Постанова

від 22.02.2011 по справі 25/214-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/214-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2011 року                                    Справа №  25/214-10

  Дніпропетровський          апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  головуючого Прокопенко А.Є.–доповідач,

  суддів: Дмитренко А.К., Прудников В.В.

при секретарі судового засідання Деббіш Г.В.

За участю представники сторін:

від позивача:  Кайнога Є.В. представник, довіреність № б/н  від 03.06.10;

від відповідача:  Стефлюк Ю.В. представник, довіреність № б/н     від 15.02.11;

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2010р. у справі  № 25/214-10

за позовом  публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ 

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Овен", с. Оленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області 

про стягнення 3 964 680 грн. 88 коп.

У відповідності зі ст. 77 господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувались перерви до 01.02.11р, 22.02.11р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.10р. по справі № 25/214-10 (суддя Чередко А.Є.) відмовлено в задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Овен", с. Оленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області 1 962 857 грн. 84 коп. основного боргу, 647743 грн. 09 коп. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по сплаті вартості товару та процентів за користування товарним кредитом, 392 571 грн. 57 коп. збитків та 118 309 грн. 24 коп. процентів за неправомірне користування коштами.

Оскаржуючи рішення господарського суду, публічне акціонерне товариство "Компанія "Райз" просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаржник посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого оскаржуване рішення не відповідає дійсним обставинам справи та чинному законодавству.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів скаржника.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього суми основного боргу у розмірі 2 652 695 грн. 05 коп., пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по сплаті вартості товару та процентів за користування товарним кредитом у розмірі 214 868 грн. 30 коп., збитків у розмірі 1 095 664,00 грн., процентів за неправомірне користування коштами у розмірі 1453 грн. 53 коп. за договором поставки сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту № 056-ДТ/20-506 від 26.09.2007р.

04.11.2010р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою позивач просить стягнути з відповідача 4 879 996 грн. 44 коп., у т.ч. суму основного боргу у розмірі 2 634 122 грн. 99 коп., пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по сплаті вартості товару та процентів за користування товарним кредитом - 869 260 грн. 59 коп., збитків у розмірі              1 217 843 грн. 08 коп., процентів за неправомірне користування коштами -       158 769 грн. 06 коп.

23.11.2010р. позивачем подано заяву про зміну розміру позовних вимог, за якою позивач просить стягнути з відповідача 1 962 857 грн. 84 коп. основного боргу, 647743 грн. 09 коп. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по сплаті вартості товару та процентів за користування товарним кредитом, 392571 грн. 57 коп.. збитків та 118 309 грн. 24 коп. процентів за неправомірне користування коштами.

26.09.2007 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір № 056-ДТ/20-506 поставки сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1. та п. 1.2. Договору, постачальник зобов'язався передати у власність покупця (відповідача) сільськогосподарську техніку (далі - товар) на умовах відстрочення кінцевого розрахунку на визначений договором строк та під процент, а покупець зобов'язався прийняти Товар, сплатити його ціну, а також проценти за користування товарним кредитом.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, гривнева вартість товару та її еквівалент в євро, термін оплати вартості товару та нарахованих процентів, асортимент, номенклатура, строк передачі товару покупцю та базис поставки, а також інші умови Договору, визначені сторонами в додатку № 1  та № 2 до Договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 2.1. Договору, ціна Договору становить ціну товару та суму нарахованих процентів за користування товарним кредитом. Ціна товару вказана в додатку № 1. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її еквівалент в іноземній валюті-доларі або євро. Конкретна валюта еквіваленту вказується в додатку № 1.

Додатком № 1 до Договору встановлена ціна товару за одиницю у гривні та загальна вартість товару у розмірі 3 932 020,00 грн. з ПДВ, а також ціна за одиницю товару з ПДВ в валюті еквіваленту євро, загальна вартість якого становить 552 250,00 євро за офіційним курсом гривні до євро –7,12.

На виконання умов Договору, постачальник 17.05.2008р. передав покупцю товар,  передбачений договором, а саме: Зрошувальна система Сenterliner 5000 СLS-Т - в кількості 2 шт., Зрошувальна система Linestar LS-Т - в кількості 2 шт. загальною вартістю 3 932 020 грн. 02 коп., що підтверджується відповідною видатковою накладною, довіреністю на одержання та не заперечується відповідачем.

Строки проведення платежів та кінцевий термін оплати товару зазначені у п. 2.3. Договору. Так, остаточний платіж відповідач зобов'язаний був здійснити 15.06.2010р. у сумі 550494,00грн.

Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості по оплаті вартості поставленого товару у сумі 1 962 857,84 грн. основного боргу, яка згідно з розрахунком позовних вимог складає суму курсової різниці між вартістю товару (3 932 020,00 грн.) за курсом євро до гривні  (7,12) на час передачі товару (17.05.2008р.) та вартістю товару (6 089 218,98грн.) за курсом євро до гривні (11,0262) на час розгляду справи (02.11.2010р.) з врахуванням нарахованих позивачем відсотків за товарним кредитом  у сумі 256 855,86грн. та за мінусом здійснених Відповідачем оплат у сумі  4 383 217,00грн. (6 089 218,98грн. + 256 855,86грн. - 4 383 217,00грн. = 1 962 857,84грн.).

Як встановлено матеріалами справи, відповідачем була сплачена вартість одержаного товару наступним чином: 28.12.2007р. сплачено 1 179 606,00грн., 30.12.2008р. –550480,00грн., 13.03.2009р. - 550480,00грн., 25.09.2009р. - 550480,00грн., 03.03.2010р. - 550480,00грн., 26.10.2010р. - 550494,00грн. Також, 26.10.2010р. відповідачем було сплачено на користь позивача відсотки за товарним кредитом у сумі 451 197,00грн. за платіжним дорученням № 14413 від 26.10.10р.. Всього сплачено відповідачем за договором на користь позивача 4 383 217,00грн.

Отже, на час пред'явлення позову у суді –14.09.2010р. відповідач мав заборгованість по сплаті останнього платежу у сумі 550494,00грн., але на час розгляду справи сплатив повну вартість поставленого товару у сумі                   3 932 020,00 грн.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі про те, що умовами договору чітко передбачена зміна розміру періодичних платежів в залежності від курсу іноземної валюти, які обґрунтовані посиланням на умови п.2.4 договору.

Як вбачається з умов договору, зміна вартості поставленого товару та розміру періодичних платежів в залежності від курсу іноземної валюти взагалі не передбачена.

Відповідно п.2.1 договору –ціну договору становить ціна товару та сума нарахованих процентів за користування товарним кредитом. Ціна товару вказана в додатку №1. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її еквівалент в іноземній валюті –USD або EUR (надалі еквівалент). Конкретна валюта еквіваленту вказується в додатку №1. Право покупця придбати товар по ціні, вказаній в п.1 додатку №1 припиняється в момент, коли офіційний курс гривні до валюти еквіваленту зросте більш ніж на 5 (п'ять)% від того, який існував на день підписання договору (вказується в додатку №1).

Таким чином, виходячи із тексту зазначеного пункту застосування зміни ціни товару в залежності від офіційного курсу гривні до валюти еквіваленту, відноситься тільки до права покупця придбати товар по ціні, вказаній в п.1 додатку 1, яке вважається припиненим у момент зростання офіційного курсу більше ніж на 5% від того, який існував на день підписання договору.

Пунктом 2.3. Договору встановлений порядок оплати вартості (ціни) товару - періодичні платежі чітко встановленого розміру у валюті України.

Отже, сторони погодили певну ціну товару у валюті України, при цьому жодною умовою договору не передбачено зміну ціни товару на час проведення розрахунку, в тому числі і в залежності від зміни курсу іноземних валют.

Офіційний курс гривні до еквіваленту в іноземній валюті враховується під час обчислення процентів за користування товарним кредитом (пункт 2.4. договору), але в цьому випадку встановлюється курс на момент нарахування відсотків (щомісячно), а не на день звернення з позовом до суду.

Як вбачається із позовних вимог для визначення розміру заборгованості позивачем застосовано курс гривні до Євро на час розгляду справи у суді –02.11.10р., що також не передбачено умовами договору.

Таким чином господарський суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні вимог по стягненню курсової різниці у сумі 1 706 001 грн. 98 коп.

Відповідно матеріалам справи на час звернення позивача з позовом до суду у відповідача існувала заборгованість за поставлений товар в сумі                550 494 грн. Під час розгляду справи відповідач платіжним доручення №14412 від 26.10.2010р. перерахував позивачу заборгованість в сумі 550 494 грн.       (а.с. 59).

Господарським судом обґрунтовано встановлено, що на час розгляду позовних вимог в останній редакції, у відповідача відсутня заборгованість за поставлений товар.

Господарський суд у мотивувальній частині рішення визнав необґрунтованими позовні вимоги по стягненню з відповідача відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 256 855 грн. 86 коп. за підстав відсутності обґрунтованого розрахунку відсотків відповідно умов договору, відсутній такий розрахунок і у додатку до заяви про зміну розміру позовних вимог, оскільки з наданого розрахунку не вбачається строку, за який нараховуються та сплачуються відсотки та офіційного курсу гривні до Євро на дату платежу відсотків згідно з п.п.2.4, 2.7 договору.

Позивачем на підставі п. 7.2. Договору нарахована пеня в розмірі 0,3% за кожний день прострочки платежів на суму заборгованості 1 962 857,84грн. за період з 15.06.2010р. по 02.11.2010р. у сумі 647 743,09грн. та на підставі п. 7.4. договору, ст. 625 ЦК України - відсотки за неправомірне користування коштами у розмірі 20% річних з простроченої суми 1 962 857,84грн. за період з 15.06.2010р. по 02.11.2010р. у сумі 118 309,24грн.

Вказаний розрахунок пені є неправомірним, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 2 ст. 343 ГК України,  розмір пені за прострочку платежів, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Аналогічне обмеження розміру пені встановлено у п.7.2. Договору.

В період нарахування пені облікова ставка НБУ становила з 08.06.10р. –9,5%, з 08.07.10р. –8,5%, з 10.08.10р. –7,75% річних, тож розмір пені не повинен перевищувати подвійну облікову ставку від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками господарського суду, який зазначив, що розрахунок пені здійснено позивачем без врахування вимог п.6 ст. 232 ГК України, позивачем не визначено у розрахунку пені строків виникнення зобов'язання з оплати вартості товару, які встановлені у п.2.3 договору та строків виникнення зобов'язання з оплати відсотків за користування товарним кредитом, які встановлені у п. 2.4 договору та є щомісячними.

Також безпідставно здійснено і нарахування позивачем 20% річних з простроченої суми 1 962 857 грн. 84 коп. за період з 15.06.10р. по 02.11.2010р. на суму 118 309 грн. 24 коп., оскільки вони нараховані на суму заборгованості відповідача за договором, що не відповідає обставинам справи.

Відповідач платіжним дорученням №14413 від 26.10.10р. перерахував позивачу 451 197 грн. з призначенням платежу: оплата процентів за користування товарним кредитом.

Згідно відзиву від 23.11.10р. на заяву про зміну підстав позову в останній редакції, відповідач надав пояснення щодо додатково здійсненої оплати.

Згідно пояснень відповідача та наданого розрахунку, пеня за нарахований позивачем період становить суму в розмірі 48 396 грн. 75 коп., 20% річних –        58 837 грн., які розраховані виходячи із боргу в сумі 807 349 грн. 86 коп.            (550 494 грн. –заборгованість на момент порушення провадження у справі + 256 855 грн. 86 коп. –проценти за користування товарним кредитом, нараховані позивачем).

26.10.2010р. платіжними дорученнями №14413 та №14412 відповідачем сплачено на користь позивача 1 001 691 грн.

Господарський суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні збитків в сумі 392 571 грн. (в розрахунку до заяви зазначено 1 217 843 грн. 80 коп., нарахованих на підставі п. 7.3 договору, яким передбачено  відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є:  втрати,  яких  особа  зазнала  у  зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі,  а також витрати,  які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);  доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками  розуміються  витрати,  зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які  управнена  сторона  одержала  б  у  разі  належного виконання   зобов'язання   або   додержання   правил  здійснення господарської діяльності другою стороною.

За ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків є правопорушення, яке включає у якості складових елементів: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв'язок між ними, а також вину особи, що заподіяла збитки.

Як встановлено господарським судом, здійснення розрахунку розміру збитків, виходячи з вартості товару з урахуванням курсової різниці станом на 02.11.2010р. не відповідає умовам договору, позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесення ним будь-яких збитків, внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором та наявності повного складу цивільного правопорушення, яке б давало підстави для стягнення збитків у розмірі, що передбачений пунктом 7.3 договору.

Як зазначає скаржник у апеляційній скарзі відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються між іншими додаткові витрати понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Також скаржник посилається на те, що представником позивача в судових засіданнях неодноразово наголошувалося, що додатковими витратами є відсотки, сплачені позивачем фінансовим установам за користування кредитом, отриманим від банку під відсотки для поповнення оборотних коштів, що сталося через порушення відповідачем строку та порядку розрахунків за договором. Таким чином ці збитки завдані позивачу саме невиконанням відповідачем зобов'язання за договором.

Відповідно ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем при розгляді справи доказів понесення зазначених збитків не надано.

Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених господарським судом обставин справи і здійснених за результатами їх розгляду правомірних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Посилання скаржника на помилкове встановлення господарським судом у описовій частині рішення ціни поставленого товару в розмірі 404 850 євро замість 552 250 євро не змінює висновків господарського суду про безпідставність заявлених позовних вимог як в частині стягнення курсової різниці вартості товару так і додаткових нарахувань.

Апеляційний господарський суд погоджується з доводами господарського суду про безпідставне посилання відповідача на не укладення сторонами Договору внаслідок не узгодження істотної умови Договору щодо ціни товару, які ґрунтуються на тому, що згідно з ч. 2 п. 2.1. Договору право Покупця придбати товар по ціні, вказаній в п. 1 додатку № 1 припиняється в момент, коли офіційний курс гривні до валюти еквіваленту зросте більш ніж на 5% від того, який існував на день підписання договору, оскільки Договір було фактично виконано сторонами, що свідчить про узгодження ними усіх істотних умов необхідних для його укладення та виконання.

Керуючись ст.ст.103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз", м. Київ - відмовити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2010р. у справі  №25/214-10 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий                                                                        А.Є.Прокопенко

Суддя                                                                                    А.К. Дмитренко

Суддя                                                                                   В.В. Прудніков

Постанова складена 28.02.2011р.