Постанова

від 28.02.2011 по справі 2/254-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/254-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2011 року                                    Справа №  2/254-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого          Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів:             Джихур О.В., Лисенко О.М. (зміни у  складі колегії суддів здійснено на підставі розпорядження  секретаря судової палати № 266 від 25.02.2011р.)

при секретарі: Ковзикові В.Ю.

за участю представників сторін:  

від позивача: Шипіленко Р.О., нотаріально-посвідчена довіреність № 846  від 31.12.10,  представник;

від відповідача: представник у судове засідання не з'явився, про час та місце удового засідання повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні          апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-Російська Трубна компанія”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  02.12.10 р.   у справі № 2/254-10

за позовом  Публічного акціонерного товариства “Укрсиббанк” м. Харків

до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-Російська Трубна компанія”  м. Дніпропетровськ

про  стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 4 469 866 грн. 55 коп.   

В судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).       

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2010р. (суддя Боділовська М.М.) по справі № 2/254-10 за позовом публічного акціонерного товариства “Укрсиббанк” м. Харків (ПАТ”Укрсиббанк) до товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-Російська Трубна компанія” м. Дніпропетровськ ( ТОВ“Українсько-Російська Трубна компанія”) про стягнення заборгованості за кредитним договором в   сумі    4 469 866 грн. 55 коп., позов було задоволено та з відповідача на користь позивача було стягнуто 4469866 грн. 55 коп. заборгованості за кредитом, відсотками, пені ( а.с.73-75).   

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем  своїх договірних зобов'язань по повному та своєчасному  поверненню кредиту; сплати відсотків; в якості норм матеріального права рішення господарського суду мотивовано ст.ст.526, 625 ЦК України.

          Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржив в апеляційному порядку відповідач по справі –товариство з обмеженою відповідальністю “Українсько-Російська Трубна компанія”, м. Дніпропетровська,  в частині стягнення пені в сумі  8011 грн.35 коп.,  посилається на  порушення господарським судом норм матеріального права, зокрема:

-  господарським судом порушено  вимоги  ч.1 ст.231 ГК України, ст.ст.1,2                   ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне  виконання грошових зобов'язань”,  розмір пені було  обчислено не з подвійної облікової ставки НБУ, як того вимагають вищенаведені норми матеріального права.

          Позивач –ПАТ”Укрсиббанк” м.Харків –правом  надання відзиву  на апеляційну скаргу ( ст.96 ГПК України) не  скористався, але в судових засіданнях суду апеляційної інстанції  представник позивача проти  задоволення  апеляційної скарги заперечував,  посилаючись на відповідність оскаржуваного рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.

          Враховуючи, що скаржник  двічі належним чином сповіщався про час та місце судового засідання, що  підтверджується доказами у справі ( а.с.83,90), на вимогу апеляційного господарського суду докази,  документи на  обґрунтування доводів  апеляційної скарги не подав, строк  розгляду  апеляційної скарги спливає, а неявка  представника скаржника не є перешкодою  розгляду  апеляційної скарги по суті  в цьому  судовому засіданні, то колегія суддів  вважає за можливе здійснити розгляд  справи за апеляційною скаргою  в цьому  судовому  засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

07.04.2006р. між  акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк”               ( найменування змінено на Публічне акціонерне товариство ”УкрСиббанк” (“Банк” за договором, позивач по справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “Українсько-Російська Трубна компанія” м. Дніпропетровськ, (“позичальник” за договором, відповідач по справі, скаржник) було укладено кредитний договір № 1116534000, згідно з умовами якого  “позичальник” отримав кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 500000 грн.00 коп., у порядку і на умовах, визначених договором, з терміном повернення не пізніше 06.04.2007р. (п.1.1;  п. 1.2.1 договору ) (а.с.7, т.1).

В якості додатку до договору  від 06.04.2006р. сторонами було  складено та підписано графік погашення  кредиту ( а.с.12; на звороті).

Відповідно до п.п.1.1., 1.2.2., 4.1, 4.2 Кредитного договору Відповідач зобов'язався належним чином прийняти, використовувати і повернути Банку отримані кошти, а також здійснювати плату за кредит у терміни, встановлені Кредитним договором.

20.10. 2006 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою встановлено ліміт кредитної лінії у розмірі 1 450 000,00 грн.( а.с.10).

20.12. 2006 року Додатковою угодою № 2 до Кредитного договору встановлено ліміт кредитної лінії у розмірі 1 950 000,00 грн. і плату комісії за збільшення ліміту кредитування 0,7 %.( а.с.11).

07.03. 2007 року Додатковою угодою № 3 до Кредитного договору встановлено ліміт кредитної лінії у розмірі 2 440 000,00 грн. і плату комісії за збільшення ліміту кредитування 0,7%( а.с.11 на звороті).

06.04.2007 року Додатковою угодою № 4 до Кредитного договору  встановлено ліміт кредитної лінії у розмірі 4 241 000,00 грн. і плату комісії за збільшення ліміту кредитування 0,7%, також встановлено плату комісії за внесення змін до кредитного договору в 0,5 % та збільшено строк користування кредитом і встановлено кінцевий термін повернення не пізніше 06 квітня 2009 року.(а.с.12).

24.12. 2009 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 6 до Кредитного договору, якою змінено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 06 жовтня 2009 року та в новій редакції викладено графік погашення кредиту.( а.с.13).

          В якості  додатку №2  до договору сторонами було  оформлено інший  графік погашення заборгованості, в строк до 06.10. 2009р.( а.с. 13; на звороті).

          25.08. 2009 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 9 до Кредитного договору, якою встановлено ліміт кредитної лінії у розмірі 4 028 950,00 грн. та кінцевий термін повернення не пізніше 06 квітня 2010 року.( а.с.14).

25.08. 2009 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 10 до Кредитного договору, якою в новій редакції викладено графік погашення кредиту.(а.с.15 на звороті).

          Згідно з цим графіком  остаточний термін погашення  кредиту – 06.04.2010р.

          На виконання умов  кредитного договору  позивачем було надано кредит в  обсягах та строки  передбачені  умовами  кредитного договору та  додатків  до нього.

Зазначений факт, не спростовується відповідачем жодним  доказом в розумінні ст..ст.32,33,36 ГПК України,  визнається, що  вбачається із змісту апеляційної скарги, підтверджується  частковими погашеннями кредиту та сплатою  відсотків згідно наданих до справи  позивачем доказів.                    

          23.02.2011р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду від публічного акціонерного товариства ”УкрСиббанк” м. Харків надійшла заява (на виконання ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду  від 27.01.2011р.), в якій останній просив залучити до справи  довідку щодо руху коштів по рахунку № 26007033752800, що належить ТОВ “Українсько-Російська Трубна компанія”   м. Дніпропетровськ, за період з 06.04.2006р. по 22.02.2011р. ( а.с.92-95).

Зазначені додаткові докази залучаються до справи без обмежень,  встановлення ст.101 ГПК України,  матеріали, що витребувані апеляційним господарським судом відповідно до ст.38 ГПК України , а  їх  не дослідження призведе до  неповноти з'ясування усіх обставин справи, що мають  значення для її  правильного вирішення ( п.9 Роз'яснень Президії Вищого Господарського Суду України  від 28.03.2002р. № 04-5/366             ( зі змінами та доповненнями).

          Докази визнання недійсним, розірвання, внесення  будь-яких інших  змін до вищевказаного  кредитного договору  відсутні в матеріалах справи, не надавались  жодною із сторін в ході розгляду справи  відповідно до ст..33 ГПК України.

Докази  повернення  кредиту, сплати відсотків в повному  обсязі  та в строки, передбачені  умовами договору відсутні в матеріалах справи, не надавались  скаржником судам обох інстанцій при розгляді справи відповідно до ст..33 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України  з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 1046 ЦК України регламентовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1049 ЦК України регламентовано, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

          Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

          Враховуючи, вищевикладене, факт  порушення  відповідачем своїх  договірних зобов'язань за  кредитним договором, факт  відсутності доказів повного та своєчасного повернення кредитних коштів, сплати відсотків, прострочення у виконанні  вищенаведених  зобов'язань, господарський суд дійшов до  правильного висновку щодо  обґрунтованості  вимог  в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 3748824 грн. 82 коп., заборгованості по відсоткам в сумі 713030 грн. 38 коп. При цьому колегія суддів бере до уваги, що  відповідачем ніяким чином не  спростовано  розрахунок  боргу та відсотків за  кредитом будь-якими доказами, зокрема,  контррозрахунком позову, такі докази відсутні в матеріалах справи, скаржником не надавались до судів обох інстанцій.

          Оскільки факт прострочки  мав місце, п.7.1 р.7 договору сторони передбачили  майнову відповідальність “позичальника” за порушення строків повернення кредиту, сплати відсотків та комісії у виді пені із розрахунку 0,4% від суми зазначеної заборгованості за жоден день прострочки платежу, то вимоги позивача в частині стягнення пені за прострочку  повернення кредиту в сумі 7477 грн. 11 коп.( за період з 07.04.2010р.  за 182 дня) та пені за прострочку оплати відсотків в сумі 534 грн. 24 коп.( за період з 07.04.2010р. по 05.10.2010р.) слід  визнати обґрунтованими.

          Посилання скаржника на порушені позивачем  та необґрунтоване  не застосування господарським судом  ст.2 ЗУ “Про  відповідальність за несвоєчасне виконання  грошового зобов'язання” від 22.11.1996р. № 543/96/ВР не приймаються, оскільки розрахунок пені фактично здійснено  виходячи із 0,4% річних,  що  менше подвійної  облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання ( ст..3 цього Закону).

          Отже, в цій  частині  вимоги   позивача  ґрунтуються  на ст..ст.1,3 вищенаведене ЗУ від 22.11.96р. №543/96/ВР, на ст..ст.546,548,549,611 ЦК України, ст.ст. 223,231-232 ГК України  та  задоволені господарським судом правомірно.

          Враховуючи вищевикладене, правові підстави щодо зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, рішення господарського суду відповідає вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2010р. по справі № 2/254-10 –залишити без змін.

Апеляційну скаргу  товариства з обмеженою відповідальністю “Українсько-Російська Трубна компанія”, м. Дніпропетровськ –залишити без задоволення.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий                                                                                                    О.М. Виноградник

Суддя                                                                                                               О.В. Джихур

Суддя                                                                                                    О.М.Лисенко

постанову підписано в повному обсязі “ 04” березня 2011року.