Постанова

від 17.01.2008 по справі 16173.2-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

16173.2-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.01.2008Справа №2-24/16173.2-2007

За позовом – Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів  (АРК, м. Сімферополь. пр.Кірова,51-52\10-а)   

До відповідача:  ЗАТ «Красногвардійське ремонтно-транспортне підприємство» (АРК, смт. Красногвардійське, вул.Київська,76)

Про стягнення 4688грн.

                                                                                                                     Суддя Колосова Г.Г.

                                                                                                       При секретарі Капустіної І.М.       

Представники:

Від позивача –   Бахарєва Н.Ю., представник, дов у справі.

Від відповідача – Довженко В.П., представник, дов у справі.

СУТЬ СПОРУ:

        Позивач звернувся до господарського суду із позовом  про стягнення з відповідача 4688грн. штрафних санкцій за невиконання  норматива робочих місць для інвалідів у 2003 році у кількості 2 осіб.

        Клопотанням від 12.01.2005р.  позивач  уточнив позовні вимоги та просить стягнути  з відповідача 3257грн. штрафних санкцій  за нестворення у 2003р. 1 робочого місця для працевлаштування інваліда.      

        Рішенням ГС АР Крим від  24.01.2005р. позов був задоволений. Постановою Севастопольського апеляційного господарського  суду від 04.05.2005р.  скарга відповідача залишена без задоволення, а рішення - без змін. Постановою Вищого господарського суду України  від 19.07.2005р. касаційну скаргу відповідача задоволено, рішення ГС АРК  та постанова САГС скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду АРК, згідно резолюції передано на розгляд  судді Воронцової Н.В.    

          Рішенням ГС АР Крим від 16.12.2005р. по справі позов задоволено.

         Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2006р. рішення ГС АРК скасовано, у позові відмовлено.

         Постановою Вищого господарського суду від 07.10.2007р. рішення ГС АРК від 16.12.2005р.  та постанову САГС від 16.02.2006р. скасовано та справу передано до господарського суду для розгляду справи за  правилами адміністративного судочинства, згідно резолюції передано судді Колосовій Г.Г., справі присвоєний № 2-24\16173.2-2007А.      

Відповідач  проти позовних вимог заперечує за мотивами, викладеними у відзиві на позов ( том 1 а.с. 8-9)

      Згідно з п. 6 Закону України “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” № 2953-ІV від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку  діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р. (1798-12), вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до  ст.41 Кодексу Адміністративного судочинства України суд підчас судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд,-

ВСТАНОВИВ:

           Закрите акціонерне товариство « Красногвардійське  ремонтно-транспортне підприємство» зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа рішенням Красногвардійської райдержадміністрації 08.04.1998р. та зареєстровано як  платник страхових внесків (страхівник) у Фонд соціального  захисту інвалідів України.

            Позивач звернувся із позовом про стягнення з відповідача 4688грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць  для працевлаштування інвалідів в 2003р., повинно було створено 2 робочих місця, але жодного інваліда не працевлаштовано.

           В процесі розгляду справи  позивач уточнив позовні вимоги та просить стягнути 3257грн. за одне нестворене місце для працевлаштування інваліда  в зв'язку з тим, що при  обчисленні суми штрафу не було враховане, що  одним з видів  діяльності відповідача  згідно з довідкою  управління статистики є  автомобільне господарство.

З урахуванням вищевикладеного, уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти на підставах, у межах повноважень і способом,   передбаченим Конституцією й законами України.

              Відповідно до п.п.1 й 2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.02р. Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, що діє в складі Мінпраці й  підпорядковане йому.

Фонд у своїй діяльності  керується Конституцією й законами України, актами  Президента України й Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та цим Положенням.

У чинність п.3  цього Положення одним із завдань Фонду є здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення  працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні обґрунтовується  на принципах, згідно яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У чинність  ч.1 ст.68 Конституції України кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України й законів України.

           Згідно ст.19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» для  підприємств (об'єднань),  установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4%  від загальної чисельності тих, що працюють, а якщо  працює від 8 до 25 чоловік - в кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачене  законом.

          Відповідно до п. 1, 3, 5, 14 Положення «Про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України № 314  робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації незалежно від форм власності  та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче  місце  інваліда  вважається  створеним,  якщо воно відповідає  встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної    нозології,    атестоване    спеціальною    комісією підприємства     за    участю    представників    МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,   громадських   організацій   інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу  зайнятості  та  місцеві органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів    умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.  

          Вищевказана норма Постанови Кабінету Міністру № 314  встановлює, що робоче місце для інваліда вважається створеним  з моменту працевлаштування на ньому інваліда.

          Відповідно ч. 1 ст. 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів є обов'язковими до виконання.

          Таким чином, підприємству необхідно не тільки спрямовувати у відповідні фонди інформацію про наявність вільних місць для  працевлаштування інвалідів, атестувати робоче місце спеціальною комісією, виконати інші вимоги, викладені в Постанові Кабінету Міністрів України № 314,  але і працевлаштувати на ньому інваліда, інакше місце вважається нествореним.

          Як вбачається з матеріалів справи відповідач не виконав встановлений Законом норматив працевлаштування інвалідів на 2003р. в кількості 1 особи. Фактично на підприємстві відповідача в 2003р.  не працевлаштовано  жодного  інваліда.  

У порушення Наказу Держкомстату України № 49 від 10.01.2002р. «Про затвердження форми державної статистичної звітності з питань зайнятості інвалідів» ЗАТ «Красногвардійське РТП» при  заповненні  звіту  за 2003 рік не заповнив  рядки 02, 03 та 06, а саме: не вказана кількість інвалідів, яка працює на підприємстві та чисельність інвалідів-штатних працівників, якої повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-% відсотковому нормативу, а також не вказана сума  коштів штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів.        

            ЗАТ «Красногвардійське РТП», яке заперечує проти позову, вважає що не повинно було сплачувати штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів в зв'язку з тим, що він є платником єдиного податку на підставі  Указу Президента  України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва».

            Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727 (далі Указ № 727), дає можливість підприємств перейти на сплату єдиного податку замість сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), перерахованих в п.6 Указу № 727. До таких податків і зборів (обов'язковим платежам) відносяться внески до Фонду України соціального захисту інвалідів, які не є штрафними санкціями. Указом не визначено, що платники єдиного податку звільнені від виконання вимог статті 19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів» від 21.03.1991 р. №875 (далі Закон № 875), в редакції від 05.07.2001 р. №2606-111.

            Для підприємств (об'єднань), установ незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення трудовлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працюють від 15 до 25 чоловік - в кількості одного робочого місця.

До 26.02.2001 р. Фонд України соціального захисту інвалідів був одержувачем 1% збору на обов'язкове соціальне страхування (стаття 4 Закону України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування» від 26.06.1997 р.), обов'язкового платежу, про який йде мова в Указі Президента № 727, і від сплати якого, з переходом на спрощену систему оподаткування, і звільнені суб'єкти малого підприємництва.

Отже, Указ № 727 звільняє підприємство (платника єдиного податку) від внесків до Фонду соціального захисту інвалідів, а штрафна санкція не є внеском.

 Норми пункту 3 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інваліді в Україні» регулюють порядок та джерело виплати штрафних санкцій, а саме механізм добровільної оплати штрафу за не створені робочі місця для інвалідів.

Сплату штрафних санкцій підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організації інваліді , фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності прибутку суми сплачених штрафних санкції відносяться до збитку підприємства.

Крім того, згідно частини 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інваліді в Україні» у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення на майно підприємства.

Таким чином, відсутність прибутку не звільняє підприємство від обов'язку сплачувати штрафних санкцій до бюджету України.

Такої ж думки дотримується і Вищий господарський суд України у своїй постанові від 25 жовтня 2005 року  по справі № 2 - 7/118 - 05.

Адміністративно - господарські санкції у Фонд соціального захисту інвалідів обов'язкові до сплати і здійснюються в безспірному порядку, незалежно від фінансового стану підприємства і наслідків фінансово - господарської діяльності, тому що, згідно Закону України «Про державний бюджет», є складовою частиною державного бюджету України і стягуються в доход держави.

Судом встановлено, що інформування центру зайнятості відбувалося не регулярно,  в матеріалах справи не має доказів того, що відповідач у 2003 році подав до Красногвардійського районного центру зайнятості 12 звітів за формою 3-ПН, де у графі 4 зазначається наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (тобто за шифром 14).

Крім того, інформування районного центру зайнятості не є єдиною вимогою Положення № 314 «Про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», де вказаний перелік усіх необхідних заходів, яки повинно вжити підприємство по працевлаштуванню інвалідів.

Крім того, в Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не вказано, що у разі своєчасної звітності в центр зайнятості за формою З - ПН, відсутності на обліку в центрі зайнятості інвалідів або у разі їх не направлення на підприємство , воно звільняється від обов'язку сплатити самостійно суму штрафної санкції.

При цьому Законом не встановлено, що для сплати штрафної санкції у підприємства повинна бути встановлена наявність вини.

Крім того, зі змісту статей 19 й 20 Закону вбачається, що санкція має компенсаційну форму за невиконання нормативу, оскільки згідно з ст.20 Закону суми адміністративно - господарських санкцій використовуються Фондом для фінансування соціальних витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, видачу підприємствам цільових кредитів на створення робочих місць для інвалідів, надання фінансової допомоги на здійснення заходів по соціальній, трудовій, фізкультурно-оздоровчій і професійній реабілітації інвалідів і т.п., і у суб'єкта підприємницької діяльності є альтернативний обов'язок - або виконання нормативу шляхом працевлаштування інвалідів або сплата адміністративно - господарських санкцій. Це опосередковано підтверджується формою звітності № 10-ПІ, відповідно якої підприємство самостійно визначає собі суму коштів, що підлягає сплати за невиконання нормативу.

З урахуванням викладеного уточнені позовні вимоги про стягнення 3257,00грн. підлягають задоволенню.

У судовому засіданні оголошена  вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова складена у повному обсязі  21.01.2008 року.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                            П О С Т А Н О В И В :

            Позов задовольнити.

               Стягнути з ЗАТ «Красногвардійське ремонтно-транспортне підприємство» (АРК, смт. Красногвардійське, вул.Київська,76, ЄДРПОУ 00905296) на користь Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (АР Крим, 97017, м. Сімферополь,  пр.Кирова,51-52/10а, Реквізити: Одержувач: Держбюджет Красногвардійського району; 50070000, Банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740887, р/р 31212221800130, Призначення платежу:*; ЄДРПОУ платника; 50070000; 0,1;4% адміністративно-господарські санкції за робочі місця не зайняті інвалідами за 2003 рік)  3257,00грн.

          У разі неподання  заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання  постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ -  з дня складення у повному обсязі).

          Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу  через 20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження.  

           Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.