Постанова

від 03.03.2008 по справі 38/367-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

38/367-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2008 р.                                                          Справа № 38/367-07  

Колегія суддів у складі:

головуючого-судді - Могилєвкіна Ю.О., судді –Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі –Гудкової І.В.

за участю представників сторін:

позивача – Білуха Р.М.

відповідача –Нестеренко О.О.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.№71Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 18.12.07 по справі № 38/367-07

за позовом ТОВ "Укрспецпрокат", м. Дніпропетровськ

до  ТОВ "Санда СВ", м. Харків

про стягнення 46687,29 грн.,-

                                                            встановила:

У листопаді 2007 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення на свою користь заборгованість у сумі –36799,75 грн.; 8381,27 грн. пені; 1506,27 грн. –3 % річних та просив покласти судові витрати на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2007 р. по справі №  38/367-07 (суддя Жельне С.Ч.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Санда СВ»на користь ТОВ «Укрспецпрокат» 36799,75 грн. основного боргу; 1506,27 грн. –3 % річних; 382,79 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що суд першої інстанції не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача неустойки в сумі 8381,27 грн., згідно п.7.3. укладеного між сторонами договору, оскільки позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що продаж (постачання) товарів відповідачу відбувалась на виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 48/12 07.12.2005 р.

     Натомість, зазначення у накладній №149/1 від 22.03.2006 р. виду та кількості товару, його ціни, свідчить про виникнення між сторонами зобов'язань з купівлі-продажу.

     Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

    Таким чином, зобов'язання з купівлі-продажу є взаємними, де обов'язок продавця передати майно кореспондується з обов'язком покупця прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму, що є грошовим зобов'язанням.

      Згідно ч. 1 ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Частиною 2 ст. 538 Цивільного кодексу України встановлено правило, згідно якого при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

       Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

      Таким чином, одночасно з отриманням товару, тобто з 22.03.2006 р., у позивача виник перед відповідачем зустрічний обов'язок сплатити відповідачу зазначену в накладній №149/1 від 22.03.2006 р. суму.

      У відповідності до ст. 33 господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

       Доказів добровільного погашення спірної заборгованості відповідачем суду не надано. Наявність чи відсутність зустрічних вимог у відповідача до позивача не є підставою для припинення зобов'язання з оплати придбаного товару з огляду на відсутність на час вирішення спору в суді доказів проведення відповідачем заліку однорідних зустрічних вимог.

За таких обставин, позов в частині вимог про стягнення основного боргу є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача неустойки в сумі 8381,27  гри.,  нарахованої позивачем з посиланням на п. 7.3 договору,  оскільки,  як зазначалось вище,  купівля-продаж товару здійснювалась сторонами не за договором купівлі-продажу № 48/12 07.12.2005 р., і сторонами не було дотримано вимог ст. 547 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, в т. ч. неустойкою (ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України), вчиняється у письмовій формі. Тому позов в даній частині вимог задоволенню не підлягає.

      У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, які прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів встановлений договором або законом.

       Оскільки зобов'язання відповідача є грошовим і його відповідний обов'язок сплати   за  товар   виник  одночасно   з   його   отриманням,   позивачем   правомірно нараховано відповідачу проценти від простроченої суми за період з 20.06.2006 р. 31.10.2007 р. за 497 днів прострочення виконання грошового зобов'язання. Проте, стягненню підлягають не заявлені позивачем 1506,27 грн., а нараховані виходячи з розрахунку 36799,75 грн. х 3% х 489 дн. : 365 дн. = 1506,27 грн., а 1479,05 грн., нараховані з розрахунку 36799,77 грн. х 0,03 х 489 : 365 дн. = 1479,05 грн.

Пропорційно до задоволених позовних вимог на відповідача слід покласти обов'язок по компенсації витрат позивача по сплаті державного мита. Компенсації за рахунок відповідача також підлягають сплачені позивачем 118 грн. за послуги з інформаційно-технічного забезпечення господарського процесу.

       Відповідач з рішенням місцевого суду не погоджується, просить його скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В підтвердження вимог, викладених в апеляційній інстанції, відповідач вказує на те, що зазначене рішення було винесено з порушеннями норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд, при винесенні рішення не повністю з'ясував обставини, що мають істотного значення по справі.

Крім того, відповідач зазначає, що договір купівлі-продажу № 48/12 є неукладеним, оскільки в ньому відсутні істотні умови необхідні для даного виду договору, тому посилання позивача на нього є безпідставними. Як зазначає скаржник, товар, асортимент, кількість, якість, ціна і строки постачання якого вказуються в Специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною. Але самі специфікації до позовної заяви позивачем не були додані, оскільки вони не були складені та підписані сторонами даного договору. Отже, процедура укладення договору № 48/12 завершена не була і він так і залишився неукладеним.

Відповідач звертав увагу суду на те, що ані в накладній № 149/1, ані в довіреності, що надані позивачем нема посилання на договір купівлі-продажу № 48/12.

       Проте, суд, ігноруючи аргументи відповідача, в мотивувальній частині рішення всупереч обставинам справи зазначає, що договір купівлі-продажу № 48/12 укладено в письмовій формі.

Однак такий висновок суду явно входить у протиріччя з нормами господарського та цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу (далі - ГК) України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Аналогічна норма міститься й у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. А відповідно до ч. З ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет в господарському договору відповідно до ч. 4 ст. 180 ГК України повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ні предмет, ні ціна договору сторонами погоджена не була, таким чином договір не був взагалі укладений.

До спірних правовідносин суддя Жельне С.Ч. помилково застосовує загальні положення Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, не зважаючи на те, що виходячи із змісту позовних вимог, позивач намагається довести невиконання договору що за своєю суттю, відповідно до ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України є договором поставки, оскільки обидві сторони правовідносин здійснюють підприємницьку діяльність і товар у власність покупця надається для використання його у підприємницькій діяльності.

       Виходячи із суті рішення можна зробити висновок про те, що суд правомірно

відмовив позивачу в задоволенні його вимог щодо стягнення пені, але у порушення п. 4 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України резолютивна частина рішення містить загальний висновок про часткову відмову в позові та не містить висновку по кожній із заявлених вимог. Цілком  не  логічно  і  безпідставно  судом  задоволені  вимоги  позивача щодо стягнення річних процентів за спірним зобов'язанням. Суддя Жельне С.Ч. у мотивувальній частині рішення вказує, що стягненню підлягають не заявлені позивачем 1506,27 грн. річних, а нараховані виходячи із розрахунку 36799,77 грн. х 0,03 х 489 дн.: 365 дн. = 1479,05 грн. Однак, не зважаючи на вищевказане, в резолютивній части рішення буквально через деякий строк після наведеного суддею розрахунку він задовольняє вимоги позивача по стягненню річних у повному обсязі, тобто в сумі 1506,27 грн. Окрім того, суд не звертає уваги на той факт, що позивач вимагає  при мотивуванні  позовних  вимог стягнення річних в сумі 1134,24 грн., посилаючись на розрахунок, а в розрахунку і при формулюванні позовних вимог вказує на нарахування річних в сумі 1506,27 грн.

       Визначаючи момент виникнення зобов'язання суд посилається на ст. 538 ЦК

України і помилково робить висновок про обов'язок відповідача сплати позивачу зазначену в накладній суму одночасно з отриманням товару. Однак, відповідно з ч. 2 ст. 538 ЦК України при зустрічному виконанні сторони повинні виконувати свої зобов'язання одночасно, якщо інше не встановлено  договором,   актами   цивільного   законодавства,   не   випливає   із   суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

       Те, що за даними правовідносинами не передбачалось одночасного виконання зобов'язань випливає з елементарного аналізу обставин. По-перше, позивач сам обчислює річні за спірними правовідносинами з 20.06.2006 р., а не з 22.03.2006 р., тобто не з моменту отримання товару за накладною. Це підтверджує той факт, що із суті зобов'язань, що є предметом спору не випливає їх одночасного виконання. По-друге, правовідносини між сторонами, як уже вказувалось, можуть бути кваліфіковані як правовідносини з поставки товару, які, на відміну від договору роздрібної торгівлі, не передбачають одночасного виконання зобов'язань. Скаржник вважає, що було б більш зрозумілим якби суд виходячи із свого ж висновку про те, що нема підстав вважати, що товар було передано на підставі наданого до суду договору, застосував до спірних правовідносин ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо строк виконання зобов'язання не є встановленим, обов'язок по сплаті за поставлений товар виникає до семи днів від дня пред'явлення вимоги, а вимога про сплату боргу була надіслана відповідачу 01.06.2007 р.

     Також, скаржник зазначає, що позивач відповідно до вимог ст.33 ГПК України, не довів наявність заборгованості жодним доказом. У своїй ухвалі від 05.12.2007 р. зобов'язав позивача надати додатки до договору № 48/12 від 07.12.2005 року і податкові накладні, за якими товар за договором передавався відповідачу. У судовому засіданні позивач відмовився надати докази, що були витребувані судом відповідно до ст. 38 ГПК України. Таким чином, значна частина позовних вимог була безпідставно задоволена судом не зважаючи на абсолютну відсутність доказів. Оскільки вимоги позивача не підтверджені ані договором (наданий до суду договір є тільки проектом, оскільки він не був укладений, що доведено вище), ані податковою накладною, за якою товар передавався відповідачу, ані видатковою накладною оскільки з боку особи, що прийняла товар вона підписана не позивачкою, хоч довіреність на отримання товару видана саме на неї. Не звертаючи уваги на все вищевикладене і на наявність аналогічних вимог до позивача у відповідачки суд безпідставно задовольняє вимоги по стягненню основного боргу, а щодо стягнення річних резолютивна частина рішення прямо суперечить не тільки нормам законодавства, а й мотивувальній частині цього ж рішення.

       Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції  без змін, а апеляційну скаргу  без задоволення, оскільки вважає зазначене рішення законним та обґрунтованим.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну і часткове скасування рішення місцевого господарського суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування або зміни рішення є невиконання або невірне застосування вимог, передбачених зазначеною статтею.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.   

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 07.12.2005 р. між ТОВ “Укрспецпрокат” (далі за текстом - позивач) та ТОВ "Санда СВ" (далі за текстом - відповідач) було (підписано) укладено в письмовій формі договір купівлі-продажу № 48/12 (далі за текстом - договір), у відповідності до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язався прийняти й оплатити його.

     Однак, як зазначено в рішенні, позивачем не надано  жодних доказів, які б свідчили про те, що вказана продаж товарів відповідачу відбувалась на виконання зобов'язань за договором договір купівлі-продажу № 48/12 від 07.12.2005 р.

      Натомість, зазначення у накладній №149/1 від 22.03.2006 р. виду та кількості товару, його ціни, свідчить про виникнення між сторонами зобов'язань з купівлі-продажу.

       Тобто, суд розглядав позов не на підставі зазначеного та підписаного сторонами договору № 48/12 від 07.12.2005 р., а на підставі правочину здійсненого сторонами шляхом отримання відповідачем у позивача товару відповідно до наданої накладної  №149/1 від 22.03.2006 р. та довіреності на отримання товару.  

         Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, зобов'язання з купівлі-продажу взаємними, де обов'язок продавця передати майно кореспондується з обов'язком покупця прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму, що є грошовим зобов'язанням.

Тому, посилання відповідача на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір купівлі-продажу № 48/12 є неукладеним і це є підставою для скасування рішенні необґрунтовані.

Також, необґрунтовані і посилання відповідача на те, що суд першої інстанції при розгляді справи помилково застосував загальні положення Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, не зважаючи на те, що виходячи із змісту позовних вимог, позивач намагається довести невиконання договору, що за своєю суттю відповідно до ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України є договором поставки.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не впливає з характеру відносин сторін.

Сам відповідач не у своїй скарзі зазначає, що відносини щодо купівлі-продажу товару виникли при підписанні «проекту договору купівлі-продажу № 48/12», котрі в подальшому були здійснені шляхом отримання від позивача товару на підставі виданої довіреності.

Посилання відповідача на те, що товар був отриманий не повноважною особою, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України - не підтверджений жодним доказом і спростовується належним чином оформленою довіреністю на отримання товару №295960 від 22.03.2006 року відповідно накладної  №149/1 від 22.03.2006 р.

Єдине правомірне заперечення відповідача у його скарзі є те, що у спірних правовідносинах суд повинен був керуватись ч. 2 ст. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо строк виконання зобов'язання не є встановленим обов'язок по сплаті за поставлений товар виникає не раніше ніж через сім днів від дня пред'явлення вимоги, а вимога про сплату боргу була надіслана відповідачу 01.06.2007 р.

Тобто, відповідач не заперечує отримання вимоги позивача про сплату боргу за отриманий товар на суму 36799,75 грн. Зазначена вимога позивача, котра отримана до подання позову, залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

На підставі викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 36799,79 грн. основного боргу та відмовив в задоволенні позову в частині стягнення пені, встановленої сторонами за договором купівлі-продажу, оскільки купівля-продаж товару здійснювалась сторонами не за зазначеним договором купівлі-продажу № 48/12 07.12.2005 р.  

Вимоги в частині стягнення інфляційних та річних задоволенню не підлягають, оскільки розмір інфляційних та річних нарахований позивачем за період з 20.06.2006р. по 31.10.2007 р., тобто за той період, коли позивач ще не мав права на стягнення суми основного боргу відповідно до вимог ч. 2 ст.530 ЦК України.  

У зв'язку з вищевикладеним та керуючись ст.ст.99; 101; п.2,4 ст.103; п.3 ч.1 ст. 104; ст.105 ГПК України, судова колегія, -

                                                   постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського суду Харківської області по справі № 38/367-07 –змінити. Рішення в частині стягнення 1506,27 грн. річних та 15.10 грн. держмита скасувати та в позові відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ТОВ "Укрспецпрокат" (49069, м. Дніпропетровськ, вул. Артема, буд. 90, код в ЄДРПОУ 32466206) на користь ТОВ "Санда СВ" (61044, м. Харків, пр-т Московський, буд. 257, к. 1108, код в ЄДРПОУ 33481529) - 7,55 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

         Головуючий суддя                                                            Могилєвкін Ю.О.  

                                  судді                                                            Пушай В.І.

                                                                                                        Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 29.02.2008 р.