Постанова

від 26.02.2008 по справі 17-9/134-07-3602

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17-9/134-07-3602

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"26" лютого 2008 р. Справа № 17-9/134-07-3602

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:  Бєляновського В.В.,

                     Суддів:   Шевченко В.В.

                                    Мирошниченко М.А.

при секретарі   -   Бухтіяровій О.Г.,

за участю представників:

Від Представництва: Собітнюк Н.О.

Від УПС ТОВ „Локо - ЛТД”: Човганський Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

на рішення господарського суду Одеської області

від 05.12.2007 року

у справі № 17-9/134-07-3602

за позовом: Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

до відповідача: Українсько – польського спільного товариства з обмеженою відповідальністю „Локо - ЛТД”

про стягнення заборгованості по орендній платі та неустойки на суму 15 829,13 грн.

та за позовом: Українсько – польського спільного товариства з обмеженою відповідальністю „Локо - ЛТД”

до відповідача: Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

про стягнення боргу в сумі 35 611 грн. та визнання пункту договору недійсним

                                                  ВСТАНОВИЛА:

          У квітні 2007 року Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Представництво) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Українсько –польського спільного товариства з обмеженою відповідальністю „Локо - ЛТД” (далі - Товариство) про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 8583,09 грн. та неустойки за фактичне користування нежитловим приміщенням загальною площею 101,8 кв. м.  розташованим в м. Одесі, Фонтанська дорога, 16/6 в сумі 7246,04 грн.

           Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що договір оренди № 43/61 від 19.08.2002 р., на підставі якого Товариство користувалося спірним нежитловим приміщенням, припинив свою дію 04.05.2006 року в результаті дострокового розірвання на підставі постанови Одеського апеляційного господарського суду від 04.05.2006 року, проте займане нежитлове приміщення було звільнено відповідачем тільки 05.12.2006 року. Відповідно до умов п. 4.10 договору, у випадку припинення дії договору орендар повинен сплачувати орендну плату по день підписання акту приймання-передачі приміщення. Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі невиконання обов'язку по поверненню орендарем орендованого майна орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення. А тому, згідно з наданим розрахунком заборгованості та неустойки Представництво просило про задоволення позову.

          У травні 2007 року Товариство звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Представництва про стягнення 35611 грн., що були використані на проведення капітального ремонту нежитлового приміщення загальною площею 101,8 кв. м., розташованого в м. Одесі, Фонтанська дорога, 16/6, яким воно користувалося згідно з договором оренди № 43/61 від 19.08.2002 року укладеним з відповідачем. В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що на підставі дозволу № 9/8523 від 11.08.2004 року в орендованому приміщенні був зроблений капітальний ремонт на суму 35611 грн. і оскільки здійснені поліпшення неможливо відокремити, то згідно діючого законодавства Товариство має право на отримання матеріального відшкодування.

          Представництво позов не визнало вказуючи на те, що листом від 11.08.2004р. Товариству було надано дозвіл на проведення капітального ремонту орендованого нежитлового приміщення за умови надання Представництву проектно – кошторисної документації, затвердженої рішенням МВК Київської райадміністрації та погодженої з Одеською обласною службою „Укрінвестекспертиза” та графіка проведення такого ремонту. Але, до момента припинення дії договору оренди, тобто до 04.05.2006 року, зазначені документи, розробка та отримання яких повинно передувати проведенню капітального ремонта орендованого приміщення, Представництву не були надані Товариством. Копії документів, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, виготовлені після припинення дії договору оренди, коли він знаходився у приміщенні без належних правових підстав.

          Окрім того, пунктом 7.6 договору оренди було передбачено, що усі зроблені орендарем у приміщенні невід'ємні поліпшення передаються орендодавцю безоплатно, що відповідає положенням ч. 2 ст. 27 Закону України „Про оренду державного  та комунального майна”.

          Ухвалою  господарського суду Одеської області від 17.09.2007 року обидві ці справи були об'єднані в одне провадження з № 17-9/134-07-3602.

          В процесі розгляду даної справи Товариство звернулося до господарського суду з клопотанням № 36 від 18.09.2007 р. про доповнення свого позову та просило визнати недійсним п. 7.6 договору оренди у частині: „усі зроблені орендарем у приміщенні невід'ємні поліпшення передаються орендодавцю безоплатно”, який суперечить чинному законодавству України, а саме ст. 778 п. 3 ЦК України.

          27.11.2007 року Товариство  подало до господарського суду уточнення позовних вимог та просило визнати недійсним п. 7.6 договору оренди № 43/61 від 19.08.2002р., укладеного між сторонами, і стягнути з Представництва на свою користь борг в сумі 35 611 грн. та судові витрати по справі. В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що зазначений пункт договору прийнято у редакції Представництва і є дискримінаційним для Товариства та  фактично безоплатним вилученням в нього майна, використаного для поліпшення орендованого приміщення.          

          Рішенням господарського суду Одеської області від 05.12.2007 року у справі (суддя – Зуєва Л.Є.) обидва ці позови задоволені повністю.

          Рішення в частині задоволення позову Представництва мотивовано тим, що станом на час розгляду справи у суді заборгованість з орендної плати та за фактичне користування річчю відповідачем не погашена, а тому суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача 8583, 09 грн. –заборгованості з орендної плати по укладеному договору оренди та 7246,04 грн. –заборгованості за фактичне користування річчю.

          Рішення в частині задоволення позову Товариства мотивовано тим, що статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Оскільки п. п. 7.6 договору оренди № 43/61 від 19.08. 2002 року не є істотною умовою договору оренди, згідно до ст.10 Закону “Про оренду державного та комунального майна” та без цього пункту договір оренди міг би бути укладений, тому за таких обставин суд дійшов висновку, що пункт 7.6 договору оренди № 43/61 від 19.08. 2002 року суперечить вимогам Цивільного кодексу, а саме п. 3 ст. 778 ЦК України, у зв'язку з чим зазначений пункт підлягає визнанню недійсним з моменту укладання договору, при цьому сам договір оренди та всі інші його умови, залишаються дійсними.

          В підтвердження виконаних будівельних робіт по капітальному ремонту Товариство надало суду договір на виконання ремонтних робіт № 2 від 05.09.2004 р. укладений з ПП „Універсал”, відповідно до якого останнє виконало ремонтні роботи нежитлового приміщення на загальну суму 35611 грн. В підтвердження виконаних цим підприємством робіт Товариство надало суду копії квитанцій про перерахування останньому грошових коштів у сумі 35611 грн. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства в частині стягнення з Представництва витрат пов'язаних з проведенням ремонтних робіт у сумі 35611 грн. обґрунтовані та підтверджені відповідними доказами.

          В апеляційній скарзі Представництво посилаючись на невідповідність викладених у рішенні суду висновків обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права просить зазначене рішення в частині задоволення позову Товариства скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства відмовити, а в іншій частині рішення залишити без змін. При цьому, скаржник зазначає, що правових підстав як для визнання п. 7.6 договору оренди № 43/61 від 19.08. 2002 року недійсним, так і для відшкодування орендареві вартості ремонтних робіт у сумі 35611 грн. не має.          

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи, 19 серпня 2002 року між Представництвом (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено типовий договір № 43/61 оренди нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 101.8 кв. м., розташованого в м. Одесі, Фонтанська дорога, 16/6 для використання під магазин для виробництва та продажу меблів, строком до 28.07.2007 року.

          За умовами даного договору орендар зобов'язався за користування приміщенням сплачувати орендну плату в узгодженому розмірі щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів своєї господарської діяльності.

          Умовами пунктів 3.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.10, 7.6 даного договору визначено, що орендодавець має право проводити реконструкцію або капітальний ремонт будинку, в якому знаходиться орендоване приміщення; протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, орендар зобов'язаний забезпечувати збереження орендованого приміщення, своєчасно проводити капітальний ремонт і поточний ремонт приміщення, запобігати його пошкодженню і псуванню; утримувати орендоване приміщення у чистоті і технічно – справному стані; орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати капітальний і поточний ремонт орендованого нежитлового приміщення. При проведенні орендарем капітального ремонту чи переобладнанні приміщення, останній несе матеріальну відповідальність за якість ремонту та пошкодження, викликані ремонтом у будинку, де знаходиться орендоване приміщення; капітальний ремонт, реконструкція, технічне переобладнання орендованого приміщення, викликані особливостями господарської діяльності орендаря, проводяться лише з дозволу орендодавця з наданням проектно –кошторисної документації, виготовленої за рахунок орендаря до початку проведення робіт і затвердженої у встановленому порядку; після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15 денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди; у випадку припинення дії договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання –передачі приміщення; усі зроблені орендарем у приміщенні невід'ємні поліпшення передаються орендодавцю безоплатно.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 27 січня 2006 року у справі № 30/481-05-11917 договір оренди № 43/61 від 19.08.2002 року укладений між сторонами у справі було достроково розірвано у зв'язку з невиконанням орендарем своїх зобов'язань щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати за користування приміщенням і наявністю простроченої заборгованості, а також страхування орендованого майна, товариство виселено із займаного приміщення та зобов'язано передати його Представництву за актом приймання –передачі.

          Вказане рішення господарського суду набрало законної сили 04.05.2006 року, тобто після розгляду справи апеляційною інстанцією.

          Частиною 3 ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (далі –Закон про оренду), якою встановлені підстави припинення договору оренди, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

          Отже, договір оренди № 43/61 від 19.08.2002 року припинився 04.05.2006 року.

          Наявними у справі матеріалами підтверджується, що під час дії даного договору Товариство несвоєчасно та не у повному обсязі сплачувало Представництву орендну плату за користування нежитловим приміщення, у зв'язку з чим за розрахунками останнього за період з червня 2004 року по травень 2006 року в нього утворилася заборгованість по орендній платі в сумі 8583 грн. 09 коп.

          З акту державного виконавця від 05.12.2006 року складеного під час примусового виконання наказу господарського суду Одеської області виданого на виконання рішення суду від 27 січня 2006 року у справі № 30/481-05-11917 вбачається, що займане нежитлове приміщення загальною площею 101,8 кв. м., розташоване в м. Одесі, Фонтанська дорога, 16/6 було звільнено Товариством лише 05.12.2006 року, у зв'язку з чим Представництво вимагає від нього сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення виконання обов'язку щодо повернення цього приміщення, тобто за період з 05.05.2006 року по 05.12.2006 року, сума якої складає 7264 грн. 04 коп. згідно з розрахунком наявним у справі.

          Вказані розрахунки заборгованості по орендній платі та неустойки Товариством не оспорені як в цілому, так і за їх складовими.

          За вимогами ст. ст. 18, 19 Закону про оренду, орендар за користування об'єктом оренди зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності.

          Частиною 1 ст. 27 Закону про оренду встановлено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

          Вказана норма спеціального закону кореспондується з ст. 785 ЦК України, згідно з якою, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

          Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Як вже було зазначено вище, умовами договору № 43/61 від 19.08.2002 року було встановлено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату в узгодженому розмірі щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів своєї господарської діяльності; після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані; у випадку припинення дії договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання сплатити орендну плату по день підписання акта приймання –передачі приміщення.

          Доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором Товариство не надало, розрахунки сум заявлених Представництвом до стягнення не оспорило.

          За таких обставин, позовні вимоги Представництва про стягнення з відповідача 8583 грн. 09 коп. заборгованості по орендній платі згідно з договором оренди № 43/61 від 19.08.2002 року та 7276 грн. 04 коп. неустойки за невиконання встановленого договором та законом обов'язку щодо повернення орендодавцеві орендованого майна після припинення договору оренди є обґрунтованими та доведеними належними доказами і підлягаючими задоволенню.

          Разом з тим, приймаючи оскаржуване рішення в цій частині місцевий господарський суд не розібрався у виниклих між сторонами правовідносинах, вийшов за межі пред'явлених позовних вимог та неправильно застосував норму ч. 2 ст. 785 ЦК України, стягнувши з Товариства на користь Представництва 7246,04 грн. заборгованості за фактичне користування нежитловим приміщенням, хоча така вимога останнім не заявлялася і стягнення заборгованості за користування майном не передбачено вказаною правовою нормою.

          А тому, оскаржуване рішення в частині правильного визначення правової природи стягуваної суми в розмірі 7246 грн. 04 коп. підлягає зміні.

          Приймаючи рішення про задоволення позову Товариства господарський суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний пункт 7.6 договору оренди № 43/61 від 19.08.2002 р. суперечить вимогам Цивільного кодексу, а саме п. 3 ст. 778 ЦК України, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним з моменту укладення договору, а витрати Товариства пов'язані з проведенням ремонтних робіт у сумі 35611 грн. підтверджені відповідними доказами. Рішення суду мотивовано приписами статей 203, 204, 215, 217, 236, 778 ЦК України від 16.01.2003 р. № 435 І.

          Проте, із таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він суперечить фактичним обставинам справи та вимогам закону.

          Згідно з роз'ясненнями Вищого господарського суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, що містяться у п. 10, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі, коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

          З аналізу норм Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України випливає, що при вирішенні питання, пов'язаного з недійсністю договорів, тобто з підставами та порядком визнання договорів недійсними (окремих частин договору), мають застосовуватися правила Кодексу, який був чинним на момент укладення такого договору.

          Договір оренди № 43/61 від 19.08.2002 р., пункт 7.6 якого оспорює Товариство, був укладений сторонами до набрання чинності Цивільним Кодексом України від 16.01.2003р. № 435-VІ, внаслідок цього його відповідність чи невідповідність вимогам закону не може оцінюватися за нормами вказаного нормативного акту, а тому посилання суду на ст. ст. 203, 204, 215, 217, 236 ЦК України є помилковим.

          Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.

          Частиною 1 ст. 264 ЦК УРСР в редакції від 18.07.1963 р., що була чинною на момент укладення спірного договору оренди, встановлено, що наймодавець  зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

          Умовами п. 4.3 спірного договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати капітальний ремонт і поточний ремонт орендованого нежитлового приміщення.

          Відповідно до ч. 1 ст. 272 ЦК УРСР, у разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.

          Абзацом другим ч. 2 ст. 27 Закону Про оренду, в редакції чинній на момент укладення спірного договору, передбачено, що якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди.

          Умовами спірного пункту 7.6 договору оренди передбачено, що усі зроблені орендарем у приміщенні невід'ємні поліпшення передаються орендодавцю безоплатно.

          Відповідно до абзацу другого ч. 1ст. 21 Закону України „Про підприємства в Україні”, що був чинним на момент укладення даного договору, підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

          Отже, оспорюваний Товариством пункт 7.6 договору оренди № 43/61 від 19.08.2002р. про те, що усі зроблені орендарем у приміщенні невід'ємні поліпшення передаються орендодавцю безоплатно, не суперечив вимогам чинного на момент укладення даного договору законодавства і правові підстави для  визнання цього пункту недійсним відсутні.

          Окрім того, відповідно до ст. 27 Закону про оренду, в редакції чинній на момент вирішення даного спору, якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди.

          Вказана норма кореспондується з ч. 3 ст. 778 ЦК України, якою встановлено, що якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

          Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що орендар має право на відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна лише за умови їх здійснення за згодою орендодавця.

          Частиною 3 п. 2 ст. 27 Закону про оренду передбачено, що вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

          Аналогічна норма міститься у ч. 5 ст. 778 ЦК України, якою встановлено, що якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

          Умовами п. 4.4 договору оренди визначено, що капітальний ремонт, реконструкція, технічне переобладнання орендованого приміщення, викликані особливостями господарської діяльності орендаря, проводяться лише з дозволу орендодавця з наданням проектно –кошторисної документації, виготовленої за рахунок орендаря до початку проведення робіт і затвердженої у встановленому порядку.

          Належних доказів, які б свідчили про те, що протягом дії договору оренди, тобто з 19.08.2002 року по 04.05.2006 року, та до початку проведення робіт Товариство надавало Представництву затверджену у встановленому порядку проектно – кошторисну документацію та узгоджувало з останнім обсяг, вартість і строки проведення ремонтних робіт в орендованому приміщенні, позивачем за цим позовом до суду не надано і таких доказів у справі не міститься.

          За таких обставин, лист Представництва № 01-13/8523 від 11.08.2004 р. не можна розцінювати як дозвіл на проведення капітального ремонту орендованого нежитлового приміщення за невизначеними обсягом, вартістю та строками.

          Стаття 778 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх доводів, встановлює різні правові наслідки здійснення поліпшення в залежності від обставин можливості або неможливості відокремлення цих поліпшень від майна без його пошкодження.

          Між тим, твердження Товариства, що всі здійснені ним поліпшення орендованого майна неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, об'єктивно нічим не підтверджено.

          Також, Товариством не визначено та не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування обставин наявності згоди орендодавця на проведення капітальних робіт; вартості робіт, які, в разі обґрунтованості, підлягають стягненню з орендодавця з урахуванням природного зносу приміщень, які орендуються;  розмежування ремонтних робіт на капітальні та поточні, враховуючи, що вони сплачуються різними сторонами; узгодження з орендодавцем обсягів і вартості ремонтних робіт і який обсяг робіт виконано для власних потреб орендаря, тобто що пов'язані з особливостями його власної підприємницької діяльності.

          Надані Товариством в обґрунтування своїх доводів копії розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 1192 від 12.10.2006р., експертного висновку „Укрінвестекспертизи” № 76с від 12.07.2006 р., квитанцій № 588477 від 30.08.2007 р., № 594795 від 03.09.2007 р., № 21980 від 06.09.2007 р. про перерахування грошових коштів загальною сумою 14450 грн. ПП „Універсал” з призначенням платежу: сплата за ремонт приміщення згідно акту від 07.2007 р. згідно договору б/н від 06.09.2007 р., затверджених самим позивачем дефектних актів на поточний ремонт орендованого приміщення, не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні даного спору, оскільки всі перелічені документи були виготовлені вже після припинення договору оренди № 43/61 від 19.08.2002 р., коли Товариство знаходилося у зазначеному приміщенні без будь –яких правових підстав.

          Не приймається до уваги також надана Товариством копія договору № 2  про виконання ремонтних робіт від 25.09.2004 р. укладеного з ПП „Універсал”, оскільки належних доказів, які б підтверджували виконання даного договору його сторонами протягом дії договору оренди позивачем за цим позовом до суду не подано і таких доказів у справі не міститься.

          Таким чином, позовні вимоги Товариства є необґрунтованими та недоведеними належними доказами і не підлягаючими задоволенню, а протилежний висновок місцевого господарського суду не відповідає матеріалам та обставинам справи і є помилковим.

          За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає скасуванню як незаконне та необґрунтоване, а в задоволенні позову Товариства має бути відмовлено.

          Згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України Представництву підлягають відшкодуванню за рахунок Товариства витрати зі сплати державного мита в сумі 378 грн. 55 коп., у тому числі 220 грн. 55 коп. за подання апеляційної скарги та на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Керуючись  ст.ст.  99, 101-105, 122  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Апеляційну скаргу Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради задовольнити частково.

          Рішення господарського суду Одеської області від 05 грудня 2007 року у справі № 17-9/134-07-3602 в частині задоволення позову Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради змінити і пункт 2  його резолютивної частини викласти у слідуючій редакції:

          п. 2. Стягнути з Українсько-польського спільного товариства з обмеженою відповідальністю „Локо - ЛТД” (6500, м. Одеса, вул. Червоних зорь, 2/4, р/р 260080163581 у відділенні Укрексімбанку м. Одеса, МФО 328618, код ЄДРПОУ 13900490) на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, р/р 37326027001909 в УДК в Одеській області, МФО 328011, ЗКПО 26302595) 8583 грн. 09 коп. заборгованості по орендній платі, 7246 грн. 04 коп. неустойки за невиконання обов'язку щодо повернення орендованого нежитлового приміщення орендодавцю та 496 грн. 55 коп. судових витрат.

          В решті рішення в цій частині залишити без змін.

          Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.          

          Припинити стягнення за зміненим рішенням господарського суду.

          Рішення господарського суду Одеської області від 05 грудня 2007 року у справі № 17-9/134-07-3602 в частині задоволення позову Українсько –польського спільного товариства з обмеженою відповідальністю „Локо - ЛТД” скасувати і стягнення за ним припинити.

          У задоволенні позову Українсько –польського спільного товариства з обмеженою відповідальністю „Локо - ЛТД” до Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради про визнання недійсним пункту 7.6 договору оренди № 43/61 від 19.08.2002 року та стягнення боргу в сумі 35 611 грн. відмовити.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.   

Головуючий суддя                                                    Бєляновський В.В.

Судді                                                                            Шевченко В.В.

                                                                                                                                  Мирошниченко М.А.