Рішення

від 28.03.2011 по справі 15/35пд/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/35пд/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.11                                                                                 Справа № 15/35пд/2011.

За позовом

Публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ

до Приватного підприємства «Схід-Авто», м. Первомайськ Луганської області

про вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні договору

Суддя господарського суду Луганської області

Пономаренко Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача - Бочаров Д.М., юрисконсульт, довіреність № 1/1-13 від 10.01.2011;

від відповідача - Чередниченко С.С., директор ПП  “Схід-Авто” згідно наказу № 1 від 04.08.2004; Чекарьов Є.В.,  представник за довіреністю № 28/03/11-1 від 28.03.2011.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування  судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

          Суть спору: позивачем заявлено вимогу про вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні договору № 99/4 від 01.01.2011 «Про надання послуг автостанцією перевізникові»між ПАТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»та ПП «Схід-Авто», виключивши п.п. 1.4, 1.5, 2.1.11 з договору, а п.п. 2.1.6, 2.3.7, 2.3.11, 2.3.12, 3.1, 3.3 та частково п. 3.5 договору виклавши у наступній редакції:

          «п. 2.1.6. Перераховувати кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу перевізникові не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу, за вирахуванням коштів за обов'язкові послуги власника;

          п.  2.3.7. Здійснювати посадку пасажирів в автобус на території автостанції тільки при наявності у них квитків на проїзд встановленого зразка;

          п. 2.3.11. Надавати працівнику автостанції власника перед відправленням в рейс квитково-обліковий лист та квиткову відомість з продажу квитків для контролю та усуненню можливостей безквиткового вивозу пасажирів з автостанції;

          п. 2.3.12. В разі продажу квитків водієм перевізника самостійно, згідно до п. 2.4.3, оплатити у касу власника частину автостанційного збору та плату за надання послуг згідно з предметом цього договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, відповідно до п. 3.2 цього договору, до моменту відправлення автобусу в рейс;

          п. 3.1. Грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на дану суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховуються на розрахунковий рахунок перевізника;

          Плата власника за надання послуг перевізнику складає 15% (з урахуванням ПДВ) від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків через каси власника та вартості перевезення багажу, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з перевізником.

          Плата за надання послуг перевізнику сплачується шляхом утримання власником з належних перевізнику сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків;

          п. 3.3. У разі продажу квитків водієм перевізника на території автостанції самостійно, відповідно до п. 2.4.3 цього договору, перевізник сплачує у касу власника за кожний квиток частину автостанційного збору у розмірі 7,5% (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом та плату за надання послуг згідно з предметом цього договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків у розмірі 7,5%  (з урахуванням ПДВ) від вартості за тарифом з отриманням касового чеку на всю суму, до моменту відправлення відповідного автобусу в рейс;

          п. 3.5. Розрахунки власника з перевізником за реалізацію квитків здійснюється не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу.»

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, в минулому судовому засіданні позивач надав заяву про поновлення строків оскарження розбіжностей, що виникли при укладенні договору № 99/4 від 01.01.2011 «Про надання послуг автостанцією перевізникові»між ПАТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»та ПП «Схід-Авто». Дана заява відхилена судом з нижченаведених підстав.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 22.02.2011 № б/н.

Встановивши нижченаведені фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Позивач –публічне акціонерне товариство «Луганське регіональне управління автобусних станцій»володіє та користується цілісним майновим комплексом структурного підрозділу –об'єднання автостанцій Луганського обласного автотранспортного управління, на підставі договору оренди державного майна від 21.09.2004, укладеного з регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області.

Так, позивач надає автостанційні послуги пасажирам та перевізникам.

Приватне підприємство «Схід-Авто»займається підприємницькою діяльністю по перевезенню пасажирів.

Позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області на приміських маршрутах. При цьому, відповідачеві було  надано проект вказаного договору від 01.01.2011 № 99/4.

Відповідач підписав вказаний проект договору з протоколом розбіжностей, про що зроблено відмітку на проекті договору.

Даний договір № 99/4 від 01.01.2011 та протокол розбіжностей відповідач направив позивачу листом від 16.01.2011 № 3.

Позивач одержав вказані документи 19.01.2011 за вхідним № 114, про що свідчить штамп про прийняття вхідної кореспонденції на листі відповідача від 16.01.2011 № 3 (а.с. 24).

Провадження у справі № 15/35пд/2011 було порушено ухвалою від 10.02.2011 за позовною заявою, яка була подана до суду 09.02.2011(про що свідчить відмітка на позовній заяві, яка зроблена представником позивача при подачі позову до канцелярії суду).

Так, від дня одержання позивачем від відповідача договору та протоколу розбіжностей до дня передачі спору на вирішення суду (тобто до дня подачі позовної заяви) минуло понад 20 днів.

Відповідно до ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України сторона,  яка одержала протокол розбіжностей до  договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою  стороною  та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Згоди на передачу до суду розбіжностей, що виникли при укладенні договору підприємство відповідача не надавало.

Позивач, з посиланням на ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»вказує, що спірний договір є обов'язковим.

Згідно ч. 1 зазначеної статті відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на  автобусних  маршрутах  загального  користування,  із власниками автостанцій визначаються договором.

Відповідно до п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на  державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець  за  договором,  що  в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку  товарів  (робіт,  послуг), яка  одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний  строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони  вважаються прийнятими.

Позивач не передав у встановлений законом двадцятиденний строк розбіжності до суду.

У наведеній ситуації автоматично настають наслідки, передбачені нормою п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, тобто пропозиції другої сторони  вважаються прийнятими. Вказана законодавча норма є імперативною. Отже, факт прийняття пропозицій відповідача з відповідними наслідками укладення договору є таким, що відбувся в силу норми п. 7 ст. 181 Господарського кодексу України. Законодавством не передбачена можливість зміни у будь-який спосіб вказаної обставини, що відбулась в силу вказаної норми закону.

Таким чином, з урахуванням положень п. 7 ст. 181 ГК України, умови договору, про вирішення розбіжностей за якими позивач звернувся до суду з позовом,  станом на день подачі позову до суду були прийняті позивачем в редакції відповідача. Тому, позовні вимоги про врегулювання розбіжностей є необґрунтованими.

Заява позивача про поновлення строків оскарження розбіжностей, що виникли при укладенні договору № 99/4 від 01.01.2011 «Про надання послуг автостанцією перевізникові»між ПАТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»та ПП «Схід-Авто»підлягає відхиленню з наступних підстав.

Позивач в своїй заяві посилається на ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої за  заявою  сторони,  прокурора  чи  з своєї    ініціативи господарський  суд  може  визнати  причину  пропуску встановленого законом  процесуального  строку  поважною  і відновити  пропущений строк.

Зазначена норма міститься у законодавчому акті матеріального права. Норма ч. 1 ст. 53 ГПК України, на яку посилається позивач не передбачає можливості відновлення строку, встановленого матеріальним законом.

Встановлений у ст. 181 Господарського кодексу України двадцятиденний строк є присікальним.

При цьому, у даному випадку законодавство не передбачає можливості ані відновлення, ані продовження такого строку. Натомість, у тій же нормі -

ч. 7 ст. 181 ГК України, законодавець в імперативному порядку визначає настання певного факту внаслідок пропуску такого строку і жодним чином не визначає можливості його зміни в подальшому.

На підставі викладеного, у зв'язку з пропуском позивачем строку на подачу позову про врегулювання розбіжностей, та враховуючи встановлені законом (ст. 181 ГК України) наслідки пропуску такого строку, у суду відсутні підстави розгляду по суті розбіжності, що виникли при укладенні договору, та  відповідно у задоволенні позову про вирішення розбіжностей слід відмовити.

Аналогічного висновку дійшли суди при розгляді спору у справі №18/355пд за позовом ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»до підприємця Короля Р.В. Постановою Вищого господарського суду України від 26.06.2007 залишено без змін рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено у задоволенні позову, та постанову суду апеляційної інстанції. Ухвалою Верховного суду України від 23.08.2007 відмовлено в порушенні провадження з перегляду.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України здійснені позивачем судові витрати у складі: 85 грн. 00 коп. державного мита, а також 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати у складі: 85 грн. 00 коп. державного мита, а також

236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.

В судовому засіданні  28.03.2011 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено та підписано 31.03.2011.

Суддя

Є.Ю. Пономаренко