Постанова

від 17.01.2008 по справі 2748.1-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2748.1-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.01.2008Справа №2-27/2748.1-2006

За позовом ВАТ “ДХК “Павлоградвугілля” , Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул.. Леніна, 70.   

До відповідача: ДПІ в м. Алушта, м. Алушта, вул.. Леніна, 22а .   

Про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення.

Суддя Н.В. Воронцова.

При секретарі Топоріщевої Т. П.

представники:

Від позивача –       не з'явився.         

Від відповідача –   Чурочкін А. Б., дор. у справі; Скоботова Т. І., дор. у справі.

Сутність спору:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про  визнання недійсним податкового повідомлення – рішення  №0005001501/0/0/2279 від 23.06.04.р. про застосування штрафних санкцій у розмірі 8747,57 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового забовязання по податку на прибуток.

Позовні вимоги обґрунтовує тим,  що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2003 р. по справі №Б26/145/03 було порушено справу про банкрутство ВАТ “ДХК “Павлоградвугілля”. Відповідно до п. 3 вказаної ухвали господарського суду від 05.12.2003 р. було введено мароторій на задоволення вимог кредиторів і припинення мір, направлених на забезпечення виконання забовязань по сплаті податків і зборів ( обов'язкових платежів ).

Відповідач у відзиві на позов повідомив про те, що у ході проведення перевірки було досліджено картку особового рахунку пансіонату «Західний Донбас», який є структурним підрозділом позивача по справі. Було встановлено на протязі з липня 2001 р. по даний час ним надавалися декларації по податку ні прибуток, по податку на додану вартість з нарахуванням узгоджених податкових забовязань, які сплачувалися  порушення п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р. Нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових забовязань відповідачем здійснювалося на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р.

На підставі викладеного, просить у позові відмовити.

Рішенням  ГС АРК по справі № 2-7/15379 – 2004  від 14.12.2004 р. позов було задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.02.05 р. рішення ГС АРК по справі № 2-7/15379 – 2004  від 14.12.2004 р. залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Постановою Вищого Господарського Суду України від 14.06.05 р. касаційна скарга відповідача  задоволена частково,  рішення господарського суду АРК від 14.12.2004 р. і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.02.05 р.  скасовано, справа передана на новий розгляд до господарського суду АР Крим, яка  доручено судді Воронцовой Н. В.  із привласненням йому № 2-27/11115.1 -05.

Позивач також клопотанням від 22.08.05 р. просить провадження по справі зупинити в зв'язку з тим, що 10.08.05 р. позивач направив до Верховного суду України касаційну скаргу на постанову Вищого господарського суду України по справі №2-23/15700-2004 ( про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0005021501/0/2277 по акту перевірки від 23.06.04 р. №000276 ). 25.08.05 р. дана, яка знаходиться у провадженні у судді Маргаритова М. В. за  №2-25/11556.1-2005, була витребувана Вищим господарським судом України з господарського суду АР Крим для направлення до Верховного суду України.

    З урахуванням викладеного,  враховуючи, що дані справи пов'язані між собою, оскільки спірні податкові повідомлення – рішення винесені по одному акту перевірки і вказання, що містяться в постанові Верховного суду є обов'язковими  для суду першої інстанції під час розгляду дійсної справи, суд ухвалою від 02.09.2005 р. провадження по справі 2-27/11115.1 – 2005  зупинив  до розгляду Верховним судом України касаційної скарги по справі №2-23/15700 – 2004 ( про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0005021501/0/2277 по акту перевірки від 23.06.04 р. №000276 ).

      Позивачем було надано Ухвалу Верховного суду України від 22.09.05 р.,  згідно до якої відмовлено до допуску до провадження за винятковими обставинами касаційну скаргу на Постанову Вищого господарського суду України.

В зв'язку з вказаним, ухвалою ГС АР Крим від 02.11.2005 р. провадження по справі було поновлено.

В подальшому справу було перереєстровано та привласнено їй №2-27/2748.1-2006  

Суд дійшов висновку про те, що необхідно встановити факт порушення податкового забовязання, а саме чи мало місце несвоєчасна сплата позивачем узгодженого податкового забовязання.

В зв'язку з вказаним, ухвалою ГС АР Крим від 12.12.2005 р. – 13.01.2006 р. провадження по справі  було зупинено та призначено судово – бухгалтерську експертизу.

В зв'язку з ненаданням сторонами необхідних для провадження експертизи документів, матеріали справи були повернені від експертної установи без провадження експертизи.

В зв'язку з вказаним провадження по справі ухвалою від 27.10.2006 р. було поновлено.  

   Позивач повідомив про те, що згідно до довідки структурного підрозділу ВАТ “Павлоградвугілля” пансіонату “Західний Донбас” №183 від 22.11.2006 р. на підприємстві відсутні бухгалтерські документи за період з 30.07.2001 р. по 31.12.2001 р.,  які були знищені в зв'язку з закінченням строку зберігання. Тому їх неможливо було надати експерту. Згідно до ухвали ГС АР Крим від 12.12.2005 р. – 13.01.2006 р. про призначення експертизи. Бухгалтерські документи за 2002 – 2004 р. р. будуть представлені для провадження експертизи.  

Відповідно до постанови  Вищого господарського суду України від 14.06.2005 р. підставою для направлення справи на новий розгляд було необхідність перевірення  обґрунтованості нарахування штрафних санкцій в картці особового рахунку платника, зокрема, даних стосовно дати виникнення податкового боргу і його погашення, суми боргу, розміру штрафних санкцій ( у відсотках ) і суми штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що  містяться  у постанові касаційної інстанції,  є обов'язковими для суду першої інстанції під  час  нового  розгляду справи.

Суд дійшов висновку про те, що в першу чергу необхідно встановити факт порушення податкового законодавства, а саме чи мало місце несвоєчасна сплата позивачем узгодженого податкового забовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток  за період з 30.07.2001 р. по 22.06.04 р.

Оскільки для встановлення вказаного факту  потрібні спеціальні знання, суд ухвалою від 24.11.2006 р. провадження по справі зупинив та призначив по справі судово – бухгалтерської  експертизи, яку доручив ТОВ “Кримське експертне бюро”.    

Від експертної установи матеріали справи були повернені з висновком №27/07 судово – економічної експертизи.     

Кодекс адміністративного судочинства України  набрав чинності  з  1  вересня  2005  року  за винятком, встановленим пунктом 2 цього розділу.  

Відповідно до п. 6 Розділу VII   ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ КАСУ   до    початку    діяльності    окружних   та   апеляційних адміністративних   судів   адміністративні   справи,    підвідомчі господарським  судам  відповідно  до Господарського процесуального кодексу України 1991 року (  1798-12  ),  вирішують  у  першій  та апеляційній    інстанціях   відповідні   місцеві   та   апеляційні господарські   суди   за   правилами   Кодексу   адміністративного судочинства України.

Касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює  Вищий адміністративний суд України  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.. 3 КАСУ права    адміністративної    юрисдикції    (далі    - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду  публічно-правовий  спір,  у  якому хоча б однією зі сторін є орган  виконавчої  влади,  орган  місцевого  самоврядування,  їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі  законодавства,  в  тому  числі  на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється на зокрема  спори фізичних чи  юридичних  осіб  із  суб'єктом  владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Предметом розгляду даної  справи є  визнання недійсним податкового повідомлення – рішення.

При таких обставинах справи, суд ухвалою від 15.11.2007 р. провадження по справі поновив та розпочав розгляд справи у відповідності до норм КАСУ.      

Позивач явку представника в судове засідання не забезпечив, у поясненнях по справі на задоволенні позовних вимог наполягає та просить справу розглянути за відсутності свого представника.

Відповідач про ти позовних вимог заперечує по мотивам, викладеним у відзиві на позов.

Суд  під  час  судового  розгляду  даної адміністративної справи повинен був здійснювати  повне  фіксування  судового   засідання   за   допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до ст.. 41 КАСУ.  

Однак в зв'язку з технічними неполадкою, вказане зроблено не було,  про що було складено відповідний акт від 17.01.2008 р.    

Відповідач   клопотанням від 17.01.2008 р. повідомив про те, що не заперечує проти розгляду даної справи без фіксації  судового засідання  за  допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки фіксація судового процесу неможлива по технічним причинам.

           Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача,   суд,  -     

В С Т А Н О В И В :

23.06.2004 р. посадовими особами відповідача було проведено перевірку своєчасності надання структурним підрозділом ВАТ “ДХК “Павлоградвугілля” пансіонатом «Західний Донбас» платіжних доручень в установу банку по сплаті податку на прибуток та податку на додану вартість.

По результатам перевірки було складено акт б/н від 23.06.2004 р.

На підставі вказаного  акту перевірки відповідачем було винесено  податкове повідомлення - рішення №0005001501/0/0/2279 від 23.06.2004 р. про нарахування штрафних санкцій у розмірі 8747,57 грн. за затримку на 94 календарних днів граничного строку сплати податку на прибуток за період з 30.07.2001 р. – 20.06.2004 р.  

Суд вважає, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, до позивача застосовані штрафні санкції на підставі  п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р., п. 17.3 якої визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Відповідно до Положення «Про пансіонат «Західний Донбас»  структурним підрозділом ВАТ  «ДХК “Павлоградвугілля” пансіонат «Західний Донбас»   заснований на державній власності і входить до складу ВАТ  “ДХК “Павлоградвугілля” на правах структурного підрозділу.

Відповідно до п. 3.3. вказаного Положення Пансіонат діє на основі господарського розрахунку, веде відокремлений баланс, має субрахунок у відділенні банку, печатку та штапм зі своїм найменуванням.

Відповідно до п. 3.5 вказаного Положення дорученням ВАТ  “ДХК “Павлоградвугілля”  має право від імені  ДХК “Павлоградвугілля” укладати контракти, угоди, набувати майнові та особисті немайнові права,  несе забовязання.

Відповідно до п. п. 5.2.2 вказаного Положення Пансіонат забезпечує своєчасну сплату податків та інших відрахувань відповідно до чинного законодавства України.

Під час проведення перевірки посадові особи відповідача дійшли висновку про порушення позивачем п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”  №2181 від 21.12.00 р.

Згідно до п. 4.1.4 ст. 4    Закону України “Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкові декларації подаються за базовий ( звітній ) період, що дорівнює календарному місяцю ( у тому числі при сплаті місячних авансових внесків ) – протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного ( податкового ) місяця;  календарному кварталу або календарному  півріччю  (у  тому числі  при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів,  наступних за  останнім  календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); календарному року,  крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту,  - протягом 60 календарних  днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно до п. 5.1. ст.. 5 Закону України “Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкове забовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації,  вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.  

Відповідно до п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”  №2181 від 21.12.00 р. платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового  зобов'язання,  зазначену  у  поданій  ним  податковій декларації,  протягом  десяти  календарних  днів,   наступних   за останнім   днем   відповідного  граничного  строку,  передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті  4  цього  Закону  для  подання податкової декларації.

Відповідно до п.п. 17.1.7 ст. 17  Закону України “Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і деравжними цільовими фондами”  №2181 від 21.12.00 р. у разі коли платник  податків  не  сплачує  узгоджену суму   податкового   зобов'язання   протягом   граничних  строків, визначених  цим  Законом,  такий  платник   податку   зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:      при затримці  до  30 календарних днів,  наступних за останнім днем  граничного  строку  сплати   узгодженої   суми   податкового зобов'язання,   -   у  розмірі  десяти  відсотків  погашеної  суми податкового боргу;       при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за  останнім  днем  граничного  строку  сплати   узгодженої   суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці,  що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання,  -  у  розмірі  п'ятдесяти  відсотків погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів  відповідно  до  загального  строку затримки незалежно від того,  чи  були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Як свідчать матеріали справи та підтверджується відповідачем по справі, нарахування штрафних санкцій за спірним податковим повідомленнями - рішенням здійснено  ним в автоматичному режимі на підставі даних картки особового рахунку позивача.

При цьому, всупереч п.п. 1.2, 1.11, 4.1, 4.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205 (далі- Порядок № 327), перевірка позивача від 23.06.2004 р., проведені без відповідного завчасного письмового запрошення посадових осіб підприємства позивача до їх проведення та без дослідження первинних документів позивача.

Відповідно до  п. 6.1.7 Інструкції про порядок  застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби визначає, що про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (зі змінами та доповненнями).

З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "Ш") слідує, що в основу такого повідомлення має бути покладено саме акт перевірки.

В свою чергу, п. 1.7 чинного на час проведення перевірки Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності – юридичними   особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами № 429 від 16.09.2002р.  визначає, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте, картка особового рахунку платника податків, в розумінні чинного законодавства, не є первинним документом чи документом бухгалтерського або податкового обліку позивача, який міг би підтвердити факт порушення.

Жодних же первинних документів бухгалтерського та податкового обліку підприємства, зокрема,  платіжні доручення, якими, з указанням конкретно визначеного призначення платежу, підприємство сплачувало визначені та узгоджені у податкових деклараціях та розрахунках податкові зобов'язання, відповідачем не досліджувалось, що і не заперечується ним по суті.

В той же час, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності – юридичними   особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Позивач надав до матеріалів справи первинні документи, що свідчать про розмір нарахованих або визначених самостійно податкових зобов'язань протягом періоду, що перевірявся, а саме – відповідні податкові декларації  та розрахунки, також оформлені належним чином та прийняті банком до виконання платіжні доручення про їх сплату, які містять призначення платежів, акти вилучання готівкових коштів тощо.

Дослідивши вказані матеріали та оцінивши їх в порядку ст. 86 КАС України, суд прийшов до висновку, що розрахунок штрафних санкцій, застосованих до позивача спірними податковими повідомленнями рішеннями, не відповідає фактичним обставинам справи та не грунтується на первинних документах позивача, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення - рішення підлягає визнанню недійсним.          

Суд вважає безпідставним твердження про нарахування штрафних санкцій у зв'язку з погашенням податкового боргу в порядку календарної черговості його виникнення на підставі п 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р., та таким,  що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.

Так, дослідивши положення даної норми Закону, суд доходить висновку, що вказана норма розповсюджується на платників податків, адже податкові зобов'язання та податковий борг згідно з вимогами ст. 1 даного Закону погашає саме він, а не  податкові органи і п. 7.7 ст. 7 Закону не дає права  податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.

В силу п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України  № 2181-Ш від 21.12.2000р. джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

При цьому, відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р.  активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

П. 11.4 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Мінюсті України 02.08.2005. за № 843/11123, визначає, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.

Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише його документи (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником  призначення платежу, є недопустимим.

Крім того, серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” немає права самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платника податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, а також стягувати в судовому порядку суми податкового боргу, штрафу, пені.

Але, як свідчать матеріали справи, відповідач з позовом про стягнення податкового боргу, що виник раніше, не звертався, безпідставно здійснюючи його погашення за рахунок  платежів поточних зобов'язань.

Таким чином, суд вважає, що самостійне розпорядження органами ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч волі платника податків, є недопустимим та суперечить також ч. 2 ст. 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України, а також ст.. 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”.

Відповідач не навів суду жодної норми законодавства, яка б наділяла органи державної податкової служби повноваженням по самостійному розпорядженню коштами платника податків на свій розсуд та всупереч  волі платника.

Слід також зазначити, що протягом перевіреного періоду чинними були Інструкція про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, затверджена наказом Головної ДПІ України № 37 від 12.05.1994р. (в редакції наказу ДПА України № 342 від 03.09.2001р.) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.05.1994р. за № 114/323, а також Інструкція, затверджена Наказом ДПА України № 276 від 18.07.2005р., якими  визначено, що облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації.

При цьому, в силу п. 5.3 Інструкції № 37 при обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

Згідно з п. 1.6 Інструкції № 276, на який посилається ДПІ в м. Алушта в обґрунтування своїх заперечень проти позову, проведення операцій в особових рахунках платників здійснюється в хронологічному порядку.

З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

Відповідно до висновку №27/07 судово – економічної експертизи було підтверджено порушення позивачем по справі граничних строків сплати узгодженого податкового забовязання по податку на прибуток. Однак судом встановлено, що  вказане порушення було виявлено  не в ті періоди, в які вказує відповідач та суми нарахованих штрафних санкцій не співпадають з розміром штрафних санкцій, які були застосовані відповідачем відповідно до спірного податкового повідомлення – рішення.

Позивач посилається на те, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2003 р. по справі №Б26/145/03 було порушено справу про банкрутство ВАТ “ДХК “Павлоградвугілля”. Відповідно до п. 3 вказаної ухвали господарського суду від 05.12.2003 р. було введено мароторій на задоволення вимог кредиторів і припинення мір, направлених на забезпечення виконання забовязань по сплаті податків і зборів ( обов'язкових платежів ).

Суд вважає за необхідне вказати на ту обставину, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2004 р. було залишено без задоволення заяву кредитора – фірми «INDIANA MARKETING and SALES, INK» ( США ) про порушення справи №626/145/03 про банкрутство  ВАТ ДХК “Павлоградвугілля», на підставі якої попередньою ухвалою від 05.12.2003 р. запроводжувався мароторій на задоволення вимог кредиторів. Таким чином, кредитором було відкликано заяву про порушення справи про банкрутство  ВАТ ДХК “Павлоградвугілля», в зв'язку з чим на момент прийняття відповідачем в червні 2004 р. спірного податкового  повідомлення – рішення мароторій  вже не діяв.   

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства  України  в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.  Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади , який повинен надати суду  всі матеріали, які свідчать про його правомірні  дії

Доказів того, що  нарахування застосованих до позивача штрафних санкцій спірним податковим повідомленням - рішенням здійснено правильно та правомірно, на підставі первинних документів позивача,  відповідачем суду не надано.

Відповідно до п. 11 ст. 171 КАСУ резолютивна   частина   постанови   суду   про   визнання нормативно-правового акта незаконним або таким,  що не  відповідає правовому акту вищої юридичної сили,  і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В даному випадку, приймаючи до уваги той факт, що  опублікуванню належить постанова суду,  яка виноситься по справі,  результати якого зачіпають права і інтереси широкого кола осіб, суд дійшов висновку про те, що спор, який виник між сторонами по справі  зачипає тільки їх інтереси. Результат розгляду даного  спору носить локальний характер. Таким чином, суд не баче ніякої необхідності в опубліковані результатів розгляду даної справи.

За таких обставин суд приходить до висновку, що  вимоги позивача є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами справи  та  підлягають задоволенню.

      Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3, 40   грн. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України, а зайво сплачена сума у розмірі 81,60 грн. підлягає поверненню  з бюджету на підставі виконавчого листа ГС АР Крим.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено і підписано складом суду 17.01.08 р.

22.01.08 р. постанову було виготовлено у повному обсязі.                                       

На  підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 – 164, 167  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

    1.  Позов задовольнити.

          2.  Визнати нечинним податкове повідомлення - рішення Державної Податкової Інспекції в м. Алушта   №0005001501/0/0/2279 від 23.06.04.р. про застосування штрафних санкцій у розмірі 8747,57 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового забовязання по податку на прибуток.   

          3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740405 ) на користь відкритого акціонерного товариства  “Державна холдінгова компанія “Павлоградвугілля”, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул.. Леніна, 70, ( ЄДРПОУ 22229022, банківські реквізити не відомі )   3,40  грн. судового збору.

           4. Повернути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740405 ) на користь відкритого акціонерного товариства  “Державна холдінгова компанія “Павлоградвугілля”, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул.. Леніна, 70, ( ЄДРПОУ 22229022, банківські реквізити не відомі )  зайво сплачену суму судового збору у розмірі 81,60 грн.

           Виконавчий документ видати після вступу Постанови в закону силу, за заявою особи на користь якої воно винесено.  

           У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.    

     Дійсну постанову направити сторонам рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Воронцова Н.В.