Рішення

від 07.02.2008 по справі 16145-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

16145-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

07.02.2008Справа №2-7/16145-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техрент Ко» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Ламана, 17, 4-й поверх, ідентифікаційний код 32140177)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Керчпродукткомплекс» (98324, м. Керч, вул. Ушинського, 11-А, ідентифікаційний код 31579017)

Про стягнення 397633,95 грн.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача – Літвінов С. В., предст., дов. №11 від 06.02.2008 р., Твердюков Є. М., предст., дов. №10 від 06.02.2008 р.

Від відповідача  - не з'явився.

         Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Техрент Ко» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Керчпродукткомплекс» про стягнення 548592,26  грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням ГС АР Крим від 09.10.2006 р. у справі №2-7/16112-2006 з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техрент Ко» була стягнута заборгованість за договором переробки №06-ПР-Ш від 08.06.2005 р. у сумі 425774,52 грн. Враховуючи те, що відповідачем були порушені строки виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з нього пеню у сумі 297800,05 грн. та 99833,90 грн. інфляційних втрат.

Відповідач у судове засідання жодного разу не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

Рішенням ГС АР Крим від 09.10.2006 р. у справі №2-7/16112-2006 був частково задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Техрент Ко» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Керчпродукткомплекс» на користь позивача суму заборгованості у розмірі 425774,52 грн., 4257,75 грн. державного мита та 83,06 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, факти, встановлені судовим рішенням ГС АР Крим від 09.10.2006 р. у справі №2-7/16112-2006 є преюдиціальними, а тому звільнюються від доказування.

Звертаючись з позовом до суду у цій справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техрент Ко» просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Керчпродукткомплекс» пеню у сумі 297800,05 грн. та 99833,90 грн. інфляційних втрат за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Причому, згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В п. 5.8 додаткової угоди №1/1 від 01.08.2005 р. сторони передбачили, що у випадку порушення Виконавцем строків оплати згідно п. 4.12 цього Договору, він сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно сплаченої готової продукції, отриманої відповідно до п. 4.11 цього Договору за кожен день прострочення виконання зобовязання. Вказане положення відповідає частині 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачений принцип свободи договору, який полягає в тому, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Господарським кодексом України визначено, що відносини у всіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.

Відповідно до частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Крім того, пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Аналогічні положення містяться в пункті 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, яким встановлено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Отже, розмір пені, передбачений сторонами в пункті 5.8 додаткової угоди №1/1 від 01.08.2005 р., не суперечить положенням чинного Законодавства України, через що нарахування позивачем пені на заборгованість виходячи із умов договору є правовірним.

Проте, позивачем були допущені певні помилки при здійсненні розрахунку пені.

Так, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, оскільки договором інше встановлено не було, заявлена позивачем до відшкодування пеня підлягає стягненню лише за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, у наступних розмірах:

Отже, загальна сума пені, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Керчпродукткомплекс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техрент Ко» складає 77775,91 грн.

Судом встановлено, що заявлені позивачем до відшкодування суми інфляційних втрат у розмірі 99 833,90 грн. обчислені правомірно, через що вимоги позивача в частині їх стягнення підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Керчпродукткомплекс» (98324, м. Керч, вул. Ушинського, 11-А, ідентифікаційний код 31579017) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техрент Ко» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Ламана, 17, 4-й поверх, ідентифікаційний код 32140177) пеню у сумі 77775,91 грн., 99 833,90 грн. інфляційних втрат, 1776,10  грн. державного мита та 52,71 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.