Рішення

від 02.03.2011 по справі 5/1526

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/1526

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

————————————————————————————————————————

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "02" березня 2011 р. Справа № 5/1526

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді  

                         судді Брагіної Я.В.

                         судді  

за участю представників сторін

від позивача Могильницька І.М., довір. б/н від 22.12.10.

від відповідача Богдан Н.П., директор, наказ №28 від 17.11.08.  

Розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт (м.Житомир)  

до Малого приватного підприємства "Укртранссервіс" (м. Коростень)

про стягнення 38530,35 грн.

У засіданні суду 24.02.11. оголошувалась перерва до 02.03.11. у відповідності до ст.77 ГПК України.

Розгляд спору продавжено за клопотанням сторін на підставі ст.69 ГПК України.

Позивач звернувся до господарського суду  з позовом про стягнення з відповідача на його користь 38530,35грн., із яких 32814,62грн. - основний борг, 3281,46грн. - штраф, 1134,15грн. пеня, 219,51грн. - 3% річних та 1080,61грн.  - інфляційних.

Представник позивача у засіданні суду позовні вимоги підтримав частково. Пояснив, що відповідач основний борг в сумі 2100,00грн. сплатив під час розгляду справи в суді. Вважає, що відповідач неналежно виконував умови договору, несвоєчасно оплатив вартість отриманих товарів у повному обсязі, тому було нараховано пеню, штраф відповідно до договору, а інфляційні і річні згідно ст.625 ЦК України. Договір № 4054 від 23.02.07. діяв до 20.11.10. І позивачу невідомо чому у примірнику договору відповідача не зазначено до якого строку він діє. Інших договірних відносин між сторонами не було. Відповідач отримував товар по накладних, які є невід'ємною частиною договору.  В накладних зазначався договір №4054 від 23.02.07., на підставі якого здійснювалась поставка товарів. Навіть, якщо б у договорі не було зазначено до якого строку він діє, то тоді він є безстроковим.

Представник відповідача у засіданні суду позов  визнав у частині стягнення основної суми боргу -  30714,62грн., про що надав письмовий відзив.  Пояснив, що дійсно товар приймався по накладних, в яких є посилання на договір. Але вважає, що договір закінчив свою дію у 2007 році, тому що ліцензія на продаж алкогольних напоїв, які отримувалися у позивача, закінчувалась у відповідача у 2007р., хоча не заперечував що ліцензія продовжувалась. Також пояснив, що інших договірних відноси щодо поставки товарів між сторонами  не існувало.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

23.02.07. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговільна компанія "Полісся - Продукт" (постачальником, позивачем) та Малим приватним підприємством "Укртранссервіс" (покупцем, відповідачем) укладено договір №4054 (а.с.10), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця  товари, а покупець - прийняти товар в асортименті, кількості, що зазначається в накладних і оплатити його на умовах цього договору.

З врахуванням п.1.1. зазначеного договору, накладна є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п.3.3. договору, покупець зобов'язаний перераховувати за товар в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок або внести в касу підприємства постачальника не пізніше семи днів  з  часу прийомки товару.

На виконання умов вищезазначеного договору №4054 від 23.02.07. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 32814,62грн, що підтверджується видатковими накладними (а.с.89-36), актом звірки взаємних розрахунків  (а.с.37) і не заперечується відповідачем.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений йому товар не виконав.

Тому, станом на день подачі позову до суду у відповідача перед позивачем існувала заборгованість за отримані товари в сумі 32814,62грн.

Проте, під час розгляду справи у суді відповідач сплатив основний борг в сумі 2100,00грн. про що свідчать платіжні доручення та виписки з банку (а.с.110-111) і не заперечується представником позивача.

Отже, суд припиняє провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 2100,00грн. за відсутністю предмету спору на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Таким чином, сума основного боргу на час розгляду справи в суді становить  30714,62грн. (32814,62грн. - 2100,00грн).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 Господарського кодексу України).

За договором поставки, продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст.712 ЦК України). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 30714,62грн. основного боргу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3284,46грн. штрафу та 1134,15грн. пені згідно договору №4054 від 23.02.07.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.230 ГК України пеня і штраф є штрафними санкціями, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6.3 та 6.4 договору поставки товару №4054 від 23.02.07.,  у випадку несвоєчасного (неповного) розрахунку за товар, згідно накладній, постачальник має право вимагати від покупця сплати пені за кожен день прострочки платежу,  розмір якої не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. У разі несвоєчасного  погашення боргу покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі  10% від суми заборгованості.

Перевіривши розрахунок суми пені та штрафу  за несвоєчасну оплату товару, суд приходить до висновку, що пеня і штраф позивачем нарахована  правильно, відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1080,61грн. інфляційних  та  219,51грн. 3% річних.

Дійсно, відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, суд приходить до  висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних підлягають частковому  задоволенню, враховуючи наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.  Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

З огляду на викладене, індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Натомість позивач помилково застосував індекси інфляції, що були визначені за місяці, в яких  відповідач, згідно договору, мав  оплатити товар та неповні місяці.

Таким чином, суд не приймає розрахунок щодо нарахування інфляційних,  доданий до позовної заяви позивачем, а приймає уточнений розрахунок, наданий в засіданні суду, згідно якого інфляційні становлять  164,07грн.

Отже, позивач безпідставно заявив до стягнення суму 916,54грн. інфляційних (1080,61грн. - 164,07грн), в задоволенні якої суд відмовляє.

Перевіривши розрахунок нарахування 3% річних в сумі 219,51грн., суд вважає, що нарахування 35 річних на зазначену суму відповідає вимогам чинного законодавства і тому задовільняє позов у частині стягнення 219,51грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати суми заборгованості не надав.

Суму основного боргу визнав, про що письмово виклав у відзиві.

З врахуванням вимог ст.22, 78 ГПК України, суд приймає визнання відповідачем позову в частині стягнення основного боргу, оскільки такі дії відповідача не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Суд не приймає доводи відповідача щодо неправомірного нарахування штрафу та пені, оскільки останній не спростував доводи позивача про те, що поставка товарів здійснювалась на виконання договору №4054 від  23.02.07. Крім того, про те, що поставка здійснювалась на виконання договору №4054, яким сторони погодили відповідальність у виді пені та штрафу свідчать видаткові накладні, по яких відповідач отримував товар, в яких є посилання на зазначений договір. До того ж, накладна є невід'ємною частиною договору згідно п.1.1 договору, про що суд зазначав вище. Відповідач визнав борг, пояснив, що інших договірних зобов'язань  між сторонами не було. Закінчення дії ліцензії на торгівлю алкогольними напоями не може свідчити про закінчення дії договору. При цьому відповідач  зазначив, що дію ліцензії було продовжено.   

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у частині стягнення основного  боргу в сумі 30714,62грн., 3281,46грн. штрафу, 1134,15грн. - пені, 164,07грн. інфляційних та 219,51грн. 3% річних обгрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, тому підлягають задоволенню. У частині стягнення  2100,00грн. суд припиняє провадження у справі за відсутністю предмету спору, а в частині стягнення  916,54грн. інфляційних відмовляє.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.                

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 78, п.1-1 ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Припинити провадження у справі в частині стягнення  2100,00грн. за відсутністю предмету спору.

3.Стягнути із  Малого приватного підприємства "Укртранссервіс", 11500, м. Коростень, вул. Шатрищанська, буд.92, Житомирська область, код ЄДРПОУ 30014617,

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія "Полісся-Продукт", 10001, м. Житомир, вул. Кооперативна, буд.12, код ЄДРПОУ 32265298

- 30714,62грн. - основного боргу,

-     164,07грн. - інфляційних

-    219,51грн. - 3% річних,

-    3281,46грн. - штрафу,      

-    1134,15грн.  - пені,

-      376,14грн.- витрат, пов'язаних із сплатою державного мита

-  230,38грн. - витрат, пов'язаних із сплатою за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4..Відмовити в позові у частині стягнення 916,54   інфляційних.

Ршення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання мотивованого рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.

Суддя Брагіна Я.В.

Дата підписання рішення: 09.03.11.

Віддрукувати:  

1 - в справу

2 -3 -  сторонам (рек. з повід. про вруч.)