Постанова

від 07.02.2011 по справі 2а-250/11/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

м. Київ

7 лютого 2011 року

                                                    № 2а-250/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                     Журавля В.О.,

при секретарі                              Горбунової К.С.,      

представник позивача            -   не прибув,    

представник відповідача        -   не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

     до

про

Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське дослідно-спеціалізоване господарство «Фазан»

стягнення податкового боргу,

                                                                      ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області (далі ? позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське дослідно-спеціалізоване господарство «Фазан» (далі ? відповідач) про стягнення податкового боргу у сумі 64 192 грн 96 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з даними податкового обліку у відповідача  утворилася заборгованість перед бюджетом з податку на додану вартість, податку з власників транспортних засобів, земельного та комунального податків. Податкові органи в силу закону від імені держави здійснюють функції з контролю за своєчасністю, правильністю нарахування та сплатою податків і зборів (обов’язкових  платежів), а також стягнення з платників податків заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача податкової заборгованості.

У судове засідання представники сторін не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи. Матеріали справи містять клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності та заяву про підтримання позовних вимог.

Відповідач до суду повторно не прибув, явку представника у судове засідання не забезпечив, про причини неприбуття суд не повідомив.

Відповідно до ст. 35 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка вказана її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

Неприбуття в судове засідання представників сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи (частина друга статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень,   заяв чи клопотань суду не надав.

Суд розглядав справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідач зареєстрований як юридична особа Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області 25.10.2000 (номер запису про державну реєстрацію у журналі обліку реєстраційних справ за № 0299), як платник податків перебуває на обліку у позивача з 07.11.2000 за № 551, що підтверджується довідкою від 01.11.2000 № 7757.

19.07.2010 відповідачем подано до позивача податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року (вх.№27773), згідно з якою платником податків самостійно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2900 грн 00 коп.

17.01.2010 відповідачем подано до позивача розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших машин і механізмів за третій квартал 2010 року (вх.№1347), згідно з яким платником податків самостійно визначено податкове зобов'язання податку з власників транспортних засобів та інших машин і механізмів у сумі 843 грн 00 коп.

27.01.2010 відповідачем подано до позивача розрахунок земельного податку (вх.№1343), згідно з яким платником податків самостійно визначено податкове зобов'язання з земельного податку за червень – жовтень 2010 року у сумі 54 636 грн 30 коп.

03.11.2010 відповідачем подано до позивача податковий розрахунок комунального податку, згідно з яким платником податків самостійно визначено податкове зобов'язання з комунального податку за 3 квартал 2010 року у сумі 61 грн 20 коп.

07.07.2010 та 25.11.2010 працівниками позивача проведено перевірки своєчасності сплати податкових зобов’язань по земельному податку. За результатами складено акти про порушення платіжної дисципліни від 07.07.2010 № 1335/15-3/03928211 та від 25.11.201 №25671/15-3/03978711 (термін нарахування, встановлений законодавством – 31.05.2010, 30.06.2010, фактична дата подання – 25.06.2010, 26.10.2010), якими встановлено несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов’язання по земельному податку, нараховану відповідно до поданого розрахунку земельного податку від 27.01.2010 № 1343 та на підставі яких податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення: від 09.07.2010 №0005871503/0, яким відповідача зобов’язано сплатити штраф у сумі 92 грн. 93 коп. та від 26.11.2010 № 0009881503/0, яким відповідача зобов’язано сплатити штраф у сумі 5457 грн. 18 коп.

Позивачем на адресу відповідача направлено податкові вимоги: перша № 1/557 від 02.07.2010 р. на суму 10 914 грн 36 коп.; друга - № 2/622 від 03.08.2010 р. на суму 24 813 грн. 79 коп., які було отримано представником відповідача, відповідно, 02.07.2010 та 03.08.2010.

Із урахуванням переплати по особовому рахунку загальна сума податкового боргу відповідача становить 64 192 грн. 96 коп., що підтверджується довідкою - розрахунком суми податкового боргу по ТОВ «Димерське дослідно-спеціалізоване господарство «Фазан» від 10.12.2010 № 4355/9/24-040/652.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких положень законодавчих актів.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 1.11 статті 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закону України №2181-ІІІ) податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством,  на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України № 2181-III податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ  встановлено, якщо базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю, - податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.   

Відповідно до підпункту 2.1 статті 2 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі – Закон України № 168/97-ВР) платником податку є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов’язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Об’єкти оподаткування і база оподаткування визначаються статтями статями 3, 4 цього Закону.

Згідно з підпунктом 6.1 статті 6 Закону України №168/97-ВР об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 статті 7  Закону України № 168/97-ВР передбачено, що податковим періодом є один календарний місяць.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 11.12.1991 №1963-XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.

Об’єкти оподаткування і ставки податку визначаються статтями 2, 3 цього Закону.

Частиною першою статті 5 Закону України від 11.12.1991 №1963-XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» передбачено, що податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

В силу пункту 8 частини першої статті 14 Закон України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування» плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Статтею 2 Закону України від 03.07.1992 р. № 2535-XII «Про плату за землю» передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Статтею 14 Закону України від 03.07.1992 р. № 2535-XII «Про плату за землю» передбачено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 03.07.1992 р. № 2535-XII «Про плату за землю» податкове зобов’язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Статтею 15 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування» та статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 56-93 «Про місцеві податки і збори» до переліку місцевих податків і зборів віднесено комунальний податок. При цьому комунальний податок є обов'язковим для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цього податку.

Згідно із статтею 15 вищезазначеного Декрету комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

У разі якщо органом місцевого самоврядування для комунального податку встановлено базовий податковий (звітний) період квартал, то за підсумками кварталу поточного року платники зобов'язані подати органам державної податкової служби податкові розрахунки комунального податку протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем цього кварталу.

Відповідно до  вимог п.п. 5.3.1 п.5.3  ст. 5 Закону Українги від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

В силу пункту 5.1 статті 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Статтею 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ передбачено, що податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, якщо платник податків не здійснив адміністративного оскарження визначеної суми податкового зобов'язання. В силу підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до підпункту 6.2.3 «а» пункту 6.2 статті 6 Закону України № 2181-ІІІ перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Відповідно до підпункту 6.2.3 «б» пункту 6.2 статті 6 Закону України № 2181-ІІІ друга податкова вимога направляється не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III, у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ є виключно податкові органи.

У разі,  коли платник податків,  як це передбачено підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ,  не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки,  податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Згідно з пунктом 11 статті 10 Закону України від 04.12.1990 №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, у яких обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Докази, що підтверджують наявність у відповідача податкової заборгованості, позивачем надано суду та долучено до матеріалів справи.

Відповідач на пропозицію суду надати заперечення проти позову та докази, що їх підтверджують, викладену в ухвалах про відкриття провадження в адміністративній справі та про закінчення підготовчого провадження, жодних заперечень проти позову або доказів, що спростовують твердження позивача, не надав.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги податкового органу правомірними і обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись ч.6 ст.12, ч.1 ст. 41, статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                               ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний  позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Димерське дослідно-спеціалізоване господарство «Фазан» (07333, Київська область, Вишгородський район,           с. Глебівка, вул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 03928211) на користь Державного бюджету України податковий борг у сумі   64 192   (шістдесят чотири тисячі сто дев’яносто дві) грн 96 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.  

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.  

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                             Журавель В.О.