Рішення

від 03.03.2008 по справі 14225-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

14225-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

03.03.2008Справа №2-7/14225-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” (79066, м. Львів, вул. Зелена, 301, ідентифікаційний код 30823262)

До відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз” (97492, м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25, ідентифікаційний код 23203562)

Про розірвання договору та стягнення 800 000,00 грн.

Суддя Дворний І. І.

                                        представники:

Від позивача – Краєвська Н. С., предст., дов. №03.12-43 від 30.01.2008 р.

Від відповідача  - Приступа Є. В., предст., дов. від 15.06.2007 р.

         Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз”, в якому просить розірвати укладений між сторонами договір купівлі-продажу №10/08/06 від 10.08.2006 р. та стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти у сумі 800 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору відповідачем не була здійснена поставка товару в обумовлений строк, не зважаючи на здійснену попередню оплату у сумі 800 000,00 грн.

Ухвалою ГС АР Крим від 11.10.2007 р. з метою забезпечення позову був накладений арешт на все майно (рухоме та нерухоме) та майнові права Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз», у тому числі, згідно наступного переліку:

-          корпоративні права на Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Сервісгаз» (ідентифікаційний код 16505662) в повному обсязі;

-          жилий будинок, розташований за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Паркове, Південнобережне шосе, 1;

-          нежилі споруди, розташовані за адресою: м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25;

-          майновий комплекс, розташований за адресою: м. Євпаторія, Роздольненське шосе, 1;

-          майнові права Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» (97492, м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25, ідентифікаційний код 23203562) за договором купівлі-продажу від 18.11.2005 р., посвідченому приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу за реєстровим номером 13424;

-          прості іменні акції в кількості 2450097 штук, емітовані Відкритим акціонерним товариством «Дослідний механічний завод» (ідентифікаційний код 00415244);

-          компресорні станції 2005 року випуску в кількості 2 одиниці (інвентарні номери 905, 910), які входять до складу  АГНКС, розташованої за адресою: м. Євпаторія, Роздольненське шосе, 1;

-          компресорні станції 2005 року випуску в кількості 3 одиниці (інвентарні номери 915, 921, 922), які входять до складу АГНКС, розташованої за адресою: м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25;

-          прості іменні акції в кількості 6143176 штук, емітовані Закритим акціонерним товариством «Сімферопольський машинобудівний завод «Прогрес»;

-          земельна ділянка (кадастровий номер 011090000:01:051:0004), розташована за адресою: м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.11.2007 р. вищевказана ухвала ГС АР Крим була скасована.

22.01.2008 р. до ГС АР Крим від Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить розірвати укладений між сторонами договір купівлі-продажу №10/08/06 від 10.08.2006 р. та стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти в сумі 800 000,00 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 29 465,70 грн. та 35 850,00 грн. пені. Вказане уточнення прийнято судом до розгляду.

У судовому засіданні представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, який був прийнятий до провадження. Крім того, відповідач надав клопотання, в якому просить зобов'язати позивача направити на адресу ТОВ „Фірма „Сервісгаз” копію заяви про уточнення позовних вимог від 22 січня 2008 року. Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, позаяк в матеріалах справи наявна копія клопотання відповідача від 13.02.2008 р., з якого вбачається, що 14.02.2008 р. представник ТОВ „Фірма „Сервісгаз” Приступа Є. В. був ознайомлений з матеріалами справи, у тому числі з заявою про уточнення позовних вимог від 22 січня 2008 року.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін,  підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення  представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

10.08.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу №10/08/06, п. 1 якого передбачено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупця: продукцію, вказану специфікації (Додаток №1 цього договору), яка є невід'ємною частиною цього договору, надалі «товар», а Покупець приймає та оплачує його на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна договору встановлена за згодою сторін та з урахуванням ПДВ складає 1 399 840,80 грн.

В п. 2.3 Договору передбачено, що оплата за договором здійснюється на умовах 50%, що складає 700 000,00 грн. попередньої оплати «Товару». Форма оплати – безготівковим розрахунок.

Суму, що залишилася, - 699 840,80 грн. Покупець сплачує на момент відвантаження товару, про що Продавець повідомляє Покупця за 3 дня до відвантаження Товару (п. 2.4 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору Покупець зобов'язується передати «Товар» Покупцю в строк 10 днів з моменту отримання оплати за договором.

Продавець повідомляє Покупця про готовність «Товару» до відвантаження, а Покупець протягом 10 днів здійснює огляд та технічне приймання «Товару» з підписанням акту приймання-передачі (п. 3.2 Договору).

Датою виконання зобов'язань Покупцем вважається дата підписання акту приймання-передачі (п. 3.3 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем був перерахований Товариству з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз” аванс у розмірі 700 000,00 грн., про що свідчить відповідне платіжне доручення №741 від 11.08.2006 р. (а. с. 12). Крім того, платіжним дорученням №374 від 20.09.2006 р. позивач також додатково перерахував грошові кошти у сумі 100 000,00 грн.

Проте, в обумовлені договором строки відповідачем не була поставлена продукція, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” до суду з позовом про стягнення з ТОВ „Фірма „Сервісгаз” попередньо сплачених грошових коштів у сумі 800 000,00 грн., які позивач кваліфікує як безпідставно набуті кошти.

 Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

У той же час, матеріали справи свідчать, що грошові кошти у сумі 800 000,00 грн. були повернуті  відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” 23.10.2007 р., про що свідчить відповідне платіжне доручення №1443 (а. с. 30). Проте, суд звертає увагу на те, що факт повернення відповідачем заборгованості у даному випадку не може бути підставою для припинення провадження у справі за пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України через відсутність предмета спору, оскільки в заяві про уточнення позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” не відмовилося від вимог щодо повернення грошових коштів у сумі 800 000,00 грн., наполягає на їх стягненні з відповідача, тобто не погоджується з відсутністю предмета спору. Таким чином, оскільки між сторонами у справі існує спір в частині стягнення безпідставно отриманих коштів, провадження припиненню не підлягає, а отже, в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” про стягнення з відповідача 800 000,00 грн. слід відмовити.

Стосовно вимоги позивача про розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №10/08/06 від 10.08.2006 р. суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід мати на увазі, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору, причому вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і взагалі для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Суд вважає, що допущені відповідачем порушення умов договору купівлі-продажу №10/08/06 від 10.08.2006 р. та законодавства є істотними, оскільки в повній мірі позбавили позивача того, на що він розраховував при укладанні договору – отримання необхідного йому товару.

Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” в частині розірвання спірного договору є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Причому, згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п. 5.1 Договору сторони передбачили, що у випадку недотримання строків поставки, Продавець сплачує Покупцю неустойку (пеню) в розмірі 0,01% від ціни договору за кожен день прострочення, але не більше 10% загальної вартості товару, без права на відшкодування збитків.

Вказане положення відповідає частині 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачений принцип свободи договору, який полягає в тому, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Господарським кодексом України визначено, що відносини у всіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.

Відповідно до частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, розмір пені, передбачений сторонами в пункті 5.1 Договору купівлі-продажу №10/08/06 від 10.08.2006 р., не суперечить положенням чинного Законодавства України.

Причому, пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Аналогічні положення містяться в пункті 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, яким встановлено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Більш того, суд зазначає, що договір купівлі-продажу №10/08/06 від 10.08.2006 р., зокрема, пункт 5.1, є дійсним, оскільки його недійсність у судовому порядку встановлена не була. Іншого суду, всупереч положенням статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доведено не було.

Проте, позивачем допущені певні помилки при здійсненні розрахунку пені.

Так, відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції.

Приймаючи до уваги те, що пунктом 3.1 Договору передбачений обов'язок відповідача поставити товар впродовж 10 днів з моменту отримання попередньої оплати, стягненню з відповідача підлягає пеня за період з 22.08.2006 р. по 22.02.2007 р. у розмірі 25897,05 грн. (139,98408 грн. (розмір пені в день) х 185 дн. (кількість днів прострочення).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 29 465,70 грн., посилаючись при цьому на статтю 536 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У той же час, позивачем обчислений розмір відсотків із розрахунку 3% річних, сплата яких передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України за порушення виконання контрагентом грошового зобов'язання. Проте, обов'язок відповідача передати товар не є грошовим зобов'язанням. Так, визначення терміну «грошове зобов'язання» викладене в статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», під яким розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Отже, обчислення позивачем відсотків, виходячи з норм статті 625 ЦК України, є безпідставним. Не передбачені заявлені позивачем до відшкодування відсотки також і укладеним між сторонами договором або будь-яким законом України. Іншого, всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України, позивач суду не довів. Отже, суд вважає, що правові підстави для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” про стягнення з відповідача відсотків у сумі 29 465,70 грн. відсутні.

За таких обставин, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” підлягають частковому задоволенню.

 Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

 Суд також зазначає, що заявою від 22.01.2008 р. ТОВ відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” збільшило позовні вимоги на 65 315,70 грн., а держмито сплачено у сумі 566,00 грн. замість 653,16 грн., що є порушенням ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України. Отже, державне мито у розмірі 87,16 грн. підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету України. Вказаний висновок суду відповідає п. 4.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу УІ  Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Розірвати договір купівлі-продажу №10/08/06 від 10.08.2006 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” (79066, м. Львів, вул. Зелена, 301, ідентифікаційний код 30823262) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз” (97492, м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25, ідентифікаційний код 23203562).

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Сервісгаз” (97492, м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25, ідентифікаційний код 23203562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” (79066, м. Львів, вул. Зелена, 301, ідентифікаційний код 30823262) пеню у сумі 25897,05 грн., 343,97 грн. державного мита та 60,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В іншій частині позову відмовити.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівська ізоляторна компанія” (79066, м. Львів, вул. Зелена, 301, ідентифікаційний код 30823262) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 37440405)  державне мито в сумі 87,16 грн.

6.          Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.