Постанова

від 15.02.2011 по справі 2а-15858/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2а-15858/10/2670

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 15 лютого 2011 року           16:47           № 2а-15858/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В. та представників:

позивача:                     Добродуба О.Я.;

відповідача:                     Чайки М.О.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Мембрана Плюс”

доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 лютого 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05 листопада 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Мембрана Плюс” (далі по тексту –позивач, ТОВ “Мембрана Плюс”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 05 жовтня 2010 року №0000732320/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-15858/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 23 листопада 2010 року.

В судовому засіданні 23 листопада 2010 року оголошено перерву до 20 грудня 2010 року. 20 грудня 2010 року оголошено перерву до 26 січня 2011 року.

В судовому засіданні 26 січня 2011 року у зв'язку з необхідністю дослідження наданих доказів оголошено перерву до 15 лютого 2011 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 05 жовтня 2010 року №0000732320/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” за порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2 та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Мембрана Плюс” визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 561 917,00 грн., в тому числі за основним платежем – 374 611,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –187 306,00 грн.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 21 вересня 2010 року №813/1-23-20-33691017 “Про результати невиїзної документальної перевірки    ТОВ “Мембрана Плюс”, код за ЄДРПОУ 33691017, з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ “Штудіан” (код за ЄДРПОУ 36147815) за квітень 2010р. та ТОВ “Травітас” (код за ЄДРПОУ 36215984) за травень 2010р.” (далі по тексту –Акт перевірки).

Як свідчить зміст Акта перевірки, відповідно до даних дослідного програмного забезпечення “Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” за період з 01 квітня 2010 року по 31 травня 2010 року виявлені розбіжності у задекларованих сумах податку на додану вартість, а саме підприємство має розбіжності з контрагентами: ТОВ “Штудіан” на суму 158 775,00 грн., яке за квітень 2010 року до ДПІ у Печерському районі м. Києва не звітувало; ТОВ “Травітас” на суму 215 836,00 грн., яке не звітувало до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва за травень 2010 року.

За таких підстав відповідач вважає, що задекларована позивачем сума податкового кредиту не відповідає сумі податкового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ “Штудіан” та ТОВ “Травітас”, а саме: є більшою на 374 611,00 грн., у тому числі квітень 2010 року –158 775,00 грн., травень 2010 року –215 836,00 грн.

Враховуючи викладене, в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2 та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 374 611,00 грн., в тому числі за квітень 2010 року –158 775,00 грн., за травень 2010 року –215 836,00 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та спірним податковим повідомленням-рішенням, виходячи з того, що єдиною та достатньою підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, виписана продавцем товарів і право на нарахування податкового кредиту у покупця товарів виникає незалежно від податкового обліку особи-продавця товарів, яка виписало податкову накладну; визначити правомірність заявленого платником податків права на податковий кредит на підставі невиїзної перевірки неможливо.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

За визначенням пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Виходячи з викладеного, Закон встановлює, що документальну невиїзну перевірку необхідно та достатньо здійснювати на підставі поданих платником податку документів, а саме податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Як свідчать матеріали справи, ДПІ у Голосіївському районі проведено саме документальну невиїзну перевірку ТОВ “Мембрана Плюс”, а тому, така перевірка мала проводитися в приміщенні податкового органу та на підставі поданих позивачем податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі; в свою чергу на ТОВ “Мембрана Плюс” не покладено обов'язку надавати будь-які додаткові документи, зокрема, ті, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту, в межах здійснення документальної невиїзної перевірки.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Оскільки Законом України “Про державну податкову службу в Україні” не передбачено для здійснення документальної невиїзної перевірки надання платником податків будь-яких пояснень чи додаткових документів, інших ніж ним було попередньо подано до податкового органу, тому застосування відповідачем в межах спірних правовідносин підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є протиправним.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит —це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ “Мембрана Плюс” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень, травень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, які сплачені ним у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) —в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суд встановив, що на момент здійснення спірних господарських операцій та складання податкових накладних контрагенти позивача – ТОВ “Штудіан” та ТОВ “Травітас”, були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість у встановленому законом порядку; в свою чергу суд встановив, що податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Реальність здійснених господарських операцій та використання придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності відповідачем не заперечується.

Разом з тим, суд на підставі копій документів, наданих позивачем, а саме: копій договорів купівлі-продажу, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, видаткових накладних, виписок банку, встановив, що частина придбаного позивачем товару в подальшому реалізована іншим суб'єктам підприємницької діяльності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Мембрана Плюс” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за квітень та травень 2010 року, тому висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2 та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковим, а визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 374 611,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 187 306 грн. є також протиправним.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 05 жовтня 2010 року №0000732320/0 є протиправним та має бути скасоване.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Мембрана Плюс” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Мембрана Плюс” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 05 жовтня 2010 року №0000732320/0.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мембрана Плюс” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                В.А. Кузьменко