Рішення

від 17.01.2008 по справі 16277-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

16277-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

17.01.2008Справа №2-7/16277-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стекло-Баланс» (49051, м. Дніпропетровськ, Індустріальний район, вул. Батумська, 11, офіс 401; 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Спаська, 8, ідентифікаційний код 32953196)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоніс» ЛТД (95017, м. Сімферополь, вул. Грибоєдова, 7, ідентифікаційний код 30848549)

Про стягнення 48363,26 грн.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача - Воскобойник А. А., предст., дов. №23/07/7 від 23.07.2007 р.

Від відповідача - не з'явився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стекло-Баланс» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоніс» ЛТД про стягнення 48363,26 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем належним чином своїх обов'язків по повній та своєчасній оплаті поставленого за договором № 19/01-07 від 19.01.2007 р. товару, через що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоніс» ЛТД перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Стекло-Баланс» складає 38400.00 грн. та до часу звернення до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з нього пеню у розмірі 5226,60 грн., 3% річних у сумі 954,76 грн. та 3781,90 грн. інфляційних втрат.

Відповідач у судове засідання двічі не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази,  заслухавши пояснення представника позивача, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

19.01.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стекло-Баланс» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діоніс» ЛТД (Покупець) був укладений договір поставки №19/01-07, згідно з п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити на умовах цього Договору товар – нову склопляшку «Бордо-Еліт» ємністю 0,7 л.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна товару – 0,65 грн. за штуку з урахуванням ПДВ. Ціна на товар включає до себе транспортні витрати Постачальника.

Кількість партії товару – 107350 шт. (п. 2.2 Договору).

П. 2.3 Договору передбачено, що сума договору становить 69777,50 грн. з урахуванням ПДВ. Загальна вартість Договору може коректуватися відповідно до загальної суми поставленого товару, вказаного в накладних.

Згідно з п. 2.4 Договору оплата товару здійснюється на умовах розстрочки платежу – 50 днів з дня поставки партії товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем був поставлений товар на загальну суму 69160,00 грн., про що свідчать відповідні витратні накладні із підписом представника відповідача про отримання товару. Повноваження представника відповідача підтверджуються наявною в матеріалах довіреністю на одержання товарно-матеріальних цінностей, виписаної відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р. На оплату поставленого товару позивачем були виставлені відповідні рахунки-фактури (а. с. 23-26).

Вартість поставленого позивачем товару була оплачена  Товариством з обмеженою відповідальністю «Діоніс» ЛТД частково на суму 30760,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки з банківського рахунку.

Отже, заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Стекло-Баланс» за поставлений товар складає 38400,00 грн. (69160,00 грн. – 30760,00 грн.), в добровільному порядку не погашена, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 38400,00 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору № 19/01-07 від 19.01.2007 р. в частини повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, через що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стекло-Баланс» відносно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоніс» ЛТД заборгованості у сумі 38400,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Причому, згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В п. 5.2 Договору постачання  № 19/01-07 від 19.01.2007 р. сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного виконаннясвоїх грошових зобовязань винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочки, від суми невиконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення платежу.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені у розмірі 5226,60 грн. обчислена ним правомірно, через що вимоги позивача в частині її стягнення з відповідача також підлягають задоволенню.

Ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі ст. 536 ЦК України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

З доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що 3% річних у розмірі 954,76 грн. та інфляційні втрати у сумі 3781,90 грн. також обчислені позивачем правомірно, через що вимоги ТОВ «Стекло-Баланс» про стягнення зазначених сум грошових коштів з ТОВ «Діоніс» ЛТД також підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоніс» ЛТД (95017, м. Сімферополь, вул. Грибоєдова, 7,  ідентифікаційний код 30848549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стекло-Баланс» (49051, м. Дніпропетровськ, Індустріальний район, вул. Батумська, 11, офіс 401; 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Спаська, 8, ідентифікаційний код 32953196) суму заборгованості у розмірі 38400,00 грн., пеню у розмірі 5226,60 грн., 3% річних у розмірі 954,76 грн., 3781,90 грн. інфляційних втрат, 483,63  грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.