Рішення

від 21.03.2011 по справі 13/382-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/382-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.03.11р.

Справа № 13/382-10

За позовом  Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк 

до   закритого акціонерного товариства „КИЇВСТАР ДЖ. ЕС. ЕМ.” м. Київ  в особі філії

закритого акціонерного товариства „КИЇВСТАР ДЖ. ЕС. ЕМ.” у місті Дніпропетровську,

м. Дніпропетровськ  

про стягнення 44 297,46

Суддя  Первушин Ю.Ю.

Представники:

   від позивача: не з'явився;

від відповідача:   Васильєва  О. Б. - представник, довіреність від  22.03.2010р. №114;   

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк  (далі –позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області  з позовом до  Закритого акціонерного товариства "КИЇВСТАР ДЖ.ЕС.ЕМ.", м. Київ, в особі філії Закритого акціонерного товариства "КИЇВСТАР ДЖ.ЕС.ЕМ.", м. Дніпропетровськ  (далі –відповідач) у якому просить стягнути відповідача  на користь державного бюджету України неустойку в розмірі 44 297,46 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що листом №11-06-04-01312 від 10.02.2009 року позивач повідомив позивача про те, що термін дії договору оренди №2505/2006 від 27.02.2006 р.  нерухомого державного майна, укладений між сторонами, закінчився, а на новий термін договір продовжено не буде, у зв'язку з чим орендар зобов'язаний повернути майно з оренди балансоутримувачу за актом приймання –передачі.

Позивач звертає увагу суду на те, що відповідачем отримано вказаний лист 16.02.2009 р. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до листа балансоутримувача №471 від 21.02.2010 р. майно повернуто не було, акт приймання –передачі не підписувався, з огляду на що, на підставі приписів ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України позивачем за період з 17.02.2009 р. по жовтень 2010 року нарахована неустойка у розмірі 60 009,14 грн. за весь час прострочення повернення майна. Кошти, які були перераховані відповідачем після закінчення строку дії договору, а саме 15 711,68 грн., були зараховані як неустойка. Таким чином, відповідно до довідки про стан надходження платежів станом на 29.11.2010 р., борг з неустойки складає 44 297,46 грн. Позивач зазначає, що листом №11-06-03-12216 від 04.11.2009 р., який було отримано відповідачем нарочно, звернувся з вимогою про сплату неустойки, однак борг залишається не сплаченим.

Відповідач надав відзив на позов, відповідно до якого вимоги позивача не визнає як  такі, що суперечать чинному матеріальному праву та не підлягають задоволенню. Відповідач посилається на те, що розрахунок неустойки за період з 17 лютого 2009 року по жовтень 2010 року проведений позивачем всупереч діючому законодавству та обставинам справи. Відповідач зазначає, що даний розмір неустойки обмежений часом та розміром нарахування Господарським кодексом України, а також ч 2 ст. 258 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, та в задоволенні позовної заяви щодо стягнення неустойки у розмірі 44 297,46 грн. просить відмовити повністю.

На думку відповідача, за умовами ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), але при цьому слід враховувати те, що коли мова йде про юридичних осіб –суб'єктів господарювання, необхідно звертатися до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а отже стягнути неустойку з суб'єкта господарювання можна лише за шість місяців. З огляду на наведене, відповідач вважає, що нарахування неустойки за спірним договором мало проводитись позивачем за період з 17.02.2009 р. по 17.08.2009 р.

Також, з посиланням на ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності про стягнення неустойки за договором оренди за період з 17.02.2009 р. по 16.12.2009 р., у зв'язку з чим відповідач просить суд застосувати строк позовної давності відносно вимог позивача щодо стягнення неустойки за цей період.

Розгляд справи відкладався з 20.01.2011р. до 10.02.2011р., з 10.02.2011р. до 22.02.2011р.

Ухвалою суду від 22.02.2011 р. строк розгляду справи було продовжено до 10.03.2011 р. та відкладено розгляд справи на 10.03.2011 р.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу представниками сторін не заявлялось.

В судовому засіданні 10.03.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази у їх сукупності, господарський суд, -

                                                                 ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (далі –орендодавець, позивач) та Закритим акціонерним товариством "КИЇВСТАР ДЖ.ЕС.ЕМ.", в особі філії Закритого акціонерного товариства "КИЇВСТАР ДЖ.ЕС.ЕМ." у місті Дніпропетровську (далі –орендар, відповідач) було укладено договір оренди №2505/2006 (далі –Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме державне майно (далі –майно) –частину нежитлового вбудованого приміщення площею 7,0 кв.м. та частину даху площею 16,0 кв.м., яке розташоване за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Дніпропетровська, 7, що знаходиться на балансі Вищого професійного училища №123 м. Краматорськ (надалі –балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою майна за станом на 30.11.2005 р. – 9 190,00 грн.  Майно передається в оренду з метою розташування обладнання та антенно –фідерних пристроїв базової станції мобільного зв'язку та надання послуг мобільного зв'язку.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта –приймання передачі майна. 27 лютого 2006 року між сторонами складено акт приймання –передачі майна в оренду (т.1, а.с. 20).

У разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу. Орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається повернутим орендарем з моменту підписання сторонами зазначеними в п. 2.4 договору, акта приймання – передачі. Обов'язок по складанню акта приймання –передачі покладається на ту сторону, яка передає майно іншій стороні договору. (п. 2.4, 2.5 Договору).

Згідно з п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 360 днів, що діє з 27 лютого 2006 року до 22 лютого 2007 року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором при наявності згоди балансоутримувача.

22.02.2007 р. Договір не припинив свою дію, а в силу положень ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у зв'язку з відсутністю заяви однієї із сторін про припинення Договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору продовжив свою дію на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором до 17.02.2008 р. та 11.02.2009 р. відповідно.

Листом №11-06-04-01312 від 10.02.2009 р. Регіональне відділення фонду державного майна України по Донецькій області повідомило відповідача про те, що 11.02.2009 р. закінчується строк дії договору оренди №2505/2006 від 27.02.2006 р. та про необхідність терміново повідомити регіональне відділення про наявність наміру брати участь у конкурсі  на отримання права оренди державного майна на новий строк, а у протилежному випадку, після закінчення строку дії договору, повернути орендоване майно балансоутримувачу за актом приймання –передачі. Вказаний лист отримано відповідачем 16.02.2009 р., що підтверджується відповідним повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення ( т.1, а.с. 14).

З огляду на вищевказані обставини справи, господарський суд доходить висновку, що договір оренди №2505/2006 від 27.02.2006 р. припинив свою дію 11.02.2009 р.

Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правові наслідки припинення договору оренди щодо майна, яке є державною та комунальною власністю, встановлює також ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 1 ст. 27 зазначеного Закону, у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у  договорі  оренди.

У разі припинення договору оренди за обставин, зазначених у  частині  першій  цієї  статті, орендар окремого індивідуально визначеного майна зобов'язаний повернути це майно відповідному підприємству, господарському товариству, створеному в процесі приватизації (корпоратизації), або його правонаступнику (ч. 3 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення речі, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення.

Листом №11-06-03-12216 від 04.11.2009 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо сплати неустойки, який отримано нарочно представником відповідача (т.1, а.с. 10), що залишено відповідачем без виконання.

Позивач посилається на те, що балансоутримувач, листом №471 від 21.02.2010 р. повідомив позивача про те, що на теперішній час відповідач використовує державне майно, а питання щодо пролонгації даного договору між позивачем та відповідачем не вирішено. З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення законодавства, позивач вбачає підстави для застосування приписів ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної оплати за користування річчю за весь час прострочення, що і є причиною спору.

Вивчивши матеріали справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.4 Договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу. Орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається повернутим орендарем з моменту підписання сторонами зазначеними в п. 2.4 договору, акта приймання –передачі.

Обов'язок по складанню акта приймання –передачі покладається на ту сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п. 2.5 Договору).

В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язком не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Таким чином, як вбачається з наведених положень договору оренди, строк для повернення майна з оренди, у разі припинення договору, не встановлено. Лист позивача про припинення дії договору оренди відповідачем отримано 16.02.2009 р. (т.1, а.с. 14). З огляду на приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач був зобов'язаний в строк до 24.02.2009 р. повернути балансоутримувачу майно з оренди по акту приймання –передачі, оскільки такий обов'язок, згідно з умовами договору оренди покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Суд зазначає, що позивачем неправомірно нарахована неустойка за період з 17.02.2009р. по жовтень 2010 року з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення речі, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення, а за умовами ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Але при цьому слід враховувати, що коли мова йде про юридичних осіб –суб'єктів господарювання, необхідно звертатись до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Таким чином, з огляду на положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування неустойки мало проводитись позивачем лише за період з 24.02.2009 р. по 24.08.2009 р., тобто лише за шість місяців з моменту невиконання боржником зобов'язання.

Наведеної правової позиції дотримується Вищій господарський суд України в постановах №9/582 від 18 лютого 2010 року, №21/176/10 від 11 січня 2011 року, №24/62/10 від 02 лютого 2011 року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, останнім днем для нарахування неустойки є 24.08.2009 р., а отже за останнім днем для нарахування неустойки строк позовної давності, з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, сплив 24.08.2010 р.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява датована 14.12.2010 р. та направлена до господарського суду Дніпропетровської області 16.12.2010 р., про що свідчить поштовий штемпель на конверті (т. 1, а.с. 25), тобто з пропущенням строку позовної давності для стягнення неустойки.

В силу ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

09 березня 2011 року до господарського суду надійшла заява відповідача про застосування позовної давності  відносно вимог позивача щодо стягнення неустойки за період з 17.02.2009 р. по 16.12.2009 р. (т. 2, а.с. 1), крім того, про сплив позовної давності відповідач неодноразово заявляв у відзиві на позов та у доповненнях до відзиву на позов.

Враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, як того вимагає ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, наведені приписи законодавства, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відносяться на позивача.

Керуючись ч. 2 ст. 258, ч. 3, 4 ст. 267, ч. 1 ст. 549, ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 33, 34, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову  відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

 Ю.Ю. Первушин

Повний текст рішення складено18.03.2011 р.