Постанова

від 21.02.2008 по справі 25/419 а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25/419 А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.08                                                                                           Справа№ 25/419 А

15 год. 50 хв.                                        79014, м.Львів вул.Личаківська,128. Зал судових засідань № 310

Господарський суд Львівської області розглянувши в судовому засіданні справу:

за позовом :Товариство з обмеженою відповідальністю “Да Капо Україна” ( м.Львів)

до відповідача :Державної податкової інспекції у Шевченківському районі (м.Львів)

про :визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0004391730/0/26225 від 09.11.2007 р. в частині донарахування позивачу 1109,79 грн. податкового зобов”язання та стягнення 2219,58 грн. штрафних санкцій та податкового повідомлення –рішення № 0003722300/0/26316 про донарахування 17885,39 грн. податкового зобов”язання та стягнення 8942,69 грн. штрафних санкцій

Головуючий  : В.М.Пазичев Пазичев В.М.

Секретар : Я.Я.ЛютаЛюта Я.Я.

Представники сторін:

Від позивача:Козій І.Ю., представник, довіоеність від 20.11.2007 р.

Від відповідача :Більо І. В., представник, довіреність від 16.05.2007 р. Любушкіна Л.В., представник, довіреність  від 07.02.2008 р

Присутнім в судовому засіданні, згідно ст. 130 КАС України, роз'яснено їхні процесуальні права та обов'язки, а також видано пам'ятки про їхні права та обов'язки.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Да Капо Україна” ( м.Львів) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі (м.Львів) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0004391730/0/26225 від 09.11.2007 р. в частині донарахування позивачу 1109,79 грн. податкового зобов'язання та стягнення 2219,58 грн. штрафних санкцій та податкового повідомлення –рішення № 0003722300/0/26316 про донарахування 17885,39 грн. податкового зобов'язання та стягнення 8942,69 грн. штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 28.11.2007 року відкрито провадження у справі та призначено  розгляд справи в попередньому засіданні на 26.12.2007 р. В судовому засіданні 26.12.2007 р., за клопотанням представника відповідача, розгляд справи відкладено до 10.01.2008 р. В судовому засіданні 10.01.2008 р. оголошено перерву до 22.01.2008 р. Ухвалою суду від 22.01.2008 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено до 30.01.2008 р. В судовому засіданні 30.01.2008 р. оголошено перерву до 08.02.2008 р. Ухвалою суду від 08.02.2008 р.  закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 21.02.2008 р.

Позивач вимоги ухвал суду  про відкриття провадження у справі від 28.11.2007 р., про відкладення розгляду справи від 26.12.2007 р., 22.01.2008 р., про оголошення перерви від 10.01.2008 р., 30.01.2008 р., про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 08.02.2008 р. виконав частково, явку уповноваженого представника в судові засідання забезпечив.

22.01.2008 р. до суду за вх. № 1265 представник позивача подав заяву –пояснення на позов.

08.02.2008 р. до суду за вх. № 3006 позивач подав обгрунтування позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просить задоволити позов з підстав, наведених у позовній заяві та письмових поясненнях.

Відповідач вимоги ухвал суду про відкриття провадження у справі від 28.11.2007 р., про відкладення розгляду справи від 26.12.2007 р., 22.01.2008 р., про оголошення перерви від 10.01.2008 р., 30.01.2008 р., про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 08.02.2008 р. виконав частково, явку уповноваженого представника в судове засідання  забезпечив.

10.01.2008 р. до суду за вх. № 218 відповідач подав відзив на позов.

08.02.2008 р. представник відповідача подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії довідки ТзОВ “Да Капо Україна” від 23.10.2007 р. № 23-10-1, та довідки від 29.10.2007 р. №29/10 з додатками копій заяв про право застосування податкових соціальних пільг.

Представник відповідача позов заперечив повністю, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у відзиві та поясненнях.

Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 21.02.2008 р., за узгодженим клопотанням представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.02.2008 р.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення представників присутніх в судовому засіданні, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

На підставі направлення від 15.10.2007 року № 1195, виданого ДПІ у Шевченківському районі м. Львова у відповідності до ч.1 ст.11-1, ст. 11 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю “Да Капо Україна” (ЄДРПОУ 32181035) (ТОВ “Да Капо Україна” - скорочена назва) вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 року по 30.06.2007 року, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки складено акт № 1946/ 297/23-120/32181035 від 31.10.2007 року, який позивач в порядку досудового врегулювання спору оскаржив своїм запереченням, що не задоволено відповідачем, після чого останній на підставі вищезгаданого акту направив позивачу податкові повідомлення - рішення, які позивач просить скасувати.

Згідно акту про результати виїзної планової перевірки від 31.10.2007 року № 1946/297/23-120/32181035 встановлено порушення п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 17885,39 грн., в тому числі за II півр. 2004 року - в сумі 3562,5 грн.; за 2005 рік - в сумі 6076,04 грн.; за 2006 рік - в сумі 7298,95 грн.; за І півр. 2007 року - в сумі 947,9 грн. Та встановлено порушення п.3.5 ст.3, п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України № 889 від 22.05.2003року "Про податок з доходів фізичних осіб", п.4 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 року № 2035, в результаті чого встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб в сумі 1194,94 грн..

1. По податковому повідомленню - рішенню від 09.11.2007 року № 0003722300/0/26316 про донарахування 17 885,39 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та стягнення 8942,69 грн. штрафних санкцій.

На думку позивача, відповідачем помилково вказано, що ТзОВ «Да Капо Україна»порушило п. 5.1., п.п. 5.3.9., п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим відповідач зазначив, що позивачем безпідставно віднесено до валових витрат вартість послуг проживання і харчування іногородніх працівників, які надано ним у відповідності до договорів від 16.09.2002 року та від 16.09.2007 року з наступними змінами та доповненнями, що оформлені додатками до договорів з ЛВП ресторанного сервісу і туризму, в тому числі по періодах :

за II півріччя 2004 року в сумі 14 250 грн. без ПДВ;

за 2005 рік в сумі 24304,16 грн. без ПДВ;

за 2006 рік в сумі 29195,83 грн. без ПДВ;

за І півріччя 2007 року в сумі 3 791,66 грн. без ПДВ;

Відповідач вказує, що ТзОВ «Да Капо Україна»оформило акти виконаних робіт із порушенням норм Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, в результаті чого відповідач   зазначив, що дані акти не відповідають вищезгаданому положенню, що, на думку позивача, спростовується тим, що ТзОВ «Да Капо Україна», в порядку ст. 509, 526, 626, 638, 901 ЦК України та 173, 179, 193 ГК України, як суб'єкт господарювання вступив у господарські відносини із іншими суб'єктами господарювання, що підтверджується наступним укладенням із такими організаціями, як Вище професійне училище № 27 та ЛВПУ ресторанного сервісу, відповідних договорів та внесенням в наступних періодах змін та доповнень до укладених між контрагентами договорів. За наслідками виконання договорів сторони, у відповідності до умов договорів, підтвердили виконання своїх зобов'язань шляхом підписання актів виконаних робіт, які містять відповідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, відповідач вказує, що понесенні товариством витрати не відносяться до його прямої діяльності, тому не можуть бути включені до складу валових витрат, що, за твердженням позивача, спростовуються тим, що, відповідно до положень п.п. 5.2.1., п. 5.1., п. 5.2., ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або не матеріальних формах, здійснюваних, як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. У відповідності до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відносяться суми будь - яких витрат сплачених, нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

ТзОВ «Да Капо України»при прийнятті на роботу найманих працівників, які проживають за межами м. Львова зобов'язалось, як зазначається позивачем, в порядку ст. ст. 29, 120 КзПП України забезпечити їх належними умовами праці, що включає в себе проживання та сніданок таких працівників, що підтверджується трудовими договорами із працівниками та відповідає нормам законодавства про працю.

Відповідно до ст.69 Господарського Кодексу України власник і органи управління підприємством мають права та обов'язки в частині , щодо поліпшення умов праці, життя, здоров'я, житлово - побутового обслуговування підприємства. Зазначені питання вирішуються трудовим колективом за участю власника або уповноваженого ним органу, відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору та договірних умов з працівниками.

Відповідно до п.п. 1.1. ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. № 889-ІУ, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності , послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються платнику податку його працедавцем, якщо такий дохід не є заробітною платою)

Відповідно до п.п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. № 889-ІУ, дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, одержаних платником податків у власність або нарахованих на його користь, у випадках, визначених п.п.4.2.16 ст.4 цього Закону.

Виходячи з вищенаведеного, сума коштів перерахована підприємством на проживання та харчування іногородніх працівників, за твердженням позивача, не може бути використана для визначення доходу конкретного працівника у вигляді "додаткового блага".

Тобто, вищенаведені витрати не є особистим (персоніфікованим) доходом (додатковим благом) працівників, а пов'язані вони з забезпеченням належних умов праці іногороднім працівникам підприємства на період проведення репетицій та концертів у м. Львові та оговорені в трудових договорах.

Тому, за твердженням позивача, у відповідності до положень ст. 5.1. п. 5.2., п.п. 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати, що пов'язані з проживанням працівників та їх харчуванням, відносяться до складу валових витрат, як такі, які безпосередньо пов'язані із веденням виробництва - здійсненням господарської діяльності товариства.

В підтвердження своєї позиції позивач представив такі документи, що, на його думку, підтверджують правильність віднесення витрат по проживанню та харчуванню працівників позивача на валові витрати :

1. Трудові договори за 2004 - 2007 рік із працівниками у відповідності до п. 2.2. договору - позивач зобов'язався за власний рахунок забезпечити найманих працівників, що проживають за межами м. Львова житлом.

2. Договір із надавачем послуг (ВПУ № 27) по проживанню від 16.09.2002 року, термін дії якого було продовжено взаємним виконанням сторонами своїх обов'язків в наступних роках та додаток № 1 від 01.09.2003 року до договору про надання послуг від 16.09.2002 року, додаток № 2 від 30.08.2004 року до договору про надання послуг від 16.09.2002 року, договір від 16.09.2005 року, додаток № 3 від 24.10.2005 року до договору від 16.09.2005 року, додаток № 4 від 15.03.2007 року до договору від 16.09.2005 року. Позивач на підставі вищеперерахованих договорів та додаткових угод вступив у господарські взаємовідносини із Вищим професійним училищем № 27, яке в подальшому було перейменовано на ЛВПУ ресторанного сервісу та туризму та, у відповідності до актів виконаних робіт, здійснив оплату ЛВПУ за проживання працівників.

3. Акти виконаних робіт за 2005-2006 р.р.

Однак, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова ознайомившись з позовною заявою ТзОВ «Да Капо Україна»про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 09.11.2007 року № 0003722300/0/26316 про донарахування податку на прибуток в сумі 17885,39 грн. основного платежу та 8942,69 грн. штрафних санкцій, вважає її безпідставною необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями) до складу валових витрат не відносяться витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Перевіркою правильності визначення валових витрат встановлено, що згідно даних ж/о по рах. 6850 за II півр. 2004 року та за 2005 рік, по рах.631 за 2006 рік та 1 півр. 2007 року постачальником послуг по проживанню та харчуваню працівників ТОВ „Да Капо Україна" виступало ЛВПУ ресторанного сервісу та туризму. Вартість, отриманих послуг ТОВ "Да Капо Україна" відносило до складу валових витрат та відповідно в ряд.04.1 Декларації „Про прибуток підприємства”.

Пунктом 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. за № 996-ХІУ встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. В Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.03 №143, зазначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку.

Пунктом.9.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995р. за №168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня ]995р. за №168/704, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Понесені витрати та послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тої чи іншої послуги. Однак, Акти виконаних робіт, які представлені для перевірки, не містять перелік (прізвища) працівників за яких ТОВ «Да Капо Україна»проплачувало послуги проживання та харчування в гуртожитку по вул. Пулюя,38 у м. Львові. Тільки до деяких актів представлено розшифровку за проживання працівників ТОВ «Да Капо Україна».

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій. матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п. 1.32 ст. 1 вказаного Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, яка спрямована на отримання доходу. Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України „Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”, дохід - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу за звітний період.

Таким чином, законодавець, визначаючи зміст валових витрат, пов'язав їх формування із господарською діяльністю, яка в силу своєї правової природи повинна бути спрямована на отримання доходу (збільшення економічних вигод).

Крім того 5.2.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактиви)), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме:

організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

придбання лотерей, участь в азартних іграх;

фінансування особистих потреб фізичних осіб.

Відповідно до ст. 29 КзПП України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний:

1.          роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договір).

2.          ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективнимм договором;

3.          визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами:

4.          проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Відповідно до ст. 120 КзПП України, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість. Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім'ї, витрати по перевезенню майна: добові за час перебування в дорозі: одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає: заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також на час перебування в дорозі. Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін. Розміри компенсацій, порядок їх виплати та надання гарантії особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місцевість, у зв'язку з направленням на роботу в порядку розподілу після закінчення учбового закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору, встановлюються законодавством.

Закон України «Про охорону праці»визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Згідно цього Закону, охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно - гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Проте норми законодавства про працю не регулюють податкових відносин та не можуть визначати правомірність формування валових витрат та сплату податків, відтак посилання позивачем на вищевказані ст. 29, 120 КзПП України не має відношення до правильності віднесення на валові витрати відповідних витрат на проживання та харчування.

Крім того, згідно з п. 7.6 Постанови Пленуму ВГС України від 25.07.2002р. № 1056 від 25 липня 2002 року N 1056 «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки», при вирішенні господарських спорів судам слід мати на увазі, що положення підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" стосуються лише процедури апеляційного узгодження, яка здійснюється контролюючими органами і не розповсюджується на процес розгляду спору в судовому порядку.

Тобто, встановлені названим Законом принципи вирішення конфлікту інтересів можуть бути застосовані лише на стадії апеляційної процедури узгодження сум податкових зобов'язань та оскарження рішень контролюючих органів, які здійснюються в порядку, передбаченому статтею 5 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Отже, на підставі вищенаведеного, ТОВ Да Капо Україна" не доведено правомірність віднесення до складу валових витрат вартість послуг проживання та харчування, що оплачувалась підприємством для власних працівників, за II півр. 2004 року  - в сумі 14250,0 грн. без ПДВ; за 2005 рік в сумі 24304,16 грн. без ПДВ;  за 2006 рік - в сумі 29195,83 грн. без ПДВ;  за І півр. 2007 року - в сумі 3791,66 грн. без ПДВ; у відповідності до ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції  від 22.05.1997 р. № 283/97- ВР (із змінами і доповненнями).

2. По податковому повідомленню - рішенню від 09.11.2007 року № 0004391730/0/26225 про донарахування 1194,94 грн. податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та стягнення 2389,88 грн. штрафних санкцій.

За твердженням позивача, відповідач помилково вказує, що позивач порушив п.п.6.5.1 п.6.5 ст.6 Закону України № 889 “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року, а також п. 4 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою КМУ від 26.12.2003 року № 2035, у зв'язку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 1194, 94 грн., по наступних працівниках -: Строгуш І. В., Сов"як Є. Р., Купіна С. Д., Колтун Н. І., Олійник Ю. Я, Скрипка Є. А., Сербіна К. С. .

Крім цього, перевіркою встановлено заниження суми податку з доходів фізичних осіб при нарахуванні заробітної плати Кротова О.А. в грудні 2005 року на суму 51,09 грн..

Відповідно до п.3.5 ст.3 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003 року, при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати , зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до Закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Відповідно до п.п.8,1.1 ст.8 Закону України ,.Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003 року, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподаткований дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 вищевказаного Закону.

Таким чином, відповідачем в Акті перевірки зазначено, що, в порушення п.4 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 року №2035, п.3.5 ст.3, п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6, п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003 року, занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 1194,94 грн.

З даними порушеннями в частині неправомірності застосування пільги по працівниках : Строгуш І. В., Сов"як Є. Р., Купіна С. Д., Олійник Ю. Я, Скрипка Є. А., Сербіна К. С. позивач не згідний, оскільки заяви таких працівників були, але у зв'язку із кадровими змінами вони зберігались не у відповідності до номенклатури справ.

Що стосується працівників Колтун Н.І. та Кротова О. А. - товариство згідне із висновками відповідача.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, згідно наказів ТзОВ ''Да Капо Україна", прийнято на роботу:

Строгуш І.В. - з 01.09.2006 року - згідно наказу № 01/09/06/13 від 01.09.2006р

Сов'як Є.Р. - з 01.09.2006 року - згідно наказу № 01/09/06/7 від 01.09.06р.

Купін С.Д. - з 01.09.2005 року

Колтун Н.І. - з 01.09.04р - згідно наказу № 01/09/04 від 01.09.04 р.

Олійник Ю.Я. - з ОІ.09.04р згідно наказу № 01/09/04 від 01.09.2004 року

Скрипка Є.А.- з 01.09.2004 року згідно наказу № 01/09/04 сумісником, з 01.05.2005р.-основне місце праці ( наказ № 30/04/5)

Сербіна К.С.- з 01.09.2004 року № 01/09/04 від 01.09.2004 року - сумісником, з 01.05.2005р. - основне місце праці ( наказ № 30/04/5)

В ході перевірки ТзОВ "Да Капо Україна" було надано лист про те, що протягом періоду з 01.07.2004 року по 01.07.2007 року заяв на отримання податкових соціальних пільг від працівників ТзОВ "Да Капо Україна" не поступало.( вих № 23/10-1 від 23.10.2007 року). Однак, незважаючи на подальші листи ТзОВ "Да Капо Україна" (вих. № 25/10 від 25.10.2007р. та вих. № 29/10 від 29.10.2007р.) з доданими до них копіями заяв на отримання податкових соціальних пільг та лист від 23.10.2007 року № 23/10-1, відповідач в Акті перевірки зазначає, що перевіркою встановлено, що заяви на отримання податкових соціальних пільг від вищевказаних працівників не поступали та до перевірки не представлені, а при нарахуванні заробітної плати та утриманні податку з доходів фізичних осіб в окремих місяцях було застосовано податкову соціальну пільгу.

Згідно із ст.6 Закону України “ Про податок з доходів фізичних осіб” № 889-ІУ від 22.05.2003 року, будь-який платник податків має право на податкову соціальну пільгу, що застосовується до доходу у вигляді заробітної плати, якщо остання не перевищує розміру , установленого п.п.6.5.1 Закону № 889.

Згідно п.п.6.3.2 ст.6 Закону України „ Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003 року, платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги .

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу , нарахованого до моменту отримання такої заяви.

Згідно з п.4 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 року № 2035, пільга починає застосовуватися працедавцем з податкового місяця , в якому платник податку подав працедавцю заяву про її застосування з відповідними документами , і припиняється з податкового місяця, в якому платник податку подав заяву про відмову від пільги або припинив трудові відносини з таким працедавцем.

Відповідачем не доведено перевищення позивачем нормативно допустимого для застосування соціальної пільги розміру заробітної плати, а також, що надані заяви не було подано позивачу на момент застосування соціальних пільг, або подано не тими особами, що зазначено в них. Тобто, що є відсутніми обставини, які слугували підставою для застосування соціальних пільг.

В підтвердження правомірності застосування соціальних пільг позивачем надано наступні документи, що підтверджують правильність застосування податкової соціальної пільги :

1. Заяви про застосування податкової соціальної пільги наступних працівників, які були подані, як додаток до заперечення № 2/11-1 від 02.11.2007 року та відповідачем при розгляді заперечення позивача до акту планової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства № 1946/297/32181035 від 31.10.2007 року не були враховані.

заява Строгуш І. В. від 01.09.2006 року;

заява Сербіної К. С. від 01.05.2005 року;

заява Купіної С. Д. від 01.09.2005 року;

заява Сов"як Є. Р. віл 01.09.2006 року;

заява Олійник ІО. Я. під 01.09.2005 року;

заява Скрипки Є. А. від 01.05.2005 року;

2. Заперечення № 2/11-1 від 02.11.2007 року до акту планової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства № 1946/297/32181035 від 31.10.2007 року, що  не було враховано при винесенні податкового повідомлення-рішення, що оскаржується.

Згідно наказу ДПА України від 13.06.2007р. № 354 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.06.2007р. за № 683/13950 «Про внесення змін до порядку оформлення результатів невиїзних документальних виїзних планових та позапланових перевірок дотримання податкового, валютного та іншого законодавства та ст.8 Закону України «Про державну податкову службу», у разі незгоди з висновками  перевірки, викладеними в акті перевірки, службові особи підприємства мають право подати до органів ДПС письмове звернення з обгрунтуванням безпідставності викладених вимог та приймати безпосередню участь в розгляді даної заяви.

Підприємством заперечення подано з дотриманням вищезазначених вимог. Однак, як встановлено в ході розгляду справи, до розгляду заяви представників підприємства залучено не було, а подані ними первинні документи, які спростовували підставність застосованих до підприємства фінансових санкцій, не були взяті до уваги при розгляді заперечень.

Отже, згідно із викладеним, вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0004391730/0/26225 від 09.11.2007 року в частині донарахування позивачу 1109,79 грн. податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та стягнення 2219,58 грн. штрафних санкцій є обгрунтованими і підлягають до задоволення.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.3 ст.9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Однак, відповідач у встановленому законом порядку не в повній мірі довів правомірність своєї оспорюваної поведінки.

Враховуючи викладене, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно розяснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення” суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Да Капо Україна” ( м.Львів) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі (м.Львів) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0004391730/0/26225 від 09.11.2007 р. в частині донарахування податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1109,79 грн. та штрафних санкцій 2219,58 грн. є обгрунтованим і підлягає до задоволення.

В решті частині позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 3 р.VІІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", та становить 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто 3,4 грн.  

Згідно представленої позивачем суду квитанції № 0072*000241/1*676 від 27.11.2007 р., останнім сплачено 3,4 грн. судового збору.

Згідно ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі наведеного, а також, в зв'язку з тим, що спір виник частково з вини відповідача, судові витрати підлягають віднесенню за рахунок Державного бюджету України.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 19, 58, 67 Конституції України, ст.ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР від 22.05.1997 р. (із наступними змінами та доповненнями), ст. 6 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” № 889 від 22.05.2003 р., ст.ст. 4, 17 Закону України “Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. (із наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11, 17, 48, 69, 70, 71, 86, 87, 89, 94, 107,112, 120, 122, 123, 124, 138, 139, 140, 151, 152, 153, 154, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, п. 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі (м.Львів) № 0004391730/0/26225 від 09.11.2007 р. в частині донарахування податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 1109,79 грн. та штрафних санкцій в сумі 2219,58 грн. -  визнати нечинним.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити

4. Стягнути з Державного бюджету України у встановленому законом порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Да Капо Україна” ( м.Львів) (79037, м.Львів, вул.Грінченка, 4/8, ЄДРПОУ 32181035, інші реквізити відсутні) –77 коп. сплаченого державного мита.

5. Виконавчий лист видати відповідно до ст. ст. 258, 259 КАС України.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                       Пазичев В.М.