Постанова

від 05.02.2008 по справі 6/397а/21а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/397а/21а

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "05" лютого 2008 р.          12 год. 10 хв. м. Чернігів                                        Справа № 6/397а/21а

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді                                              Блохіної Ж.В.

при секретарі                              Кузьміні М.М.,

за участю представників:

позивача                                      Доломанського М.М. –голови фермерського господарства,

відповідача                                  Крупини А.О.,  довіреність №1/9/10-000 від 08.01.2008р.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

позов                                            фермерського господарсьва „Селянське”,

                                                     с. Привітне Козелецького району Чернігівської області,

                                                     вул.. Центральна, 2, кв. 16

до  відповідача                           Державної податкової інспекції у Козелецькому районі,

                                                     смт. Козелець, вул.. Толстого, 34 а

про                                                визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

                                                                         ВСТАНОВИВ:

Фермерським господарством „Селянське”  подано позов до Державної податкової інспекції у Козелецькому районі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Козелецькому районі від 20.11.2006р. №0012841530/0 та №00012831530/0, якими  визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі  170 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

21 01.2008р. позивачем подана заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він  зазначає в якості відповідачів: ДПІ у Козелецькому районі, ПОСП „Омелянів”, Козелецьку районну державну адміністрацію, та просить: 1) „відмінити рішення Козелецької райдержадміністрації про відмову у наданні площі 19,9 за земель як таке, що не відповідає закону та винести нове рішення”; 2) „вирішити питання майнового паю. Зобовязати директора посп „Омелянів” підписати протокол зборів власників майнових паїв від 13 січня 2004р.”.

Представник відповідача заперечує проти позову та заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Представник позивача просить позовні вимоги задовольнити і пояснив, що прийняті  відповідачем податкові повідомлення-рішення є неправомірними, не відповідають приписам чинного законодавства. Так, представник зазначає, що  відповідачем порушено п.11.1 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки декларацію  з податку на прибуток підприємств фермерське господарство повинно було подати з 1 липня 2007р.,  фактично декларація була подана 10.07.2007р.

Також представник позивача підтримав заяву про збільшення розміру позовних вимог і просить її розглянути і вирішити спір, оскільки вважає порушеними його права стосовно не виділення землі для ведення фермерського господарства.

Представник відповідача просить у позові відмовити, посилаючись на те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано і відповідають чинному законодавству. Так, представники відповідача пояснив, що перевіркою встановлено порушення позивачем  термінів подання декларацій з податку на прибуток за  2-й та 3-й квартали 2006р. відповідно до п.16.7 ст.16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств та п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” , а тому на підставі п.п.17.1.1 п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”  до позивача була застосована відповідальність.

Представник  відповідача також заперечує щодо заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, посилаючись на те, що, як вбачається з тексту заяви,  вона подана Доломанським М.М., який є і засновником, і головою фермерського господарства, при цьому порушуються його особисті права, як колишнього члену КСП „Козелецьке”, правонаступником якого є ПОСП „Омелянів”, на вільний вихід з цього підприємства із земельною часткою (паєм) і майновим паєм. Також представник відповідача зазначає, що  предметом заяви позивача є вимога щодо зміни як предмета так і підстав позову, що є неприпустимим та суперечить ст. 51 КАС України. Окрім того, в заяві обєднано кілька вимог, які підлягають розгляду судами в порядку різного судочинства, що суперечить ч.3 ст.21 КАС України.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

ДПІ у Козелецькому районі  20.11.2006р. прийняті податкові повідомлення-рішення №0012841530/0 та №0012831530/0,  в кожному з яких фермерському господарству „Селянське”  визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі  170 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Дані рішення прийняті відповідачем згідно з п.п. “а” п.п.4.2.2 п.4.2, статті 4, п.п. 17.1.1 п.17 1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000р. та на підставі актів перевірки №816/15-010 від 20.11.2006р. та №815/15-010 від 20.11.2006р.

Як вбачається з акту №815/15-010 від 20.11.2006р.,  відповідачем складено  цей акт про порушення фермерським господарством „Селянське” термінів подання декларації з податку на прибуток підприємств за 2 квартал 2006р відповідно до п.16.7 ст.16 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. №283/97-ВР  та п.п.4.1.4 п.4.1 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000р. (далі –Закон №2181); термін подання декларації встановлено 09.08.2006р.

Як вбачається з акту №816/15-010 від 20.11.2006р.,  відповідачем складено  цей акт про порушення фермерським господарством „Селянське” термінів подання декларації з податку на прибуток підприємств за 3 квартал 2006р відповідно до п.16.7 ст.16 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. №283/97-ВР  та п.п.4.1.4 п.4.1 статті 4 Закону №2181;  термін подання декларації встановлено 09.11.2006р.

20.11.2006р. ДПІ у Козелецькому районі складено акт за №116 про наступне. Керівник ФГ „Селянське” Доломанський М.М. був запрошений 20.11.2006р. до ДПІ у Козелецькому районі для  підписання актів про неподання звітності по податку на прибуток. Доломанський М.М. ознайомлений з актами про неподання декларації з податку на прибуток підприємства за №815/15010 та №816/15-010 від 20.11.2006р., відмовився від підпису в них без зазначення мотивів такої відмови.

21.11.2006р. ДПІ у Козелецькому районі надіслала  керівнику ФГ „Селянське” для виконання податкові повідомлення-рішення від 20.11.2006р. №0012841530/0 та №0012831530/0, які отримані позивачем 25.11.2006р.

Рішенням про результати розгляду скарги від 22.12.2006р. №2470/Д/15, прийнятим за результатами розгляду скарги голови фермерського господарства „Селянське”, ДПІ у Козелецькому районі залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 20.11.2006р. №0012841530/0 на суму 170 грн. та  №0012831530/0 на суму 170 грн., а скаргу без задоволення.

Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Фермерське господарство „Селянське” зареєстровано Козелецькою районною державною адміністрацією 10.02.2006р., номер запису про державну реєстрацію 1 046 102 000 000271.

10.02.2006р. фермерське господарство „Селянське”  узято  на облік в якості платника податків 15.02.2006р. за №285 у Козелецькій міжрайонній ДПІ, що підтверджується Довідкою від 15.02.2006р. №81.

У заяві для взяття на облік платника податку, основним видом діяльності ФГ „Селянське” зазначено: вирощування культур у поєднанні з тваринництвом (змішане сільське господарство).

Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”  є спеціальним законом з питань оподаткування,  який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій  органів  стягнення.

У підпункті 4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону №2181 передбачено, що платник  податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

         Відповідно до п.п.4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону №2181 податкові  декларації  подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

        а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

        б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

        в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

        г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

       Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або  рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки, визначені цим пунктом для такого базового податкового періоду. Для цілей підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном "базовий податковий період" слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний квартал для цілей  оподаткування прибутку підприємств.

        Згідно з пункту 11.1 ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94р. №334/94-ВР ( далі – Закон №334) для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

         Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду, крім виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року.

У разі коли особа береться на облік податковим органом як платник цього податку всередині податкового періоду, то перший звітний податковий період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, та закінчується останнім календарним днем наступного податкового періоду.

Відповідно до п.14.1 ст. 14 Закону №334 підприємства,  основною  діяльністю  яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку і в розмірах, передбачених цим Законом, за підсумками звітного податкового року.

Згідно частини 4 п.16.4  статті 16 Закону №334  підприємства,   основною   діяльністю   яких   є  виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію про прибуток у строки, визначені законом для річного податкового періоду, за формою, що встановлюється центральним податковим органом України.

Таким чином, з вищевикладених норм Законів №2181 та №334 вбачається, що за загальним правилом податкова декларація  з податку на прибуток подається за базовий податковий (звітний ) період, що дорівнює календарному кварталу, протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Водночас, вищевказаними Законами встановлені особливості щодо подачі декларацій з податку на прибуток для  підприємств, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для яких  базовим податковим періодом є річний податковий період, який  починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року, і декларація подається протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Оскільки позивач, фермерське господарство „Селянське”, яке є виробником сільськогосподарської продукції, взято на облік  платником податків 15.02.2006р., то для нього базовим податковим періодом є річний податковий період, який починається з 1 липня поточного  2006 звітного (бюджетного) року, і  податкова  декларація  повинна подаватись за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює  календарному року,  протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Таким чином, позивач не повинен був подавати  декларації з податку на прибуток за 2 та 3 квартали 2006 року, а тому висновки відповідача, викладені в актах перевірки, про порушення позивачем п.п.4.1.4 ст.4 Закону №2181 є неправомірними.

Окрім того, в актах перевірки зазначено про порушення позивачем термінів подання декларації з податку на прибуток підприємств за  2 та 3 квартали 2006р відповідно до п.16.7 ст.16 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в той час, як п. 16.7 ст. 16 даного Закону виключено  на  підставі  Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 639/97-ВР від 18.11.97р.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що у відповідача  були відсутні правові підстави для застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій, передбачених п.п.17.1.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», шляхом прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статус  державної  податкової  служби  в Україні, її функції та правові основи діяльності визначаються у Законі України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. №509-ХІІ ( далі –Закон №509).

Згідно п.3 ст. 10 Закон №509 державні податкові інспекції в районах,  містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема: контролюють   своєчасність   подання  платниками  податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

У статті 11 Закону №509  закріплені права органів державної податкової служби.

Згідно пунктів 1, 4, 11 ст.11 Закону №509 органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право:

1) здійснювати  документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними   особами;

4) запрошувати  платників  податків  або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та  зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж  за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які  запрошується платник податків (посадова особа платника податків);

     11) застосовувати  до  платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами  України.

Отже, Закон №509 надає право органам державної податкової служби здійснювати тільки три види перевірок платника податків: документальні невиїзні перевірки, планові та позапланові виїзні перевірки.

Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності,  достовірності, повноти нарахування та сплати   податків та зборів (обов'язкових платежів) передбачені у статті 11 –1 Закону №509, в якій, зокрема, вказано, що позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка,  яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності, зокрема, такої  обставини: платником   податків   не   подано  в  установлений  строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом.

Таким чином, виконання органом державної податкової служби такої функції, як контроль за  своєчасністю   подання  платниками  податків податкових декларацій, у випадку  неподання платником   податків   в  установлений  строк податкової декларації, якщо її подання передбачено законом, здійснюється шляхом проведення позапланової виїзної перевірки.

При цьому у ст. 11-1 Закону №509 передбачено, що позапланова  виїзна   перевірка   здійснюється   на  підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом, і може  здійснюватися  лише   на підставі  рішення  суду.

Отже, виходячи з вищевикладених положень Закон №509, ДПІ у Крозелецькому районі  мала право при наявності такої обставини, як неподання позивачем в  установлені  строки податкових декларацій з податку на прибуток,  провести позапланову виїзну перевірку позивача з дотриманням порядку її проведення.

Як вбачається з акті перевірки позивача з приводу  неподання декларації з податку на прибуток підприємств,  відповідачем порушено  приписи ст.. 11-1 Закону №509.

Окрім того, приймаючи постанову, суд враховує наступне.

Закон №2181 є спеціальним законом з питань оподаткування,  який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій  органів  стягнення.

Відповідно до  пункту 1.2 ст. 1 Закону №2181 податкове  зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Підпунктом 4.2.2.  п.4.2 ст.4 Закону №2181 передбачені випадки, коли контролюючий орган зобов'язаний  самостійно  визначити суму податкового зобов'язання платника податків, а саме:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання;

г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Отже, виходячи з приписів статті 11, 11-1 Закону №509, п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181, ДПІ у Козелецькому районі  мала право, при наявності такої обставини, як неподання позивачем в  установлені  строки податкових декларацій з податку на прибуток,  провести позапланову виїзну перевірку позивача з дотриманням порядку її проведення, та зобовязана була самостійно  визначити суму податкового зобов'язання платника податків –позивача.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач при проведенні перевірки позивача та застосуванні до нього штрафних (фінансових) санкцій перевищив свої права, передбачені Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, та  порушив Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  завданням  адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У частини 3 статті 2 КАС України передбачено наступне:

“У  справах  щодо  оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України;

       2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

       3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

       4) безсторонньо (неупереджено);

       5) добросовісно;

       6) розсудливо;

       7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

       8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

       9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

     10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в Україні в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездітності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не доказав правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення, діяв з порушенням законів України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення,  недобросовісно, а тому такі рішення мають бути визнані недійсними.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Заява позивача про збільшення розміру позовних вимог не приймається судом до розгляду, оскільки не відповідає нормам Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, згідно ст. 51 КАС України позивач   має   право   змінити  підставу  або  предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду.

Як вбачається з поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог, позивач одночасно збільшує і позовні вимоги, і  змінює (збільшує) підстави позову, при цьому збільшує склад відповідачів, що суперечить ст. 51 КАС України.

Також у заяві про збільшення позовних вимог поєднано кілька вимог, які  не повязані з позовною вимогою, викладеною у позовній заяві (визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), і які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, що суперечить ст. 21 КАС України, згідно якої „ Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній  заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду.”, „ Не  допускається  об'єднання  в  одне  провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.”

Керуючись ст. ст. 21, 51, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  

 П О С Т А Н О В И В:    

1.   Позов задовольнити повністю.

          2. Визнати повністю недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Козелецькому районі від 20.11.2006р. №0012841530/0, яким фермерському господарству „Селянське”  визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі  170 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №00012831530/0, якими  визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі  170 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

3. Стягнути з  Державного бюджету України на користь фермерського господарства „Селянське” ( с. Привітне Козелець кого району Чернігівської області, вул.. Центральна, 2, кв. 16,  інд. код 34118667, рахунок 2600552078 в ЧОД ВАТ „Райффайзен Банк „Аваль”)  3,40 грн. судових витрат.

          4.  Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

  Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений  Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

 У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

         5. Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

      Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

      Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160  Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

      Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

       Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення вищевказаних строків залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

        Постанова в повному обсязі виготовлена 11.02.2008р.

Суддя                                                                                                                                Ж.В. Блохіна