Постанова

від 14.02.2008 по справі 35/289-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

35/289-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 лютого 2008 р.                                                                                    № 35/289-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГрейц К.В.,

суддів:Бакуліної С.В.,

Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Скіф-Транс”

на постанову від 21.11.2007 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду№ 35/289-07Дніпропетровської області

за позовомТОВ “Авто-Скіф-Транс”

дотретя особаТОВ “Транс-Трейдінг ЛТД” ТОВ “Біон Н”

простягнення 14 392,50 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача:Ігнатова Я.Г. –директор; Сарана О.Ю. (довіреність № 7 від 14.01.2008р.)

від відповідача:від третьої особи:не з'явилисьне з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Широбокова Л.П.) від 18.09.2007 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Виноградник О.М., судді –Джихур О.В., Лисенко О.М.) від 21.11.2007 року, у справі № 35/289-07 в позові відмовлено.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 35/289-07 від 21.11.2007 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.42, 43, ч.2 ст.101 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Відповідач та третя особа не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення на касаційну скаргу представників позивача, які підтримали викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.03.2007 року між ТОВ “Авто-Скіф-Транс” місто Запоріжжя (позивач, скаржник, “перевізник” за договором) та ТОВ “Транс-Трейдінг ЛТД” (відповідач, “експедитор” за договором) було укладено договір № ТR-40 (а.с.57-58, т.1), відповідно до предмету якого “перевізник” зобов'язався приймати до перевезення і доставляти довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видавати особі, яка має право отримання вантажу (одержувачеві), а “експедитор” зобов'язався оплатити надані послуги по перевезенню вантажу (р.1 договору).

25.04.2007 року між ТОВ “Авто-Скіф-Транс” м. Запоріжжя (“перевізник” за договором, позивач по справі, скаржник) та ТОВ “Транс-Трейдінг ЛТД” м. Дніпропетровськ (відповідач по справі, “експедитор” за договором) було укладено договір № 25/04-1 (а.с.20-21, т.1), відповідно до предмету якого договір визначає порядок взаємовідносин, які виникають між сторонами при організації, здійсненні та розрахунках за транспортно-експедиційні послуги, які надаються “перевізником” “експедитору” та пов'язані з перевезенням вантажів у міжнародному автомобільному транспорті.

Суди дійшли висновку, що фактично правовідносини сторін по наданню послуг по перевезенню автотранспортом у міжнародному сполученні було врегульовано саме договором від 25.04.2007 року № 25/04-1.

Відповідно до п.2.2 цього договору на кожне перевезення оформлюється заявка, яка повинна містити опис умов та особливості конкретного перевезення, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.1 договору від 25.04.2007 року передбачені обов'язкові умови та відомості, які повинна містити заявка, зокрема, ставка та умови оплати фрахту за перевезення (а.с.20, т.1). Згідно п.3.2 договору подача та підтвердження заяви здійснюється шляхом факсимільного зв'язку, яка має юридичну силу оригінала.

Пунктом 4.3.1 договору визначено обов'язок “перевізника” щодо письмового підтвердження по факсу факту приймання “заявки” до виконання. Однак, договором не визначено саме номери телефонів сторін, з яких здійснюється передача факсограм заявок та їх підтвердження позивачем.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що ціни по договору встановлюються попередньо та узгоджуються сторонами перед кожним перевезенням шляхом заявки.

Згідно з п.5.2 договору оплата послуг по перевезенню вантажу здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок “перевізника” в формі 30-40 % передоплати від ставки обумовленої в заявці. Підставою для остаточного розрахунку є факсові копії рахунку-фактури “перевізника”, акти виконаних робіт, товаросупроводжувальних документів з печаткою вантажоотримувача, з наступним наданням оригіналів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 14 392,50 грн. по договору від 25.04.2007 року № 25/04-1, позивач посилається на заявку, передану по факсу, від 15.06.2007 року вх. №92 (а.с.42). Відповідач спростовує факт направлення ним такої заявки, посилаючись на її неналежне оформлення, підписання особою без належних повноважень, засвідчення не печаткою підприємства відповідача, спростовує факт належності заявки від 15.06.2007 року безпосередньо відповідачеві через відсутність номеру факсу, назви підприємства на верхній стрічці факсограми, відсутність у заявці посилань на жодний із договорів, укладений між сторонами. Крім цього, в заявці від 15.06.2007 року (а.с.32, т.1) в ціні (ставці) перевезення міститься виправлення від руки щодо визначення ціни 2 850 доларів США по курсу НБУ на день відвантаження; виправлення не завірені в двосторонньому порядку ніяким чином, а будь-які інші докази, які б підтверджували досягнення сторонами згоди по ціні перевезення (листи, телеграми, інші факсограми тощо) відсутні в матеріалах справи, не надавались згідно зі ст.33 ГПК України жодною із сторін.

Докази того, що позивач підтвердив прийняття заявки від 15.06.2007 року відповідно до п.4.2.1 договору відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

Докази, які б підтверджували, що позивачем у відповідності до п.5.2 договору на адресу відповідача направлялись як факсокопії, так і оригінали, в подальшому рахунки-фактури, акт виконаних робіт, товаросупроводжувальні документи з печаткою вантажоотримувача, відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій позивачем згідно зі ст.33 ГПК України. Доводи позивача про те, що ці докази було надіслано ним після прийняття господарським судом Дніпропетровської області рішення від 18.09.2007 року правомірно не прийняті апеляційним судом до уваги, оскільки такі докази не існували на день прийняття рішення судом першої інстанції (поштові повідомлення від 04.10.2007 року № 175746, опис вкладення в цінний лист від 01.10.2007 року). Щодо факту надсилання документів, передбачених п.5.2 договору 02.07.2007 року (поштове повідомлення № 1340405), то лише цей доказ вірно не визнано судами таким, що підтверджує факт отримання відповідачем рахунку-фактури, акта виконаних робіт, товаросупроводжувальних документів з печаткою вантажовідправника, оскільки, по-перше, відсутній опис вкладення в цінний лист за № 1340405 або супроводжувальний лист позивача з переліком додатків, а відповідач спростовує факт отримання саме за цим поштовим відправленням пакету документів, передбачених п.5.2 договору; по-друге, відсутні будь-які докази в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України, які б підтверджували, що позивач вимагав 30-40% попередньої оплати вартості послуг за заявкою від 15.06.2007 року, згідно з п.5.2 договору від 25.04.2007 року, також відсутні в матеріалах справи, не надавались позивачем судам обох інстанцій при розгляді справи.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних у мовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, враховуючи, що позивачем не було доведено факту виконання послуги з перевезення вантажу саме за заявкою відповідача (вх.№92 від 15.06.2007 року) в межах договору від 25.04.2007 року № 25/04-1 , то відсутні підстави для стягнення вартості перевезення за цією заявкою.

Враховуючи наведене постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ “Авто-Скіф-Транс” від 17.12.2007 року № 309 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.11.2007 року у справі № 35/289-07 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.11.2007 року у справі № 35/289-07 –без змін.

Головуючий-суддя                                          К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна

О.Глос