Постанова

від 20.02.2008 по справі 43/551

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

43/551

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

                                                                                     №   

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. –головуючого

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Ткаченко Н.Г.

розглянувши  касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постановугосподарського суду міста Києва від 21.09.2007

у справігосподарського суду№ 43/551міста Києва

за заявоюприватного підприємства «Октопус»

дотовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія РУФЬ»

про визнання банкрутом

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скрагиКуракін Ю.В. (дов. №12206/9/10-009 від 19.09.2006)

від заявникане з'явились

від боржникане з'явились

ВСТАНОВИВ :

в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія РУФЬ»(далі –боржника), яку було порушено ухвалою суду від 12.09.2007 за заявою приватного підприємства «Октопус», з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою господарського суду від 21.09.2007 боржника визнано банкрутом за спрощеною процедурою, згідно зі статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відкрито ліквідаційну процедуру в справі, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Ульянчука Ю.А. та зобов'язано за результатами проведеної роботи у строк до 21.07.2008 подати до господарського суду звіт про свою діяльність та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва (далі –інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 7, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального  кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

          Згідно з частинами 1, 2 статті 111-13 Господарського процесуального  кодексу України ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених цим кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закону). Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного суду.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті  52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закону) передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності-протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання .

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Зазначений Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою приватного підприємства «Октопус». Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору про надання юридичних послуг №9/12 від 07.12.2006 (т.1 а.с. 7-8) та має заборгованість у розмірі 30000 грн. відповідно до акту приймання-передачі виконаних послуг від 10.01.2007 (т.1 а.с. 9). Відповідно до актів від 04.09.2007 та 27.08.2007 боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Щорса, 29 (т.1 а.с. 13-14).

Постановою суду від 21.09.2007 боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону.

Разом з тим, при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки довідці Державного комітету статистики України Головного управління статистики у місті Києві від 13.06.2006 №10592/06, про те, що боржника зареєстровано в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, дата державної реєстрації юридичної особи 04.05.2005, місцезнаходження: м. Київ, вул. Щорса, буд.29. (т.1 а.с. 16-17).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, відповідно до договору цивільно-правового характеру від 07.12.2006 №9/12 та акту виконаних робіт у боржника перед заявником виникла заборгованість за надані послуги в сумі 30000 грн. Заявник звертався до боржника з претензією № 88/01 від 21.05.2007 року (т.1 а.с. 11), в якій просив перерахувати грошові кошти в сумі 30000 грн. Від боржника, за результатами розгляду вказаної претензії, надійшла відповідь за вихідним № 7/7 від 30.05.2007 року, якою було визнано борг в сумі 30000 грн., але було зазначено про можливість його погашення після поступлення грошових коштів.

За змістом поданих матеріалів вбачається, що заявник до державної виконавчої служби з заявою про порушення виконавчого провадження за визнаною претензією не звертався. Доказів подання грошових вимог, підтверджених виконавчими документами для порушення провадження у справі суду не надав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що визнана у встановленому порядку претензія  виключена з переліку документів за якими проводиться виконання органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень, який набрав чинності з 14.04.2006. Отже, з дати набрання чинності названим законом претензія до боржника та її визнання боржником не приймаються органами ДВС як виконавчі документи.  

Відтак, колегія суддів зазначає про необхідність дослідження судом доказів в обґрунтування безспірності грошових вимог та відсутності боржника за адресою місцезнаходження, які стали підставою відкриття спрощеного провадження ліквідаційної процедури відповідно до статті 52 Закону.

З врахуванням викладеного оскаржувану постанову господарського суду міста Києва від 21.09.2007 не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, повно та всебічно з'ясувати обставини справи та доводи сторін, вирішити хід подальшого провадження у справі про банкрутство боржника відповідно до вимог чинного законодавства.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується винесення судом першої інстанції ухвали суду від 02.11.2007 про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що скасування постанови суду від 13.09.2007 про визнання боржника банкрутом може бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали суду від 02.11.2007 про припинення провадження у справі про банкрутство боржника за заявою учасників провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задоволити.

2.          Постанову господарського суду міста Києва від 21.09.2007, справу №43/551 направити на новий судовий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий                                                                             Б. Поляков

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

                                                                                                                    Н. Ткаченко