Рішення

від 09.03.2011 по справі 2/24/2011/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/24/2011/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

09 березня 2011 р.                     Справа 2/24/2011/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Фудз" 04205, м. Київ, проспект Оболонський, 18   

до:Приватного підприємства "Продхолод"  21000, м. Вінниця, пл. Жовтнева, 1, офіс 305; 21036, м. Вінниця, вул. Максимовича, 33  

про стягнення 30082,15 грн. заборгованості

Головуючий суддя     Мельник П.А.     

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

          позивача:Вакулік А.А. - виконуючий обов'язки директора ТОВ "Арт Фудз"; Мельниченко Н.О.- за довіреністю

          відповідача : не з"явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Фудз" до Приватного підприємства "Продхолод" про стягнення 30082,15 грн. заборгованості за договором поставки від 12.10.2009 року.

Ухвалою суду від 01.02.2011 року порушено провадження у справі 2/24/2011/5003 з призначенням судового засідання  на 09.03.11 року.

В судове засідання з'явилися представники позивача, які підтримали позов в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання уповноваженого представника не направив, відзиву та витребуваних судом документів не надав, про час і місце судового засідання належним чином повідомлений підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштового відправлення №20518833 з відміткою про вручення від 07.02.11 року.

З урахуванням наведеного, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

12.10.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №б/н.

Відповідно до п.1.1. договору позивач на замовлення відповідача зобов'язаний поставити продукти харчування торгівельної марки "ART FOODS" та торгівельної марки "CRUPACRUPA" (надалі - товар), а відповідач зобов'язаний прийняти товар та оплатити його відповідно до умов договору.

На виконання умов договору поставки №б/н від 12.10.2009 року на підставі видаткової накладної №РН-0002580 від 13.10.2009 року відповідачу було поставлено товар на загальну суму 24879,00 грн.

Як передбачено п.6.2 Договору покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 14 днів з дати визначеної на видатковій накладній.

Оскільки товар було поставлено 13.10.2009 року, покупець був зобов'язаний сплатити  його вартість в строк не пізніше 27.10.2009 року.

В порушення умов укладеного договору відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повного розрахунку із позивачем за поставлений товар не виконав в результаті чого за ним утворилась заборгованість в сумі 24879,00 грн.

З метою досудового врегулювння спору 06.10.10 року позивачем було заявлено відповідачу претензію №54/10 про сплату боргу та штрафних санкцій, однак зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді.

19.10.10 року позивачем було заявлено відповідачу повторну претензію №57/10 про сплату боргу та штрафних санкцій, однак повторна претензія також залишена відповідачем без відповіді.

П. 8.3 договору встановлено, що за порушення строків проведення розрахунків за цим договором, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки  НБУ, що діятиме на момент затримки за кожен день прострочки від суми заборгованості.

Відповідно до умов договору за неналежне виконання договірних зобов'язань відповідачу було нараховано 2119,26 грн. - пені; 372,16 грн. - 3% річних, 2711,73 грн. - інфляційних втрат.

Тобто загальна сума заборгованості становить 30082,15 грн.

Наведене стверджується:

- копією договору поставки №б/н від 12.10.2009 року ;

- копією рахунка-фактури №СФ-0002562 від 13.10.2009 року;

- копією  видаткової накладної №РН-0002580 від 13.10.2009 року ;

- розрахунком ціни позову;

-          іншими матеріалами справи.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір №б/н від 12.10.2009 року є договором поставки.

В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є підписана та скріплена печатками представників обох сторін видаткова накладна №РН-0002580 від 13.10.2009 року ; згідно якої відповідач отримав зазначений у накладній товар.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 24879,00 грн., про що свідчить відсутність в матеріалах справи на момент її розгляду доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на вказану суму.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню в сумі 24879,00 грн., оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати за поставлений товар позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 2119,26 грн. - пені за період з 27.10.2009 року по 27.04.2010 року (182 дні). Розглянувши дану вимогу, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.  

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

П. 8.3 договору встановлено, що за порушення строків проведення розрахунків за цим договором, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме на момент затримки за кожен день прострочки від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 року розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2119,26 грн. - пені заявлено правомірно. Проте суд не погоджується із розрахунками позивача.

Здійснивши розрахунок пені згідно Бази даних "Законодавство" за період з 27.10.2009 року по 27.04.2010 року (182 дні), виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, судом отримано 2543,11 грн. Однак, задоволенню підлягає пеня саме у заявленому позивачем розмірі - 2119,26 грн., оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

Судом також розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2711,73 грн. - інфляційних збитків (за період з жовтня 2009 року по листопад 2010 року) та 372,16 грн. - 3% річних за період з 27.10.2009 року по 27.04.2010 року (182 дні) за користування чужими грошовими коштами, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2711,73 грн. - інфляційних збитків та 372,16 грн.- 3% річних за користування чужими грошовими коштами, заявлено правомірно та підлягають задоволенню, оскільки нараховані згідно вимог чинного законодавства.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 01.02.11 року відповідач не подав до суду жодних належних доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму заборгованості за поставлений товар.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час розгляду судових витрат судом встановлено, що позивачем по справі платіжним дорученням № 183 від 24.12.10 р. сплачено інформаційні витрати в сумі 461,10 грн., тоді як відповідно до розділу ІІ постанови КМУ "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258" від 05.08.09 р. за № 825, яка втупила в законну силу з 13.08.09 р., позивачі незвільнені від сплати державного мита у встановленому законодавством порядку інформаційні витрати сплачують в сумі 236 грн.

Таким чином, позивачем по позову платіжним дорученням № 183 від 24.12.10 р. зайво сплачено інформаційні витрати в сумі 225,10 грн., які відповідно до ст. 47 ГПК України та ст. 8 Декрету підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України. Оригінал платіжного доручення №183 від 24.12.10 р. знаходиться в матеріалах справи №2/24/2011/5003.   

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито" ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 536, 610, 611, 612, 549, 551, 625, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -  

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Продхолод" (21000, м. Вінниця, пл. Жовтнева, 1, офіс 305, код ЄДРПОУ 33708135)" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Фудз" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, 18, код ЄДРПОУ 35523806) 24879,00 грн. - боргу, 2119,26 грн. - пені, 2711,73 грн.- інфляційних втрат, 372,16 грн. - 3% річних, 300,82 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 236,00 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути позивачу - товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Фудз" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, 18, код ЄДРПОУ 35523806) з Державного бюджету України 225,10 грн. зайво сплачених платіжним дорученням №183 від 24.12.10 р. інформаційних витрат. Оригінал платіжного доручення №183 від 24.12.10 р. знаходиться в матеріалах господарської справи №2/24/2011/5003.  

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.  

Суддя                                             Мельник П.А.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповіднодо вимог ст.84 ГПК України  11 березня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу  04205, м. Київ, проспект Оболонський, 18

3,4 - відповідачу  21000, м. Вінниця, пл. Жовтнева, 1, офіс 305; 21036, м. Вінниця, вул. Максимовича, 33