Рішення

від 28.02.2008 по справі 517-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

517-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

28.02.2008Справа №2-15/517-2008

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Нижньогірський комбікормовий завод» (97134, АР Крим, Нижньогірсьий район, с. Плодове, вул.. Зарічна, 20, ідентифікаційний код 00688798)

До відповідача Селянського (фермерського) господарства «ЮНН» (97121, АР Крим, Нижньогірський район, с. Омелянівна, вул.. Садова, 25, ідентифікаційний код 31591280)

Про стягнення в натурі 124684 кг пшениці на суму 62342,00 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Буянов М.А., довіреність б/н від 20.02.2008 р., у справі

Від відповідача  – не з'явився

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство «Нижньогірський комбікормовий завод»  звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Селянського (фермерського) господарства «ЮНН» про стягнення в натурі 124684 кг пшениці 6-го класу на суму 62342,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки  позивачу товару за договорами купівлі-продажу № 7 від 29.01.2007 р. та № 143 від 27.11.2006 р. в натурі 124684 кг пшениці на суму 62342,00 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не поставлений, що і стало приводом для звернення Відкритого акціонерного товариства «Нижньогірський комбікормовий завод»  з позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в натурі в примусовому порядку.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позов.

Так, в обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що передплата у розмірі 95000,00 грн. не надходила до каси відповідача.

27.02.2008 р. до господарського суду надійшла телеграма від відповідача з клопотанням про відкладення розгляду справи через неможливість складання акту звіряння взаєморозрахунків.

Представник позивача заперечував проти задоволення зазначеного клопотання.

Суд, розглянувши клопотання відповідача, не вбачає обґрунтованих підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначає представник відповідача у своєму клопотанні, причиною відкладення розгляду справи є неможливість складання акту звіряння взаєморозрахунків.

Суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено поняття доказів у справі - це будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Акт звіряння взаєморозрахунків не є належним доказом наявності або відсутності заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” єдиним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення – первинний документ (договори, накладні, рахунки, тощо).

          Тобто наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується лише первинними документами.

Акт звіряння – це бухгалтерський документ, що лише фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін. Натомість, представлений позивачем акт звіряння взаємних розрахунків не містить посилання на первинні документи, на підставі яких були здійснені господарські операції, на підставі яких виникла заборгованість.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, приймаючи до уваги те, що у відповідача було достатньо часу для складання акту звіряння взаєморозрахунків,  та враховуючи те, що акт звіряння взаєморозрахунків не є належним та допустимим доказом у справі, судом не вбачається обґрунтованих підстав для відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні представником позивача надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача 6000,00 грн. адвокатських витрат.

У судовому засіданні оголошувалася перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

27.11.2006 р. між Відкритим акціонерним товариством «Нижньогірський комбікормовий завод»  (Покупець)(позивач) та Селянським (фермерським) господарством «ЮНН» (Продавець)(відповідач) був укладений договір купівлі-продажу  № 143. (а.с. 11)

29.01.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством «Нижньогірський комбікормовий завод»  (Покупець)(позивач) та Селянським (фермерським) господарством «ЮНН» (Продавець)(відповідач) був укладений аналогічний договір купівлі-продажу  № 7. (а.с. 10)

Частиною 1 розділу першого зазначених Договорів  визначено, що Продавець продає, а Покупець приймає та оплачує пшеницю 6 класу.

Всього за обома Договорами Продавець зобов'язався продати 190000 кг пшениці по 0,50 грн. за 1 кг загальною вартістю на 95000,00 грн.

Частиною 2 розділу 1 Договорів встановлено, що ціни на продукцію можуть бути змінені.

Загальну суму вартості за Договорами необхідно сплатити протягом 5-ти банківських днів з дня надання рахунку про оплату Продавцем. (частина 3 розділу 1 Договорів).

Строк поставки Договорами встановлений 31.08.2007 р. (частина 4 розділу 1 Договорів).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідачем були виставлені  рахунки на здійснення оплати. (а.с. 42-77)

Позивачем вказані рахунки були оплачені в повному обсязі у розмірі 95000,00 грн., що підтверджується видатковими касовими ордерами позивача а також квитанціями до прибуткового касового ордеру відповідача. (а.с. 42-77)

Згідно до умов Договорів відповідачем було передано позивачу 54430 кг пшениці 6 класу по 0,60 грн. за 1 кг, загальною вартістю на 32658,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи додатковою угодою від 04.07.2007 р.  до Договору № 7 від  29.01.2007 р. (а.с. 12), накладною № 42 від 31.07.2007 р. (а.с. 78)

Проте, відповідачем не було поставлено залишок продукції у розмірі 124684 кг пшениці на суму 62342,00 грн., з яку позивачем була здійснена передплата, у відповідності до умов договорів в добровільному порядку та в повному обсязі, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість, що і стало підставою для звернення Відкритого акціонерного товариства «Нижньогірський комбікормовий завод»  з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті  530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача була спрямована претензія від 03.09.2007 р.  на 124684 кг пшениці 6 класу на суму 62342,00 грн. (а.с. 26).

Проте, відповідачем вказана претензія була проігнорована.

Відповідач  відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України не представив доказів повного виконання зобов'язань за Договорами щодо поставки пшениці.  

Суд критично ставиться до посилань відповідача в обґрунтування своїх заперечень на недоведеність позивачем факту здійснення передплати за Договорами, оскільки рахунки та касові корінці не є належними доказами у справі.

Матеріалами справи спростовується вказане твердження відповідача.

Позивачем у якості доказів виконання своїх зобов'язань за Договорами були представлені рахунки, виставлені  Селянським (фермерським) господарством «ЮНН», що відповідає частині 3 розділу 1 Договорів; видаткові касові ордери на загальну суму 95000,00 грн. а також квитанції до прибуткових касових ордерів на вказану суму.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями) визначений Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджений постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. N 637.

Згідно частини 1 зазначеного Положення касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форму касових ордерів установлено наказом Міністерства статистики України від 15.02.96 N 51 "Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій". Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України.

Пунктом 3.4 Положення передбачено, що видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, представлені позивачем видаткові касові ордери містять в собі підписи керівника, головного бухгалтера а також касира.

Згідно з пунктом 3.3 Положення приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Таким чином, представлені позивачем квитанції до прибуткового касового ордеру є належними доказами оплати готівки в касу відповідача, що відповідають чинному законодавству, оскільки містять у собі найменування підприємства, що видало вказаний ордер, підпис головного бухгалтера підприємства-відповідача, відбиток печатки підприємства.

Протягом судового розгляду справи відповідачем не заперечувалися факти дійсності зазначених документів, печатки тощо.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За такими обставинами,  матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договорами № 7 від 29.01.2007 р. та № 143 від 27.11.2007 р. щодо поставки пшениці позивачу 124684 кг на суму 62342,00 грн.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачений такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов'язку в натурі. Вказаний спосіб кореспондується з передбаченим статтею 20 Господарського кодексу України присудженням до виконання обов'язку в натурі.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з Селянського (фермерського) господарства «ЮНН» в натурі 124684 кг пшениці 6-го класу на суму 62342,00 грн. є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, а тому  підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позивачем до відшкодування суми вартості послуг адвоката у розмірі 6000,00 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. у справі №1-17/2000.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розглді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про адвокатуру» №2887-ХІІ від 19.12.1992 р. (з наступними змінами та доповненнями) адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-чким представникам.

В матеріалах справи наявне свідоцтво, що підтверджує право Буянова М. А. на зайняття адвокатською діяльністю. Також представником позивача був наданий суду договір про надання юридичних послуг адвокатом б/н (а.с. 89-90), відповідний акт наданих послуг та видатковий касовий ордер на суму 6000,00 грн. за надання юридичних послуг згдно договору б/н (а.с. 89-90).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат у вигляді оплати послуг адвокату у розмірі 6000,00 грн. підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

  З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-84  Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «ЮНН» (97121, АР Крим, Нижньогірський район, с. Омелянівна, вул.. Садова, 25, ідентифікаційний код 31591280) на користь Відкритого акціонерного товариства «Нижньогірський комбікормовий завод» (97134, АР Крим, Нижньогірсьий район, с. Плодове, вул.. Зарічна, 20, ідентифікаційний код 00688798, п/р № 26006301377 в Нижньогірському відділенні № 4558 «Ощадбанк») в натурі 124684 кг пшениці 6-го класу на суму 62342,00 грн., 623,42 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 6000,00 грн. вартості адвокатських послуг.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.