Постанова

від 14.03.2011 по справі 13/201 (2010)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/201 (2010)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

14.03.11                                                                                           Справа  № 13/201 (2010)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді                                                  Зварич О.В.

суддів                                                                                Юрченко Я.О.

                                                                                Якімець Г.Г.

                   розглянувши у відкритому судовому засіданні          апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвестбуд»(надалі ТзОВ «Укрінвестбуд») (вхід. № місцевого суду 139/11-01 від 01.02.2011 р., вх. № апеляційного суду 255 від 04.02.2011 р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2011 р.

у справі № 13/201 (2010) (суддя –Станько Л.Л.)

за позовом Приватного підприємства «Інсталпласт ХВ»(надалі ПП «Інсталпласт ХВ»), м. Городок, Львівська область

до ТзОВ «Укрінвестбуд», м. Львів

про стягнення 59 354,56 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Кубара М.М. –представник (довіреність б/н від 14.12.2010р.);

від відповідача: Мудрак Р.Б. –представник (довіреність б/н від 28.01.2011р.).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.01.2011 р.  у справі № 13/210 (2010) (суддя –Станько Л.Л.) позов ПП «Інсталпласт ХВ»задоволено, стягнуто з ТзОВ «Укрінвестбуд» 42 071,74 грн. індексу інфляції, 3 % річних в сумі  9 411,24 грн., 7 871,58 грн. пені, 593,54 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано взяте на себе зобов'язання за договором № 05/09/07-1 від 05.09.2007р., що стало підставою нарахування інфляційних втрат та 3 % річних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, а укладена між сторонами мирова угода не породжує цивільних чи господарських прав та обов'язків, а виключно процесуальні.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Зокрема зазначає, що з дати затвердження судом мирової угоди (30.03.2009р.) відбулася новація основного зобов'язання, припинилося первісне грошове зобов'язання відповідача щодо сплати суми боргу, а відтак відсутні підстави для нарахування втрат від інфляції та 3 % річних. Щодо стягнення пені, то згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України, позивач пропустив строк позовної давності в один рік, тому відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення пені.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів скаржника заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що укладенням мирової угоди відповідач визнав свою заборгованість в сумі 294 042,43 грн. Окрім цього, відбулася не новація грошового зобов'язання, а розстрочка сплати заборгованості.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Львівської області від 20.01.2011 р.  у справі № 13/210 (2010) з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 05 вересня 2007 року між ПП «Інсталпласт ХВ»(продавець) та ТзОВ «Укрінвестбуд»(покупець)  укладено договір № 05/09/07-1 на поставку труб і фасонних частин для водовідведення, водопостачання, подачі горючих газів, за умовами якого продавець зобов'язується протягом дії даного договору поставляти покупцеві товар окремими партіями за цінами, в асортименті (по номенклатурі) і кількості, що узгоджується сторонами в замовленнях покупця, в рахунках (накладних), виставлених на підставі замовлень, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених даним договором (а.с. 10-12).

Відповідно до п. 2.2 договору розрахунки за відвантажений товар здійснюються у національній валюті України –гривні, шляхом перерахування покупцем грошової суми у розмірі 100 % вартості партії товару на розрахунковий рахунок продавця або готівкою в касу підприємства при отриманні товару.

В п. 3.1 договору зазначено, що ціна на товар визначається згідно діючого на момент формування рахунку прайсу продавця і домовленості сторін.

В розділі 5 договору сторони передбачили відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків. Зокрема, у разі порушення покупцем строку платежу, визначеного в п. 2.2 цього договору, він зобов'язаний на вимогу продавця сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості несплаченої партії товару за кожний день прострочення. Сплата неустойки або відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що 09.04.2009р. ухвалою господарського суду Львівської області затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до умов якої ТзОВ «Укрінвестбуд»визнає заборгованість на суму 294 042,43 грн. за поставлений йому на умовах договору № 05/09/07-1 товар, а позивач погоджується на розстрочку сплати вищевказаної заборгованості (а.с. 8).

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Матеріалами справи підтверджується факт укладення 05 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем договору № 05/09/07-1 на поставку труб і фасонних частин для водовідведення, водопостачання, подачі горючих газів.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за вищевказаним договором позивач заявив до господарського суду Львівської області позов про стягнення з останнього 294 042,43грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.04.2009р. у справі № 19/44 затверджено мирову угоду між сторонами та припинено провадження по справі на підставі п. 7 ст. 80 ГПК України.

За умовами мирової угоди  відповідач визнав перед позивачем заборгованість на суму 294 042,43 грн. за поставлений йому на умовах договору № 05/09/07-1 товар та зобов'язався у повному обсязі сплатити 284 042,43 грн. боргу у наступному порядку:

-          10 000,00 грн. до кінця квітня місяця 2009р.;

-          10 000,00 грн. до кінця травня місяця 2009р.;

-          60 000,00 грн. до кінця червня місяця 2009р.;

-          60 000,00 грн. до кінця липня місяця 2009р.;

-          63 653,08 грн. до кінця серпня місяця 2009р.;

-          80 389,35 грн. до кінця вересня місяця 2009р.

Судова колегія констатує, що, задовольняючи позов про стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції, 3% річних та пені за невиконання обов'язку по погашенню вищевказаної заборгованості, місцевий господарський суд помилково послався на норми Закону України "Про виконавче провадження" та  ст. 121 ГПК України, які регулюють правовідносини щодо укладення мировї угоди на стадії виконання судового рішення.

Зі змісту ухвали господарського суду Львівської області від 09.04.2009р. у справі № 19/44 вбачається, що судом затверджено мирову угоду між позивачем та відповідачем не на стадії примусового виконання судового рішення, а на стадії судового розгляду справи в порядку, встановленому ст.78 ГПК України (а.с.16).

 Мировою  угодою  у вищевказаній справі сторони  змінили  існуюче   в   договорі

№ 05/09/07-01 від 05.09.2007р. правовідношення в частині розрахунку за поставлений товар новим, тобто комплекс прав та обов'язків сторін в цій частині змінено новим.

Ч. 2 ст. 604 ЦК України одним із різновидів домовленості сторін, як підставу припинення зобов'язання, визначено новацію зобов'язання –заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.

З положень ст. 625 ЦК України випливає, що втрати від інфляції та 3 % річних є додатковими зобов'язаннями до основного, а ч. 4 ст. 604 ЦК України встановлює, що новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням.

Отже, з дати затвердження судом першої інстанції мирової угоди відбулась новація основного зобов'язання, припинилося первісне грошове зобов'язання відповідача щодо сплати суми боргу, а тому відсутні підстави для нарахування втрат від інфляції та 3 % річних.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про достатність правових  підстав для стягнення з відповідача 42 071,74 грн. індексу інфляції та 9 411,24 грн. 3 % річних, є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства України.

 Колегія суддів не погоджується також із висновком місцевого суду про стягнення з відповідача 7 871,58 грн. пені, оскільки, розрахунок пені здійснюється за період з 01.06.2010р. по 01.10.2010р., що суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З матеріалів справи вбачається, що товар було відвантажено відповідачу 12 грудня 2008 року згідно накладної № 8249.

Відповідно до п.2.2 договору № 05/09/07-1 на поставку труб і фасонних частин для водовідведення, водопостачання, подачі горючих газів від 05 вересня 2007р. розрахунки за відвантажений товар здійснюються у національній валюті України - гривні шляхом перерахування Покупцем грошової суми у розмірі 100% вартості партії товару на розрахунковий рахунок Продавця або готівкою в касу підприємства при отриманні товару.

Отже, обов'язок відповідача сплатити кошти за товар, та відповідно –право позивача вимагати його виконання,  виникли з 12 грудня 2008р.

Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог  про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позов до господарського суду Львівської області заявлено позивачем 01.12.2010 року, тобто майже через рік після спливу 1-річного строку позовної давності, встановленого  ч. 2 ст. 258 ЦК України.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності.

Однак, дане клопотання залишене господарським судом першої інстанції поза увагою.

В силу положень ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому його слід скасувати, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Апеляційну скаргу задоволити.

2.          Рішення господарського суду Львівської області від 20.01.2011р. у справі № 13/201 (2010) скасувати. Прийняти нове рішення.

3.          В задоволенні позову відмовити повністю.

4.          Судові витрати по розгляду позовної заяви та апеляційної скарги покласти на позивача.

5.          Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

6.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

7.          Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя                                                  Зварич О.В.

судді                                                                       Юрченко Я.О.

                                                                                Якімець Г.Г.