Рішення

від 02.03.2011 по справі 5023/404/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5023/404/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2011 р.                                                                        Справа № 5023/404/11

вх. № 404/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П. 

при секретарі судового засідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Сосіної І.О. (дов. № 5363/01-17/03-16 від 03.12.2010 р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом Державної екологічної інспекції в Харківській області, м. Харків

до  Глушківської загальноосвітньої школи I-III ступенів, с. Глушківка

про стягнення 3 600,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державна екологічна інспекція в Харківській області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача, Глушківської загальноосвітньої школи I-III ступенів, "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в наслідок господарської та іншої діяльності", шкоду, заподіяну в наслідок самовільного використання води із водних об'єктів в розмірі 3 600,67 грн.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимоги попередньої ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році”зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Зазначена в позовній заяві адреса відповідача, Глушківської загальноосвітньої школи I-III ступенів, співпадає з адресою з довідки АБ № 126702 з Єдиного Державного реєстру підприємства та організації України (ЄДРПОУ) станом на 24.12.2010 р.,  яка завірена підписом директора школи Канцедал Г.В. та скріплена печаткою.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

На адресу Державної екологічної інспекції в Харківській області надійшов лист від Куп'янської районної прокуратури № 1036 вих. 10 від 16.06.2010 щодо розгляду по суті постанову про порушення провадження про адміністративне правопорушення відносно директора Глушківської ЗОШ І-ІІІ ступенів за ст. 48 КУпАП.

Згідно даного листа вбачається, що забір води з каптажного колодязя за адресою: Харківська обл., с. Глушківка, вул. Соціалістична, 86, який знаходиться га балансі школи здійснюється за відсутністю дозволу на спецводокористування, що є порушенням ст. 44 Водного кодексу України.

Згідно наданої директором школи Канцедал Г.В. довідки від 22.07.2010 р. № 183, школою було забрано в період з 23.06.2009 р. по 24.08.2009 р. 1 м.куб. води, з 25.08.2009 р. по 29.04.2010 р. становить 92 м.куб. води, з 30.04.2010 р. по 30.06.2010 р. становить 25 м.куб води.

Таким чином, Глушківською ЗОШ І-ІІІ ступенів у зазначені вище періоди здійснювалося забір води з підземних джерел без дозволу на спеціальне водокористування з водного об'єкту державного значення, що є порушенням ст.ст. 44, 49 Водного кодексу України та “Тимчасового порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, розробки і затвердження ГДС речовин у водні об'єкти із стічними водами”.

Оскільки ст. 48 КУпАП є збитковою, то відповідно до “Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів”, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389, зареєстрованого в Мін'юсті України 14.08.2009 № 767/16783 та відповідно до “Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів”, затверджено Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995 р. № 37, зареєстрованої Мін'юстом України 01.06.1995 р. № 164/698 Інспекцією була розрахована шкода, яка становить 3 600,67 грн.

Розрахунок шкоди, заподіяного державі внаслідок самовільного використання води із водних об'єктів разом з Претензією № 165 від 12.08.2010 року були надіслані Відповідачу. Однак, після отримання претензії, згідно повідомлення про вручення поштового відправленні № 6375100000500 шкоду, внаслідок самовільного використання води із водних об'єктів не сплатив.

Відповідно до ст. 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Відповідно до ст. 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявністю дозволу.

Згідно ст. 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається:

- державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення;

- Верховною Радою. Автономної республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього середовища у разі використання води водних об'єктів місцевого значення”.

Відповідно до ст. 110 Водного кодексу України, порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

За наслідками виявлених порушень природоохоронного законодавства інспектором Державної екологічної інспекції в Харківські області, були складені протокол про адміністративне правопорушення № 001231 від 30 червня 2010 року та постанова про накладення адміністративного стягнення № 04-23-142 від 30 червня 2010 року, згідно яких за забір води з підземних джерел здійснено без дозволу на спеціальне водокористування - директора Глушківської ЗОШ І-ІІІ ступенів Канцедал Галину Вікторівну було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 48 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85,00 грн. Даний штраф був сплачений у добровільному порядку, згідно з квитанцією від 30 червня 2010 р. Дане свідчить, що Відповідач згоден з фактами викладеним у протоколі та постанові.

Слід відзначити, що у випадках накладення адміністративних стягнень за невиконання вимог природоохоронного законодавства на відповідальних посадових осіб підприємств, накладений штраф хоча й має матеріальний характер, але є заходом відповідальності, а не відшкодування шкоди (Роз'яснення Вищого Господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 року).

В зв'язку з вище викладеним вбачається, що протиправною діяльністю Відповідача державі заподіяно шкоду, розмір якої становить 3 600,67 грн. Відповідно до ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдана ними внаслідок порушення водного законодавства, в розмірах і порядку,  встановлених законодавством  України.  Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від сплати збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Згідно ст. 69 даного Закону, шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

У п. 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» N 02-5/215 від 01.04.94 зазначено, що застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

У п. 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» N 02-5/215 від 01.04.94 зазначено, що за загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України).  При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, — наслідком такої протиправної поведінки.

У п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» N 6 від 27.03.92 зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

У п. 5 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» N 02-5/215 від 01.04.94 зазначено, що підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 та 1187 ЦК України, застосовують і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, які регулюють питання охорони певного виду такого середовища.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Суд зазначає, що загальні підстави цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди передбачені статтями 1166 та 1187 Цивільного кодексу України. При цьому статтею 1187 цього Кодексу врегульовані правовідносини, що виникають із спричинення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, яким є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Зазначені підстави застосовуються і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Судом  встановлено обставини, з яким закон пов'язує відшкодування шкоди, а саме — наявність повного складу правопорушення як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Суд доходить до висновку про те, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника. Відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно п.1.6 Роз'яснень Вищого Господарського суду України № 02-5/744 від 27.06.2001 року “Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього середовища, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу.

В свою  чергу відповідач не довів суду відсутності своєї вини у завданні шкоди з його боку, а докази останнього не спростовують доказів позивача по справі.

Виходячи з положень ст. 20 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища", п. 5 Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 548 від 19.12.2006 р., до повноважень Державної екологічної інспекції як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, її органів на місцях належить подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 27 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 "Про державне мито", розділу II Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258 "Про затвердження порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів " Державна екологічна інспекція в Харківській області звільняється від сплати державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 44, 48, 49, 110, 111 Водного кодексу України, ст.ст. 68, 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -   

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Глушківської загальноосвітньої школи I-III ступенів (63751, Харківська обл., Куп'янський р-н, с. Глушківка, вул. Соціалістична, 86, код 25175628) на користь місцевого Глушківської сільської ради, р/р 33112331700331, УДК у Куп'янському районі, код ЄДРПОУ УДК 24134515, банк одержувача ГУ ДКУ в Харківській області, МФО 851011, символ звітності 331 для зарахування по коду бюджетної кваліфікації 24062100 «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності», шкоду, заподіяну внаслідок самовільного використання води із водних об'єктів в розмірі 3 600,67 гривень (три тисячі шістсот грн. 67 коп.).

Стягнути з Глушківської загальноосвітньої школи I-III ступенів (63751, Харківська обл., Куп'янський р-н, с. Глушківка, вул. Соціалістична, 86, код 25175628) на користь державного бюджету України (відділення державного казначейства м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134490, рахунок 31110095700002 в Управління державного казначейства у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095) – 102,00 грн. державного мита.

Стягнути з Глушківської загальноосвітньої школи I-III ступенів (63751, Харківська обл., Куп'янський р-н, с. Глушківка, вул. Соціалістична, 86, код 25175628) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - УДК у м. Харкові, № рахунку 31219264700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний 09 березня 2011 року

по справі № 5023/404/11