Постанова

від 06.02.2008 по справі 39/219-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

39/219-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

                                                                                     №   

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

     Перепічая В.С. (головуючого),

Вовка І.В., Гончарука П.А.,

розглянувши  у     відкритому              судовому засіданні в м.Києві касаційну  скаргу                                                    Дніпропетровської  міської ради

на рішення                                      господарського суду Дніпропетровської                                                           області         від  03.05.2007 року

у справі№ 39/219-07

за позовомГаражного кооперативу "Араратський "

дотретя особаДніпропетровської  міської ради, Комунальне підприємство "Дніпропетровське  міжміське бюро технічної інвентаризації"

провизнання  права власності,

                                                    УСТАНОВИВ:

У квітні   2007 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача  про  визнання права власності на   об'єкт самочинного  будівництва, що знаходиться  по вул. Араратська,2 у м. Дніпропетровськ, а саме: гаражі літ. 1-40, огорожу літ. 1-2, мощення літ.1, загальною площею  1147 кв.м. у зв'язку  з створенням  ним цього майна.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської  області від 03.05.2007 року  позов  задоволено.

В апеляційному порядку зазначене судове рішення не оскаржувалось.

      У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом   порушено норми  матеріального та процесуального права, і тому просить прийняте ним рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити  в задоволенні позову.

Доповідач-Вовк І.В.

Відзиви   на касаційну скаргу від позивача та третьої особи до суду не надходили.

          Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи  і  прийняте у ній судове рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету  Дніпропетровської  міської ради  №2334 від 19.11.1998 року гаражному кооперативу  "Араратський" було надано  земельну ділянку  по вул. Араратській  площею 0,1147 га у тимчасове користування строком  на один  рік за рахунок земель загального користування міста для проектування  та будівництва гаражів.

На зазначеній  земельній  ділянці  позивачем без належного дозволу на виконання  були проведені будівельні роботи  з будівництва  гаражів, які згідно  матеріалів  технічної  інвентаризації проведеної КП "ДМБТІ"  визначено  як гаражі літ. 1-40; огорожу: літ.1-2, мощення  літ.І загальною площею 1147 кв. м.

Рішенням Дніпропетровської  міської ради від 27.09.2006 року №57/4 надано згоду на  розроблення  проектів відведень  земельних ділянок по фактичному розміщенню об'єктів самочинного будівництва.  

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про визнання права власності на нерухоме майно, яке є об'єктом самочинного будівництва, у зв'язку  з створенням  ним цього майна.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1,6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду  про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.

Оскаржене судове рішення цим вимогам не відповідає.

Так, судом не було з'ясовано правову природу спірних правовідносин, та які норми матеріального права підлягають застосуванню до цих правовідносин, а звідси, не було встановлено дійсних прав і обов'язків сторін.

Відповідно до вимог частин 1-5 статті 376 ЦК України  житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Суд першої інстанції, зробивши висновок про виникнення у позивача права власності на новостворене  нерухоме майно, зазначених вимог норми закону не врахував і не з"ясував   питання про надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно та не встановив обставин, пов'язаних  з порушенням  самочинним будівництвом спірного нерухомого майна прав інших осіб.

До того ж, при вирішенні даного спору суд не звернув уваги на вимоги  абзаців 2, 3 частини другої ст.331 ЦК України, за якими, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а якщо право власності на нерухоме майно  відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Водночас, суду слід було мати  на увазі, що  у випадку  здійснення  самочинного  будівництва на земельній  ділянці, яка є  в державній  або  комунальній власності, відповідний орган вправі відповідно до  законодавства  прийняти  рішення про  відведення  земельної ділянки  для цієї  мети, і якщо   таке рішення  прийнято, суд  визнає  право власності  особи, яка здійснила  будівництво,  на  об'єкт створений  в результаті  такого будівництва.

Отже, зробивши висновки про задоволення заявлених вимог суди не навели правових підстав таким висновкам і не врахували  норм  матеріального  права, що підлягають застосуванню до спірних  правовідносин.

За таких обставин, оскаржене судове рішення не можна визнати законним й обгрунтованим, і тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене і вирішити спір відповідно до вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської  міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської  області від 03.05.2007 року  скасувати, і справу № 39/219-07 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий  суддя                                                               В.Перепічай

Судді                                                                                       І.Вовк

                                                                                                 П.Гончарук