Постанова

від 03.03.2008 по справі 49/436-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

49/436-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2008 р.                                                           Справа № 49/436-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. , Плужник О.В.

при секретарі Гудковій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гурова Н.В.

відповідача -  не з*явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 177Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 10.01.08 р. по справі № 49/436-07

за позовом ЗАТ "Харківське АТП-16358", м. Харків

до ТОВ "Виробниче об"єднання "Спецколор", м. Харків

про стягнення 6045,71 грн.

встановила:

В листопаді 2007 р. позивач –ЗАТ „Харківське АТП –16358”, м. Харків звернулося до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача –ТОВ „Виробниче об'єднання „Спецколор”, м. Харків 2320 грн. основного боргу, 3427,40 грн. штрафу, 298,31 грн. інфляційних та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що останній неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання в частині оплати наданих позивачем послуг в рамках укладеного між сторонами договору № 56 від 27.02.06 р.

В процесі розгляду справи, позивач уточнив свої позовні вимоги, та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 3409,30 грн. штрафу, та 308,73 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.01.08 р. (суддя - Савченко А.А.) по справі № 49/436-07 в позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач не надав суду доказів порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати заборгованості за отримані послуги за спірним договором; що з урахуванням вимог ст. 549 ЦК України, умовами спірного договору  в якості   забезпечення  виконання зобов'язання, фактично встановлено не штраф, а пеню, яка позивачем при зверненні до суду не заявлялась до стягнення і т. ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства України, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення не взяв до уваги той факт, що в платіжному дорученні № 372 від 20.11.07 р., згідно з яким відповідач частково сплатив заборгованість за отримані послуги, є посилання на рахунок-фактуру № 396 від 18.04.07 р., що, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач отримував від позивача означений рахунок-фактуру. Крім того, позивач стверджує, що відповідно до наданої ним на огляд суду в якості доказу здійснення відповідачем часткового розрахунку за надані послуги виписки з рахунку, підставою для здійснення відповідачем кожного платежу був саме рахунок-фактура № 396 від 18.04.07 р. Разом з тим, на думку позивача, ч. 3 ст. 6 ЦК України, ч. 1 ст. 231 ГК України надавали сторонам право при укладанні спірного договору обумовлювати конкретний розмір штрафних санкцій за порушення однією з сторін грошового зобов'язання та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись при цьому на те, що підставою для проведення остаточного розрахунку з позивачем була надана ним 02.11.07 р. рахунок-фактура № 396 від 18.04.07 р., і до цього будь-яких платіжних документів позивач на адресу відповідача не надсилав. При цьому, підставою для здійснення відповідачем часткових платежів протягом 2007 р. слугували усні домовленості між сторонами. Разом з тим, відповідач зазначає про неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором, що в свою чергу призвело до понесення відповідачем збитків і т. ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 27.02.2006 р. між сторонами укладено договір № 56 на виконання транспортних послуг, відповідно до умов якого відповідач (Замовник) доручив, а позивач  (Перевізник) зобов'язався надати послуги з перевезення вантажів на підставі  заявок, наданих замовником  згідно з умовами, передбаченими  даним договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, відповідач зобов'язався оплатити вартість наданих послуг у відповідності до умов договору.

П. 4.2 договору передбачено, що оплата за перевезення вантажів здійснюється відповідачем з моменту надання рахунку-реєстру позивача протягом двох  банківських днів.  

П. 4.3 договору встановлено, що за кожен день прострочення платежу відповідач сплачує штраф в розмірі 0,5 % від суми заборгованості. В разі несплати заборгованості за надані послуги протягом більш ніж одного місяця, позивач має право провести перерахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

Отже, умови договору свідчать про досягнення  між сторонами домовленості щодо підстав та строку оплати і відповідальності  за прострочення платежів, фактично у вигляді пені (за  кожен день прострочення), яка обізвана  в договорі – «штрафом».

Як вбачається з наданих сторонами доказів, позивач в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання, що підтверджується актом  здачі-приймання робіт від 23.04.2007 р., за  змістом  якого в квітні 2007 р.   позивачем було надано відповідачеві послуги з перевезення по маршруту м. Харків - м. Одеса - м. Нікополь - м. Харків  на  суму 4620. грн.  Вказаний акт  підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

20.11.2007 р. платіжним  дорученням № 372 відповідачем на користь позивача остаточно  сплачено  2320 грн.  за  надані  транспортні  послуги згідно з рахунком № 396 від 18.04.2007 р.

При цьому, позивач в обґрунтування своїх вимог вказує на те, що  рахунок -реєстр було надано відповідачу  23.04.2007 р., тобто відповідач з моменту одержання вказаного реєстру і до 20.11.07 р. безпідставно не проводив відповідних розрахунків, в зв'язку з чим, з урахуванням вимог п. 4.3 договору зобов'язаний сплатити на користь позивача штраф та інфляційні.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивач не надав суду доказів порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати заборгованості за отримані послуги за спірним договором; що з урахуванням вимог ст. 549 ЦК України, умовами спірного договору  в якості   забезпечення  виконання зобов'язання, фактично встановлено не штраф, а пеню, яка позивачем при зверненні до суду не заявлялась до стягнення і т. ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  частково відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм в певній частині надана правильна та належна правова оцінка, в зв”язку з чим є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і зміни прийнятого по справі рішення з наступних підстав:

Так, сторони дійсно надали суду докази повної оплати відповідачем  заборгованості за договором № 56. І суд правомірно відмовив позивачу в задоволенні позову в частині вимог про оплату основного боргу.

Разом з тим, позивач не надав суду доказів надсилання відповідачеві «Рахунку-реєстру», що зазначений в договорі, як підстава та момент вимоги щодо початку (строку) оплати боргу.

Крім того, вказаний «Рахунок-реєстр», (копія якого додана до матеріалів справи), не зазначався в якості підстави для оплати в платіжних документах відповідача. Там зазначався тільки рахунок-фактура.

Проте, позивач надіслав відповідачеві претензію від 25.07.2007 р., що може вважатися вимогою про оплату боргу, яка, з урахуванням норм, передбачених ст. 530 ЦК України тягне за собою наслідки щодо настання  строку платежу за законом з серпня 2007 р. У зв'язку з чим, відповідач вважається таким, що прострочив виконання (з цього часу) грошового зобов'язання і, за домовленістю (по договору) йому правомірно нараховано санкції за таке прострочення у певному розмірі за кожен день, (за період з серпня по листопад 2007 р.).

Отже, висновки суду щодо відмови в позові про стягнення санкцій в розмірі 1085 грн. та відповідних судових витрат не можуть вважатися правомірними, рішення в цій частині підлягає скасуванню, а позов –задоволенню частково.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 3 ст. 104,  ст. ст. 105, 106 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2008 р. по справі № 49/436-07 змінити.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1085 грн. штрафних санкцій, 140,99 грн. річних, 102 грн. держмита, 118 грн. судових витрат скасувати та позов в цій частині задовольнити.

      Стягнути з ТОВ "Виробниче об"єднання "Спецколор", м. Харків (61057, м. Харків, вул. Сумська, 1, к. 157, р/р 26006301866021 в філії Дзержинського від. ПІБ м. Харкова, МФО 351395, код ЄДРПОУ 33290351  на користь ЗАТ "Харківське АТП -16358", м. Харків (61019, м. Харків, пр. Ілліча, 118А, р/р 260003728 в ХОД АППБ «Аваль»м. Харкова, МФО 350589, код ЄДРПОУ 03118914 ) -  1085 грн. штрафних санкцій, 140,99 грн. річних; 102 грн. держмита; 118 грн. судових витрат, а також –51 грн. держмита по скарзі.

      Накази доручити видати господарському суду Харківської області.

      В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                    Могилєвкін Ю.О.  

                                 Судді                                                                    Пушай В.І.  

                                                                                                               Плужник О.В.  

Повний текст постанови підписано 03.03.2008 р.