Постанова

від 17.02.2011 по справі 6/92-1562

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/92-1562

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

17.02.11                                                                                           Справа  № 6/92-1562

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої-судді                                  Дубник О.П.

суддів                                                      Скрипчук О.С.

                                                                Процика Т.С.

при секретарі судового засідання         Матулі В.Ю.

розглянув     апеляційну скаргу Приватного підприємства (далі ПП)

                      «Продторг-Тернопіль»без номера від 10.12.2010 року

на рішення   Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2010 року

у справі         № 6/92-1562  

за позовом    Приватного підприємства «Продторг-Тернопіль», м. Тернопіль

до відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ)

                            «Агропродсервіс інвест», смт. Козова

про                стягнення 93 993, 94 грн. заборгованості за санкції

Представники сторін:

від позивача: Пащенко В.В. –представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: Алексенко С.Л. –представник (довіреність в матеріалах справи).

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені   ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України). Відводів складу суду від сторін відповідно до ст. 20 ГПК України не надходило.                                                           

Сторони відмовились від здійснення технічної фіксації судового процесу.  

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду                              від 26.01.2011 року.  

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2010 року у справі № 6/92-1562 (суддя Шумський І.П.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Агропродсервіс інвест» на користь ПП «Продторг-Тернопіль»17 400 грн. основного боргу, 552, 13 грн. річних, 179, 52 грн. сплаченого державного мита та 44, 84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Рішення суду мотивовано ст.ст. 509, 526, 530, ч.1 ст. 549, ч.1 ст. 614, ст.ст. 625, 901, 903 ЦК України, ст. 193 ГК України, на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог позивача, оскільки позивачем підтверджено виконання ним робіт на суму 23 400 грн., згідно Акта виконаних за договором від 31.08.2009 року, підписаного сторонами без заперечень, та податкової накладної від 31.08.2009 року, інших доказів на підтвердження належного виконання робіт на решту суму позову позивачем не надано. Враховуючи також і часткове погашення виниклого боргу, проведеного ще до звернення позивача з позовом в суд, з відповідача стягнуто основний борг в розмірі 17 400 грн..

З підстав, зазначених в апеляційній скарзі, ПП «Продторг-Тернопіль»оскаржило рішення суду, як прийняте з порушенням норм матеріального та  процесуального права, вважаючи, що судом першої інстанції було порушено приписи ч.1 ст. 43 ГПК України, яка визначає основні принципи оцінки доказів і, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції взято до уваги як доказ виконання договірних зобов'язань факт підписання лише Акту виконаних робіт від 31.08.2009 року та відхилено як доказ Акт виконаних робіт від 30.08.2009 року, який відповідач відмовився підписати.

Також позивач вказує на відсутність оцінки судом подорожніх листів, якими на його думку, прослідковується період виконання поставленого завдання –збору врожаю.

На підставі вищевикладеного, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення господарського суду Тернопільської області від 25.11.2010 року та прийняти нове рішення, яким повністю задоволені позовні вимоги та стягнути з відповідача кошти в розмірі 87 933, 94 грн. боргу та штрафні санкції.

У відзиві на апеляційну скаргу та доповненні до нього ТзОВ «Агропродсервіс інвест», не погоджується з доводами апелянта та просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2010 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, відповідач стверджує, що його обов'язок щодо оплати вартості виконаних робіт наступав за збір зерна з 1га, а не за тонну зерна; що позивач йому вимогу на сплату боргу надіслав лише на суму 23 400 грн., згідно Акту виконаних робіт від 31.08.2009 року; що подорожні листи є первинними документами обліку вантажних автомобільних перевезень, що характеризують роботу автомобіля і водія з моменту виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення його на підприємство, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши представників сторін у судовому засіданні, суд встановив наступне:

15.07.2009 року між ПП «Продторг-Тернопіль»(виконавець) та ТзОВ «Агропродсервіс інвест»(замовник) був укладений договір про надання послуг, на підставі умов договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується надавати послуги по збиранню зерна, які замовник зобов'язується прийняти та оплатити згідно з умовами даного договору (п. 1.1 договору).

Надання послуг виконавцем здійснюється відповідно до чітко визначеного завдання замовника (п. 2.1 договору), яке має містити в собі вихідні дані для надання послуг (місце, час, об'єм робіт і т.д.). Замовлення може бути передано замовником шляхом факсового чи інтернетзв'язку, а також за допомогою поштового відправлення чи уповноваженого кур'єра, однак письмове завдання на виконання робіт, як встановлено судом, не оформлялось.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст. 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), згідно ч.1 та абз.1 ч.2 ст. 207 ЦК України.

Правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ч.1 п.1 ст. 208 ЦК України).

Таким чином, сторони досягли волевиявлення щодо письмової форми правочину, в той же час сторони не погодили в цій же формі завдання, яке би чітко визначало місце, час, об'єм робіт.  

Відповідно до п.п. 3.1, 3.5 договору вартість послуг, які надаються виконавцем становить 260 грн. за один гектар зібраного урожаю зерна, в тому числі податок на додану вартість, розрахунки здійснюються в гривнях, шляхом перерахування грошей з рахунку замовника на поточний рахунок виконавця.

Ст.ст. 901, 903 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строків оплати за виконані роботи сторони не погодили.  

При звернені позивача до суду ним було заявлено позов про стягнення з відповідача основного боргу на суму 83 200 грн., на підставі Акту виконаних робіт   від 30.08.2009 року на суму –59 800 грн. та Акту виконаних робіт від 31.08.2009 року на суму 23 400 грн.. Окрім того, 8 320 грн. штрафу, згідно п. 5.6 договору, що передбачає, штраф у розмірі 10 % від вартості договору у випадку відмови замовника прийняти надані виконавцем послуги, замовник сплачує виконавцеві суму фактичних витрат згідно з рахунками та 2 413, 94 грн. –3% річних, на підставі п. 5.5 договору, відповідно до якого, замовник за несвоєчасну оплату наданих послуг зобов'язаний сплатити штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення, а також 3% річних за користування чужими коштами відповідно до ст. 625 ЦК України.

Слід зазначити, що позивачем (виконавцем) надано суду односторонній Акт виконаних робіт від 30.08.2009 року,  згідно з яким комбайном відповідача (замовника) виконано роботи по збиранню урожаю зерна на площі 230 га на суму 59 800 грн., даний Акт замовником не підписаний.

Також позивачем надано Акт виконаних за договором робіт від 31.08.2009 року, відповідно до якого роботи виконано на площі 90 га на суму 23 400 грн., зокрема, наведений Акт підписано обома сторонами за договором та скріплено печатками, оформлено податкову накладну від 31.08.2009 року.   

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог, що  звичайно ставляться, згідно зі ст. 526 ЦК України.

Ст. 530 ЦК України передбачає, якщо  у  зобов'язанні встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі, коли строк виконання зобов'язання не встановлений, боржник повинен виконати його в семиденний термін з дня пред'явлення про це вимоги кредитора.  

В матеріалах справи наявна вимога про виконання грошового зобов'язання        від 02.10.2009 року, в якій виконавець просив погасити заборгованість з розмірі 23 400 грн., яка існувала на час складання вимоги.      

Відповідач (замовник) визнав виконанні ним роботи на суму 23 400 грн., та як підтверджується платіжними дорученнями №1064 від 08.10.2009 року та №447             від 27.10.2009 року, частково сплатив позивачу 6 000 грн.. Також слід зазначити, що відповідач заперечує проти Акту виконаних робіт від 30.08.2009 року на суму               59 800 грн..  

Враховуючи вищенаведене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення заявлених вимог. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, належними доказами позивачем підтверджено виконання ним робіт на суму 23 400 грн., згідно Акта виконаних робіт від 31.08.2009 року, підписаного сторонами без заперечень та податкової накладної від 31.08.2009 року, яка згідно з п.п. 7.2.3, п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану   вартість»є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом. Інших доказів на підтвердження належного виконання робіт на решту суми, позивачем не надано.

Посилання позивача на Акт виконаних робіт від 30.08.2009 року, не є доказом виконання робіт на суму 59 800 грн., оскільки він не підписаний відповідачем та заперечений ним як на момент його представлення для погодження, так і на час звернення до суду, так само не є доказом, надані позивачем подорожні листи                від 10.08.2009 року та 12.08.2009 року, із змісту яких не вбачається обсяг виконаних робіт. Оцінка цих доказів зроблена місцевим господарським судом.

Також слід зазначити, що суд першої інстанції при розгляді справи прийшов до висновку про відсутність встановленого за договором про надання послуг                     від 15.07.2009 року строку для проведення оплати вартості робіт, зокрема, у відповідності до ст. 530 ЦК України про виконання зобов'язання по оплаті позивач звернувся до відповідача лише в частині необхідності перерахування йому                    23 400 грн., інших вимог про сплату 59 800 грн. відповідачу не направлялось.

Беручи до уваги те, що відповідачем було часткове погашення боргу, ще до звернення позивачем до суду, то місцевим господарським судом правомірно задоволено позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 17 400 грн..  

Відповідно до ст. 625 ЦК України, у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з врахуванням у індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення.

Відповідно до вище наведеного, зважаючи на період прострочення сплати боргу, задоволену суму боргу в розмірі 17 400 грн., то 3 % річних підлягають до стягнення в сумі – 552, 13 грн..

Щодо вимоги про сплату штрафу в розмірі 8 320 грн., передбаченого п. 5.6 договору, де сторони домовились, що у випадку відмови замовника прийняти надані виконавцем послуги, замовник сплачує виконавцеві штраф у розмірі 10 % від вартості договору. Однак, як зазначалось вище, виконані за договором роботи щодо збирання урожаю зерна на площі 90 га на суму  23 400 грн. прийняті відповідачем, про що підписано Акт виконаних робіт від 31.08.2009 року, виконання робіт, зазначених в Акті виконаних робіт від 31.08.2009 року, замовником (відповідачем) мотивовано відхилено

Відповідно до ч.1 ст. 549, ч.1 ст. 614 ЦК України, ст.193 ГК України та з огляду на п. 5.6 договору, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в частині стягнення штрафу.

Згідно ст. 32 ГПК України,  доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку  встановлює  наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень (ст. 33 ГПК України). Як вбачається з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст. 32, 33, 34, 43 ГПК України, апелянт не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

З огляду на викладене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає підставним залишити оскаржуване рішення господарського суду Тернопільської області від 25.11.2010 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 25.11.2010 року у цій справі без змін.

Судові витрати покласти на позивача –ПП «Продторг-Тернопіль».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки передбачені ст.ст. 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий - суддя                                                               Дубник О.П.

Судді                                                                                         Скрипчук О.В.

                                                                                                   Процик Т.С.                                                   

Повне рішення складено

28.02.2011 року