Постанова

від 22.01.2008 по справі 8/591пн-ад(12/364пн)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/591пн-ад(12/364пн)

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22.01.08                                                                                 Справа № 8/591пн-ад(12/364пн).

          Суддя   господарського суду Луганської області Середа А.П.,  розглянувши матеріали справи за позовом

Державної податкової інспекції у Артемівському районі міста Луганська

до  Приватного підприємства «Інфініті», місто Луганськ,

за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Управління державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради, -  

про визнання недійсними установчих документів, скасування державної реєстрації та про визнання недійсною реєстрації в якості платника податку на додану вартість, -

при секретарі судових засідань Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Юхнов С.Є. – державний податковий інспектор, - довіреність №5838/9/1 від 08.05.07 року;

від відповідача –не прибув;

від третьої особи –не прибув, -  

встановив:

           суть спору: позивачем заявлено вимогу про:

           визнання  недійсними статутних документів Приватного підприємства «Інфініті»(далі – ПП «Інфініті», - відповідач), ідентифікаційний код 32797638, та  скасування  його  державної реєстрації;

           визнання недійсною реєстрації ПП «Інфініті»в якості платника податку на додану вартість (далі –ПДВ), реєстраційний №17043996 від 16.01.04 року;

          покладення на відповідача судових витрат.

          Рішенням господарського суду Луганської області від 12.09.05 року (справа №12/364пн) у задоволенні позову відмовлено.

          Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10.01.06 року рішення частково скасовано: задоволено позовну вимогу у частині припинення державної реєстрації відповідача; в іншій частині  його залишено без змін.

          Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.02.06 року  ДПІ у Артемівському районі міста Луганська відмовлено у прийнятті касаційної скарги.

          Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.06.07 року закрито касаційне провадження по справі, відкрите його ж ухвалою від 24.11.06 року.

          Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.10.07 року відкрито касаційне провадження на підставі касаційної  скарги позивача.

          Постановою вищезгаданого суду від 31.10.07 року касаційну скаргу задоволено частково: рішення господарського суду Луганської області від 12.09.05 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.01.06 року –скасовано, а справу направлено до господарського суду Луганської області на розгляд зі стадії прийняття позовної заяви за правилами КАСУ.

          Справа надійшла до господарського суду Луганської області 28.11.07 року.

          Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 28.11.07 року розгляд справи доручено судді цього суду Середі А.П.

          Попереднє судове засідання відповідно до ст. 111 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАСУ) призначене та фактично відбулося 14.12.07 року; відповідач та третя особа до судового засідання не прибули.

          Відповідно до ст.ст.128 та 150 КАС України розгляд справи було відкладено з 14 грудня 2007 року до 09 січня 2008 року, а також з 09 січня до 22 січня 2008 року –у зв»язку з неявкою відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та звернувся до суду з клопотанням  про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить ст.41 та пункту 2-1 розділу УІІ «Прикінцеві та перехідні положення»КАС України, а тому його задоволено судом.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, позов не оспорив, до судового засідання не прибув, участь у ньому свого представника не забезпечив, про причини  неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином поставлений до відома  про дату, час та місце судових слухань.

Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що згідно матеріалам справи юридичною адресою  відповідача є місто Луганськ, 1-й Мікрорайон,1, кв. 321.

29.11.07 року за вих. №2016; 17.12.07 року за вих. №2062 та 11.01.08 року за вих. №24 судом на цю адресу спрямовано поштові відправлення, які містять ухвали суду про призначення справи до судових слухань та повістки.

Оператором поштового зв'язку всі ці поштові відправлення повернуто до суду з службовою поміткою «організація не значиться».

Згідно ст. 93 Цивільного кодексу місцезнаходженням юридичної особи  є адреса органу чи особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи або закону виступають від її імені, - судом саме на цю адресу було спрямовано вищеназвані поштові відправлення.

Крім того, згідно частині 7 ст. 19 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців» юридична особа щорічно, починаючи з наступного року з дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобов'язана подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Будь-які інші відомості про юридичну адресу відповідача в матеріалах справи відсутні.

У зв'язку з цим суд керується частиною 1 пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.02 року №1155, -  в якому сказано, що поштові відправлення можуть бути повернені об'єктом поштового зв'язку за зворотною адресою у разі письмової заяви відправника,  письмової відмови адресата, смерті адресата (одержувача), неможливості вручення через відсутність адресата (одержувача) чи закінчення встановленого терміну зберігання.

Третя особа до судового засідання не прибула, але  у своєму відзиві на позов  (вих. №01-9/7878  від 14.12.07 року) проти останнього  заперечує, вважає себе неналежною третьою особою  та просить спір розглянути по суті за відсутності її представника.

Представник позивача не заперечив проти розгляду справи по суті за відсутності відповідача та третьої особи.  

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49, 86 та частиною 3 ст. 122 КАСУ, суд здійснив розгляд справи без участі представників  відповідача та  третьої особи.

          І.Заслухавши  представника позивача, свідка  Деніщенка Р.В., дослідивши матеріали справи та додатково надані  докази,  суд дійшов  наступного.

          24.12.2003 року  Управлінням державної реєстрації та міського реєстру  Луганської міської ради здійснено державну реєстрацію Приватного підприємства «Інфініті», ідентифікаційний код 32797638, про що того ж дня до  ЄДРПОУ внесено  реєстраційний запис за №25370169Ю0054046, місцезнаходження підприємства: місто Луганськ, 1-й Мікрорайон, буд. 1,кв. 321; його засновником зареєстровано громадянина України –Деніщенка Романа Володимировича, про що також сказано у п. 1.1 Статуту ПП «Інфініті».

          Рішенням власника від 24.12.2003 року виконання повноважень директора покладено на Деніщенка Романа Володимировича.

          16.01.04 року Державною податковою інспекцією у Артемівському районі міста Луганська (далі –ДПІ, - позивач) підприємство зареєстроване в якості платника податку на додану вартість (далі – ПДВ).

          На день судового розгляду справи  ПП «Інфініті»в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –суб'єктів підприємницької діяльності  - значиться.

          15.04.05 року оперативними працівниками Відділу податкової міліції Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків  у місті Луганську (далі –ВПМ СДПІ РВПП у м. Луганську) здійснено перевірку знаходження ПП «Інфініті»за юридичною адресою, при цьому було встановлено, що вказане підприємство за цією адресою не знаходиться, про що того ж дня  складено відповідний акт.

          На питання працівників податкової міліції, а також під час допиту у судовому засіданні в якості свідка особа, вказана у Статуті підприємства в якості засновника та директора підприємства, – Деніщенко Роман Володимирович - пояснила, що приблизно у кінці грудня 2003 року - на початку січня 2004 року, у м. Луганську він зустрівся з  малознайомими чоловіком, який назвався Володимиром Миколайовичем. Останній, дізнавшись про те, що він знаходиться у скрутному матеріальному становищі, запропонував йому зареєструвати на власне ім'я приватну фірму, про назву якої   («Інфініті») від дізнався  після того, як його стали систематично викликати до ДПІ.

            За реєстрацію підприємства на його (Деніщенка) ім»я він пообіцяв йому сплатити 500 грн.; він погодився на цю пропозицію та того ж дня надав у розпорядження Володимира Миколайовича свій паспорт, код.

          Через 2 дні Володимир Миколайович повернув йому паспорт та код, а також дав йому гроші у сумі 500 грн.

          Деніщенко Р.В. стверджує, що він у зв»язку з реєстрацією Приватного підприємства «Інфініті» не  звертався до жодної державної організації та установи; ніколи та ніяких заяв до останніх не подавав, документів з цього приводу не отримував; установчих документів підприємства ніколи не  отримував  та нікому їх не передавав; довіреність будь-якій особі на право представництва інтересів підприємства не видавав, бухгалтерську та податкову звітність від імені підприємства не складав, не підписував та в установленому порядку нікуди не надавав, жодної угоди від імені підприємства не укладав та не підписував; ані себе особисто, ані будь-яку іншу особу директором підприємства не призначав, - оскільки не мав наміру займатися підприємницькою діяльністю.

          Яким видом підприємницької діяльності займається зараз підприємство, де воно знаходиться, а також де знаходяться його  установчі документи та печатка, - йому не відомо.

          Таким чином, громадянин Деніщенко Р.В. уклав з невідомою йому особою на ім»я Володимир Миколайович усну угоду, фактично спрямовану не на державну реєстрацію приватного підприємства «Інфініті»на його ім»я з метою здійснення підприємством статутної діяльності у порядку, встановленому чинним законодавством, а на отримання ним грошових коштів у сумі 500 грн., що надало можливість вищезгаданій невідомій особі здійснити на ім»я Деніщенка державну реєстрацію ПП «Інфініті».  

ІІ.Заслухавши представника позивача та свідка Деніщенка Р.В., дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги  підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

1.При вирішенні цього спору судом взято до уваги те, що на день здійснення спірної державної реєстрації ПП «Інфініті»було чинним  Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 року №740 (далі –Положення №740); на час розгляду цього спору є чинним Закон України від 15.05.03 року №755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»(далі –ЗУ №755-ІУ, - набрав чинності з 01.07.04 року).

Відповідно до абзацу 2 частини 1 п. 33 Положення №740 - підставами для скасування  державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності –юридичної особи є рішення господарського суду про визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; підставами для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи є, зокрема, визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.  

Нині чинний ЗУ №755-ІУ у частині 2  ст. 38   передбачає низку підстав для винесення судового рішення  про припинення юридичної особи, - але у їх числі відсутня така підстава її припинення, як визнання  недійсними установчих документів підприємства.

           Але суд при вирішенні цього спору, виходячи з конкретних обставин справи та приймаючи до уваги те, що спірні правовідносини виникли під час дії Положення №740 та Цивільного кодексу УРСР, - продовжують мати місце після набрання чинності Цивільним кодексом України (далі –ЦКУ)  та ЗУ №755-ІУ, - керується наступним.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 110 ЦКУ, який набрав чинності з 01.01.04 року,  юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Ця норма кореспондується з вищецитованим абз. 2 ч. 1 п. 33 Положення №740, яке було чинним на час державної реєстрації відповідача.

Як вже сказано вище у цій постанові,  засновник –Деніщенко Р.В. при створенні і реєстрації підприємства взагалі не мав наміру  здійснювати підприємницьку, у т.ч. статутну, діяльність, - він діяв за вказівкою третіх осіб та з метою отримати за це грошову винагороду.     

2.Наявними у справі доказами підтверджено, що в ході здійснення державної реєстрації ПП «Інфініті»щодо самої процедури здійснення державної реєстрації формально не були припущені  порушення чинного законодавства України.

Згідно частини 2 ст. 110 ЦК України вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї  статті, може бути пред'явлена  до суду органом,  що здійснює державну реєстрацію,  а також учасником юридичної особи, - що також не відповідає фактичним обставинам цієї справи.

Але при здійсненні державної реєстрації ПП «Інфініті»припущено низку порушень чинного законодавства, які на даний час неможливо усунути.

Так, у пункті 4 статті 3 Цивільного кодексу України  щодо загальних засад цивільного законодавства сказано, що однією з них є свобода підприємницької діяльності.

Аналогічна норма викладена також у ст. 6 Господарського кодексу України (далі –ГК).

Згідно ст. 42  ГКУ, підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто необхідною умовою створення і реєстрації  суб'єкта підприємницької діяльності  будь-якої організаційно-правової форми є вільне волевиявлення  її  засновника (засновників).       

З наявних у справі доказів очевидно, що у даному конкретному випадку неможливо говорити про свободу підприємницької діяльності засновника ПП «Інфініті», оскільки від його імені та імені цього підприємства  діють невідомі особи, а не  особисто його засновник або призначена ним особа, що документально підтверджується доказами, наданими позивачем та долученими до справи (вищенаведене письмове пояснення Деніщенка Р.В., його показання  у судовому засіданні в якості свідка; акт від 15.04.05 року про відсутність підприємства за юридичною адресою; довідка від 10.01.06 року №13/9/10 про те, що підприємство  податкову звітність до ДПІ не надається з 28.04.05 року, а до цього часу, згідно матеріалам справи, її надавали невідомі засновнику особи, та ін.).

Згідно матеріалам справи, громадянин Деніщенко Р.В. та невідомий на ім»я Володимир Миколайович, вчинили правочин, описаний вище у цьому рішенні.

           Частиною 1 ст. 202 ЦКУ встановлено, що правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Законом встановлено вимоги щодо дійсності правочину.

          Так, частинами 1-5 ст. 203 ЦКУ визначено, що  зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства.

           Особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

           Волевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним   і відповідати його внутрішній волі.

           Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

           Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Суд вважає  доведеним, що правочин, вчинений громадянином Деніщенком Р.В., не відповідає вимогам частин 1, 3 та 5 ст. 203 ЦКУ, оскільки він суперечить моральним засадам суспільства, був спрямований на ухилення від сплати податків, а також  не на реальне настання обумовлених правочином наслідків (державну реєстрацію ПП «Інфініті»та здійснення його статутної діяльності), а лише на отримання грошової винагороди за державну реєстрацію підприємства на ім»я Деніщенка Р.В., хоча фактично діяльність від імені підприємства здійснювали невідомі особи.

          Частинами 1 та 2 статті 215 ЦКУ встановлено, що підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу.

           Недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена законом   (нікчемний  правочин).  У  цьому  разі  визнання  такого правочину недійсним судом не вимагається.

          Як вбачається з обставин справи, порушення, про які йдеться вище у цій постанові, усунути неможливо.

4.Згідно частині 1 ст. 59 ГК України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням суду.

У абзаці 5 частини 6  цієї статті також сказано, що ліквідація суб'єкта підприємництва здійснюється у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Третя особа у своєму відзиві звернула увагу суду та  сторін на те, що неможливо розглядати справу з такими позовними вимогами, як визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; що є неприпустимим посилання Позивача на ст. 58 ГК України, яка у нині чинній редакції (з 25.02.05 року, - Закон України  від 04.02.05 року №2424-ІУ) не містить такої підстави припинення юридичної особи, як скасування державної реєстрації на підставі рішення суду  у разі, зокрема, визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів.

З огляду на це суд, приймаючи рішення по цій справі, керується ст. 110 ЦК та ст. 59 ГК України.

5.Право  Державної податкової служби України в особі  Державної податкової інспекції у Артемівському районі міста Луганська на здійснення перевірок стану додержання суб'єктами підприємницької діяльності вимог чинного податкового законодавства передбачено пунктами 1 та 2 статті 11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні” (далі –ЗУ №509-ХІІ).

                    Пунктом 17 тієї ж статті органам ДПА України надано право звертатися до суду  у передбачених законом випадках із заявою  (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, при цьому законодавець не обмежує коло підстав  такого звернення.

Таким чином, у випадку, коли при виконанні своїх контрольних повноважень, податковий орган встановить факти, які впливають на дійсність проведеної державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, йому надано право звертатись до суду з вимогою про визнання недійсним запису про державну реєстрацію і - як наслідок - припинення його підприємницької діяльності.

Суд вважає, що доказами цього є:

факт здійснення державної реєстрації ПП «Інфініті»засновником Деніщенком Р.В. на своє ім'я не з метою здійснення підприємницької діяльності, а з метою отримання грошової винагороди;

те, що матеріалами справи доведено, що державна реєстрація цього підприємства фактично здійснена  на підставних осіб;

встановлення позивачем факту здійснення статутної діяльності від імені ПП  «Інфініті»не його засновником або призначеним ним  директором, а невідомими особами;

знаходження статутних документів та печатки підприємства не у засновника підприємства, а у невідомих осіб.

За таких підстав позов у частині визнання недійсними статутних документів ПП «Інфініті»та скасування його державної реєстрації (відповідно до законодавства, що було чинним на час державної реєстрації підприємства), - підлягають задоволенню у повному обсязі.

6.Що стосується позовної вимоги про  визнання недійсною реєстрації відповідача  в якості платника ПДВ, то суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту свого права не відповідає чинному законодавству.

    Так, згідно п. 25.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 №79, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 р. за №208/4429, анулювання   реєстрації  на  підставах,  визначених  у підпунктах  "б"-"ґ-1"  цього  пункту,  здійснюється  за  ініціативою відповідного  податкового  органу.  Податковий  орган зобов'язаний прийняти  самостійне  рішення   про   анулювання   реєстрації   на підставах, визначених чинним законодавством.

          Анулювання    реєстрації   здійснюється   шляхом   анулювання Свідоцтва  та виключення  платника  податку  на додану вартість з Реєстру (п.25 Положення).

Тобто, суду не підвідомчі такі спори, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 4 ст. 94 КАСУ з відповідача судові витрати  не стягуються.

          На підставі викладеного, п. 33 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою КМУ від 25.05.98 року №740; ст.38 Закону України  від 15.05.2003 року №755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців»; ст. 3, ч.2 ст.110 Цивільного кодексу України; ст. 6, 42 Господарського кодексу України, керуючись п.2.1 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»КАСУ, а також ст.ст. 41, 158-163, 167  Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

          1.Позов задовольнити  частково.

2.Визнати недійсним з моменту реєстрації, тобто з 24.12.2003 року, установчий документ - Статут Приватного підприємства «Інфініті», ідентифікаційний код 32797638, юридична адреса: місто Луганськ, 1-й Мікрорайон, 1, кв. 321, зареєстрованого  Управлінням державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради   24.12.2003 року, реєстраційний запис №25370169Ю0054046.

3.Припинити юридичну особу - Приватне підприємство «Інфініті», ідентифікаційний код 32797638, юридична адреса: місто Луганськ, 1-й Мікрорайон, 1, кв. 321, зареєстрованого  Управлінням державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради   24.12.2003 року, реєстраційний запис №25370169Ю0054046.

          4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Копію постанови після набрання нею чинності спрямувати державному реєстратору Управління державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради.

            Згідно ч. 4 ст. 167 КАСУ у судовому засіданні 22.01.08 року за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення  постанови у повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу - з  дня  складення  в  повному обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Постанову складено у повному обсязі та підписано 25.01.2008 року.

Суддя                                                                                                А.П.Середа