Постанова

від 25.11.2010 по справі 2а-7230/10/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                           УКРАЇНА

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2010 року

№ 2а-7230/10/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Музиченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Миронівського районного центру зайнятості робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

до

Акціонерного товариства «Агропромтех» ,

про

стягнення заборгованості, -

                                                    В С Т А Н О В И В:

У серпні 2010 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся Миронівський районний центр зайнятості робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття  з адміністративним позовом до Акціонерного товариства «Агропромтех» , про стягнення заборгованості по внесках на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття в сумі 218 (двісті вісімнадцять) гривень 18 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, всупереч вимогам чинного законодавства, не своєчасно та не в повному обсязі сплачувалися страхові внески, в результаті чого утворилась заборгованість.

Центри зайнятості в силу закону здійснюють функції з контролю за правильністю, повнотою нарахування і своєчасністю сплати страхувальниками внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття , а також стягнення заборгованості за страховими внесками.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином.

У призначений день і час до суду сторони не з’явилися. Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Судові повідомлення направлялися відповідачу за адресою його місцезнаходження (08800, Київська область, Миронівський район, місто Миронівка, вулиця Леніна, будинок 58), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, однак усі повідомлення повернулися до суду з позначкою про те, що адресат за зазначеною адресою не проживає.

Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (стаття 93 Цивільного кодексу України, стаття 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року № 755-IV).

Згідно зі статтею 18 Закону №755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до

Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними, а в силу частини восьмої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру.

За таких обставин, неприбуття в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи (частина друга статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Таким чином, клопотання представника позивача вважається обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, з огляду на це, суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Представник позивача в наданому суду клопотанні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань суду не надав.

Всебічно та об’єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Акціонерне товариство «Агропромтех»  є юридичною особою (ідентифікаційний номер: 24878799).

Відповідно до Довідки № 475/03 від 12 серпня 2010 року, Акціонерне товариство «Агропромтех» зареєстроване як платник внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в Миронівському районному центрі зайнятості з 13 квітня 2001 року за № 106600138.

Згідно з розрахунковою відомістю про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за І півріччя 2008 року, станом на 1 липня 2008 року відповідач має заборгованість в сумі 1034 (одна тисяча тридцять чотири) гривні 95 копійок .

Рішенням Господарського суду Київської області від 10 листопада 2004 року № 310/16-2004, за позовом прокурора Миронівського району Київської області в інтересах держави в особі Миронівського районного центру зайнятості робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, постановлено стягнути з відповідача – Акціонерного товариства «Агропромтех» заборгованість по страховим внескам в сумі 816 (вісімсот шістнадцять) гривень 77 копійок. Отже стягненню на користь позивача підлягає сума – 218 (двісті вісімнадцять) гривень 18 копійок, яка виникла після винесення рішення Господарським судом Київської області від 10 листопада 2004 року № 310/16-2004.

22 листопада 2004 року Господарський суд Київської області виніс наказ про примусове виконання рішення від 10 листопада 2004 року № 310/16-2004.

Таким чином, на день судового розгляду справи загальна сума заборгованості за страховими внесками становить 218 (двісті вісімнадцять) гривень 18 копійок .

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких положень законодавчих актів.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України від 02.03.2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі – Закон України від 02.03.2000 року № 1533-III).

Відповідно до вказаного Закону страхувальниками вважаються роботодавці та застраховані особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески (підприємства, установи та організації, які використовують найману працю).

В силу частини другої статті 4 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-III роботодавці – юридичні особи набувають статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з дня взяття їх на облік, а фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, – з дня укладення трудового договору (контракту) з найманим працівником. При цьому, взяття на облік юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців здійснюється Фондом на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-III розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік. Частиною третьою вказаної статті  передбачено, що роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць в день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці.

Частиною першою статті 19 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-III передбачено, що для роботодавців розміри страхових внесків установлюються на календарний рік у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно – правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

При цьому, страхові внески нараховуються на зазначені у цій статті фактичні виплати (доходи), що не перевищують максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб, з якої справляються внески до Фонду, що встановлюється щороку на рівні п’ятнадцяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Відповідно до частини другої статті 35 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-III роботодавець зобов’язаний своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески.

Статтею 38 Закону України від 02.03.2000 року № 1533-III передбачено, що роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальниками або неповної їх сплати страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. Штраф накладається у розмірі прихованої суми виплат, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення – у трикратному розмірі зазначеної суми. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Відповідно до статті 14 Основ Законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року № 16/98-ВР страхові фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, проводять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону від 02.03.2000 року №1533-III функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття покладається на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районі у містах центри зайнятості. Частина друга вказаної статті відносить до компетенції – робочих органів Фонду, зокрема, проведення збору страхових внесків, контроль за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, представництво інтересів у судових та інших органах тощо.

На час розгляду справи та винесення рішення по суті заявлених позовних вимог , доказів про сплату заборгованості відповідачем не надано.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

Суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин на які вона посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідач на пропозицію суду надати заперечення проти позову та докази, що їх підтверджують, викладену в ухвалах про відкриття провадження в адміністративній справі та про закінчення підготовчого провадження, жодних заперечень проти позову або доказів, що спростовують твердження позивача не надав.

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним яких – небудь судових витрат, тому такі витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Агропромтех» ( ідентифікаційний номер юридичної особи: 24878799 )   на користь Миронівського районного центру зайнятості – робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України  на випадок безробіття  заборгованість по внесках на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття в сумі 218 (двісті вісімнадцять) гривень 18 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно ч частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                     А.В. Музиченко