Рішення

від 17.02.2011 по справі 6/613-21/98

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД мі ста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницьк ого,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/613-21/98 17.02.11

За позовом Єврейс ької релігійної громади міст а Києва

до 1. Держаного комі тету архівів України,

2. Центрального держав ного історичного архіву Укра їни

третя особа без самостійни х вимог на предмет спору

Кабінет Міністр ів України

за участю Прокура тури міста Києва

про визнан ня права власності на Сувої Т ори

Колегія суддів у скл аді:

Головуючий суддя Шевч енко Е.О.

суддя Спичак О.М.

суддя Мандриченко О.В.

Представники сторін:

Від позивача Коломієць Є.В. (дов. від 12.07.10р.)

Кальні ченко Н.І. (дов. від 12.07.10р.)

Ве жніна Л.Я. (дов. від 12.07.10р.)

По спєлова О.Ю. (дов. від 12.07.10р.)

Від відповідача 1) Ш вець О.І. (дов. №10 від 10.01.11р.)

2) Кісіль І.М. (директор )

Від третьої особи Паламарчук Е.В. (дов. № 29-22/514 від 31.12.10р.)

Від прокуратури Цюк ало Ю.В. (посв. № 274 від 16.12.09р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суд у міста Києва звернулася з по зовом Єврейська релігійна гр омада міста Києва до Державн ого комітету архівів України про повернення у власність Є врейської релігійної громад и міста Києва, як правонаступ ниці 1-ї рабинської ділянки єв рейської громади міста Києва , сувоїв Тори (фонд 1269, оп.1, Спр. 1; 10; 23; 26; 27; 28; 36; 40; 53; 59; 63; 68; 70; 76; 92; 95; 99; 104), що знаход яться в чужому незаконному в олодінні Державного комітет у архівів України.

Ухвалою Господарського су ду міста Києва від 16.11.09 залучен о до участі у справі іншого ві дповідача - Центральний держ авний історичний архів Украї ни.

До прийняття рішення по спр аві позивач змінив предмет п озову, подавши відповідну за яву. Зокрема, позивач просить визнати право власності Євр ейської релігійної громади м іста Києва, як правонаступни ці 1-ї рабинської ділянки євре йської громади міста Києва, н а сувої Тори (фонд 1269, оп.1, Спр. 1; 10; 23; 26; 27; 28; 36; 40; 53; 59; 63; 68; 70; 76; 92; 95; 99; 104).

Рішенням Господарського с уду міста Києва (Головуючий с уддя Ковтун С.А., судді Чеберяк П.П., Головатюк Л.Д.) від 11.03.2010р. у с праві №6/613 в задоволенні позов них вимог відмовлено повніст ю.

Постановою Київського апе ляційного господарського су ду від 02.07.2010р. № 6/613 апеляційну ска ргу Єврейської релігійної гр омади міста Києва на рішення Господарського суду міста К иєва від 11.03.2010р. залишено без за доволення, а рішення Господа рського суду міста Києва від 11.03.2010р. у справі №6/613 - без змін.

Постановою Вищого господа рського суду України від 04.10.2010р . №6/613 касаційну скаргу Єврейсь кої релігійної громади міста Києва задоволено, постанову Київського апеляційного гос подарського суду від 02.07.2010р. та рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2010р. у справі №6/613 скасовано, а справу переда но на новий розгляд до Господ арського суду міста Києва в і ншому складі суду.

Дослідивши матеріали спра ви, оглянувши оригінали копі й документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслуха вши пояснення представників , всебічно і повно з' ясувавш и всі фактичні дані, на яких ґр унтується позовні вимоги та заперечення, об' єктивно оці нивши докази, які мають значе ння для розгляду справи і вир ішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно акту Центральн ого державного історичного а рхіву України від 31.01.2009 р. № 18 «Пр о видавання документів у тим часове користування», Єврейс ькій релігійній громаді міст а Києва, на підставі листа Гол овного рабина України м. Києв а від 11.05.2007 р. № 30 та дозволу голов и Державного комітету архіві в України від 11.05.2007 р., було надан о в тимчасове користування д ля використання під час відп равлення релігійних обрядів колекцію тор староєврейсько ю мовою у 18 справах загальною кількістю 1100 фрагментів, номе р фонду - 1269, справи: № 1 (довжина 48360, ширина 530, довжина стовпця 416, кількість фрагментів 79); № 10 (до вжина 39900, ширина 440, довжина стов пця 350, кількість фрагментів 73); № 23 (довжина 34860, ширина 352, довжин а стовпця 270, кількість фрагме нтів 59); № 26 (довжина 30590, ширина 330, д овжина стовпця 250, кількість ф рагментів 59); № 27 (довжина 36210, шири на 450, довжина стовпця 350, кількі сть фрагментів 56); № 28 (довжина 431 20, ширина 550, довжина стовпця 430, к ількість фрагментів 67); № 36 (дов жина 35825, ширина 420, довжина стовп ця 325, кількість фрагментів 60); № 40 (довжина 42850, ширина 530, довжина стовпця 405, кількість фрагмент ів 63); № 53 (довжина 40990, ширина 518, дов жина стовпця 400, кількість фра гментів 59); № 59 (довжина 36495, ширина 435, довжина стовпця 360, кількіст ь фрагментів 55); № 63 (довжина 42535, ш ирина 530, довжина стовпця 400, кіл ькість фрагментів 42); № 68 (довжи на 42796, ширина 490, довжина стовпця 380, кількість фрагментів 68); № 70 (д овжина 41875, ширина 550, довжина сто впця 425, кількість фрагментів 64); № 76 (довжина 39675, ширина 520, довжи на стовпця 375, кількість фрагм ентів 65); № 92 (довжина 41895, ширина 523, довжина стовпця 395, кількість фрагментів 55); № 95 (довжина 41475, ши рина 510, довжина стовпця 405, кіль кість фрагментів 63); № 99 (довжин а 36825, ширина 435, довжина стовпця 345, кількість фрагментів 56); № 104(д овжина 45060, ширина 520, довжина сто впця 390, кількість фрагментів 57) (далі - спірне майно).

26.08.2009 р. позивач звернувся до Д ержавного комітету архівів У країни з листом № 71 з прохання м, на підставі Указу Президен та України від 24.10.2007 р. № 1004/2007 «Про передачу іудейським релігій ним громадам України сувоїв Тори», передати у власність Є врейській релігійній громад і міста Києва Сувої Тори (фонд 1269, оп. 1, спр. 1; 10; 23; 26; 27; 28; 36; 40; 53; 59; 63; 68; 70; 76; 92; 95; 99; 104), які знаходяться у нього в т имчасовому довгострокову ко ристуванні.

У відповідь на вищевказани й лист Державний комітет арх івів України повідомив позив ача, що «на виконання Указу Пр езидента України від 24.10.2007 р. № 100 4/2007 за дорученням Кабінету М іністрів України було ство рено міжвідомчу робочу групу з представників Міністерств а культури і туризму, Державн ого комітету архівів, Мініст ерства юстиції, Державного к омітету у справах національн остей та релігій, Національн ої академії наук за участю пр едставників єврейських гром адських організацій, яка за р езультатами інвентаризації сувоїв Тори, що зберігаються в державних архівах, бібліот еках і музеях, та вивчення нор мативно-правової бази з дано го питання зробила висновок, що вилучення сувоїв Тори з і складу Національного архів ного фонду і передача їх у вла сність іудейських релігійни х громад суперечить чинному законодавству України. Во дночас за рекомендаціями між відомчої робочої групи в уст ановленому законом порядку ф рагменти сувоїв Тори, що не ма ли культурної цінності і не п ідлягали відновленню у перві сному вигляді, було вилучено з фондів державних архівів і на прохання Координаційної ради всеукраїнських об' єдн ань іудейських громад і орга нізацій передано місцевим ре лігійним громад для захороне ння згідно традицій іудаїзму . Крім того, враховуючи інтере си віруючих громадян України щодо використання під час бо гослужіння певних видів доку ментів Національного архівн ого фонду, Держкомархів нака зом від 26.06.2008 р. № 133 затвердив змі ни до Порядку користування д окументами НАФ, що належать д ержаві, територіальним грома дам. Цими змінами зокрема пер едбачено, що релігійним орга нізаціям документи богослуж бового характеру можуть вида ватися у тимчасове користува ння на строк до одного року за умови проведення їх грошово ї оцінки, а також страхування одержувачем.»(лист від 31.08.2009 р. № 01-1777).

Позовні вимоги Єврейської релігійної громади міста Ки єва обґрунтовані тим, що пози вач як фактичний правонаступ ник 1-ї рабинської дільниці ре лігійної громади міста Києва (яку було створено 19.04.1906 р.) є нал ежним власником Сувої Тори, я кі є предметом спору у даній с праві, та які були вилучені на початку 30-х років ХХ ст. з Хорал ьної синагоги, в приміщенні я кої на даний час розташовуєт ься Єврейська релігійна гром ада міста Києва. При цьому, в с воїх доводах позивач посилає ться на ч. 2 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релі гійні організації», Розпоряд ження Президента України від 22.06.1994 р. № 53/94-рп «Про повернення р елігійним організаціям куль тового майна», Указ Президен та України від 21.03.2002 р. № 279/2002 «Про н евідкладні заходи щодо остат очного подолання негативних наслідків тоталітарної полі тики колишнього Союзу РСР ст осовно релігії та відновленн я порушених прав церков і рел ігійних організацій», Указ П резидента України від 24.10.2007 р. № 1004/2007 «Про передачу іудейським релігійним громадам України сувоїв Тори».

Правом власності, згідно ст . 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своє ю волею, незалежно від волі ін ших осіб. Власникові належат ь права володіння, користува ння та розпоряджання своїм м айном (ст. 317 ЦК України).

Здійснення права власност і полягає у володінні, корист уванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 с т. 319 ЦК України). Отже, повнота п анування власника над річчю означає можливість здійснен ня з цією річчю будь-яких дій, не заборонених законом.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цив ільними правами законом вста новлена його непорушність (ч . 1 ст. 321 ЦК України). Виходячи зі змісту даної норми, ніхто не м оже бути протиправно позбавл ений цього права чи обмежени й у його здійсненні.

Згідно з ч. 2 ст. 321 ЦК України, о соба може бути позбавлена пр ава власності або обмежена у його здійсненні лише у випад ках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, позитивний асп ект права власності означає можливість реалізації прав н а річ (майно) без участі всіх і нших осіб, а негативний - усу нення всіх інших осіб від реч і і захист її від всіх цих осіб .

Одним із способів захисту п рава власності є визнання йо го в судовому порядку.

Відповідно до ст. 392 ЦК Україн и власник майна може пред'яви ти позов про визнання його пр ава власності, якщо це право о спорюється або не визнається іншою особою, а також у разі в трати ним документа, який зас відчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту пр ава власності пов'язаний з ти м, що право власності має спир атись на певний титул, щоб бут и доведеним перед іншими осо бами. Саме суд вразі виникнен ня спору здійснює це доведен ня.

Отже, рішення суду про визна ння права власності, яке прий нято за результатами розгляд у позову, поданого в порядку с т. 392 ЦК України, є правозахисни м актом і спрямоване на захис т наявного у позивача права в ласності.

У зв' язку з цим, момент вин икнення права не залежить ві д набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наяв ність у позивача до зверненн я до суду тих матеріально-пра вових актів, з якими закон пов ' язує виникнення права влас ності.

Тобто, підставою для зверне ння до суду з позовом про визн ання права власності, згідно ст. 392 ЦК України, є оспорення а бо не визнання існуючого пра ва, а не намір набути вказане п раво за рішенням суду.

Як встановлено судом, ві дповідно до наказу Народного комісара внутрішніх справ У РСР від 01.12.1943 р. № 021 «Про реоргані зацію державних архівів Укра їнської РСР у відповідності до затвердженої РНК СРСР сіт кою»(Т. 1 а.с. 114-115), було утворено Ц ентральний державний істори чний архів в м. Києві, до склад у якого було включено докуме нтальні матеріали ліквідова ного Центрального архіву дав ніх актів в м. Києві.

Згідно переліку фондів від ділу давніх актів ЦДІА УРСР , затвердженого начальнико м ЦДІА УРСР 26.12.1958 р. (Т. 1 а.с. 116), п ід № 1269 було сформовано фонд - колекція тор ХVIІІ ст. на давнь оєврейській мові. У відповід ності до довідки старшого на укового співробітника від 18.01 .1969 р. (Т. 1 а.с. 123), фонд 1269 поступив до ЦДІА УРСР у 1944 р. з колишньо го архіву давніх актів в м. Киє ві.

Законом України «Про Націо нальний архівний фонд та арх івні установи», який введено в дію 29.01.1994 р., регулюються відно сини, пов' язані з формуванн ям, обліком, зберіганням і вик ористанням Національного ар хівного фонду, та інші основн і питання архівної справи.

Згідно ст. 1 Закону України « Про Національний архівний фо нд та архівні установи», доку мент Національного архівног о фонду - архівний документ, ку льтурна цінність якого визна на відповідною експертизою т а який підлягає державному о бліку і зберіганню; Націонал ьний архівний фонд - сукупніс ть архівних документів, що ві дображають історію духовног о і матеріального життя Укра їнського народу та інших нар одів, мають культурну цінніс ть і є надбанням української нації.

Пунктом 2 Постанови Верховн ої Ради України від 24.12.1993 р. № 3815-XII «Про порядок введення в ді ю Закону України «Про Націон альний архівний фонд і архів ні установи»до складу Націон ального архівного фонду відн есено архівні документи, які на час введення в дію цього За кону знаходяться на державно му обліку.

Частиною 3 статті 8 Закону Ук раїни «Про Національний архі вний фонд і архівні установи »(далі - Закон) передбачено, щ о архівні документи, що нагро мадилися за час діяльності о рганів державної влади, держ авних підприємств, установ т а організацій, а також докуме нти, що передані державним ар хівним установам іншими юрид ичними і фізичними особами б ез збереження за собою права власності, є власністю держа ви.

Положенням про Центральни й державний історичний архів України, затвердженим наказ ом Державного комітету архів ів України від 25.04.2002 р. № 31, (далі - Положення) передбачено, що Це нтральний державний історич ний архів України є держаним органом, який виконує завдан ня та функції держави з управ ління архівною справою та ді ловодством, забезпечує реалі зацію державної політики в ц ій сфері, облік, збереженість документів Національного ар хівного фонду загальнодержа вного значення використанн я їх інформації. Згідно підпу нкту 3 пункту 4 Положення, Цент ральний державний історичн ий архів України здійснює в у становленому порядку право в ласності на документи Націон ального архівного фонду, що з берігаються в ньому та належ ать державі.

За таких обставин, спірні су вої Тори є власністю держави як архівні документи, що вход ять до складу Національного архівного фонду.

Документи Національного а рхівного фонду, що належать д ержаві, територіальним грома дам, не можуть бути об' єктом приватизації, купівлі-прода жу, застави або інших угод, пов ' язаних з передачею права в ласності, і надаються лише в т имчасове користування. Право власності на зазначені доку менти може бути передане лиш е згідно з міжнародними дого ворами, згода на обов' язков ість яких надана Верховною Радою України, і законами У країни (ч. 1 ст. 10 Закону).

У відповідності до ч. 2 ст. 17 За кону України «Про свободу со вісті та релігійні організац ії»культові будівлі і майно, які становлять державну вла сність, передаються організа ціями, на балансі яких вони зн аходяться, у безоплатне кори стування або повертаються у власність релігійних органі зацій безоплатно за рішенням и обласних, Київської та Сева стопольської міських держав них адміністрацій, а в Респуб ліці Крим - Уряду Республіки К рим.

Пунктом 3 Указу Президента У країни від 04.03.1992 р. № 125/92 «Про захо ди щодо повернення релігійни м організаціям культового ма йна»доручено Раді Міністр ів Кримської АРСР, виконавч им комітетам обласних, Київс ької та Севастопольської міс ьких Рад народних депута тів організувати інвентариз ацію культового майна, що збе рігається у фондах державних музеїв і архівів, для вирішен ня у встановленому порядку п итання про можливість його п одальшого використання за пр изначенням.

Згідно Розпорядження През идента України від 22.06.1994 р. № 53/94-рп «Про повернення релігійним організаціям культового май на», місцевим органам держав ної виконавчої влади було до ручено забезпечити до 1 грудн я 1997 року передачу у безоплатн е користування або поверненн я безоплатно у власність рел ігійних організацій культов их будівель і майна, які переб увають у державній власності та використовуються не за пр изначенням.

Указом Президента України від 21.03.2002 р. № 279/2002 «Про невідкладн і заходи щодо остаточного по долання негативних наслідкі в тоталітарної політики коли шнього Союзу РСР стосовно ре лігії та відновлення порушен их прав церков і релігійних о рганізацій»доручено Кабіне ту Міністрів України: утв орити до 1 травня 2002 року міжвід омчу комісію для підготовки пропозицій щодо відновлення прав церков і релігійних орг анізацій, які були порушені в наслідок проведення колишні м Союзом РСР тоталітарної по літики стосовно релігії, та о працювання механізмів подол ання негативних наслідків та кої політики; розробити до 1 ве ресня 2002 року перспективний п лан заходів, спрямованих на в ідновлення порушених прав це рков і релігійних організаці й, зокрема на повернення їм ко лишніх культових будівель, і ншого церковного майна (в том у числі приміщень), що перебув ають у державній власності і використовуються не за приз наченням.

Указом Президента України від 24.10.2007 р. № 1004/2007 «Про передачу і удейським релігійним громад ам України сувоїв Тори»було доручено Кабінету Міністр ів України опрацювати у міс ячний строк питання щодо пер едачі в установленому порядк у іудейським релігійним гром адам України сувоїв Тори, що п еребувають у Національному а рхівному фонді України.

З положень вищевказаного У казу Президента не вбачаєтьс я, що передача сувоїв Тори, що перебувають у Національному архівному фонді України, пов инна відбуватися обов' язко во у власність іудейським ре лігійним громадам України. Т акож, даний Указ не може вважа тися підставою виникнення у позивача права власності на спірне майно.

Пунктом 6 Порядку утворення та діяльності комісій з пров едення експертизи цінності д окументів, затвердженого пос тановою Кабінету Міністрі в України від 08.08.2007 р. № 1004 «Про п роведення експертизи ціннос ті документів», заборонено в илучати з Національного архі вного фонду, зокрема, докумен ти, створені у період до 1946 року .

Відповідно до пунктів 4.2. та 4 .5. Порядку користування докум ентами Національного архівн ого фонду України, що належат ь державі, територіальним гр омадам, затвердженого наказо м Державного комітету архіві в України від 24.11.2005 р. № 139, в окреми х випадках, як виняток, з огляд у на особливості використанн я документної інформації (ек спонування на виставках, бог ослужіння, підготовка факсим ільних видань, здійснення по рівняльного джерелознавчог о аналізу, судово-слідчі дії, і нтенсивне термінове викорис тання великого обсягу інформ ації з конкретною виробничою метою тощо) оригінали докуме нтів НАФ можуть видаватися ю ридичним особам у тимчасове користування за межами архів у. Документи НАФ видаються дл я користування поза архівом, як правило, на строк, що не пер евищує одного місяця. Релігі йним організаціям документи богослужбового характеру (п редмети культу) можуть видав атися у тимчасове користуван ня на строк, що не перевищує од ного року, за умови проведенн я їх грошової оцінки, а також с трахування одержувачем.

Таким чином, спірне майно, а саме колекція тор ХVІІІ ст. ст ароєврейською мовою у 18 справ ах загальною кількістю 1100 фра гментів (номер фонду - 1269, спра ви №№ 1; 10; 23; 26; 27; 28; 36; 40; 53; 59; 63; 68; 70; 76; 92; 95; 99; 104), які перебувають у Національному архівному фонді та належать на праві власності державі, м ожуть бути надані релігійним організаціям лише в тимчасо ве користування для використ ання під час відправлення ре лігійних обрядів.

Крім того, як встановлено су дом на момент подання позову у даній справі спірні сувої Т ори знаходились саме у тимча совому користуванні Єврейсь кої громади міста Києва на пі дставі акту Центрального дер жавного історичного архіву У країни від 31.01.2009 р. № 18 «Про видав ання документів у тимчасове користування», та позивачем не заперечувався факт їх нал ежності на праві власності д ержаві на час складання вказ аного акту.

Постановою Київського губ ернського правління від 19.04.1906 р . (Т. 1 а.с. 22-24), Київський міський р абинат було поділено на дві д ільниці, до першої віднесено єврейське населення районів Печерської, Дворцової, Либід ської та Бульварної поліцейс ьких дільниць, а також с. Димії вки, Солом' янки, Шуявки, Бояр ки та с. Будаївки; до другої ві днесено поліцейські дільниц і - Подільська, Плоська, Стар окиєвська та Лук' янівська. Згідно листа Київського, Под ільського та Волинського ген ерал-губернатора від 22.04.1909 р. № 5 216, на території міста Києва ді яло чотири єврейські молельн і (Т. 1 а.с. 27-28).

Відповідно до протоколу за сідання президії Київської м іської ради від 25.08.1926 р. (Т. 1 а.с. 107) б уло вирішено розірвати догов ір з релігійною громадою Хор альної синагоги по вул. Борох ова, 13, а синагогу передати в ко ристування під клуб єврейськ им трудящим, робітникам і кус тарям. На засідання Великої п резидії Всеукраїнського цен трального виконавчого коміт ету від 22.09.1926 р. було затверджен о постанову Київської міськр ади та Окрвиконкому щодо вил учення єврейської хоральної синагоги з відання релігійн ої громади та передачі цієї с инагоги організованому євре йському робітництву та куста рям для культурно-освітніх п отреб (Т. 1 а.с. 108-110). Крім того з вка заних документів, а також зве рненні уповноважених синаго ги по вул. Борохова, 19 (Т. 1 а.с. 112 ) та листа секретаріату ЦВК УРСР від 23.05.1937 № 1922 (Т. 1 а.с. 113) вбачається , що в 20-30-х рр. ХХ ст. окрім Хораль ної синагоги в місті Києві іс нувала ще Купецька синагога по вул. Борохова, 19, яку було зак рито відповідно до постанови Президії ЦВК УРСР від 04.12.1936 р., та що в центральній частині міс та Києві діяло чотири єврейс ькі молельні по вулицях Зали вчого, Червоноармійській, Дм итрівській та Петровській Яр.

З вказаних документів не вб ачається, що при закритті дію чих у місті Києві синагог від бувалося вилучення культово го майна, в тому числі сувої То ри.

До введення в дію Закону Укр аїни «Про свободу совісті та релігійні організації»все м айно церковних і релігійних громад в Україні було визнан о державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративно го кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавст во не було визнано нечинним з дня його прийняття, тобто так им, що не породило правових на слідків. Тому держава є належ ним власником культових буді вель і майна, а відтак має пра во володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівля ми і майном, а також вчиняти що до цих майнових об' єктів бу дь-які дії, що не суперечать за кону. Тому в господарських судів немає підстав для задо волення позовних вимог реліг ійних організацій до відпові дних державних органів про в изнання права власності на к ультові будівлі і майно або п ро зобов' язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в кори стування, оскільки інше ріше ння порушує право державної власності, виходячи із зміст у чинного законодавства. ( Підпункт 9.8 пункту 9 роз' ясне ння президії Вищого арбітраж ного суду України від 29.02.96 N 02-5/109 « Про деякі питання, що виникаю ть при застосуванні Закону У країни «Про свободу совісті та релігійні організації»).

Втрата чинності Адміністр ативним кодексом Українсько ї РСР 1927 року (відповідно до Ука зу Президії Верховної Ради Української РСР від 21.08.1985 р. № 807-XI «Про визнання деяких закон одавчих актів Української РС Р такими, що втратили чинніст ь у зв' язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопоруш ення») на час виникнення спір них відносин сторін у справі не усуває юридичних наслідк ів виконання приписів цього Кодексу в період його чиннос ті. Це стосується, зокрема, і н аслідків виконання припису с татті 366 названого законодавч ого акта щодо визнання культ ових будівель і майна держав ою власністю.

Крім того, Єврейська релігі йна громада м. Києва не надала суду відповідних та належни х доказів (довідки державних архівних установ, Державног о комітету України у справах релігій, архівні документи р елігійних організацій, рішен ня місцевих органів влади) то го, що спірне майно належало с аме єврейській громаді 1-ї раб инської дільниці міста Києва , правонаступником якої вваж ає себе позивач.

Посилання позивача, в підтв ердження належності докумен тів з фонду ЦДІА України № 1269 «Колекція тор староєвре йською мовою»як культового м айна колишній єврейській гро маді 1-ї рабинської дільниці м іста Києва, на Опис предметів релігійного культу, які знах одяться в хоральній синагозі Бродського та на Опис предме тів релігійного культу, які з находяться в портняжеско-рем есленій синагозі (низ синаго ги Бродського) від 25.04.1919 р. (Т. 1 а.с. 85-86), є безпідставними, оскільк и з вказаних описів не вбачає ться, що саме спірне майно зна ходилось в приміщеннях вказа них синагог та перебувало са ме у єврейської громади 1-ї раб инської дільниці міста Києва .

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК У країни, кожна сторона повинн а довести ті обставини, на які вона посилається як на підст аву своїх вимог і заперечень . докази подаються сторонами та іншими учасниками судово го процесу. Обставини справи , які відповідно до законодав ства повинні бути підтвердже ні певними засобами доказува ння, не можуть підтверджуват ись іншими засобами доказува ння.

Права релігійних громад, як і в установленому порядку ко ристувалися культовими буді влями і майном до введення в д ію Закону України «Про свобо ду совісті та релігійні орга нізації», зберігаються і піс ля одержання ними правоздатн ості юридичної особи згідно з пунктом 4 Постанови Верховн ої Ради України від 23 квіт ня 1991 року про порядок введенн я цього Закону в дію. Права гро мад щодо володіння і користу вання цими будівлями і майно м зберігаються також за їх пр авонаступниками (п. 5 роз' ясн ення президії Вищого арбітра жного суду України від 29.02.96 № 02-5/1 09 «Про деякі питання, що виник ають при застосуванні Закону України «Про свободу совіст і та релігійні організації») .

Згідно статей 13 і 14 Закону Ук раїни «Про свободу совісті т а релігійні організації»рел ігійні громади одержують пра воздатність юридичної особи з моменту реєстрації їх стат уту (положення) у обласній, Киї вській і Севастопольській мі ських державних адміністрац іях, а в Автономній Республіц і Крим - в Уряді цієї Республік и. Релігійні центри, управлін ня, монастирі, релігійні брат ства, місії та духовні навчал ьні заклади визнаються юриди чними особами з моменту реєс трації їх статутів (положень ) у державному органі України у справах релігій.

У відповідності до положен ь статуту Єврейської релігій ної громади м. Києва, зареєстр ованого розпорядженням Київ ської міської державної адмі ністрації від 07.05.2002 р. № 920, позива ч є релігійною організацією віруючих громадян, які досяг ли 18-річного віку та добровіль но об' єдналися з метою спіл ьного задоволення релігійни х потреб віруючих громадян у рамках традицій єврейської релігії ортодоксального іуд аїзму Хасидів-Хабадського на прямку. Місце діяльності гро мади - м Київ, місцезнаходже ння - м. Київ, вул. Шота Рустав елі, 13. Відповідно до свідоцтв а про державну реєстрацію юр идичної особи серії А00 № 032556, дер жавна реєстрація позивача як юридичної особи відбулася 17.0 9.1991 р.

З вказаних документів вбач ається, що Єврейська релігій на громада міста Києва була з ареєстрована 17.09.1991 р. як новоутв орена юридична особа та не є п равонаступником будь-яких ін ших релігійних організацій, які існували на території мі ста Києва до моменту її створ ення, в тому числі єврейської громади 1-ї рабинської дільни ці міста Києва.

Крім того, чинним законодав ством, зокрема положеннями З акону України «Про свободу с овісті та релігійні організа ції», не передбачено правона ступництва новоутворених ре лігійних організацій щодо пр ав та обов' язків релігійних організацій, які діяли до мом енту їх створення. В свою черг у, факт знаходження позивача в приміщенні Хоральної сина гоги по вул. Ш. Руставелі, 13 в м. К иєві, в якій здійснювала релі гійні обряди єврейська грома да 1-ї рабинської дільниці міс та Києва, не означає, що позива ч став правонаступником вказ аної дільниці, в тому числі що до її майна.

Таким чином у суду відсутні підстави вважати, що позивач є правонаступником прав та о бов' язків єврейської грома ди 1-ї рабинської дільниці міс та Києва, яка була утворена по становою Київського губернс ького правління від 19.04.1906 р.

Відповідно до приписів ста тті 15 Цивільного кодексу Укра їни кожна особа має право на з ахист свого цивільного права у разі його порушення, невизн ання або оспорювання та на за хист свого інтересу, який не с уперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на зверн ення до суду за захистом свог о особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Ко дексу. За змістом положень вк азаних статей, суд шляхом вчи нення провадження у справах здійснює захист їх прав і охо ронюваних законом інтересів , які порушені або оспорюютьс я.

Однак, наявність права на пр ед' явлення позову не є безу мовною підставою для здійсне ння судового захисту, а лише о днією з необхідних умов реал ізації встановленого вищевк азаними нормами права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен вста новити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб' є ктивного матеріального прав а або охоронюваного законом інтересу, на захист якого под ано позов, тобто встановити ч и є особа, за позовом якої пору шено провадження у справі на лежним позивачем.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні т ягне за собою прийняття ріше ння про відмову у задоволенн і позову, незалежно від інших встановлених судом обставин , оскільки лише наявність пра ва обумовлює виникнення у ін ших осіб відповідного обов' язку перед особою, якій таке п раво належить, і яка може вима гати виконання такого обов' язку (вчинити певні дії) від зо бов' язаних осіб.

Отже, лише встановивши наяв ність у особи, яка звернулася з позовом, суб' єктивного ма теріального права або охорон юваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з' ясовує наявність чи відс утність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист п орушеного права або відмовля є позивачеві у захисті, встан овивши безпідставність та не обґрунтованість заявлених в имог.

Також, позивачем не надано суду належних доказів щодо в изначення родових ознак суво їв Тори, які належали єврейсь кій громаді 1-ї рабинської діл ьниці міста Києва, за якими їх можна ідентифікувати з спір ними сувоями Тори, які склада ють фонд Центрального держав ного історичного архіву Укра їни у вигляді колекції тор ст ароєврейською мовою XVIII ст. у 18 с правах загальною кількістю 1 100 фрагментів (номер фонду - 1269 ).

В порядку, передбаченому ст . 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм вн утрішнім переконанням, що ґр унтується на всебічному, пов ному і об' єктивному розгляд і в судовому процесі всіх обс тавин справи в їх сукупності , керуючись законом.

Позивачем не доведено від повідними доказами та не під тверджено належним чином фак ту того, що Єврейська релігій на громада м. Києва являється власником спірного майна, а в ідтак враховуючи все вищевик ладене, суд не знаходить прав ових підстав для задоволення позовних вимог Єврейської р елігійної громади міста Києв а про визнання за нею права вл асності на сувої Тори, які скл адають фонд Центрального дер жавного історичного архіву У країни у вигляді колекції то р староєврейською мовою XVIII ст . у 18 справах загальною кількі стю 1100 фрагментів (номер фонду - 1269, справи №№ 1; 10; 23; 26; 27; 28; 36; 40; 53; 59; 63; 68; 70; 76; 92; 95; 99; 104).

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладают ься на позивача.

На підставі наведеного та к еруючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господар ського процесуального кодек су України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної с или після закінчення десятид енного строку з дня його підп исання, оформленого відповід но до ст. 84 Господарського про цесуального кодексу України , та може бути оскаржене в поря дку та у строки, визначені Гос подарським процесуальним ко дексом України.

Головуючий суддя Е.О. Шевченко

Суддя О.М. Спичак

Суддя О.В. Мандриченко