Постанова

від 04.03.2008 по справі 17/79а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/79а

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "04" березня 2008 р.                                                  Справа № 17/79а

м. Чернігів                                                                                     «04 »березня 2008 року

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Представника позивача: Сальва В.О. –представник, довіреність №3/12 від 03.03.08р.;

Представника відповідача: Йовенко І.А. –начальник відділу, дов.№3795/04  від 24.12.2007р.

матеріали справи №17/79а

За ПОЗОВОМ: Акціонерного товариства закритого типу Виробничо-комерційна фірма “Промтехмонтаж”

  14000, м. Чернігів, просп. Перемоги, 95а, оф.22  

До ВІДПОВІДАЧА: Управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м.Чернігова                                                                     

  14017,  м. Чернігів, вул. Щорса, 19

Про визнання нечинною вимоги та зобов'язання вчинити певні дії

СУТЬ СПОРУ:

АТЗТ ВКФ «Промтехмонтаж»пред'явлено позов до УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова про визнання вимоги Відповідача №Ю-1778 від 06.02.07р. про сплату Позивачем боргу в розмірі 205,81 грн. нечинною та зобов`язання УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова суму внесків до ПФУ за грудень 2004 року в розмірі 206,14грн., що сплачено Товариством у складі єдиного податку, але на зараховану на особовий рахунок Товариства у зв`язку з застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 23.12.04р. №2285-ІV, не вважати заборгованістю та не здійснювати стягнення зазначеної суми, з наступних підстав.

Позивач вважає, що Відповідач необґрунтовано в порушення Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року” не зарахував в рахунок сплати страхових внесків сплачену в складі єдиного податку, проте не перераховану органами держказначейства органам ПФУ, суму в розмірі 206,14 грн., що і призвело до виникнення суми боргу та необґрунтованої вимоги.

Відповідач надав відзив по справі, в якому позовні вимоги заперечує в повному обсязі, зазначаючи наступне.

Розрахунком сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за грудень 2004 року Позивач самостійно визначив суму 344,17 грн. страхових внесків.

На підставі ч.5 ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р., як вбачається з картки особового рахунку, вищевказана сума страхових внесків 344,17 грн. була погашена в порядку календарної черговості платежами Позивача в розмірі 138,70 грн.  –20.01.05р., 14,97 грн. –25.01.05р., 191,04 грн. –14.02.05р.

В серпні 2005 року Позивач взагалі не мав недоїмки зі сплати страхових внесків.

Таким чином, момент набрання чинності Закону №3583 у Позивача була відсутня заборгованість саме за грудень 2004 року, як і взагалі за період, на який розповсюджується дія Закону №3583, а тому у Відповідача відсутні правові підстави для зарахування частини єдиного податку, сплаченого Позивачем у січні 2005 року за грудень 2004 року, але не перерахованого органами державного казначейства, в рахунок сплати страхових внесків.      

В свою чергу, з врахуванням календарної черговості погашення платежів нинішня сума боргу в розмірі 205,81 грн. є залишком боргу за грудень 2006 року.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ :

АТЗА ВКФ «Промтехмонтаж»зареєстроване в якості платника страхових внесків за №5543 з 01.12.98р.

Відповідачем було направлено Позивачу вимогу №Ю-1778 від 06.02.07р. про сплату Позивачем боргу в розмірі 205,81 грн.

Рішеннями Відповідача №1561/06 від 12.06.07р., ГУПФУ в Чернігівській області №3133/06 від 10.07.07р., Пенсійного фонду України від №15272/09-20 від 24.09.07р. скарги Позивача на спірну вимогу були залишені без задоволення.

Вважаючи вищевказану вимогу незаконною та необґрунтованою Позивач звернувся з позовом про визнання нечинною даної вимоги та зобов'язання УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова вчинити певні дії.

Згідно ч.ч.1,3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України

“Завданням адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав  та  інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових  відносин від порушень  з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

    1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

    2) з  використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

    3) обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

    4) безсторонньо (неупереджено);

    5) добросовісно;

    6) розсудливо;

    7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

    8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

    9) з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення;

    10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.”

          Відповідно до ч.ч.4,5 ст.11 вищевказаного Кодексу:

“Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати  особам,  які  беруть  участь  у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.”

Відповідно до ч.2 ст.69 зазначеного Кодексу:

«Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може   запропонувати   надати  додаткові  докази  або  витребувати додаткові докази за клопотанням осіб,  які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.»

Згідно ч.ч.4,5 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України:

«Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у  нього  документи  та матеріали,  які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи.»

Згідно ч.ч.1,2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України:

«1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення,  крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.»

В січні 2005 року, як і на даний час є діючим Указ Президента України від 03.07.1998р. №727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (далі Указ), прийнятий відповідно до п.4 Перехідних положень Конституції України, які передбачають наступне:

“Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме  закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності  законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.”

Таким чином, даний Указ фактично має силу Закону.

Пунктом 1 даного Указу встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності   запроваджується  для  таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення  юридичної  особи  і  у  трудових  відносинах з якими, включаючи членів  їх  сімей,  протягом  року  перебуває  не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації  продукції  (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Пунктом 3 Указу встановлено наступне.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування,  обліку та  звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

·          6 відсотків  суми  виручки від реалізації продукції (товарів, робіт,  послуг) без  урахування  акцизного  збору  у  разі  сплати податку  на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";

·          10 відсотків суми виручки від реалізації продукції  (товарів, робіт,  послуг),  за  винятком  акцизного збору,  у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують  єдиний  податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця  на  окремий  рахунок  відділень  Державного   казначейства України.

Відділення Державного  казначейства  України  наступного  дня після надходження коштів  перераховують  суми  єдиного  податку  у таких розмірах:

·          до Державного  бюджету  України - 20 відсотків;

·          до місцевого бюджету - 23 відсотки;

·          до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

·          на обов'язкове  соціальне  страхування - 15 відсотків (у тому числі до   Державного   фонду   сприяння  зайнятості  населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат,  які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності,  а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Як вбачається з наданої Позивачем копії витягу з книги обліку доходів та витрат, загальна сума виручки АТЗТ ВКФ «Промтехмонтаж»за грудень 2004 рок, оригінал якої надавався суду для огляду в судовому засіданні, склала 4900,80грн.

В зв`язку з викладеним, платіжним дорученням №4 від 19.01.05р. Позивачем було сплачено 10% від даної суми, а саме 490,80 грн. єдиного податку за грудень 2004 року.

Згідно наданого на вимогу суду письмового пояснення Управління Державного казначейства у м. Чернігові від 04.02.08р. за №19-23-5-12/241, останнє підтвердило, що сплачений АТЗТ ВКФ «Промтехмонтаж»19.01.05р. єдиний податок в сумі 490,80 грн. в повному обсязі зарахований 19.01.05р. до місцевого бюджету м. Чернігова і відрахування з нього на рахунки органів Пенсійного фонду України відповідно до вищевказаного Указу не відбувалося, оскільки з 01.01.05р. діяв Закон України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 23.12.04р. №2285-ІV, статтею 45 якого встановлено, що єдиний податок для суб`єктів малого підприємництва у повному обсязі зараховується до загального фонду відповідного місцевого бюджету.

Свої заперечення на позов УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова обґрунтовує наступним.

Розрахунком сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за грудень 2004 року Позивач самостійно визначив суму 344,17 грн. страхових внесків по розділу 8.1. розрахунку: 32%,4%,42%.

Згідно ч.5 ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058 (далі Закон №1058):

«За рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок плати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються  в  рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.»

Згідно картки особового рахунку, вищевказана сума страхових внесків 344,17 грн. була погашена в порядку календарної черговості платежами Позивача в розмір 138,70 грн.  –20.01.05р., 14,97 грн. –25.01.05р., 191,04 грн. –14.02.05р.

В серпні 2005 року Позивач взагалі не мав недоїмки зі сплати страхових внесків.

Таким чином, на момент набрання чинності Закону №3583 у Позивача була відсутня заборгованість саме за грудень 2004 року, як і взагалі за період, на який розповсюджується дія Закону №3583, а тому у Відповідача відсутні правові підстави для зарахування частини єдиного податку, сплаченого Позивачем у січні 2005 року за грудень 2004 року, але не перерахованого органами державного казначейства, в рахунок сплати страхових внесків.      

В свою чергу, з врахуванням календарної черговості погашення платежів нинішня сума боргу в розмірі 205,81 грн. є залишком боргу за грудень 2006 року.

Разом з тим, суд не може погодитися з даними висновками з наступних підстав.

Дійсно, згідно ст.ст.1,2 Закону України «Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року” від 16 березня 2006 року N3583-IV (далі Закон №3538):

«1. Суми внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття суб'єктів господарської  діяльності, які  застосовують особливі умови оподаткування,  обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним  законодавством України протягом 2004  року –I кварталу 2005 року,  але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв'язку з  застосуванням  Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від  23  грудня 2004 року N2285-IV, не вважати заборгованістю.

2. Донарахування та фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують  особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених  внесків  у  2004  році  -  I  кварталі  2005  року,  не застосовуються.»

Даний Закон набрав чинності з 16 квітня 2006 року.

З пояснень УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова вбачається, що якби АТЗТ ВКФ «Промтехмонтаж»недобросовісно чи з інших підстав взагалі не здійснювало сплат чи погашень іншим чином своїх зобов`язань по сплаті страхових внесків до 16 квітня 2006 року, внаслідок чого борг не погашався би в порядку календарної черговості та існував саме з грудня 2004 року, то сума 206,12грн, яка не була перерахована органами держказначейства органам ПФУ як 42% від сплачених у січні 2005 року Позивачем 490,80грн. єдиного податку, була б зарахована Відповідачем Позивачу в рахунок сплати страхових внесків.

Разом з тим, така позиція Відповідача ставить в нерівне положення платників єдиного податку, які добросовісно погасили свої зобов`язання по сплаті страхових внесків за грудень 2004 року –І квартал 2005 року до 16 квітня 2006 року, від тих платників єдиного податку, які таке погашення до 16.04.06р. не зробили, оскільки зобов`язує перших на відміну від других сплачувати частину страхових внесків (не відрахованих від сум сплаченого єдиного податку) за вищевказаний період в подвійному розмірі, що суперечить принципу верховенства права, закріпленого ст.8 Конституції України, п.1 ч.1 ст.7, ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, який підпунктом 4.1. п.4 Рішення Конституційний Суд України по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, визначений як принцип справедливості.   

Крім того, з преамбули Закону №3538 вбачається, що метою прийняття даного Закону було врегулювання  суперечностей,  які виникли  при прийнятті Закону України  "Про  Державний  бюджет  України  на   2005   рік" від  23 грудня 2004 року N 2285- та  Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України  "Про  Державний бюджет  України  на  2005  рік" від 25 березня 2005 року N2505-IV, а саме: вирішення питання у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року –I кварталу 2005 року у зв'язку з  застосуванням  Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", абзац 2 ч.1 статті 45 якого в період з 01.01.05р. по 30.03.05р.  передбачав, що  до  доходів  загального  фонду місцевих бюджетів у 2005 році належать у повному обсязі єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, фіксований податок та фіксований сільськогосподарський податок.

Дані суперечності однаково торкнулися всіх платників єдиного податку, незалежно від того, чи погасили вони страхові внески за період 2004 року –І квартал 2005 року до набрання чинності Законом №3583, чи ні.

Оскільки преамбула Закону №3538 не визначає, що метою прийняття даного Закону було врегулювання суперечностей, які стосуються лише певного кола платників єдиного податку, суд доходить висновку, що норми Закону №3538 розповсюджуються на всіх платників єдиного податку, які сплачували даний податок в період 2004 року –І квартал 2005 року.

При цьому суд враховує, що сума не відрахованої частини єдиного податку в розмірі 206,13 грн. практично дорівнює сумі боргу, зазначеному у спірній вимозі в розмірі 205,81 грн., а термін, за який Відповідачем рахується борг за Позивачем, а саме грудень 2006 року, а не грудень 2004 року, визначений лише внаслідок застосування Відповідачем ч.5 ст.106 Закону №1058 щодо календарної черговості погашення боргів.

Підпункти 3-8 вищевказаної ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачають, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

    3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

    4) безсторонньо (неупереджено);

    5) добросовісно;

    6) розсудливо;

    7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

    8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія),  що, на думку суду, УПФУ в Новозаводському районі м.Чернігова, зроблено не було.  

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовна вимога про зобов`язання УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова суму внесків до ПФУ за грудень 2004 року в розмірі 206,14грн., що сплачено Товариством у складі єдиного податку, але на зараховану на особовий рахунок Товариства у зв`язку з застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»від 23.12.04р. №2285-ІV, не вважати заборгованістю та не здійснювати стягнення зазначеної суми, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України:

«Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав,  свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.»

На підставі викладеного, та враховуючи, що Закон №3583, який усунув вищевказані суперечності, набрав чинності з 16 квітня 2006 року, суд доходить висновку про необхідність викладення рішення щодо вищевказаної позовної вимоги в наступній редакції: Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м.Чернігова (14017,  м. Чернігів, вул. Щорса, 19, код 21396396) зарахувати в рахунок сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та відобразити в картці особового рахунку страхувальника юридичної особи, яка має найманих працівників (32%,4%,42%), Акціонерного товариства закритого типу Виробничо-комерційна фірма “Промтехмонтаж” (14000, м. Чернігів, просп. Перемоги, 95а, оф.22, код 22825576) суму 206 грн. 14 коп. датою 14 квітня 2006 року.

Про обов`язок суду, установивши порушення вимог законодавства, захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зазначено і в Постанові Верховного Суду України від 24.01.06р.

Зарахування в рахунок сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та відображення в картці особового рахунку страхувальника юридичної особи, яка має найманих працівників (32%,4%,42%), АТЗТ ВКФ “Промтехмонтаж” суми 206 грн. 14 коп. датою 14 квітня 2006 року, призведе до того, що дана сума погасить суму залишку боргу за грудень 2006 року в сумі 205,81 грн., що засвідчує безпідставність спірної вимоги УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова №Ю-1778 від 06.02.07р. про сплату Позивачем боргу в розмірі 205,81 грн., внаслідок відсутність останнього, а тому позовні вимоги про визнання нечинною повністю даної вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94  Кодексу адміністративного судочинства України:        

“Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,  яка не є суб'єктом владних повноважень,  суд присуджує  всі  здійснені  нею документально підтверджені  судові  витрати  з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету,  якщо іншою  стороною був  орган  місцевого  самоврядування,  його  посадова чи службова особа).”

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Позивачу мають бути відшкодовані понесені судові витрати по сплаті державного мита в сумі 3,40 грн.  

Керуючись ст.ст.71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м.Чернігова (14017,  м. Чернігів, вул. Щорса, 19, код 21396396) зарахувати в рахунок сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та відобразити в картці особового рахунку страхувальника юридичної особи, яка має найманих працівників (32%,4%,42%), Акціонерного товариства закритого типу Виробничо-комерційна фірма “Промтехмонтаж” (14000, м. Чернігів, просп. Перемоги, 95а, оф.22, код 22825576) суму 206 грн. 14 коп. датою 14 квітня 2006 року.

3. Визнати нечинною повністю вимогу Управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова (14017,  м. Чернігів, вул. Щорса, 19, код 21396396) №1778 від 06.02.07р. про сплату Акціонерним товариством закритого типу Виробничо-комерційна фірма “Промтехмонтаж” (14000, м. Чернігів, просп. Перемоги, 95а, оф.22)  недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 205 грн. 81 коп.

4. Відшкодувати з Державного бюджету (р/р31111095700002 УДК в Чернігівській області, МФО 853592, код 22825965) на користь Акціонерного товариства закритого типу Виробничо-комерційна фірма “Промтехмонтаж” (14000, м. Чернігів, просп. Перемоги, 95а, оф.22) понесені судові витрати, а саме  3 грн. 40 коп. державного мита.

5. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі. Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

6. Дана Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку. У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

7. Дана Постанова після набрання законної сили,  є обов'язковою для осіб,  які беруть  участь  у  справі,  для  їхніх правонаступників,  а також для всіх органів,  підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини,  які  були  встановлені постановою,  що набрала законної  сили,  в  одній  адміністративній   справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 06.03.08р.

Суддя                                                                                                             І.В. Кушнір