Рішення

від 15.03.2011 по справі 5023/791/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5023/791/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2011 р.                                                            Справа № 5023/791/11

вх. № 791/11

Суддя господарського суду Лаврова Л.С. 

при секретарі судового засідання Шаршакова Н.А.

за участю представників сторін:

позивача - Жихарев А.Н.  відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом ТОВ ВКФ "Яна", м. Харків  

до  ДП НДПІ "Союз" м. Харків  

про стягнення коштів в сумі 79838,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ виробничо-комерційна фірма "Яна" (позивач) просить суд стягнути з державного підприємства науково-дослідний і проектний інститут "Союз" (відповідач) суму основного боргу 58899 грн.,  пеню 10601,82 грн.,штраф 4122,093 грн., відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в сумі 6215,05 грн. судові витрати покласти на відповідача.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що 03.12.2009 року відповідачем отримано у позивача обладання на загальну суму 58899 грн. (т.ч. ПДВ), позивачем для оплати був виписаний відповідний рахунок-фактура за № Ю 1878 від 01.12.2009 року (а.с.9). Товар отриманий відповідачем по довіреності за № 031 від 03.12.2009 року (а.с.11). На час звернення з позовом борг відповідачем не сплачений.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

В судовому засіданні оголошувалася перерва з14.03.2011 року до 15.03.11 року до 10 години.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, відповідача господарським судом встановлено, що 03.12.2009 року відповідачем отримано у позивача обладання на загальну суму 58899 грн. (т.ч. ПДВ), позивачем для оплати був виписаний відповідний рахунок-фактура за № Ю 1878 від 01.12.2009 року (а.с.9). Товар отриманий відповідачем по довіреності за № 031 від 03.12.2009 року ( а.с.11). При цьому письмовий договір не укладався.

02.11.2010 року позивач вручив  відповідачеві лист-вимогу, у відповідності до якого позивач просив відповідача сплатити борг у 7-денний строк з посиланням ст. 530 Цивільного кодексу України. ( а.с.13). Даний лист одержано 03.11.2010 року секретарем Москаленко О.А. У відповідь на вимогу відповідачем  було надане гарантійне зобов*язання зі сплатою боргу до 29.12.10 року  (а.с.14), але станом на  лютий 2011 року (на момент пред'явлення позову до суду) борг відповідачем не сплачений та не заперечується в судовому засіданні.

Відповідно до  ч.  2  ст.  530  ЦКУ,  якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не  встановлений,  кредитор має  право  вимагати  його  виконання  у  будь-який час.  Це право кредитора жодним строком не обмежується.  Боржник повинен виконати свій  обов'язок у 7-денний  строк  від  дня  пред'явлення вимоги кредитором. Отже, спочатку позивач направив боржнику вимогу про  оплату  отриманого ним товару, у письмовій формі. Якщо протягом 7 днів покупець не виконає, позивач набуває право  звернутись  до  суду  за захистом свого порушеного права. При цьому строк позовної давності починає свій перебіг з 8-го дня після дня пред'явлення вимоги  (абз.2 ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Позовні вимоги стосовного стягнення основного боргу в сумі 58 899 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 173 ГК України господарським  визнається  зобов'язання, що  виникає  між суб'єктом  господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,  передбачених  цим  Кодексом,  в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)  зобов'язаний  вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо),  або утриматися від певних дій,  а інший суб'єкт (управнена сторона,  у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання  та   організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть  за  взаємною  згодою  конкретизувати  або розширити  зміст  господарського зобов'язання  в  процесі  його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського  договору  та  інших  угод, передбачених законом,  а також з угод, не передбачених законом, але таких,  які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або  суб'єктом господарювання,  придбання  або  збереження  майна  суб'єкта   або суб'єктом  господарювання за рахунок іншої особи без достатніх  на те підстав; у  результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших  дій  суб'єктів, а також внаслідок  подій,  з  якими  закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

З дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов*язань, тобто з 14 січня 1997 року, розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі.

Згідно статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 231 ГК Укрраїни встановлює у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що  належить  до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується  за рахунок  Державного  бюджету  України  чи  за  рахунок  державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі  0,1 відсотка  вартості товарів (робіт,  послуг),  з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення,  а за прострочення  понад  тридцять  днів  додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Позивач у розрахунку сум штрафних санкцій посилається на статті 231 та 232 ГК України та зазначає, що термін сплати рахунку-фактури - 04.12.2009 року. Проте, доказів надіслання рахунку-фактури позивач не надав.

Між сторонами господарський договір  не укладався, право вимоги виникло направленням листа-вимоги від 02.11.2010 року, тому позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 10601,82 грн. та штрафу у розмірі 7 % від суми заборогованості за прострочку більше 30 днів задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення відсотків за неправомірне користування користування чужими коштами в сумі 6215,05 грн. суд зазначає наступне.

Згідно статті 232 гк України (ч.4) відсотки  за  неправомірне  користування чужими   коштами справляються  по  день  сплати  суми  цих  коштів кредитору,  якщо законом або договором не  встановлено  для  нарахування  відсотків інший строк.

Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із статтею 536 вказаного вище кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.  

Згідно статті 1048 ЦК України позикодавець  має  право  на  одержання  від позичальника процентів від суми позики,  якщо інше не встановлено договором або законом.  Розмір  і  порядок  одержання  процентів  встановлюються договором. Якщо  договором  не встановлений розмір процентів,  їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного  банку України.

Позивач у розрахунку сум штрафних санкцій нараховує відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами з 12.08.2009 року по 04.02.2011 року, виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України.  Проте, вказана норма права щодо визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного  банку України є спеціальною нормою, яка регулює правовідносини, пов'язані із договорами позики, а не поставки (купівлі-продажу). Крім того, сторонами договір поставки не укладався, позовна заява не містить посилань на норму закону, яка б визначала підставу для стягнення відсотків, а тому нарахування та стягнення відсотків за неправомірне користування користування чужими коштами в сумі 6215,05 грн. є безпідставним. Позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

За таких обставин суд примає рішення по задоволення позову частково в сумі основного боргу 58899 грн., в іншій частині в сумі 20939,80 грн. - відмовити.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України , у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційна - технічне  забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно сумі задоволених вимог. Тому суд вважає за необхідне витрати по сплаті державного мита в розмірі 588,99 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 174,10 грн. покласти на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

На підставі ст.1, 12, 22, 33,43, 44-49, 82-85 ГПК України, ст. 173, 230, 231, 232 ГК України, 536, 1048  ЦК України, суд  

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково в сумі 20939,80 грн.

Стягнути з Державного підприємства науково-дослідний і проектний інститут "Союз" (61124, м. Харків, пр-т Гагаріна, 168, код ЄДРПОУ 14309830 банківські реквізити відсутні) на користь ТОВ виробничо-комерційна фірма "Яна" (61023, м. Харків, вул.Мироносицька, 99 кв.57, код ЄДРПОУ 06653631, р/р 26003060290252 у від. № 1 ХГРУ Приватбанк, м. Харків, МФО 351533) основний борг в сумі 58899 грн., державне мито в сумі 588,99 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 174,10 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.   

Суддя                                                                                 Лаврова Л.С.

рішення підписане 17.03.11 року.