днів після отримання грошей від покупця (п. 6.3 договору).

Тобто, договором передбачена пеня саме за затримку перерахування Консигнатором коштів, що одержані від покупців товару, а не в разі затримки виплати коштів за неповернутий на вимогу Консигнатора товар.

Доказів того, що відповідачу покупцями були перераховані кошти за товар, у якому розмірі та коли саме, позивач не надав.

У матеріалах справи таких документів також не має.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення 7564 грн. пені задоволенню не підлягають, у позові у цій частині відмовлено.

Позивач також заявив клопотання про збільшення позовних вимог і стягнення з відповідача також і витрат, а саме: командировочні витрати та вартість проїзду Черкаси-Сімферополь-Черкаси у сумі 2121,77 грн.

Дані вимоги задоволенню не підлягають, у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на   власний   ризик   господарська  діяльність,  що  здійснюється суб'єктами  господарювання  (підприємцями)  з   метою   досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Для здійснення підприємницької діяльності підприємство має право, згідно зі статтею 46 Господарського кодексу України, найму працівників.

Згідно зі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат відноситься сплата послуг адвоката, тобто до складу судових витрат відносяться суми, які сплачені стороною тільки за одержання послуг адвоката.

Таким чином, витрати на відрядження працівників підприємства, у зв'язку з виконанням ними своїх службових зобов'язань, а також вартість проїзду не можуть бути віднесені до судових витрат.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Однак, як вбачається зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, суд вважає, що командировочні витрати працівників та вартість проїзду Черкаси-Сімферополь-Черкаси не мають необхідний ознак шкоди відповідно до умов чинного законодавства, не мають обов'язкового характеру, факт наявності цих витрат їх розмір не знаходяться у необхідному зв'язку із заборгованістю відповідача згідно з умовами договору.

Державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам у порядку ст.49 ГПК України.

У судовому засіданні оголошені вступна і резолютивна частини рішення 27 вересня 2006р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.49, п. 1.1 ст. 80, 82-84 ГПК  України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з  Приватного підприємства “Юг-Текстиль”, (юридична адреса: м. Сімферополь, вул. Лескова, 47, к. 4, фактична адреса: м. Сімферополь, вул. Кубанська, 14, р/р 2600210791 в АБ „Морський” м. Севастополь, МФО 324742, ідент. код 32541707, св-во №00878598, ІПН 325417001283) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма АКАНТ+К”, (18008, м. Черкаси, вул. Хоменка, 15, р/р 260082582001 в Дніпропетровській філії АТ „Укрінбанк”, св-во №32048502, ІПН 142075823014) 11760,64 грн. заборгованості, 129,89 грн. держмита,  74,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У частині стягнення 1228,61 грн. заборгованості провадження у справі припинити.

В іншій частині у позові відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.