Рішення

від 06.02.2008 по справі 17-16-9-30/249-04-8819

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06"

лютого 2008 р.

Справа  № 17-16-9-30/249-04-8819

За

позовом:        Приватного підприємства

„Пансіонат „Незабудка”;

до  відповідача: Суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1;

про визнання недійсним

договору оренди і додаткової угоди, виселення та зобов'язання повернути

отримане за угодою майно;

та за позовом:

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

до відповідача:

Приватного підприємства „Пансіонат „Незабудка”;

про визнання договору

оренди та додаткової угоди до нього дійсними та визнання права власності.

Суддя  Зуєва Л.Є.

П

р е д с т а в н и к и :

Від позивача по

первісному позову:      Морару А.А. -

повірений;

Від відповідача по

первісному позову:  ОСОБА_2 - повірений;

Від позивача по зустрічному

позову:     ОСОБА_2 -повірений;

Від відповідача по

зустрічному позову: Морару А.А. -повірений;

СУТЬ

СПОРУ: 18.11.2004р.

приватне підприємство пансіонат „Незабудка” звернулось у господарський суд

Одеської області з позовною заявою до відповідача суб'єкта підприємницької

діяльності-фізичної  особи ОСОБА_1 з

позовом про дострокове розірвання договору оренди від 16.04.2003 року, у

зв'язку з порушенням його умов та 

стягнення заборгованості в розмірі 17356, 19 грн.

03.12.2004р.

до господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою

звернулася СПД -фізична особа ОСОБА_1 про визнання права власності на

двохповерховий корпус, 12 будиночків для відпочинку, огорожу кам'яну, бар

“Юлія”, водопровідну систему, каналізаційну систему, резервуари для води у

кількості 2 штук, холодильники у кількості 12 штук, ліжка  у кількості 60 штук, столи у кількості 42

штуки, стільці  у кількості 20 штук, а

також  стягнення боргу у сумі 1454 грн.

У

ході розгляду справи у різному складі суду сторонами неодноразово уточнювалися

позовні вимоги.

Так

09.10.2006р. ПП „Незабудка” звернулося до господарського суду з заявою про

уточнення позовних вимог, згідно з якими позивач по первісному позову просить

визнати недійсним договір оренди частини майна пансіонату „Незабудка” від

16.04.2003р., укладений між ПП „Пансіонат „Незабудка” та СПД ОСОБА_1 та визнати

недійсним доповнення до договору оренди майна від 17.04.2003р.

Згодом

позивачем були надані суду доповнення позовних вимог, відповідно до яких ПП

„Пансіонат „Незабудка” просить суд виселити СПД -фізичну особу ОСОБА_1 з

приміщень пансіонату „Незабудка” та зобов'язати повернути йому усе майно, яке

було надано у довгострокове користування на підставі договору оренди від

16.04.2003р. та доповнень до договору оренди від 17.04.2003р. за актом

приймання-передачі від 17.04.2003р.

Свої

вимоги позивач обґрунтовує порушенням вимог діючого законодавства, яким

врегульовані орендні відносини, при укладанні оспорюваних ним угод, що призвело

до порушення  прав ПП “Незабудка” як

законного власника майна пансіонату “Незабудка”.

СПД

ОСОБА_1 в свою чергу 13.10.2006р. до суду була надана заява про уточнення

позовних вимог за зустрічним позовом, відповідно до якої відповідач

просить  визнати договір оренди частини

майна пансіонату “Незабудка” від 16.04.2003р., укладений між сторонами по

справі дійсним;  визнати доповнення до

договору оренди від 17.04.2003р. дійсними; 

визнати право власності за СПД ОСОБА_1 на майно, будівлі, споруди, які

зазначені в договорі оренди від 16.04.2003р. та доповненні до договору оренди

від 17.04.2003р.

Свої

доводи СПД ОСОБА_1 обґрунтовує дотримання сторонами положень  законодавства при укладанні спірних угод та

правомірністю набуття нею права власності на майно, перелічене в договорі

оренди та доповненні до нього.

Зазначена

справа   розглядалася судами різних

інстанцій та по ній неодноразово приймалися відповідні рішення, з яких

останньою постановою Верховного Суду України від 30.10.2007р. касаційну скаргу

ПП „Пансіонат „Незабудка” -задоволено, постанову Вищого господарського суду

України від 12.07.2007р. у справі №16-9-30/249-04-8819, постанову Одеського

апеляційного господарського суду від 23.01.2007р., додаткову постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 01.02.2007р. та рішення

господарського суду Одеської області від 25.10.2006р. - скасувати, а справу

передано до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Ухвалою

господарського суду Одеської області від 07.12.2007р. (суддя Зуєва Л.Є.) справу

№16-9-30/249-04-8819 прийнято до провадження та справі присвоєно

№17-16-9-30/249-04-8819.

Дослідивши

матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Розглядом

матеріалів справи встановлено, що рішенням Ради директорів об'єднання

“Укрплодпитомник” від 06.03.1997 року майно бази відпочинку “Незабудка”,

розташованої в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської  області 

було передано безоплатно новоствореному Малому підприємству “База

відпочинку Незабудка”.

11.03.1997

року між Виробничо-науковим об'єднанням “Укрплодпитомник” та Малим

підприємством “База відпочинку „Незабудка” було укладено договір безоплатної

передачі останньому будівель, споруд, обладнання та малоцінного інвентарю бази

відпочинку “Незабудка”. В цей же день сторонами даного договору було складено

та підписано акт безоплатної передачі основних фондів та майна бази відпочинку

“Незабудка”, перелік якого містить 74 найменування.

05.02.1998

року Білгород-Дністровською райдержадміністрацією Одеської області на підставі

свого розпорядження № 41/98 від 28.01.1998 року Малому підприємству “База

відпочинку „Незабудка” видано свідоцтво про право приватної власності на базу

відпочинку “Незабудка” розташовану в смт. Затока Білгород-Дністровського

району  Одеської області, яке в цей же день

було зареєстроване Білгород-Дністровським БТІ за реєстровим № 3.

15.07.1998

року Білгород-Дністровської районною радою відповідно до постанови Верховної

Ради України від 03.07.1998 року № 62/98-ВР Малому підприємству “База

відпочинку “Незабудка” було видано Державний акт на право постійного

користування земельною ділянкою 11-ОД № 000547 площею 2,50 га згідно з планом

землекористування, розташованою на Будацький 

Косі біля смт. Затока для будівництва та реконструкції діючих об'єктів

бази відпочинку.

17.03.2000

року Білгород-Дністровською райдержадміністрацією були зареєстровані доповнення

та зміни до статуту Малого підприємства “База відпочинку „Незабудка”

зареєстрованого 17.03.1997 року за № 117, відповідно до яких стару назву даного

підприємства було змінено на нову назву: Приватне підприємство пансіонат

“Незабудка” та останньому видано свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта

підприємницької діяльності -юридичної особи.

Таким

чином, право власності на базу відпочинку “Незабудка” та право постійного

користування земельною ділянкою площею 2,50 га перейшло до ПП пансіонату

“Незабудка”.

16.04.2003р.

між  ПП “Незабудка” (Орендодавець) та СПД

ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди частини майна пансіонату

“Незабудка”, відповідно до умов розділів 1, 4 та 5 якого позивач передає, а

відповідач -приймає у строкове (до 16.04.2028р.) платне володіння та

користування будинки, споруди, майно та малоцінний інвентар пансіонату,

розташоване на земельній ділянці площею 0,6491 га за адресою: Одеська область,

Білгород-Дністровський район, смт Затока, Будакська коса, вартістю 50000 грн.

Так

на виконання умов укладеного договору від 16.04.2003р. 17.04.2003р. між

сторонами був складений акт прийому-передачі майна.

17.04.2003р.

сторони підписали доповнення до договору оренди від 16.04.2003р., відповідно до

яких були визначені строки та порядок перерахування орендних платежів на

загальну суму 50.000 грн. При цьому, сторони домовилися, що у разі внесення

орендної плати всієї суми за 25 років, яка складає 50.000грн. орендоване майно

переходить у власність Орендаря з моменту оплати.  

В

обґрунтування уточнених позовних вимог про визнання договору оренди та

укладеної до нього додаткової угоди недійсними, ПП „Пансіонат „Незабудка”

посилається на ті обставини, що про існування вищезазначеного доповнення до

договору оренди позивач по первісному позову дізнався лише під час розгляду

справи, що спонукало позивача звернутися до органів внутрішніх справ з заявою

про порушення кримінальної справи за фактом підробки документів та шахрайства.

У

ході розгляду справи у суді представник ПП „Пансіонат „Незабудка” надав суду

копії висновків Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз

№9080/03 від 31.10.2006р., з якого вбачається, що відтиск печатки нанесений не

в той час, яким датовано документ, а також в наданому в експертизу доповненні

до договору оренди від 17.04.2003р. початково був нанесений відтиск печатки з

текстом „приватне підприємство пансіонат „Незабудка” поверх якого виконано

підпис від імені ОСОБА_3 потім поверх відтиску печатки і підпису виконано друкований

текст.

Крім

того, позивачем по первісному позову надано копії висновку Київського

науково-дослідного інституту судових експертиз №1751 від 24.02.2006р., з якого

вбачається, що в доповненні до договору від 17.04.2003р. спочатку був нанесений

відтиск печатки ПП „Незабудка” потім виконано підпис від ім'я, ОСОБА_3, поверх

відтиску печатки та підпису ОСОБА_3, за допомогою копіювально-множного апарату

був виконаний друкований текст при виготовленні наданого документу був

використаний другий аркуш документу, на якому знаходиться відтиск печатки та

підпис ОСОБА_3

Відповідно

до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №1992 від

06.03.2006р. визначено, що  в доповненні

до договору від 17.04.2003р. відтиск печаток ПП „Незабудка” та СПД ОСОБА_1

нанесено не в той час, тобто, не 17.04.2003р., яким датовано документ, а в

інший.  

Крім

цього позивач по первісному позову посилається на невідповідності договору

оренди майна від 16.04.2003р. та доповнень до нього від 17.04.2003р. вимогам

діючого на час їх укладання законодавства, в тому числі і положенням Закону

України “Про оренду державного та комунального майна” N 98/95-ВР від

14.03.1995р. та просить суд визнати їх недійсними.

Відповідачем

в свою чергу навпаки висуваються вимоги про визнання договору оренди майна від

16.04.2003р. та доповнень до нього від 17.04.2003р. дійсними. Крім того,

посилаючись на реальність та відповідність спірних угод вимогам діючого

законодавства СПД ОСОБА_1 наполягає на визнанні за нею права власності на

частину майна пансіонату “Незабудка”, яке виникло у неї на підставі означених

договорів.

За

таких обставин, враховуючи висновки судових експертиз, суд доходить до

висновку, що посилання СПД ОСОБА_1 на доповнення до договору оренди від

17.04.2003р. як на обґрунтування позовних вимог по зустрічній позовній заяві на

увагу суду не заслуговує. 

Згідно

положень ч.5 ст.42 Господарського процесуального кодексу України, висновок

судового експерта  для господарського

суду  не є обов'язковим і оцінюється

судом за правилами, встановленими ст. 43 

цього Кодексу, якою встановлено, що господарський суд оцінює докази за

своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та

об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,

керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь

встановленої сили. 

Враховуючи,  що позовні вимоги ПП “Незабудка” та позовні

вимоги за зустрічним позовом СПД ОСОБА_1 є взаємопов'язаними підставами

виникнення та правовим обґрунтуванням, суд вважає за доцільне надати правову

оцінку вимогам сторін в сукупності не виділяючи 

їх окремо. 

Відповідно

до ч.4 ст.1 Закону України  “Про оренду

державного та комунального майна” в редакції Закону України N 98/95-ВР від

14.03.1995р., послідуючими змінами та доповненнями, оренда   майна 

інших  форм  власності 

може  регулюватися положеннями

цього Закону,  якщо інше не передбачено

законодавством та договором оренди. Як вбачається із змісту спірних угод,

сторонами не було обумовлено відмову від застосування до своїх договірних

орендних відносин положень  наведеного

Закону, у зв'язку з чим, суд доходить висновку про правомірність та

обґрунтованість доводів позивача стосовно необхідності застосування при

розгляді вимог про визнання недійсними договору оренди майна від 16.04.2003р.

та доповнень до нього від 17.04.2003р. положень Закону України “Про оренду

державного та комунального майна”. 

Правова

позиція ПП “Незабудка” ґрунтується на тих обставинах, що у договорі оренди

майна від 16.04.2003р. відсутні всі передбачені вимогами наведеного Закону

істотні умов, які необхідні для договорів оренди.

Вирішуючи

спори про визнання угод недійсними, господарський суд  повинен встановити наявність тих обставин, з

якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків,

а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми

угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає

неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для

правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди

вимогам законодавства має оцінюватися 

господарським  судом стосовно

законодавства, яке діяло  на  момент 

укладення  спірної  угоди. У разі коли після укладення угоди  набрав 

чинності  акт законодавства, норми

якого інакше регулюють договірні 

відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення  угоди, сторони вправі керуватися умовами

договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п.

10 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики

вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними).

Відповідно

до вимог ст.10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, в

редакції, яка була чинною на момент укладення договору оренди від 16.04.2003р.,

істотними умовами договору оренди є:

    об'єкт оренди  (склад 

і  вартість  майна 

з  урахуванням  її індексації);

    термін, на 

який  укладається  договір 

оренди;

    орендна плата  з урахуванням її індексації;

    порядок використання  амортизаційних   відрахувань;

    відновлення орендованого  майна 

та  умови  його 

повернення;

    виконання зобов'язань;

    відповідальність сторін;

    страхування орендарем взятого ним в оренду

майна.

    обов'язки 

сторін   щодо   забезпечення   пожежної  

безпеки орендованого майна.

Як

вбачається зі змісту договору оренди майна від 16.04.2003р., укладеного між

сторонами по справі, що спірною угодою не передбачені таки істотні умови,

необхідні для укладання орендних договорів як відповідальність сторін, орендна

плата з урахуванням її індексації, страхування орендарем взятого ним в оренду

майна, обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

При

цьому, судом не приймаються до уваги доводи відповідача стосовно наявності  по тексту спірної угоди усіх передбачених

наведеною законодавчою нормою істотних умов договору оренди, з огляду на

наступне. Умови, якими врегульовані питання 

відповідальності сторін, зобов'язань орендаря щодо страхування об'єкту оренди

та обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна умовами

спірного договору взагалі не передбачені. 

При цьому, суд вважає, що відповідачем в наданих суду запереченнях  ототожнюються поняття відповідальності сторін

та прав і обов'язків учасників договору, так як за своєю сутністю це зовсім

різні  положення, необхідні для даного

різновиду договорів.

Крім

того, умовами договору оренди від 16.04.2003р. передбачена загальна сума

орендних платежів без урахування, як це передбачено вимогами ст.10 Закону

України “Про оренду державного та комунального майна”, її  індексації. Більш того, ст.11 цього Закону,

встановлено, що укладенню договору оренди передує оцінка об'єкту оренди, яка

здійснюється за методикою, 

затвердженою  Кабінетом Міністрів

України. При укладанні спірного договору сторонами не були дотриманні положення

наведеної законодавчої норми.

Не

приймаються судом до уваги і посилання відповідача на законодавчі положення,

якими врегульовані питання виконання сторонами договірних зобов'язань та

підстави розірвання договірних відносин, так як в межах провадження по даній

справі позивачем не висуваються вимоги про розірвання договору оренди від

16.04.2003 р. та доповнень до нього від 17.04.2003р., в зв'язку з чим судом не

надається оцінка діям відповідача щодо виконання або неналежного виконання  прийнятих на себе за спірними договорами

зобов'язань.  

Що

стосується вимог ПП “Незабудка” про визнання доповнень до договору оренди від

17.04.2003р. недійсними, суд зазначає наступне. Даними доповненнями сторони

визначили порядок перерахування орендних платежів з визначенням суми платежів

та строків їх перерахування.  Будь-яких

суттєвих змін або доповнень до договору оренди майна від 16.04.2003р. сторонами

внесено не було. При вивченні тексту доповнень від 17.04.2003р. суд дійшов

висновку, що наведена угода була фактично укладена з метою визначення права

орендаря на придбання у власність орендованого майна у випадку внесення всієї

суми орендних платежів за 25 років оренди у розмірі 50.000грн. з моменту

оплати.

Також

на момент укладення доповнень до договору оренди майна від 17.04.2003р.

суб'єкти господарювання повинні були здійснювати свою діяльність з дотриманням

законодавства України, в  тому числі

вимог Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991р. та Закону

України “Про підприємництво” №698-ХІІ від 07.02.1991р., які були чинними на

момент укладення спірних угод.  Виходячи

із змісту наведених законодавчих норм, останні були спрямовані на   забезпечення самостійності  суб'єктів підприємницької діяльності,

визначення  їх прав і

відповідальності  у  здійсненні 

на власний  ризик  господарської діяльності,  з правом прийняття самостійних рішень.

Аналізуючи

наведені законодавчі положення, якими регулювалися  питання діяльності  суб'єктів господарювання, суд зазначає, що

будь-який господарюючий суб'єкт, у тому числі і приватне підприємство, яким є

ПП “Незабудка”, на свій розсуд та на власний ризик здійснював свою діяльність.

Інакше кажучи,  якщо ПП “Незабудка”

стверджує про передачу відповідачу чистих 

аркушів паперу з підписами та печатками підприємства,  суд оцінює таки дії позивача  як здійснення останнім своїй діяльності на

власний ризик та з повною мірою відповідальності за можливі наслідки. 

Крім

цього як вже зазначалося вище з висновків Одеського науково-дослідного інституту

судових експертиз №9080/03 від 31.10.2006р., наявного в матеріалах справи

вбачається, що відтиск печатки  на

додатковій угоді до договору нанесений не в той час, яким датовано документ, а

також в наданому в експертизу доповненні до договору оренди від 17.04.2003р.

початково був нанесений відтиск печатки з текстом „приватне підприємство

пансіонат „Незабудка” поверх якого виконано підпис від імені ОСОБА_3 потім

поверх відтиску печатки і підпису виконано друкований текст.  Також як вбачається з копії висновку

Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №1751 від

24.02.2006р., в доповненні до договору від 17.04.2003р. спочатку був нанесений

відтиск печатки ПП „Незабудка” потім виконано підпис від ім'я ОСОБА_3, поверх

відтиску печатки та підпису ОСОБА_3, за допомогою копіювально-множного апарату

був виконаний друкований текст при виготовленні наданого документу був

використаний другий аркуш документу, на якому знаходиться відтиск печатки та

підпис ОСОБА_3

Відповідно

до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №1992 від

06.03.2006р. визначено, що  в доповненні

до договору від 17.04.2003р. відтиск печаток ПП „Незабудка” та СПД ОСОБА_1

нанесено не в той час, тобто, не 17.04.2003р., яким датовано документ, а в

інший.  

Крім цього

позивач по первісному позову посилається на невідповідності договору оренди

майна від 16.04.2003р. та доповнень до нього від 17.04.2003р. вимогам діючого

на час їх укладання законодавства, в тому числі і положенням Закону України

“Про оренду державного та комунального майна” N 98/95-ВР від 14.03.1995р. та

просить суд визнати їх недійсними.

Як

зазначалося по тексті рішення вище, єдиним наслідком укладення доповнень до

договору оренди майна від 17.04.2003р. було встановлення права орендаря на

придбання у власність орендованого майна у випадку внесення всієї суми орендних

платежів  за 25 років оренди у розмірі

50.000грн. з моменту оплати.

Враховуючи,

що наведені положення доповнень до договору оренди є визначальним моментом при

вирішенні спору по даній справі, відносно якого заперечує позивач та, навпаки,

посилаючись на яке відповідачем висуваються позовні вимоги за зустрічним  позовом, суд вважає за необхідне  докладно зупинитися на наведених умовах

спірної угоди.

Ані

положеннями глави 25 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент

укладення спірних угод,  ані положеннями

Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, взагалі не

передбачено право орендаря на викуп орендованого ним майна. Статтею 25 Закону

України “Про оренду державного та комунального майна”, якою передбачено,

що  приватизація об'єкта оренди

здійснюється відповідно до чинного законодавства, ніяким чином не  визначено переважне або виключне право

орендаря на приватизацію об'єкту оренди. Крім того, відчуження майна шляхом  приватизації розповсюджується виключно на

державне та комунальне майно, до якого майно, передане в оренду СПД ОСОБА_1 не

відноситься. З огляду на викладене, суд зазначає, що нормами діючого на момент

укладення спірних угод законодавства не було передбачено право орендаря на

викуп орендованого майна, у тому числі не було передбачено і переважне право

орендаря на викуп майна у разі його відчуження.  

Більш

того, суд вважає, що факт встановлення 

по тексту договору права орендаря на викуп ніяким чином не  може бути ототожнено судом як факт укладання

між сторонами договору відчуження майна з огляду на загальні положення

цивільного та господарського законодавства, якими  встановлено, що надані законом права

учасникам правовідносин, повинні реалізуватися суб'єктами цивільного обігу у

порядку та формі встановленій законом. Тобто, існує певний порядок реалізації

прав суб'єктами правовідносин, якого повинні дотримуватися всі учасники.  Інакше кажучи, якщо сторонами в договорі

передбачено право орендаря на викуп, учасники договору повинні дотримуватися

порядку, передбаченого законом для укладання договорів відчуження майна.

Твердження

відповідача про фактичне укладення між сторонами змішаної форми договорів

-  майнового найму  та купівлі-продажу, судом оцінюються критично

з огляду на наступне. Укладення змішаної форми договорів не заборонено

законодавством, але для певного різновиду договірних правовідносини

законодавцем передбачені відповідні вимоги 

для їх укладання, таких як договори відчуження майна,  які повинні укладатися у певній формі, з

визначенням переліку істотних умов, 

порядку їх реалізації та інше.

Так,

згідно із положеннями ст.224 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент

укладення спірних угод, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується

передати майно у власність покупця, а покупець прийнять майно та сплатити за

нього певну грошову суму. Договори купівлі-продажу носять відплатний,

консенсуальний та двосторонньо-зобов'язуючий характер. Тобто, основними

показниками реальності договору купівлі-продажу, на думку суду, є факт оплати

майна  та факт передачі майна продавцем у

власність покупцю.

Однак,

як вбачається з матеріалів справи, оплата СПД ОСОБА_1 по квитанції до

прибуткового касового ордеру №7 від 29.04.2003р. була здійснена за договором

оренди від 16.04.2003р. Передача майна у власність не відбулася між сторонами

взагалі, так як акт  приймання-передачі

майна від 17.04.2003р., який міститься в матеріалах справи,  свідчить про передачу майна в оренду, іншого

акта приймання-передачі, яким би підтверджувався факт передачі майна у

власність СПД ОСОБА_1  сторонами не

укладався.

При

цьому СПД ОСОБА_1 наполягає на 

фактичному укладенні між сторонами договору купівлі-продажу частини

майна пансіонату “Незабудка” та посилаючись на небажання ПП “Незабудка”

здійснити оформлення договору купівлі-продажу у нотаріальному порядку, висуває

вимоги про визнання дійсними договору оренди майна від 16.04.2003р. та

доповнень до договору оренди від 17.04.2003р.

Розглянувши

доводи відповідача, які покладені в основу даних вимог за зустрічним

позовом,  суд зазначає наступне.

СПД

ОСОБА_1 жодного належними чином доведеного доказу про відмову ПП “Незабудка”

здійснити оформлення договору купівлі-продажу майна у нотаріальному порядку

суду доведено не було.

Крім

цього як вже було досліджено по тексту рішення вище, між сторонами договір

купівлі-продажу взагалі не укладався, в зв'язку з чим  сторони не могли вирішувати питання про

нотаріальне посвідчення цієї угоди. Більш того, враховуючи зміст ч.2 ст.47 ЦК

УРСР та зміст ч.2 ст.220, ст.657 Цивільного кодексу України, нотаріальному

посвідченню підлягають саме договори купівлі-продажу майна, в той час як між

сторонами даний різновид договору у встановленій законом формі не

укладався. 

Відповідно

до ст. 48 ЦК УРСР в редакції від 18.07.1963р., який був чинним на момент

укладення спірних угод, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Наведені положення кореспондуються із 

вимогами Цивільного кодексу України 16 січня 2003 року  N 435-IV, який набрав чинності з 01.01.2004р.

Пунктами

1, 5 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому

Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам

суспільства. Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які

встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно

до положень ч.1 ст.207 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. N 436-IV

господарське   зобов'язання,   що 

не  відповідає  вимогам закону,  або вчинено з метою,  яка завідомо 

суперечить  інтересам держави  і 

суспільства,  або  укладено 

учасниками  господарських відносин

з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності),  може 

бути  на вимогу однієї із сторін,  або відповідного органу  державної 

влади  визнано  судом недійсним повністю або в частині.

Підсумовуючи

наведене, суд оцінює позовні вимоги ПП “Незабудка” про визнання недійсним договору

оренди частини майна пансіонату “Незабудка” та доповнень до нього від

17.04.2003р. обґрунтованими та такими, що містяться на законних підставах, у

зв'язку з чим позов в цій частини підлягає задоволенню.

Згідно

ч.3 ст.207 Господарського кодексу України, 

у  разі  якщо 

за змістом  зобов'язання  воно 

може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається

недійсним і припиняється на майбутнє.

При

цьому, враховуючи що спірні угоди регулювали орендні відносини, які не можуть

за своєю юридичною сутністю бути припинені з моменту виникнення, суд вважає за

необхідне припинити дію договору оренди 

майна від 16.04.2003р. та дію доповнень до нього від 17.04.2003р. на

майбутнє.

Враховуючи

висновки, до яких дійшов суд в процесі вирішення спору, суд вважає за необхідне

відмовити СПД ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову в частини визнання

дійсним договору оренди від 16.04.2003р. та визнання дійсними доповнення до

договору оренди від 17.04.2003р.

З

огляду на правовий аналіз укладених між сторонами спірних угод та їх

невідповідність вимогам діючого на час їх укладення законодавства, а також

враховуючи відсутність будь-яких правових підстав для визнання за  СПД ОСОБА_1 

права власності на майно, яке було предметом договору оренди від

16.04.2003р., суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні зустрічного

позову в цієї частини вимог.

Розглянувши

позовні вимоги ПП “Незабудка” в частині виселення СПД ОСОБА_1 з приміщень

пансіонату “Незабудка”, що розташоване за адресою: Одеська область,

Білгород-Дністровський район, смт Затока, Будацька коса та зобов'язання

повернути ПП “Незабудка”  усе майно, яке

було надано у довгострокове користування на підставі договору оренди від

16.04.2003р. та доповнень до договору оренди від 17.04.2003р. за актом

приймання-передачі від 17.04.2003р., суд зазначає наступне.

Право

власності ПП “Незабудка” на майно бази відпочинку “Незабудка”  підтверджується свідоцтвом на право

власності  від 05.02.1998р., виданим

позивачу на підставі  розпорядження

Білгород-Дністровської державної адміністрації за №41/98 від 28.01.1998р.

Конституція

України, ст. 319 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 4 Закону України “Про власність” від

07.02.1991р. №697-ХХІІ  (з наступними

змінами та доповненнями) гарантують право власника на свій розсуд володіти,

користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Відповідно до ст. 387 ЦК

України,  власник має право витребувати

своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави

заволоділа ним. Статтею 48 Закону України “Про власність” від 07.02.1991р. №697-ХХІІ  (з наступними змінами та доповненнями)

встановлено, що Україна законодавчо  

забезпечує  громадянам,

організаціям  та  іншим 

власникам  рівні  умови  

захисту   права власності.  Власник 

може  вимагати  усунення будь-яких порушень його права, хоча

б ці порушення  і  не 

були  поєднані  з 

позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.  Захист 

права  власності  здійснюється 

судом,  господарським судом або

третейським судом.

З

огляду на наведені законодавчі норми, враховуючи невідповідність укладених між

сторонами по справі договору оренди від 16.04.2003р. та доповнень до договору

оренди від 17.04.2003р. вимогам законодавства, що дозволяє суду дійти висновку

про необхідність їх визнання недійсними та припинення їх дії на майбутнє,  відсутність будь-яких правових підстав для

визнання за СПД ОСОБА_1 права власності на частину майна пансіонату “Незабудка”

та наявність у позивача належним чином оформлених правовстановлюючих документів

на спірне майно, суд  оцінює позовні

вимоги ПП “Незабудка” в частини виселення СПД ОСОБА_1 з приміщень пансіонату

“Незабудка”, що розташоване за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський

район, смт Затока, Будацька коса та зобов'язання повернути ПП “Незабудка”  усе майно, яке було надано у довгострокове

користування на підставі договору оренди від 16.04.2003р. та доповнень до

договору оренди від 17.04.2003р. за актом приймання-передачі від 17.04.2003р.

обґрунтованими та такими, що містяться на законних підставах, у зв'язку з чим

підлягаючими задоволенню відповідно до ст.319 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 4, ст.

48  Закону України “Про власність” від

07.02.1991р. №697-ХХІІ. 

Враховуючи

вищевикладене, позовні вимоги ПП “Незабудка” підлягають задоволенню у повному

обсязі, у зв'язку з чим, суд визнає недійсним договір оренди частини майна

пансіонату “Незабудка” від 16.04.2003р., доповнень від 17.04.2003р. до договору

оренди майна частини пансіонату “Незабудка” від 16.04.2003р. та присуджує

виселити СПД ОСОБА_1 з приміщень пансіонату “Незабудка”, що розташоване за адресою:

Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт Затока, Будацька коса та

зобов'язує повернути ПП “Незабудка”  усе

майно, яке було надано у довгострокове користування на підставі договору оренди

від 16.04.2003р. та доповнень до договору оренди від 17.04.2003р. за актом

приймання-передачі від 17.04.2003р.

Зустрічний

позов СПД ОСОБА_1 не підлягає задоволенню у повному обсязі як такий, що не

ґрунтується на законних підставах.

Судові

витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44-49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним договір оренди  частини майна пансіонату “Незабудка” від

16.04.2003р., укладений між приватним підприємством пансіонат “Незабудка” та

суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особоюОСОБА_1 та припинити його

дію на майбутнє.

3.          Визнати недійсними доповнення від

17.04.2003р. до договору оренди частини майна пансіонату “Незабудка” від

16.04.2003р., укладені між приватним підприємством пансіонат “Незабудка” та

суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особоюОСОБА_1 та припинити їх

дію на майбутнє.

4.          Виселити суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичну особу ОСОБА_1 /АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1/  з приміщень пансіонату “Незабудка”, що

розташоване за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт Затока,

Будацька коса.

5.          Зобов'язати суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичну особуОСОБА_1 /АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1/

повернути приватному підприємству пансіонату 

“Незабудка” /67700, Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт

Затока, код ЄДРПОУ 22496438 /  усе майно,

яке було надано у довгострокове користування на підставі договору оренди від

16.04.2003р. та доповнень до договору оренди від 17.04.2003р. за актом

приймання-передачі від 17.04.2003р.

6.          У задоволенні зустрічного позову

відмовити.

7.          Стягнути з суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 /АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в Південному ГРУ

“Приватбанк” м. Одеси, МФО 328704, ідентифікаційний код НОМЕР_1/ на користь

приватного підприємства пансіонат “Незабудка” /67772, Одеська область,

Білгород-Дністровський район, смт Затока, р/р 26007466127001 в Приватбанку, МФО

328704, код ЄДРПОУ 22496438 /  держмито в

сумі 85 грн. /вісімдесят п'ять грн.00 коп./ та витрати на ІТЗ судового процесу

у сумі 118 грн. / сто вісімнадцять грн.00 коп./.

      Накази видати після вступу рішення в

законну силу.

                  Рішення набирає законної сили

в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

      Повний текст рішення складено та

підписано 11.02.2008р.

Суддя                                                                                      

Зуєва Л.Є.