Постанова

від 20.02.2008 по справі 2-15/18714-2006

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2-15/18714-2006

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

20 лютого 2008 року   Справа № 2-15/18714-2006

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Голика В.С.,

                                                                                          Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: Корольова Вадима В'ячеславовича, довіреність №  б/н   від 02.10.07, сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Племзавод "Тімірязево";

відповідача: не з'явився,  мале приватне підприємство "Оскар";

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Племзавод "Тімірязево" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 04.10.2007 у справі № 2-15/18714-2006,

за позовом           підприємства Футбольний клуб "Арсенал" (пр. Леніна, 27а -323, м.Харків, 61072); (просп. Ілліча,1а, м. Харків, 61071); (представнику - ТОВ "Юральянс": вул. Шевченко,317, м. Харків, 61033)

до          Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Племзавод "Тімірязево" (вул. Леніна, 10, с.Рощине, Джанкойський р-н, АР Крим, 96183)

малого приватного підприємства "Оскар" (вул. Пушкіна, 131, м.Генічеськ, Херсонська обл., 75500)

про стягнення 132000,00 грн. та визнання угоди недійсною

                                                            ВСТАНОВИВ:

Підприємство Футбольний клуб „Арсенал” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво”, малого приватного підприємства „Оскар” про стягнення 132000,00 грн. та визнання недійсною додаткової угоди до договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті укладення 17.10.2006 року між Підприємством Футбольний клуб „Арсенал” та малим приватним підприємством „Оскар” договору про відступлення права вимоги № 1/1710, до ПФК „Арсенал” перейшло право вимоги від Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво” виплати суми заборгованості в розмірі 110000,00 грн., яка виникла в результаті неналежного виконання зобов'язань по договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року. Також позивач просить стягнути з відповідача 22000,00 грн. збитків, понесених в отримання юридичних послуг у зв'язку з розглядом даної справи. Крім того, позивач просить суд визнати недійсною додаткову угоду  № 1 від 31.07.2006 року до договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року, оскільки вважає її такою, що суперечить вимогам цивільного законодавства.   

Рішенням господарського суду АР Крим від 04.10.2007 року у справі № 2-15/18714-2007 позов Підприємство Футбольний клуб „Арсенал” задоволено. Суд визнав недійсною додаткову угоду  № 1 від 31.07.2006 року до договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року, укладену між Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством „Племзавод „Тімірязєво” та малим приватним підприємством „Оскар”, а також стягнув з сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво” 110000,00 грн. заборгованості, 22000,00 грн. збитків, а також судові витрати.

При прийнятті рішення суд першої інстанції, встановив факт переходу до ПФК „Арсенал” права вимоги від сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво” виплати суми заборгованості в розмірі 110000,00 грн., а також факт неналежного виконання відповідачем власного зобов'язання по договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року щодо сплати суми заборгованості. У зв'язку з цим, прийнявши до уваги норми статей 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості обґрунтованими. В частині стягнення додаткових витрат позивача на отримання юридичної допомоги в розмірі 22000,00 грн., господарський суд АР Крим визнав такі витрати збитками у розумінні статей 25, 220, 224 Господарського кодексу України. Визнаючи недійсною додаткову угоду № 1 від 31.07.2006 року до договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року, якою було  відстрочено термін виконання зобов'язання, господарський суд АР Крим прийшов до висновку, що така угода суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, вимогам розумності та справедливості.

Не погодившись з цим судовим актом, Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство „Племзавод „Тімірязєво” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову Підприємство Футбольний клуб „Арсенал” відмовити.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі полягають у невірності застосування судом першої інстанції положень цивільного законодавства, які регулюють питання дійсності правочину, а також вважає, що у даних правовідносинах права та законні інтереси позивача не зачіпаються, у зв'язку з чим, доводи позовної заяви Підприємства Футбольний клуб „Арсенал” є безпідставними.   

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.  

Представник відповідача - малого приватного підприємства „Оскар” у судові засідання не з`являвся, причину неявки не повідомляв, хоча про час та місце слухання справи сповіщався належним чином ухвалами від 23.01. та 06.02.2008 року. Клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило. За таких обставин, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представника даного відповідача.   

З причини зайнятості в іншому судовому засіданні судді Прокопанич Г.К. та хвороби судді Заплава Л.М., на підставі розпорядження в.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду, у складі судової колегії були здійснені заміни на суддів Лисенко В.А. та Котлярову О.Л. У зв'язку з великою завантаженістю судді Прокопанич Г.К., а також зайнятістю в інших судових засіданнях суддів Котлярової О.Л. та Лисенко В.А., у складі судової колегії також були здійснені заміни на суддів Плута В.М., Гонтаря В.І. та Голика В.С. Головуючим у справі призначено суддю Плута В.М.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача –СТОВ „Племзавод „Тімірязєво”, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.

26.06.2006 року між Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством „Племзавод „Тімірязєво” (Замовник) та Малим приватним підприємством „Оскар” (Виконавець) був укладений договір про зернозбирання № 2, пункт 1 якого визначає умови виконання Виконавцем комплексу збиральних робіт у погодженому із Замовником обсягу з використанням прогресивної техніки та технології за рахунок Замовника.

Відповідно до пункту 3.2.5 вказаного Договору, після виконання умов Договору Замовник зобов'язується здійснити розрахунки з Виконавцем по всім існуючим між ними договірним зобов'язанням. Пунктом 4.1 Договору також встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються Замовником відповідно до пункту 3.1.2 по фактичному об'єму виконаних робіт.

Згідно з пунктом 2.4 Договору, по закінченні збирання врожаю сторони підписують Акт виконаних робіт та оформлюють інші документи.

З матеріалів справи вбачається, що у виконання умов Договору, Виконавцем у період з 01.07.2006 року по 15.07.2006 року були виконані відповідні роботи по збиранню врожаю загальною вартістю 110000,00 грн., що підтверджується підписаним обома сторонами Актом № 5 приймання-передачі від 28.07.2006 року до Договору № 2 (том 1 а.с.12). Малим приватним підприємством „Оскар” також було виставлено рахунок № 54 від 31.07.2006 року на суму виконаних робіт у розмірі 110000,00 грн.

17.10.2006 року між Малим приватним підприємством „Оскар” (Цедент) та Підприємством Футбольний клуб „Арсенал” (Цесіонарій) був укладений договір про відступлення права вимоги № 1/1710 (том 1 а.с.14).

Згідно з пунктом 1 Договору про відступлення права вимоги, Цедент поступається, а Цесіонарій приймає право вимоги до Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво” (боржник) згідно Договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року на отримання грошової суми у розмірі 110000,00 грн. згідно акту № 5 приймання-передачі від 28.07.2006 року (том 1 а.с.14)

Вказаним договором Цедент також передає, а Цесіонарій приймає права, які забезпечують виконання грошового зобов'язання в сумі 110000,00 грн., а також інші права, які пов'язані з правом вимоги (в тому числі застосування штрафних санкцій).

Відповідно до пункту 2 Договору про відступлення права вимоги, Цедент зобов'язаний передати Цесіонарію всі необхідні документи, які підтверджують право вимоги.

Судовою колегією встановлено, що у виконання вказаного пункту Договору 18.10.2006 року було оформлено акт приймання-передачі, який являється Додатком № 1 до Договору про відступлення права вимоги № 1/1710 від 17.10.2006 року, згідно якого Цедент передав Цесіонарію наступні Документи, які підтверджують право вимоги: оригінал Договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року, оригінал рахунку до Договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року, оригінал акту № 5 приймання-передачі від 28.07.2006 року (том 1 а.с.15).

Згідно з пунктом 6 Договору про відступлення права вимоги, Цедент зобов'язаний протягом 10 календарних днів з моменту підписання дійсного договору повідомити Боржника про відступлення права вимоги Цесіонарію відповідно умовам дійсного договору.

Судовою колегією також встановлено, що 18.10.2006 року мале приватне підприємство „Оскар”, у виконання пункту 6 Договору, направило на адресу боржника - Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво” повідомлення про укладення Договору про відступлення права вимоги з Підприємством Футбольний клуб „Арсенал” (том 1 а.с.16). Вказане повідомлення було отримано відповідачем 20.10.2006 року та зареєстровано за вх. № 82, про що свідчить запис на повідомленні, підпис представника відповідача та печатка.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, виходячи із змісту договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року, умовою здійснення розрахунків є фактичне виконання робіт, яке, в свою чергу, підтверджується актом приймання-передачі робіт. Оскільки мало місце підписання Акту № 5 приймання-передачі від 28.07.2006 року до Договору № 2 (том 1 а.с.12), а також виставлення рахунку № 54 від 31.07.2006 року в сумі 110000,00 грн. на оплату виконаних робіт, судова колегія вважає, що додаткової вимоги про сплату суми заборгованості не потребується, а несплата відповідачем виставленого йому рахунку є саме неналежним виконанням зобов'язання. У зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги про те, що йому не заявлялось вимог про оплату суми в розмірі 110000,00 грн. є безпідставними.

Судовою колегією також встановлено, що Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство „Племзавод „ТімІрязєво”, в обґрунтування заперечень проти заявленого позову, посилається на Додаткову угоду № 1 від 31.07.2006 року до Договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року, якою було внесено зміни до пункту 4.1 основного Договору № 2 та викладено його в наступній редакції: „Розрахунки за виконані Виконавцем роботи здійснюються Замовником відповідно пункту 3.1.2 по фактичному об'єму виконаних робіт. Замовник здійснює розрахунки з Виконавцем за власним розсудом до 31.07.2026 року. Виконавець мас право вимагати від замовника оплати з 01.08.2026 року”.

Надаючи правову оцінку Додатковій угоді № 1, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено у мови недійсності правочину. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або Інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В свою чергу, стаття 203 Цивільного кодексу України, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом першої інстанції вірно звернено увагу на статтю 3 Цивільного кодексу України, якою закріплено загальні засади цивільною законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вказані принципи охоплюють собою весь соціальний зміст цивільного законодавства.

Зазначені принципи конкретизуються у статті 627 Цивільного кодексу України, де законодавцем чітко встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а також у частині 3 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно якої зобов'язання мас ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судова колегія вважає, що спірна Додаткова угода № 1 суперечить пункту 3.2.5 основного Договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року, відповідно до якого розрахунки з Виконавцем повинні бути проведені після виконання всіх умов Договору. Такі умови були виконані шляхом підписання акту приймання-передачі № 5 до Договору № 2 від 26.06.2006 року, у зв'язку з чим, строк оплати Змовником виконаних робіт настав одразу після підписання вказаного акту приймання-передачі № 5.

Оцінюючи Додаткову угоду № 1 з точки зору розумності і справедливості, суд апеляційної також приймає до уваги те, що відстрочення терміну виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт до 01.08.2026 року суперечить вказаним принципам, оскільки встановлення такого тривалого терміну відстрочення виконання зобов'язання - у 20 років зроблено без урахування можливих інфляційних процесів, що може призвести до знецінення вказаних грошових коштів у розмірі 110000,00 грн., так само, як і ставиться під сумнів платоспроможність відповідача взагалі.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм власним переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в господарському процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач являється сільськогосподарським підприємством, результати діяльності якого набагато залежать від погодних умов, які напряму залежать від форс-мажорних обставин. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 278 від 28.03.1997 року, сільське господарство віднесено до переліку сезонних робіт, у зв'язку з чим, спроможність відповідача виконувати свої грошові зобов'язання перед іншими особами прямо залежить від кількості та якості зібраного врожаю.

Крім того, із змісту відзиву відповідача на позовну заяву вбачається посилання на наявність інших заборгованостей - перед бюджетом та іншими цільовими фондами, а також на знаходження активів у податковій заставі.

На підставі викладеного, господарський суд АР Крим дійшов вірного висновку про те, що Додаткова угода № 1 від 31.07.2006 року до Договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року суперечить нормам та загальним засадам цивільного законодавства, а також ставить під сумнів волевиявлення учасника правочину, чим порушує законні права та інтереси позивача. У зв'язку з цим, вказаний правочин має бути визнаний недійсним, а позовні вимоги підприємства Футбольний клуб „Арсенал” в частині стягнення з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво” 110000,00 грн. є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають стягненню.

Однак, що стосується вимог позивача про стягнення з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво” збитків в сумі 22000,00 грн. судова колегія вважає такі вимоги необґрунтованими, а їх задоволення судом першої інстанції безпідставним виходячи з наступного.

06.11.2006 року між Підприємством Футбольний клуб „Арсенал” (Довіритель) та товариством з обмеженою відповідальністю „Юральянс” (Повірений) був укладений договір доручення № 6/11-06 (том 1 а.с.17-18).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного Договору, Повірений зобов'язується вчинити від імені та за рахунок Довірителя наступні юридичні дії: представляти Інтереси Підприємства Футбольний клуб „Арсенал" в Господарському суді АР Крим (в апеляційній і касаційній Інстанціях) по справі про стягнення заборгованості з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво".

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що на підставі цього Договору Довіритель видає Повіреному довіреність, яка повністю відтворює повноваження Повіреного, визначені в пункті 2.1 Договору. У виконання вказаного Договору позивачем була видана товариству з обмеженою відповідальністю „Юральянс” довіреність № 6/11-06 від 06.11.2006 року.

Згідно з пунктом 4.2 Договору доручення, за виконання своїх зобов'язань по даному Договору Товариство з обмеженою відповідальністю „Юральянс” отримує від Футбольного клубу „Арсенал" винагороду, розмір якої складає 22000,00 грн.

Так, у виконання вказаних умов Договору позивачем було здійснено виплату винагороди Повіреному у повному обсязі у розмірі 22000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 450 від 07.11.2006 року на суму 22000,00 грн.

Таким чином, позивач вважає, що витрати, пов'язані з укладанням Договору доручення № 6/11-06 від 06.11.2006 року являються збитками Футбольного клубу „Арсенал", які викликані порушенням господарських зобов'язань збоку Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво".

Однак, судова колегія з таким висновком не може погодитись, оскільки за своєю правовою природою понесені позивачем витрати являються не збитками, а витратами, пов'язаними з розглядом справи в господарському суді АР Крим. Про це прямо зазначено в пункті 2.1 договору доручення № 6/11-06 від 06.11.2006 року.

Із змісту статті 44 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що витрати, які несуть сторони та/або інші учасники процесу у зв`язку з розглядом справи за своєю правовою природою вважаються судовими витратами.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, розподілу підлягають суми за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

При цьому, відповідно до Роз`яснення президії Вищого господарського суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу ІV Господарського процесуального кодексу України", до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК України належать, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, витрати, понесені особами, що не є учасниками судового процесу у зв`язку з наданням документів або матеріалів у порядку статті 38 ГПК України, витрати на проведення огляду і дослідження письмових та речових доказів у місті їх знаходження у порядку статті 39 ГПК України тощо.

В той же час, частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру”.

Згідно зі статтею 2 Закону України „Про адвокатуру” адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальність юриста або помічник адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на адвокатську діяльність та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, норми господарського процесуального кодексу України передбачають можливість відшкодування витрат, пов'язаних з отриманням правової допомоги, але, якщо така допомога надана лише адвокатом, не будь-яким представником.

Приймаючи до уваги той факт, що у даному випадку правова допомога адвокатом не надавалась, судова колегія приходить до висновку про те, що підстави для стягнення з відповідача суми в розмірі 22000,00 грн. відсутні, а застосування судом першої інстанції до даних правовідносин положень статей 25, 220 та 224 Господарського кодексу України є невірним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 101, 103 п.4, 104 ч.1 п.4, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

          1) Апеляційну скаргу Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво” задовольнити частково.

2) Рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 04 жовтня 2007 року у справі № 2-115/18714-2007 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

„1. Позов Підприємства Футбольний клуб „Арсенал” задовольнити частково.

2. Визнати недійсною додаткову угоду  № 1 від 31.07.2006 року до договору про зернозбирання № 2 від 26.06.2006 року, укладену між сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством „Племзавод „Тімірязєво” та малим приватним підприємством „Оскар”.

3. Стягнути з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства „Племзавод „Тімірязєво” (96183, АР Крим, Джанкойський район, с. Рощине, вул. Леніна, 10; код ЄДРПОУ 00486712, банківські реквізити невідомі) на користь Підприємства Футбольний клуб „Арсенал” (61071, м. Харків, просп. Ілліча, 1А; код ЄДРПОУ 32136773, р/р 260053014943 в АКБ „Золотые ворота” м. Харків, МФО 351931) 110000,00 грн. заборгованості, 1142,50 грн. держмита, а також 49,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Малого приватного підприємства „Оскар” (Херсонська область, м. Геничеськ, вул. Пушкіна, 131; код ЄДРПОУ 24122618) на користь Підприємства Футбольний клуб „Арсенал” (61071, м. Харків, просп. Ілліча, 1А; код ЄДРПОУ 32136773, р/р 260053014943 в АКБ „Золотые ворота” м. Харків, МФО 351931) 42,50 грн. держмита, а також  59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В решті позовних вимог Підприємства Футбольний клуб „Арсенал”  відмовити.”

3) Господарському суду Автономної республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                В.С. Голик

                                                                                В.І. Гонтар