Рішення

від 10.03.2011 по справі 5026/272/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 10 березня 2011 року                                                  Справа № 18/5026/272/2011

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді –Васяновича А.В.,

секретар судового засідання –Гень С.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача –представник не з’явився,

від відповідача –представник не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом    фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,   

                      м. Володимир –Волинський, Волинської області

до                   товариства з обмеженою відповідальністю “Українські

                      Транспортні Лінії”, м. Черкаси

про                 стягнення  5 377 грн. 29 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернувся фізична особа - підприємець ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю  “Українські Транспортні Лінії” про стягнення заборгованості у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору транспортного експедирування вантажних перевезень № ТП-00486/09 від 18 серпня 2009  року в розмірі 5 377 грн. 29 коп., в тому числі: 3 400 грн. 00 коп. - основний борг, 535 грн. 69 коп. –заподіяна шкода, 1 441 грн. 60 коп. –пеня.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 09 лютого 2011 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 22 лютого 2011 року.

Справа розглядається після відкладення.

Викликані в судове засідання представники сторін не з’явилися.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також документи витребувані ухвалою суду від 09 лютого 2011 року.

Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалами господарського суду Черкаської області від 09 лютого 2011 року та від 22 лютого 2011 року було зобов’язано відповідача надати суду у разі невизнання позовних вимог, відзив на позовну заяву з посиланням на мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовних вимог.

Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзиву на позовну заяву суду не надав.

Оскільки відповідач не був позбавлений права надати суду необхідні докази та свої доводи і міркування щодо предмету спору шляхом письмових пояснень та заперечень, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, та оскільки явка представників сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалась, суд вважає за можливе, з метою забезпечення вирішення спору протягом розумного строку, - розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 18 серпня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Українські Транспортні Лінії” (експедитор) та  фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) було укладено договір транспортного експедирування вантажних перевезень № ТП-00486/09.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. вищезазначеного договору перевізник взяв на себе зобов’язання щодо забезпечення доставки вантажів автомобільним транспортом по території України. Перевезення вантажів виконується лише на підставі разового договору –заявки на перевезення вантажу завіреною печаткою та підписом довірених осіб з обох сторін, що подає експедитор за узгодженою формою з перевізником факсом, електронною поштою, чи іншим способом. Разовий договір –заявка є невід’ємною частиною цього договору.

Частиною 1 ст. 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно разового договору - заявки від 06 листопада 2009 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом № ЧК3615 до договору № ТП-00486/09 від 18 серпня 2009 року укладеного між сторонами, позивач прийняв на себе зобов’язання надати транспортні послуги по перевезенню вантажу за маршрутом Золотоноша –Умань –Чернівці –Івано –Франківськ. Вартість перевезення складає 3 400 грн. 00 коп.

Підтвердженням перевезення вантажу позивачем є товарно –транспортні накладні на переміщення алкогольних напоїв №№676614, 703303, 676612, 676613 від 06 листопада 2009 року ( а.с. 15-18).

Проте, на день подання позову відповідач свої зобов’язання по оплаті здійснених позивачем перевезень не виконав.

Заборгованість за надані послуги з перевезення вантажів в розмірі 3 400 грн. 00 коп. відповідач не сплатив.

10 червня 2010 року позивач звернувся до відповідача з претензією за №4 від 10 червня 2010 року про сплату заборгованості в розмірі 3 400 грн. 00 коп.

Відповідач зазначену претензію отримав 23 червня 2010 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.

Проте, відповідач не повідомив позивача про результати розгляду претензії, заборгованість не сплатив.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.2. договору експедитор проводить оплату наданих послуг перевізника згідно терміну вказаному в разовому договорі –заявці, але не пізніше 30 банківських днів з дати подання експедитору оригіналів всіх наступних документів, оформлених належним чином: рахунку, акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно –транспортної накладної з відміткою вантажоотримувача про отримання вантажу та заповненої відповідно до вимог чинних нормативних актів та дійсного договору (підпис, дата, час, відбиток печатки). Перелік необхідних для оплати документів може бути розширений сторонами в разовому договорі –заявці.

Так, в пункті 4 разового договору - заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № ЧК 3615 від 06 листопада 2009 року вказано, що перевізник повинен повернути експедитору отримані від вантажоотримувача наступні документи: товарно –транспортні накладні, акт прийому продукції (обов’язково), акт бою, порчі, недостачі (якщо таке мало місце) відправивши їх експедитору –замовнику рекомендованим листом не пізніше 10 днів після здачі вантажу.

Термін оплати наданих послуг згідно разового договору - заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № ЧК3615 від 06 листопада 2009 року сторони встановили на протязі 15 банківських днів після отримання оригіналів документів.

13 листопада 2009 року позивачем надіслано на адресу відповідача оригінали товарно – транспортних накладних №№676612, 676613, 676614, 703303, акт бою від 12 листопада 2010 року. Вищевказані документи отримані відповідачем 16 листопада 2009 року, що підтверджується копією повідомлення про врученння поштового відправлення.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, відповідач повинен був повністю розрахуватись з позивачем за надані послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом не пізніше 07 грудня 2009 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено належними доказами факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору транспортного експедирування вантажних перевезень № ТП-00486/09 від 18 серпня 2009 року та разового договору - заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № ЧК3615 від 06 листопада 2009 року, розрахунку з позивачем за надані послуги з перевезення вантажів.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином сума боргу в розмірі 3 400 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Пунктом 6.1. договору транспортного експедирування вантажних перевезень передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг експедитор сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 1 441 грн. 60 коп. пені, нарахованої за період з 04 грудня 2009 року по 28 грудня 2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

           Особливості застосування пені за несвоєчасне виконання саме грошового зобов’язання встановлено спеціальним Законом.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В зв’язку з чим суд дійшов висновку, що позивачем заявлено вимогу про стягнення пені всупереч положенням вищенаведеного спеціального Закону.

Крім того позивачем при нарахуванні пені порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а також не вірно визначено дату з якої повинна нарахуваватися пеня.

За таких обставин, розмір пені нарахований за період з 08 грудня 2009 року по 07 червня 2010 року на суму боргу 3 400 грн. 00 коп. (з урахуванням положень ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та ч. 6 ст. 232 ГК України ) складає 347 грн. 55 коп.

Отже, з відповідача підлягає стягненню 347 грн. 55 коп. пені, в решті вимог про стягнення 1 094 грн. 05 коп. пені слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 535 грн. 69 коп. заподіяної шкоди, оскільки відповідач не здійснив оплату за надані транспортні послуги в сумі 3 400 грн. 00 коп. позивач не мав можливості своєчасно оплатити внески по кредитному договору №744/07 від 11 грудня 2007 року укладеного з публічним акціонерним товариством “Брокбізнесбанк”, а тому позивачу банком нараховані до сплати відсотки в сумі 535 грн. 69 коп. за період з 04 грудня 2009 року по 02 лютого 2010 року.

Тобто, позивач просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 535 грн. 69 коп., за неналежне виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.  

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

У відповідності з ч. 2 названої норми Закону, під збитками розуміються, зокрема, витрати, зроблені управненою стороною, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ст. 218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т. ч. у вигляді  відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір укладено позивачем з банком 11 грудня 2007 року, тобто за два роки до підписання договору транспортного експедирування вантажних перевезень № ТП-00486/09 від 18 серпня 2009 року, та разового договору - заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом № ЧК 3615 від 06 листопада 2009 року.

Тобто, укладаючи кредитний договір, умови якого передбачають сплату відсотків за користування кредитом, позивач не міг розраховувати на кошти, які він отримає від виконання даних послуг з перевезення (із зобов’язання що виникло в майбутньому).

За таких обставин суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутній причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою відповідача.

Отже, суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позову в цій частині не вбачається.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК  України суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Українські Транспортні Лінії”, вул. Орджонікідзе, 70, м. Черкаси, ідентифікаційний код 36090680, р/р 2600112127001 в Черкаській філії АБ “Київська Русь”, МФО 354864 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2, ВГРУ “ПриватБанк”, МФО 303440, м. Луцьк –3 400 грн. 00 коп. –основної заборгованості, 347 грн. 55 коп. –пені, 71 грн. 08 коп. витрат на сплату державного мита та 164 грн. 47 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

3.          В решті вимог –в позові відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

          Суддя                                                                                         А.В.Васянович